Теоретико-методологічні відмінності класичної політичної економії та маржиналізму.

Критерій	Класична політична економія	Маржиналізм
Предмет дослідження	Процес економічного зростання, нагромадження капіталу та функціонального розподілу доходів між основними класами суспільства	Раціональна поведінка окремих суб’єктів господарювання, які прагнуть максимізувати свої цільові функції за умов обмеженості ресурсів
Вихідний пункт економічного аналізу	Узагальнення фактів економічного життя на основі причинно-наслідкового підходу	Трактування індивідуальних оцінок учасників економічних відносин на основі суб’єктивно-психологічного підходу
Основний економічний суб’єкт; пріоритетна сфера дослідження	Виробник; сфера виробництва як первинна щодо сфери обміну та споживання	Споживач; сфера обміну та споживання як первинна щодо сфери виробництва
Джерело формування вартості (цінності)	Витрати виробництва, людська праця	Корисний ефект блага
Методологічний інструментарій	- дослідження об’єктивних законів ринкової економіки; - системний аналіз; - трудова теорія вартості, теорія витрат виробництва; - розмежування споживчої та мінової вартості; - динамічний підхід; - ідеологічна упередженість; - виявлення причинно-наслідкових залежностей; - довгостроковий аналіз	- суб’єктивно-психологічний підхід; - методологічний індивідуалізм; - граничний аналіз; - розмежування сукупної та граничної корисності; - статичний, рівноважний підхід; - ідеологічна нейтральність; - активне впровадження кількісних методів аналізу; - короткостроковий аналіз

В історії розвитку маржиналізму виокремлювали чотири школи: австрійська, кембріджська, американська та математична.

Австрійська школа граничної корисності

Представники: Карл Менгер (1840—1921),

Фрідріх фон Візер (1851—1926),

Ейген фон Бем-Баверк (1851—1919).

Методологія австрійської школи:

— більший акцент – в порівнянні з іншими школами маржиналізму – на суб’єктивізмі та психологізму;

— визнання примату споживання над виробництвом;

— індивідуалізм у підході до аналізу історичних явищ (господарство — мікрокосм, в якому існують робінзонади);

— предмет політичної економії — індивідуальне господарство та його діяльність (умови, цілі, психологічні переваги окремого індивіда);

— слідування «принципу вихідної категорії», характерного для класичної політичної економії;

— розуміння економічної науки як науки, що досліджує причинно-наслідкові, а не функціональні зв’язки;

— якісний характер економічного аналізу. При цьому представники австрійської школи маржиналізму негативно ставились до використання графічних та алгебраїчних методів аналізу;

— трактування економічних феноменів як результатів спонтанних процесів (це притаманно К.Менгеру);

— відмова від трактування ринкового господарства як рівноважної системи.

Засновником австрійської школи був видатний економіст Карл МЕНГЕР.

Основні праці: «Основи політичної економії» (1871), «Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема» (1883), «Гроші» (1909).

Основні теоретичні здобутки Менгера:

1. Вчення про блага, згідно з яким блага є предметами, які задовольняють людські потреби. У структурі блага вчений виокремлював блага нижчого (першого) порядку (призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) та блага вищих (другого і т.д.) порядків. Критерієм економічного характеру блага виступає потреба в благах і їх кількість, доступною для розпорядження.

2. Цінність — це думка, яку господарюючі люди мають про значення благ, які знаходяться в їх розпорядженні, для підтримки їх життя та добробуту, і тому поза їх свідомістю не існує. Цінність речі вимірюється величиною її корисності.

Сформулював закон спадної граничної корисності — чим більше благ мається у нашому розпорядженні, тим менша цінність кожної наступної одиниці.

3. Ціна — це перетин попиту і пропозиції, вона також визначається граничною корисністю.

4. Учення про обмін засноване на запереченні еквівалентності обміну, та обґрунтуванні його взаємовигідності.

Фрідріх фон ВІЗЕР. Він пропагував, удосконалював та популяризував вчення австрійської школи у всіх своїх публікаціях.

Основні праці: «Походження і основні закони господарської цінності» (1884), «Природна цінність» (1889) та «Теорія суспільного господарства» (1914).

Основні теоретичні здобутки Візера:

Мультиплікативний спосіб визначення сумарної корисності, тобто добуток граничної корисності на загальне число одиниць цього блага. Концепції приватного господарського порядку. Візер заперечував соціалістичний ідеал суспільної власності, за якої дуже швидко держава стала б єдиним власником усіх засобів виробництва.

Візер — один з основоположників маржиналістської теорії розподілу доходів.

Ейген фон БЕМ-БАВЕРК належав до дворянського роду, з дитинства дружив з Візером, разом з ним навчався в університетах Германії та на юридичному факультеті Віденського університету, згодом захопився економічними поглядами Менгера.

Основні праці: «Капітал і прибуток» (1888), «Теорія Карла Маркса та її критики» (1896).

Основні теоретичні здобутки Бем-Баверка:

Розгорнутий виклад теорії цінності, заснованої на ідеї граничної корисності. Цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі. Це положення є центральним пунктом теорії цінності. Все подальше пов'язується з ним і виводиться з нього².

Представники австрійської школи започаткували:

• поглиблене дослідження економічних проблем на мікрорівні;

• граничний аналіз як універсальний метод дослідження динамічних і нестійких взаємозв'язків;

• системний підхід до вивчення споживчих вартостей на основі розмежування благ вищого та нижчого порядків;

• концепцію альтернативних витрат та теорію приписування;

• теорії невизначеності, очікувань, лагові концепції, засновані на врахуванні фактора часу в економічних дослідженнях;

Американська школа неокласики

Представник / Основні праці:

• Джон Бейтс Кларк (1847—1938) / «Філософія багатства» (1889), «Розподіл багатства» (1899), «Проблеми монополій» (1901), «Суть економічної теорії» (1907).

Основні теоретичні здобутки:

• розвиток методології економічних досліджень на основі учення про статику і динаміку;

• автор закону спадної граничної корисності продуктивності праці та капіталу: «за умов вільної конкуренції та мобільності суб'єктів господарювання послідовне збільшення будь-якого виробничого фактора при незмінній величині інших призводить до зменшення приросту продукції».

• концепція розподілу доходів заснована на аналізі граничної продуктивності факторів виробництва, яка, однак, має абстрактний, статичний характер, враховує лише попит на фактори виробництва і не може бути вичерпною.