Математична (Лозаннська / Шведська / Стокгольмська) школа
Представники / Основні праці:
Вільям Стенлі Джевонс (1835—1882) / «Теорія політичної економії» (1866), «Принципи науки» (1874);
Леон Вальрас (1834—1916) / «Теорія грошей» (1886), «Нарис соціальної економії. Теорія розподілу суспільного багатства» (1896) та ін.;
Вільфредо Парето (1848—1923) «Курс політичної економії» (1896—1897), «Трактат із загальної соціології» (1916);
Кнут Вікссель (1851—1926) / «Цінність, капітал і рента» (1893), «Проценти на капітал і ціна товарів» (1898);
Густав Кассель (1866—1945) / «Природа і необхідність процента» (1903).
Методологія Джевонса:
Суб’єктивізм,
Мікроекономічний підхід,
Методологічний індивідуалізм,
Утилітаризм та гедонізм,
Граничний аналіз.
Внесок представників математичної школи полягає в тому, що вони:
розробили математичні методи економічних досліджень;
дали математичну інтерпретацію економічних явищ та процесів;
започаткували теорію загальної економічної рівноваги тощо.
А. МАРШАЛЛ ТА ВИНИКНЕННЯ НЕОКЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ
У 90-х роках як початок другого етапу маржинальної революції сформувалась кембриджська школа, заснована відомим вченим-економістом Альфредом Маршаллом.
Представники: Альфред Маршалл (1842—1924),
Артур Пігу (1877—1959),
Ральф Джордж Хоутрі (1879—1975),
Френсіс Еджуорт (1845—1926).
На противагу класичній політичній економії, спрямованій на аналіз глобальних динамічних процесів та закономірностей розвитку ринкової економіки, неокласики прагнули сформулювати закономірності оптимального господарювання та визначити принципи рівноваги на мікрорівні за умов вільної конкуренції.
Методологічні засади неокласиків:
функціональний аналіз;
мікроекономічний підхід;
аналіз статичних рівноважних господарських систем;
широке застосування математики та економічних моделей;
синтетичний підхід.
Одним із ведучих представників неокласичної економічної теорії, лідером кембриджської школи є Альфред Маршалл — основоположник неокласичної школи, вчитель Джона Мейнарда Кейнса.
Основна праця: «Принципи економікс» (1890) над якою він працював 20 років.
За Маршаллом політична економія, або економікс, — це наука, що вивчає людство в його повсякденному житті; вона розглядає ту частину індивідуальних або суспільних дій, котра якнайтісніше зв’язана з придбанням і споживанням атрибутів добробуту
Особливості методології:
мікроаналіз та дослідження спонукальних мотивів економічної діяльності з позицій «чистої економічної теорії» та ідеальної моделі господарювання, можливій завдяки «досконалій конкуренції»;
еволюціонізм (поступовість, спадкоємність, неперервність розвитку господарського життя та економічної думки);
синтетичний підхід (інтеграція маржиналізму та класичної школи);
функціональний аналіз;
метод часткової рівноваги;
Головні здобутки:
нове трактування предмета економічної науки — ті спонукальні мотиви, які найсильніше та найстійкіше впливають на поведінку людини в господарській сфері її життя.
створив синтетичну теорію вартості, що об’єднала трудову теорія вартості з теорією граничної корисності;
збагатив науку аналізом зв’язку виробництва і обміну на основі функціонального методу дослідження;
сформулював теорію ціни, суть якої у поєднанні двох груп факторів: попиту (корисність) та пропозиції (витрати виробництва);
вперше пов’язав еластичність попиту товару із його ціною, розмежував індивідуальний та ринковий попит, сформулював закон попиту, дав графічну інтерпретацію закону попиту;
розвиток теорії пропозиції, дослідження структури та динаміки витрат виробництва, аналіз та графічна інтерпретація функції пропозиції, еластичність .
розробив теорію заміщення.
Альфред Маршалл здійснив перехід до неокласичної парадигми, що сприяв подальшому розвитку економічної теорії, та отримав назву «маршалліанської революції»
1
2