21. Що являє собою податковий метод регулювання національної економіки та яка мета його застосування?

Податкове регулювання – сукупність заходів впливу держави на соціально-економічні процеси, що відбуваються в суспільстві, за допомогою системи податків і зборів.

Правовою основою податкового регулювання є Закон України “Про систему оподаткування” і інші нормативно-правові акти з оподаткування.

Метою податкового регулювання є:

1. стимулювання діяльності (або її обмеження), що відповідає (або що не відповідає) інтересам економічної політики держави;

2. перерозподіл доходів підприємств і населення і створеного ВВП в цілому;

3. стимулювання або обмеження попиту за допомогою зміни податкових ставок.

Інструментом податкових методів регулювання є податки і збори.

У системі ДРЕ податки виконують такі важливі функції:

а) фіскальну – полягає в зібранні грошових коштів для створення державних грошових фондів і матеріальних умов для функціонування держави (тобто забезпечення доходів державного бюджету з метою фінансування державних витрат). У всіх державах, при всіх суспільних формаціях податки виконували в першу чергу фіскальну функцію, тобто були інструментом забезпечення фінансів для суспільних витрат, у першу чергу витрат державних органів влади.

б) соціальну – у підтримці соціальної рівноваги у суспільстві шляхом зменшення розбіжностей у реальних доходах окремих соціальних груп громадян. Реалізація цієї функції досягається шляхом зменшення податку на доходи фізичних та юридичних осіб та збільшенні виплат з державного бюджету.

в) регулюючу – у впливі на відтворювання, стимулювання, забороні темпів його росту, посиленні або ослабленні накопичення капіталу, розширенні або зменшенні платоспроможного попиту через податки.

Податки класифікують за різними критеріями. Залежно від способу зібрання – прямі й непрямі податки.

1. Прямі податки стягуються з конкретної фізичної або юридичної особи. Їх можна підрозділити на два види:

- реальні прямі податки – податки на окремі види майна (поземельний, побудинковий, промисловий, податок на цінні папери);

- особисті прямі податки – податки на майно або доходи окремих осіб (прибутковий податок із громадян, податок на прибуток корпорацій, податок на надприбутки (наприклад, на прибутки від видобутку нафти); податки на прибутки від грошових капіталів; податок на спадщину й дарування, майновий податок.

2. Непрямі податки – це податки, що стягуються в сфері реалізації або споживання товарів та послуг у вигляді націнки на товари й послуги. Вони прямо включаються в ціну товару (послуги). Непрямі податки бувають трьох видів:

- акцизи (податки, що стягують у країні за допомогою їх включення в ціни товарів широкого споживання, алкоголю, палива, автомобілів), ПДВ,

- митні податки – податки з транзитних товарів і товарів, які вивозяться та ввозяться, експортні, імпортні, транзитні, фіскальні та інші.

- фіскальні монопольні податки – податки на прибутки монополії держави, які виробляють та реалізують окремі види творів, наприклад, тютюн, спирт.

Згідно з законом України «По систему оподаткування» за формою надходження – розрізняють податки загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні – це встановлені ВРУ податки і збори, що стягуються на всій території держави. Вони зараховуються до державного і місцевого бюджетів відповідно до законодавчо встановленої пропорції розподілу коштів (ПДВ, податок на прибуток підприємств, з доходів фізичних осіб, на землю, податок з власників транспортних засобів).

Місцеві – це податки і збори, що стягуються на відповідній території держави місцевими органами і зараховуються до місцевого бюджету. Перелік місцевих податків і зборів визначається Законом «Про систему оподаткування». В даний час він включає 2 податки (податок з реклами і комунальний податок) і 13 зборів. Місцеві органи влади на сесії відповідної Ради народних депутатів приймають рішення і затверджують перелік місцевих податків і зборів, що діють на даній території.