65.Карл Роджерс. Організмічні теорії та центрована на людині теорія

К.Роджерса.

Кліє́нт-центро́вана терапі́я (не директивна психотерапія, англ. person-centered therapy — «людино-центрована терапія»тому інколи пишеться РСТ-психотерапія) — один із різновидів сучасної психотерапії, що була розроблена американським психологом Карлом Роджерсом і застосовується в такому напрямі, як гуманістична психологія, як в самій психологічній терапіїтак і в консультуванні (наприклад метод емпатичного слухання) та ставить на перше місце людину, як особистість та її самовдосконалення. Згідно з Н. Ф. Ка́ліною, «клієнт-центрована психотерапія — напрям, орієнтований на актуалізацію за допомогою розуміючого і глибоко особистого контакту між клієнтом і терапевтом уродженої тенденції організму і психіки до розвитку, самоорганізації і самозбереження з метою досягнення внутрішньої гармонії і задоволеності життям.

Основні риси

1. гіпотеза про те, що визначені установки психотерапевта утворюють необхідні і достатні умови терапевтичної ефективності;

2. основний акцент на феноменологічному світі клієнта (звідси визначення психотерапії як «клієнт-центрованої»);

3. терапевтичний процес орієнтований на зміни у переживаннях, на досягнення здатності більш повно жити в даний момент;

4. увага більшою мірою до процесів зміни особистості, а не до статичної структури;

5. гіпотеза про те, що одні й ті ж принципи психотерапії можна застосовувати до всіх людей, незалежно від того, до якої клінічної категорії вони віднесені — до осіб, які страждають психозами, невротиків або до психічно здорових людей;

6. інтерес до філософських проблем, що випливають з практики психотерапії.^[2]

Погляди психолога з часом дещо трансформувались, проте ключові ідеї залишились незмінними. Основна ідея особистісного контакту клієнта та психотерапевта з часом стала тільки сильніше підкреслюватись Роджерсом.

Поняття «клієнт» (особа, що отримує певні послуги, в даному разі психологічні) замість більш «медичного» — «пацієнт», теж запропонував використовувати Роджерс^[3]. Таким чином людина, що звернулась до психолога за допомогою, теж несе відповідальність за зміни, що відбуваються з ним, крім цього, вона не є об'єктом діагностування і медичного лікування. Акцент в даному випадку робиться на допомозі клієнту. Вона проявляється в коректуванні і стимулюванні саморозвитку та самореалізації.

Теорія клієнт-центрованої терапії

Завдання терапевта зводиться до формування умов, за яких цей потенціал може бути актуалізований, оскільки всі психологічні і соціальні перепони, які йому заважають і спонукають його звертатися за психологічною допомогою до фахівців, спричинені блокуванням прагнення актуалізації власного психічного потенціалу»^[6]. Роджерс писав у своїх працях, що практично кожна людина має цей психологічний потенціал, але не у кожного виходить реалізувати його. Реалізуючи його, людина ніби підіймається на новий щабель і отримує таким чином змогу вирішувати свої проблеми. Шлях до самореалізації людини вчений порівнював з болючими першими кроками дитини.

У будь-якому вигляді психотерапії експліцитно або імпліцитно ставиться питання про ресурси для змін клієнта. Це може бути релаксація, впевненість, спокій, розважливість тощо. Ідея полягає в тому, щоби, по-перше, знайти ресурс зміни (всередині або поза клієнтом) і, по-друге, приєднати цей ресурс до проблемного переживання. Так, наприклад, в техніці систематичної десенсибілізації універсальним ресурсом є релаксація, яка, «приєднуючись до стресогенного об'єкта, десенсибілізує його». В підході Роджерса такий ресурс задається специфічними відносинами психотерапевта з клієнтом. Аналізуючи свій відомий, знятий на плівку, випадок роботи з міс Ман, Роджерс зазначав: «…те, що клієнт переживає в терапії, — це досвід бути коханим» (Rogers, Segal, 1955).

Основні завдання і поняття

Основним завданням для психотерапевта має бути створення умов для «внутрішнього» росту клієнта. Щоб сприяти цьому психотерапевт має «відчути» проблему клієнта, для цього використовується методика «емпатичного слухання». Емпатичне розуміння сприяє подальшому спілкуванню психотерапевта і клієнта. Його можна проявити у фразах, що характеризують стан клієнта.

Важливіша не стільки точність розуміння клієнта сама по собі, а інтерес до внутрішнього світу клієнта з боку терапевта. Емпатія — це процес, в якому терапевт стає ближче до думок і почуттів клієнта. Емпатія в ширшому значенні — це розуміння емоційних станів іншої людини у формі співпереживання і співчуття. Точна емпатія — ідеальний випадок. На фізіологічному рівні емпатію розглядають, як активність мозку, що відображає стан і дії інших істот, часто описують як активність дзеркальних нейронів. Ці нейрони були вперше зареєстровані на початку 1990-х років у фронтальній корі мавп італійськими вченими Джакомо Ріццолатті, Вітторіо Галлезе та їхніми колегами з Пармського університету.

Емпатія в роботах Роджерса має наступні характеристики: по-перше, збереження в емпатичному процесі власної позиції того хто відчуває емпатію, збереження психологічної дистанції між ним і тим, до кого відчувають емпатію, або, іншими словами, відсутність в емпатії ототожнення між переживаннями того, до кого відчувають емпатію, і того, хто відчуває емпатію (що, власне, і відрізняє цей процес від подібного процесу ідентифікації). По-друге, наявність в емпатії співпереживання, а не просто емоційно позитивного відношення (симпатії). По-третє, це динамічний процес, а не статичний стан.

Ще однією умовою, необхідною для зміни клієнта, служить конгруентність психотерапевта. Ідею конгруентності добре ілюструє формула дзен^[7]: «Коли я голодний, я їм; коли я втомився, я сиджу; коли я хочу спати, я сплю».

В клієнт-центрованій терапії застосовуються такі техніки:

1. «Техніка вибору» — психотерапевт дає можливість клієнту самому вибрати напрямок розмови для обговорення проблеми, вибираючи нейтральну репліку у відповідь на першу фразу клієнта. Таким чином клієнт сам вибирає змінюватись йому вирішуючи свої проблеми чи ні.

2. «Техніка повторів» — терапевт повторюючи останню репліку клієнта узагалюнює сказане. Після повтореної репліки йде пауза, що спонукає клієнта продовжувати розповідь. Таким чином клієнт розуміє, що психотерапевт його слухає та розуміє.

3. Досить цікавою технікою є «метафора», що може використовуватись, як разовий терапевтичний прийом, так і постійно використовуватись протягом усієї терапії. Вона допомагає клієнту зануритись в свій власний символічний пласт власної свідомості, а також абстрагуватись від матеріального світу і виразити деякі свої бажання (наприклад агресивні)в іншомовній формі.

4. Також важливою технікою є «емпатичні відповіді». Емпатична відповідь — це вербалізація терапевтом світо- і самовідчуття клієнта. Емпатичні відповіді дають клієнту дають можливість відчути, що терапевт розуміє його стан та почуття^[10].

Результати психотерапії

Зміни клієнта йдуть в напрямку підвищення диференціювання реакцій і безпосередності переживання почуттів. В результаті психотерапії відбуваються такі зміни:

• підвищується відкритість досвіду;

• поглиблюються переживання;

• підвищується довіра до власних проявів, до самого себе;

• формується внутрішній локус оцінки;

• посилюється готовність увійти в «процес життя»;

• поглиблюється знання про себе в процесі переживання.

На відміну від більшості інших концепцій, у яких затверджуєть-ся цінність майбутнього (Адлер) або вплив минулого (Юнг, Фрейд),американський психолог К. Роджерс (1902-1987) підкреслював зна-чення сьогодення і говорив про те, що люди повинні навчитися усві-домлювати і цінувати кожен момент свого буття, знаходячи у ньомущось прекрасне і важливе. Лише тоді життя розкриється в своємудійсному значенні і лише в цьому випадку можна говорити про по-вноцінне функціонування особистості.

Однією з важливих особливостей теорії Роджерса є феноменоло-гічний підхід до особистості, згідно з яким, основою особистості ви-ступає психологічна реальність, тобто суб'єктивний досвід, відповід-но до якого інтерпретується дійсність. Визначальну роль у поведінцілюдини відіграє її здатність пізнавати світ і створювати на цій основісуб'єктивну реальність, тобто реальність свідомо сприйняту особис-тістю в даний момент часу. Прибічники феноменологічного підходузаперечують, що довколишній світ існує як об'єктивна реальністьсама по собі, незмінна для всіх.

Фундаментальне поняття теорії Роджерса — «Я-концепція», щоскладається із сприйняття себе і своїх взаємин з іншими людьми, атакож з цінностей «Я». Я-концепція включає не лише сприйняттясебе реального, але також і уявлення про те, якою би людина хоті-ла бути. Не зважаючи на те, що «Я» людини постійно змінюється врезультаті досвіду, уявлення людини про себе залишається відноснопостійним.

Згідно теорії К.Роджерса, основною рушійною силою функціо-нування особистості є тенденція до самоактуалізації, тобто потре-ба людини реалізувати свої природні потенційні можливості. Людиздатні визначати свою долю, вони відповідальні за те, які вони є,тобто свобода самовизначення закладена в їхній природі. Для людейприродно рухатися в напрямку дедалі більшої диференціації, авто-номності, зрілості.

У тенденції самоактуалізації дуже важливою є потреба людини яку позитивній увазі з боку інших, так і у позитивному ставленні власнедо себе. Потреба в позитивній увазі інших робить людину вразливоюдо впливу соціального схвалення. Потреба в позитивному самостав-ленні задовольняється, якщо людина вважає свою поведінку відпо-відною власній я-концепції.

У розвитку особистості, згідно теорії Роджерса, вагомим факто-ром є ставлення до особистості значущих людей, перш за все батьків.Таке ставлення Роджерс поділив на два типи:безумовна позитивна увага;обумовлена позитивна увага.

У першому випадку дитина отримує від значущих інших повнеприйняття і пошану, а її я-концепція, що формується, відповідає всімприродним потенційним можливостям. У другому випадку дитинастикається з прийняттям одних і відхиленням інших форм поведін-ки. Позитивна увага подається з умовою. (Наприклад: «Я тебе лю-битиму, якщо ти будеш хорошим», а я-концепція дитини не відпові-дає природженим потенційним можливостям, зазнає тиску соціуму.У дитини формуються оціночні поняття про те, які з її дій і вчинківгідні пошани і прийняття, а які ні.

Залежно від того, яку увагу отримувала людина протягом життя,формується той або інший тип особистості. За Роджерсом, існує двапротилежні типи особистості: «повноцінно функціонуюча» і «непри-стосована». Перша отримувала безумовну позитивну увагу. Її ха-рактеризує схильність до екзистенційного способу життя (гнучкість,адаптивність, спонтанність, індуктивне мислення), організмічна до-віра (інтуїтивний спосіб життя, впевненість у собі), емпірична свобо-да (суб'єктивне відчуття свободи волі) і креативність (схильність достворення нових і ефективних ідей і речей). Другий тип відповідаєлюдині, що отримувала обумовлену позитивну увагу. Вона має умов-ні цінності, її я-концепція не відповідає потенційним можливостям,її поведінка обтяжена захисними механізмами. Вона живе згідно за-здалегідь представленому плану, ігнорує свій організм, не довіряючийому, відчуває себе швидше керованою, ніж вільною, швидше кон-формною, ніж творчою.

З порушеннями я-концепції пов'язані основні форми психопато-логії особистості. Так, якщо поведінка людини не узгоджується з їїя-концепцією, вона відчуває тривогу, яка не повністю усувається їїпсихологічним захистом і спричиняє розвиток неврозу. При значнійневідповідності між «Я» і переживаннями захист може виявитися не-ефективним і я-концепція руйнується.

Відкриття Роджерса пов'язані не лише з новим поглядом на само-актуалізацію і самооцінку людини, але і з його підходом до психоко-рекції. Карл Роджерс стверджує, що основний бар'єр, який заважаєлюдям спілкуватись, - це природна тенденція обговорювати, оціню-вати, схвалювати чи засуджувати поведінку чи твердження інших.Створений ним напрямок психотерапії отримав назву клієнтцен-трована терапія, одним із принципів якої є безоціночне сприйняттяклієнта і його проблем.