55. Правове Оформлення Входження Західноукраїнських Земель До Складу урср

Напередодні Другої світової війни радянське сталінське керівництво уклало з Німеччиною угоду про розмежування сфер впливу у Східній Європі, так званий пакт Молотова-Ріббентропа (1939 p.). Після нападу Гітлера на Польщу 1 вересня 1939 р. підрозділи Червоної Армії 17 вересня окупували Галичину і Волинь. 22 жовтня на цих територіях радянське командування провело вибори до Народних Зборів Західної України, які 26 жовтня у Львові проголосили встановлення радянської влади 1 звернулися до верховних рад УРСР та СРСР з проханням прийняти Волинь і Галичину до складу цих держав. 1 листопада Верховна Рада СРСР, a 15 листопада Верховна Рада УРСР задовольнили це прохання. На території Галичини утворили Львівську, Тернопільську, Станіславську та Дрогобицьку області, а на Волині - Рівненську і Волинську. Після війни, 16 серпня 1945 р. СРСР та УРСР уклали з Польщею угоду про кордон, за якою польська сторона визнала законною належність Волині і Галичини Україні.

Північна Буковина та Південна Бессарабія теж за пактом Молотова-Ріббентропа увійшли до сфери впливу СРСР. 28 червня 1940 р. цю територію зайняла Червона Армія, а румунська адміністрація добровільно залишила їх. 2 серпня Верховна Рада указом оформила входження їх до СРСР і передала до складу УРСР. 7 серпня 1940 р. Верховна Рада України прийняла їх до свого складу і утворила на цих землях Чернівецьку та Аккерманську (згодом Ізмаїльську) області. Після війни, 10 лютого 1947 р. радянсько-румунською угодою Румунія юридично підтвердила визнання цих земель за УРСР.

Закарпаття увійшло до складу України 26 листопада 1944 p., коли Перший З'їзд народних комітетів Закарпатської України, проведений після визволення краю від угорських окупантів, ухвалив "Маніфест про возз'єднання з УРСР". Тут утворено Закарпатську область. 29 червня 1945 р. Чехословацька Республіка та СРСР підписали угоду про визнання законності входження Закарпаття до УРСР.

Отже, у ході Другої світової війни вперше в історії всі українські землі об'єдналися в одній державі. Це об'єднання було легітимне, юридично оформлене і закріплене міждержавними угодами.

Соціально-економічні та політико-правові перетворення в Західній Україні у 1939-1941 рр.

Новий прихід радянської влади в Західній Україні зустріли насторожено. Ще до її появи сотні тисяч людей з болем і розпукою залишали рідний край і виїздили на Захід, розуміючи, що більшовизм несе нові страждання українському народові.

І справді, вже з 1944 р. в усіх місцевостях Західної України партійні, радянські та каральні органи продовжили розпочаті у 1939—1941 рр. "соціалістичні перетворення", розгорнувши своєрідну радянізацію -2", яка також супроводжувалася великомасштабним терором. Вони поспішали якнайшвидше зрівняти в усіх аспектах західних українців зі східними, насамперед розтоптати високу національну свідомість галичан. Розпочалася форсована ліквідація приватної власності, передусім на землю, примусове залучення селян до колгоспів, поспішна індустріалізація краю.

Зважаючи на те, що раніше Східна Галичина, Волинь, Північна Буковина, Бессарабія і Закарпаття були аграрними окраїнами різних держав, за 5—10 років ці землі, згідно з партійними постановами, мали зрівнятися за промисловим відношенням зі східними областями УРСР

Швидкими темпами зростала чисельність промислових робітників. Нестача кваліфікованих кадрів примусила уряд відкривати школи, ВНЗ, дослідні інститути, філіали АІІ України. Можновладці вважали, що їх марксистсько-ленінська система освіти швидко, як у східних областях, русифікує місцевий пролетаріат і створить вірнопіддану інтелігенцію. Дедалі частіше представників останньої приймали в лави компартії. Однак остаточно їй такі не повірили. Ніколи в західних областях не було місцевого першого секретаря обкому компартії, одиниці з місцевих вихідців очолювали райкоми. Створення атмосфери недовіри відштовхувало значну частину місцевого населення від комуністичної влади.

Служаки НКВС скрізь вишукували "недобитків українських буржуазних націоналістів". Міста і села краю вкрила щільна агентурно-інформаційна мережа держбезпеки. Основну масу агентури використовували для дискредитації національно-визвольного руху шляхом створення органами внутрішніх справ і державної безпеки спецбоївок, які переодягалися у форму УПА. Вони не лише виявляли і знищували справжніх учасників визвольного руху або тих, хто їм співчував, а й мали яскраво виражений бандитський характер. Значною мірою спецбоївки складалися з колишніх вояків, які потрапили в полон, були психічно зламані й завербовані енкаведистами.

Черговою антиукраїнською акцією комуністичного режиму стала розправа над греко-католицькою церквою. Сталін та його оточення розробили і реалізували сценарій незаконного т.зв. Львівського синоду 1946 р., який проголосував за анулювання Берестейської унії 1596 р., вихід греко-католицької церкви з-під юрисдикції Риму і приєднання її до Московської православної патріархії. Дещо пізніше аналогічна подія відбулася і в Закарпатті. Тисячі священиків-українців, які відмовилися стати підданими московського патріарха, були арештовані, замордовані в тюрмах або відправлені в концентраційні табори.

Трагічні часи пережили українці, які проживали на землях, що відійшли після Другої світової війни до Польщі — Лемківщині, Надсянні, Підлящ іі, Холмщині. Нав'язавши польському народові І прокомуністичний режим, Й. Сталін віддав ці землі, не питаючи місцевих жителів, Польщі. Уже з 1944 р. почалося примусове переселення українців звідти на схід. У 1945—1946 pp. мало не півмільйона людей втратили землю, майно і під військовим конвоєм були насильно перевезені в СРСР.

Щоб припинити геноцид, особливо з боку поляків, які в той час знищили понад 10 тис. українців, котрі відмовлялися покидати рідні землі, кількатисячний загін УПА-Захід став на захист мирного населення. Спроби польських регулярних військ ліквідувати повстанський рух, який цілком підтримував населення, провалилися. Українські партизани розгромили карателів. Тоді три комуністичних режими — радянський, польський і чехословацький уклали договір про спільні дії проти ОУН і УПА. З допомогою органів держбезпеки уряд Польщі розробив у 1947 р. горезвісну операцію "Вісла". Спираючись на загони НКВС, 30-тисячне польське військо стерло з лиця землі всі оселі Лемківщини. 150 тис. українців було переселено в західні воєводства Польщі, на колишні німецькі землі. Щоб остаточно сполонізунати лемків, їх розміщали по 2—3 сім'ї в одному селі. Частини УПА-Захід були розбиті в нерівних боях. Лише окремим загонам удалося перейти на Захід або на територію УРСР.