2.2. Ефективність застосування орфоепічних вправ на уроках мови в початкових класах

У початкових класах починається й фактично завер­шується робота вчителя над формуванням навичок пра­вильної української літературної вимови в учнів початкової школи. У дітей удосконалюються різні аспекти мовного слуху, зокрема фонематичний слух.

Програма з мови націлює вчителя на конкретний зміст занять з учнями, спрямований на постановку української літе­ратурної вимови: у процесі навчання читання та пись­ма учні дістають ряд фонетичних уявлень: про звуки мовлення, голосні і приголосні, тверді та м'які приголос­ні, склад, наголос.

На початкові класи припадає найважча, найоб'ємніша і найвідповідальніша робота вчителя з учнями над тим, щоб прищепити їм любов і увагу до звукової сто­рони мовлення не тільки як засобу спілкування, але й показника високого естетичного й культурного рівня. Саме в початкових класах необхід­на пильна увага до орфоепічної вимови, до інтонації, пауз, до звука в його численних варіантах. Якщо нормативні видозміни потрібно знати для свідомого за­своєння всього багатства й різноманітності звучань, то ненормативні – для свідомої протидії їм і подолання.

Від того, як поставлена вимова в початкових класах, залежить і якість читання, і розуміння усного мовлення, і вміння говорити, і правописні навички.

У «Збірнику орфоепічних вправ з української мови для 1-3 класів» Н.І.Тоцької [56] викладено мовний матеріал для вправ, які б розвивали в учнів уміння правильно арти­кулювати звуки й звукосполучення, вимовляти слова з правильною складовою структурою, з правильним на­голошуванням.

Вправи складено так, щоб вони могли використову­ватися вчителями в школах з українською мовою на­вчання на всій території України в умовах різноманіт­ного діалектного оточення. Частина вправ розрахована та­кож на усунення найпоширеніших вимовних відхилень, зумовлених вадами логопедичного характеру.

Передбачається такий порядок роботи вчителя: він фіксує відхилення у вимові якогось звука, звертається до посібника «Фонетика української мови та її вивчен­ня в початкових класах», з'ясовує причину відхилен­ня, використовує методичні поради щодо його усунення, а потім знаходить у «Збірнику орфоепічних вправ» се­рію завдань, якими він може скористатися. Для зручно­сті послідовність мовного матеріалу в збірнику від­повідає в основному порядку його подачі в теоретичному посібнику.

Виконувати вправи можна не тільки на уроках, але й у позаурочний час для групової й індивідуальної ро­боти з учнями, які потребують виправлення вимови, а також, що особливо важливо й доцільно, у групах про­довженого дня.

Можна рекомендувати такі основні роботи над ви­мовою:

1) пояснення артикуляції звука;

2) посилання на аналогічний звук української діалектної або росій­ської мови (залежно від характеру відхилень);

3) зі­ставлення складів (або й коротких слів), у складі яких є виучуваний звук літературного мовлення, із склада­ми (словами), що містять звуки, якими замінюється за­своюваний звук;

4) демонстрування зразка правильної вимови;

5) тренувальні вправи на вимову й написання слів з виучуваним звуком, а також і речень, у складі яких є слова, насичені цим звуком.

Таким чином, рекомендовані прийоми роботи, спрямовані на вироблення навичок нормативної вимови, передбачають використання наслідувальних (імітаційних) способів у поєднанні з свідомим засвоєнням окремих явищ орфо­епічної системи. Наслідування використовується для створення вимовних навичок, співвідносних з певними слуховими образами. Проте з часом воно все більше поєднується з усвідомленим засвоєнням, що вимагає пояснення необхідного положення мовних органів у до­ступній для дітей формі. Засвоєння окремих фонетичних явищ (склад, наголос, інтонація) взагалі здійснюється майже винятково наслідувальним способом.

Першим етапом у навчанні учнів літературної ви­мови є прищеплення їм вимовних умінь. У цей час учи­тель повідомляє учням необхідні відомості про наявні в них вимовні відхилення, пояснює й демонструє пра­вильну вимову. Учні навчаються вимовляти нові для них звуки ізольовано, а також у коротких словах у звичай­ному звуковому оточенні, сприймати потрібні звуки на слух. Учні вимовляють повільно, усвідомлюючи кожну артикуляцію, докладаючи певних зусиль.

Найбільш відповідальним у цій роботі є другий етап навчання, коли виробляються перші вимовні навички. Учитель на основі своїх попередніх спостережень пови­нен передбачити найменші відхилення у вимові учнів, зумовлені або діалектним оточенням, або впливом іншої мови, або логопедичними вадами, й виправля­ти їх з особливою відповідальністю.

У цей час учні вчаться вимовляти потрібні звуки в будь-якому оточенні, в будь-яких словах, словосполу­ченнях і коротких реченнях. Положення мовних органів стають звичними, але ще вимагають певної уваги з боку учня.

У результаті тривалого тренування наступає автома­тизація навичок, коли учні відтворюють потрібні звуки легко, невимушено в будь-якій позиції. На цьому етапі йдеться головним чином про тонкощі вимови, які відпрацьовуються переважно наслідувальним способом.

Вправи збірника розраховані на різні етапи процесу подолання вимовних відхилень. Структура їх така: дається звук у складі (на початку і в кінці), у сполу­ках приголосних (при цьому вимовні труднощі наро­стають), у словах, словосполученнях, реченнях, макси­мально насичених тренувальними звуками, і, нарешті, в текстах, що включають приказки, прислів'я, загадки, скоромовки, поетичні твори або уривки з прозових пе­реважно на дитячу тематику [56].

Починати виконувати вправу доцільно лише після того, як учитель проведе попередню роботу з учнем. Учитель вимовляє потрібний звук спочатку ізольовано, потім у різних позиціях у складах і в словах, а учні вчаться виділяти його з мовного потоку, тобто впізнавати. Далі вчитель пояснює положення мовних органів, звер­таючи увагу на форму губ, положення язика, нижньої щелепи, супроводжуючи ці пояснення демонструванням звучання. Таким чином вимовні рухи поєднуються з пев­ними звуковими образами.

Розвиткові м'язового відчуття й фонетичного слуху необхідно приділяти якнайбільше уваги, оскільки це за­порука успіху у постановці нормативної вимови. Така робота корисна для всіх дітей: і для тих, хто добре володіє мовою, і для тих, хто має діалектні відхилення або вимовні вади, і для тих, хто вивчає українську мову як другу. У такий спосіб готується база для усвідомле­ного вивчення звукової системи будь-якої мови.

Коли учні добре усвідомили особливості звучання й вимови звука, вони пробують вимовляти його самі, спо­чатку ізольовано, а потім у мовному потоці, спочатку в найлегших позиціях (для голосних це позиція абсолют­ного початку, для приголосних — перед наступним го­лосним). Дуже корисні різноманітні вправи на проти­ставлення найближчих за якоюсь ознакою звуків.

Подібно тренуються інші фонетичні одиниці — на­голос, мелодика, паузи.

Слід підкреслити, що навіть після того як звук (чи звукосполучення) поставлено, закріплення його й наступне тренування до автоматизації вчитель починає з того, що він спочатку читає кілька складів і слів, учень повторює їх, а далі вже й сам читає їх самостійно.

Не можна забувати, що найважче усуваються тонкі відмінності вимови, які й слід усіляко підкреслювати й пояснювати, добиваючись того, щоб ними не підміня­лася нормативна вимова.

Більша частина вправ дається для виконання усно, але в збірнику є й письмові завдання — переважно тоді, коли у вимові й написанні слів є різниця. Тоді поряд з вимовою тренується й написання. Наприклад, тренуючи вимову пом'якшених приголосних, доцільно закріпити одночасно вживання м'якого знака; аналі­зуючи уподібнення приголосних за глухістю і дзвінкістю у вимові, необхідно водночас виконати вправи на пра­вопис приголосних при збігові їх, правопис префіксів тощо [56].

Характер вправ досить різноманітний. Так, з орфо­епії рекомендується: читання окремих складів, слів, сло­восполучень і речень та текстів із спеціальним добором звуків і звукосполучень, у вимові яких можливі відхи­лення від норми, що пояснюються різними причинами; вправи на запис окремих слів і текстів за допомогою елементарної фонетичної транскрипції; читання текстів, супроводжуване поясненням вимови й написання; пере­вірка наголосів окремих слів за допомогою словника; спостереження за смисловою й стилістичною функцією деяких фонетичних явищ.

Переважна більшість дібраних для експерименту текстів належить перу відомих українських письменників або ж узяті з народної творчості. Чимало вправ побудовані на спеціально дібраних реченнях, насичених потрібними звуками. Короткі поетичні твори доцільно заучувати напам'ять під час заняття або вдома. Прозові тексти ко­рисно розповідати. Це сприяє розвитку мовлення учнів.

Коли у вправах трапляються слова, незрозумілі ді­тям, учитель обов'язково має роз'яснити їх значення. Це буде сприяти збагаченню словника учнів.

Приклади орфоепічних вправ для учнів 1-4 класів наведено у додатках: додаток А – вправи на вимову голосних; додаток Б – вправи на вимову приголосних; додаток В – вправи на вимову груп приголосних.

0. Отже, основне місце у системі роботи над орфоепією належить вправам, оскільки засвоєння знань на теоретичному і практичному рівнях проходить одночасно, доповнюючи одне одного. Вправи повинні бути різноманітними, з кожної теми подані в ієрархічній послідовності, містити елементи новизни, що потребує самостійного обґрунтування, певних інтелектуальних зусиль.