Висновки

Роль пізнавальних умінь у сучасному процесі навчання багатогранна. По — перше, їх формування є одним із важливих завдань шкільної історичної освіти, оскільки на цій основі відбувається розвиток і удосконалення пізнавальних можливостей учнів, їх компетентності, розкривається їхня індивідуальність. По — друге, пізнавальні вміння – органічна частина змісту історичної освіти, які опановують учні для самостійного і критичного сприйняття історичного матеріалу. По — третє, пізнавальні вміння – це засіб формування історичних знань, особистісних суджень і мотивованого відношення до минулого. По — четверте, вони є прогнозованим результатом цілеспрямованого навчання історії. Нарешті, по — п’яте, пізнавальні вміння можуть виступати і як вагомий критерій успішності навчання і викладання. Уміння, використані учнем для організації своєї відповіді, можуть і повинні виступати як показник, вимірювач результатів навчання.

Отож, пізнавальні здібності – це індивідуально — психологічні особливості особистості, що є умовами успішного здійснення певної діяльності і сталої позитивної динаміки оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Процес реалізації здібностей передбачає прояв людиною особистісно значущої активності, зумовленої, з одного боку, характером та цілями тієї чи іншої діяльності, а з іншого, такими утвореннями її внутрішнього світу, як мотивація, схильності, інтереси. У діяльності особистості здібності не тільки проявляються, а й формуються, розвиваються. Для цього потрібне конструювання педагогом у процесі навчальної діяльності спеціальних ситуацій, які потребують їх творчого вирішення.

Розмаїття інтересів, нахилів, темпераментів, видів і рівнів пізнавальних процесів, інших можливостей учнів у навчанні і діяльності дає підставу перефразувати А. Екзюпері і стверджувати: «Я не знаю, що таке учні, я знаю багато різних учнів». У шкільному житті учнівське різноманіття насамперед визначається предметно — пізнавальними здібностями.

Кожна дитина відрізняється рівнем розумового, фізичного , морального розвитку. І саме визначивши рівень розвитку кожного учня, здібності школярів, можна робити висновки щодо їх пізнавальної діяльності. Для цього можна використати різноманітні тести, анкетування, колективне вирішення проблемних завдань тощо. У більшій мірі, активізація пізнавального інтересу учнів до історії залежить не лише від навчального матеріалу, його насиченості, а й від способу подання цієї інформації учителем, тобто уміння викладача просто і цікаво подати історичний матеріал учням. Саме тому кожен педагог повинен звернути особливу увагу на пізнавальні уміння кожного учня, як індивідуально, так і в процесі колективної роботи. Лише тоді можна стверджувати про цілісну і ефективну організацію і активізацію навчально – пізнавальної роботи учнів на уроці історії України.

Список використаної літератури

1. Бочковський В. Розвиток пізнавальних процесів // Початкова школа. – 2005р. - №12. – с. 23–24.

2. Вишковський І. Методи пізнавальної діяльності// Психолог. – 2004. – №21–22. – с. 100 — 114.

3. Головань Т. Пізнавальний інтерес, як чинник підвищення ефективності процесу навчання // Рідна школа. – 2004. – №6. – с. 15-18.

4. Готра Н. Розвиток пізнавальної активності учнів// Рідна школа. – 2008. – №4. – с. 45–46.

5. Гордієнко С. Деякі методичні поради щодо активізації пізнавальної діяльності учнів під час навчання// Початкова освіта. – 2004. –№37. – с. 8–9.

6. Долбенко Т. Технологія активізації пізнавальної діяльності підлітків 14–ти років// Рідна школа. – 2004. – №9. – с. 741.

7. Долбенко Т. Активізація пізнавальної діяльності підлітків: ігрові технології// Рідна школа. – 2004. – №10. – с. 36–39.

8. Жорник О. Формування пізнавальної активності учнів у процесі спільної ігрової діяльності// Рідна школа. – 2000. – №3. – с.37–38.

9. Крупеніна Н. Комплексний аналіз формування пізнавальної діяльності школярів на уроці: Методичний посібник для керівників шкіл// Директор школи. – 2003. – №38. – с. 7–8.

10. Карасик А. Активізація пізнавальних процесів// Початкова освіта. – 2002. – №14., квітень, с. 6.

11. Коберник О., Коберник Г. Активізація навчально–пізнавальної діяльності школярів// Рідна школа. – 1999. –№12. – с. 55–60.

12. Логвіна – Бик Т. А. Педагогічне керування пізнавальної діяльною учнів// Педагогіка і психологія. – 1998. – №4. – с. 43–47.

13. Мірошник С. Пошуково–дослідницькі завдання випереджувального характеру як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів// Диво–слово. –2002. –№2. – с. 58–60.

14. Полок Л. Ділова гра як засіб організації пізнавальної діяльності// Директор школи. – 2003. – №2. – с. 7–9.

15. Пометун О. Як і чому треба організовувати пізнавальну діяльність учнів на уроці// Завуч. – 2005. – №34. – с. 13 (вкладка).

16. Пометун О. Методика навчання історії в школі// О. І. Пометун, Г. О. Фреймах. – К.: Ґенеза, 2005. – 328с.

17. Рудик М. Інноваційні технології навчання як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів// Історія України. – 2003. – №9. – с. 26–29.

18. Сластухіна М. Як стимулювати пізнавальну діяльність учнів// Педагогічна Житомирщина. – 2000. – №4. – с. 19–22.

19. Харишин О. Розвиток пізнавальних інтересів учнів, активізація розумової діяльності// Початкова освіта. – 2001. – квітень. –№15. – с. 4.

20. Шевцова Л. Активізація пізнавальної діяльності учнів за допомогою ситуативних завдань// Диво–слово. – 2001. – №12. – с. 43–75.

21. Шушара Т. Навчально – пізнавальна діяльність учнів: зміст і основні критерії// Рідна школа. – 2002. – №11. – с. 17–19.

22. Шушара Т. Активізація пізнавальної діяльності учнів// Рідна школа. – 2003. – №2. – с. 11–14.

23. Яструбова В. Оптимізація процесу управління пізнавальною діяльністю школярів// Освіта і управління. – 1998. – №4. – с.62 – 64.

40