Лекція № 1

1. Сучасна теорія тексту. Парадигми текстових досліджень

Загальною стратегією сучасної лінгвістики тексту (вперше цей термін вживається у Е. Косеріу) є перехід від вивчення текстової інтегрованої структури до аналізу тексту як комуні­кативної системи, детермінованої такими її складовими, як особистість мовця (автора) у сукупності його психологічних, ментальних, соціально-культурних, етнічних та ін. властивос­тей; адресат та його рівень сприймання, екстралінгвістичні характеристики двох типів ситуації: того, про що йде мова у тексті, та того, що опосередковує його творення у соціокультурному контексті дійсності. Теза Ю.С. Степанова–Ч.У. Морріса про синтез у сучасній лінгвістичній науці трьох типів пара­дигм: семантики, синтактики і прагматики, — застосована щодо теорії тексту, визначила антропоцентричний напрям дослід­ження тексту (антропоцентризм як найсуттєвіша риса тексту розглядався у працях літературознавців В.Б. Шкловського, М.М. Бахтіна, Ю.М. Лотмана, Д.С. Лихачова, X. Редекера, Б.О. Кормана, П.В. Соболева, В.П. Григорьєва, Ю. Манна та ін.).

Саме у тексті інтегруються у найвищому прояві системна структурність мови, інтенційно зумовлені ознаки автора, його концептуальна сфера, що втілюється у гносеолого-онтологічній сутності тексту, стратегії автора щодо адресата, його інтерпретанта (Ч. Пірс).

Отже, лінгвістика тексту переходить свої традиційні межі і перетворюється з доцентрової на відцентрову, спрямовану на поєднання з іншими галузями мовознавства: психолінгвісти­кою, когнітологією, етнолінгвістикою, соціолінгвістикою — та різними науками про людину. У зв'язку з найновішими когнітологічними дослідженнями лінгвістика тексту потре­бує нових методик аналізу об'єкта як форми репрезентації знань у мові, як концептуального модельного відображення дійсності, як модифікату сфери свідомості автора (художньої, естетичної, етичної, наукової, аксіологічної, прагматичної) та як моделі впливу на свідомість, інтелект, пам'ять, поведінку, по­гляди інтерпретаторів.

Герменевтичні дослідження, орієнтовані на інтерпретацію діалогічного співвідношення суб'єкта, що пізнає, та тексту як об'єкта пізнання також помітно вплинули на становлення антропоцентричного підходу до текстового аналізу (праці Ф. Шлейєрмахера, Г, Шпета, А. Бека, В. Дільтея, Е. Гуссерля, М. Хайдегг-ра, Ф. Ніцше, А.Уайтхеда, X. Гадамера, Г. Фреге та ін)*. Проек­тування ідей та принципів герменевтики у сучасну лінгвістику тексту є одним з перспективних напрямів цієї галузі мовознав­ства, особливо стосовно вирішення на якісно новому рівні проблеми інтерпретації тексту (літературознавство має цікаві теоретичні розвідки у цьому плані — праці М.М. Бахтіна, О.Ф. Лосева, текстологічна наука Д.С. Лихачова).

Спрямованість лінгвістики тексту на сучасну теорію ко­мунікації сприяє розв'язанню багатьох малодосліджених пи­тань щодо комунікативної компетенції автора, умов, моделей та адекватності сприймання тексту, ефективності текстової ко­мунікації, оптимізації текстової структури, типології інтерактивності автора та читача в аспекті синхронії та діахронії, сфери використання текстів.