2. Лінгвістика тексту як галузь мовознавчих досліджень. Напрями дослідження тексту.

ЛІНГВІСТИКА ТЕКСТУ - галузь мовознавства, що вивчає семіотичну, структурно-граматичну, семантико-змістовну, комунікативно-прагматичну організацію текстів, їхню категорійну систему й мовні засоби її репрезентації а також процеси породження, розуміння й інтерпретації текстів у семіотичном) універсумі культури.

Л. т. має кілька напрямів дослідження. Перший напрям виник разом із Л. т. (структурно-граматичний), хоч уже в 70-ті р. р. створюються передумови до переходу Л. т. від текстової граматики до текстової семантики. У цей же період зароджується комунікативна орієнтація Л. т., зумовлена розвитком комунікативно-прагматичних теорій, дискурсології. У межах структурно-граматичного напряму увага дослідників тексту зосереджена на формальних засобах і типах зв'язності тексту, принципах побудови структури тексту; зокрема, розглядаються проблеми анафори, дейксиса, кореференції, повторів, замін, міжфразових логічних зв'язків, імплікації, пресупозиції, членування тексту на абзаци, надфразні єдності, складне синтаксичне тощо. З'являються граматики тексту (Я. Петефі, X. Ізенберг, Т. ван Дейк, М. Откупщикова, О. Москальська, О. Реферовська й ін.).

Другий напрям (семантичний) спершу зберігав відбиток логічної структурованості й лінійності текстової граматики, однак згодом переорієнтувався на принципи глобальності, багатошаровості й багатоплановості семантичного змісту тексту. У 1972 р. голландський лінгвіст Т. ван Дейк увів поняття семантичної макроструктури з метою опису глобального змісту і глобальної зв'язності тексту. Хоч застосовані ним прийоми були в цілому формально-граматичними, дослідник дійшов висновку про необхідність аналізу значень більш високого рівня. У межах семантичного напряму розробляються проблеми семантичного механізму зв'язності, міжфразових валентностей, смислової структури тексту, контексту, змістовних категорій тексту, його імпліцитного плану, семантичних основ розуміння й інтерпретації тощо (Е. Агрикола, Р. Богранд, В. Дресслер, М. Холлідей, В. Шмідт, І. Гальперін, С Гиндін, В. Берзон, О. Падучева, 3. Тураєва, І. Арнольд, Т. Ніколаєва й ін.). Проблеми сприйняття й розуміння тексту розглядаються у суміжних галузях: психолінгвістиці й теорії мовленнєвої діяльності, когнітивній психології (О. Леонтьев, Т. Дрідзе, А. Штерн, Р. Солсо, Р. Клацкі, У. Найссер, Ф. Джонсон-Лерд, Б. Величковський та ін.).

Третій напрям Л. т. (коммунікативно-прагматичний) сприяв формуванню комунікативних моделей тексту, розширенню спектра текстових категорій за рахунок комунікативних (адресантності, адресатності, модальності, інтерактивності тощо), розглядові тексту в системі дискурсу як знакового посередника між автором і читачем, опису прагматичних інтенцій і стратегій тексту, ефективності текстової комунікації тощо (Т. ван Дейк, У. Ізер, Т. Беннет, Р. Богранд, Р. Вотс, Н. Арутюнова, 3. Тураєва, Г. Почепцов, І. Сусов, О. Воробйова, Т. Радзієвська, О. Селіванова й ін.).

Четвертим напрямом Л. т. можна вважати семіотичний, витоками якого є розгляд тексту як суперзнака Л. Єльмслєвом на противагу поглядам на межу знака Ф. де Соссюра. Головними проблемами цього напряму є розгляд співвідношення текстового знака, його денотата та світу дійсності; тексту й семіосфери, семіотичного універсуму культури; рекурсивних і прокурсивних зв'язків тексту з іншими текстами під кутом зору категорії інтертекстуальності; механізмів смислопородження тексту як нового знака тощо (Ю. Лотман і його школа, М. Риффатер, Р. Барт, Ю. Крістєва й ін.).

П'ятим напрямом Л. т., який сформувався у 80-ті р. р., став когнітивний. Його основоположником уважають Т. ван Дейка, який спільно з представником когнітивної психології В. Кінчем у 1983 р. видав книгу "Стратегії сприйняття дискурсу", що стала першим кроком у дослідженнях когнітивного підґрунтя текстопородження, створенні когнітивної моделі обробки тексту з урахуванням механізмів пам'яті й когніції комунікантів. Дослідники ввели поняття макроструктур, які репрезентують теми дискурсу й опосередкують створення загальної зв'язності тексту, і суперструктур як конвенційних знань про схеми того чи іншого типу тексту, що згодом використане при моделюванні текстових прототипів, ментальних моделей і просторів, фреймів, пропозицій, концептуальних графів, риторичних структур (Л. Діже, А. Нойберт, Т. Гівон, Л. Барсалу, Ч. Філлмор, У. Манн, С. Томпсон, Р. Шенк, Дж. Сова, Ж. Фоконьє, Ф. Джонсон-Лерд та ін.).

Шостий напрям (прикладний) Л. т. проектується переважно в комп'ютерну науку, адже моделі когнітивного представлення застосовуються при автоматичній обробці природної мови, створенні систем синтезу й аналізу текстів, у машинному перекладі. Цей напрям відзначений розробками комп'ютерних систем породження й розуміння текстів (Р. Шенк, Г. Скрегг, Ю. Апресян, І. Мельчук, Ю. Маргем'янов, В. Дорофеєв, 3. Шаляпіна, Н. Леонтьева, Д. Поспелов, Е. Скороходью й ін.). У сучасній Л. т. розробляється проблематика всіх окреслених напрямів. Текст розглядається, з одного боку, як складник дискурсу, знаковий посередник інтерактивності комунікантів, з іншого, як культурно значимий продукт діяльності людини, призначений людині, детермінований різноманітними чинниками й синергетично вбудований до семіотичного універсуму етносу чи цивілізації.