4.Українське книгодрукування 14-17 ст

Велике значення для культурного життя України мав винахід друкарського верстата. Попередником книгодрукування в Європі був однобічний друк з дощок, на яких вирізали окремі сторінки тексту й зображення. Перші спроби книгодрукування зробив голландець Л. Костер у першій половині XV ст. Перші книжки церковнослов'янською мовою та кириличним шрифтом надрукував Швайпольт Фіоль у Кракові 1491 року. Це — Октоїх та Часослов. На початку XVI ст. до друкарства долучився Франциск Скорина. У Празі 1517 року Ф. Скорина видав кирилицею Псалтир і Біблію руську (1519 року), а вже у Вільно — «Малую подорожню книжицю» (1522 року) [Апостол (1525 року). Велику роль у розвитку друкарської справи в Україні відігравали братства. Майже всі братські школи відкрили при собі друкарні. Спочатку з'явилися друковані священні книги, латинські й польські видання, перекладені українською мовою, абетки для українських школярів. Найбільшими центрами книгодрукування стали Львівська братська школа, Острозька академія та Києво-Могилянська колегія. Мали свої друкарні церкви й монастирі. При Києво-Печерській лаврі був створений великий друкарський дім, який обслуговував увесь Київський край Іван Федоров (Федорович). Одним з перших українських друкарів уважають Івана Федорова (Федоровича), який на доручення московського царя Івана Грозного разом із Петром Мстиславцем створив у Москві друкарню й почав видавати книжки. 1 березня 1564 року видано Апостол, 1565 року — Часословець. Московські ченці, що мали добрий заробіток з переписування книг, звинуватили друкарів у зв'язках з нечистою силою. Підбурений ченцями натовп спалив друкарню, а самі друкарі, рятуючи життя, втекли до Білорусі. Тут І. Федоров за допомогою литовського магната Г. Хоткевича заснував нову друкарню, отримавши для цього окреме село. Перебуваючи в Заблудові, 1569 року випустив Євангеліє Іван Федоров учительне, а наступного року — Псалтир. Згодом друкар перебрався до Львова, де 1574 року видав «Азбуку» і Апостол. Невдовзі переїхав до Острога. Тут 1580 року надрукував Новий Заповіт і Псалтир, а 1581 року — знамениту Острозьку Біблію. .Книгодрукування після Івана Федорова (Федоровича). Наприкінці XVI — на початку XVII ст. у різних містах України з'явилося близько 40 друкарень, зокрема у Львові, Острозі, Яворові, Києві, Почаєві, Луцьку. Значним центром книгодрукування стала Києво-Печерська лавра, друкарню якої устаткував Єлисей Плетенецький. Першим тут побачив світ Часослов (1617 року). Одним з послідовників І. Федорова (Федоровича) став видатний діяч української культури та освіти Памво Беринда. Найважливіша його праця — перший друкований український словник «Лексиконъ славеноросскій и именъ толъкованіе», який вийшов 1627 року. Цей словник містить 6 982 поняття, слова церковнослов'янської мови та імена з перекладом та тлумаченням тогочасною українською літературною мовою. Чільне місце серед друкарів, що працювали в першій половині XVI ст., посідає Лазар Баранович, який 1674 року заснував друкарню в Новгороді-Сіверському, яку переніс 1679 року до Чернігова, де зібрав потужні літературні сили й талановитих майстрів гравюри. В одному тільки 1679 році заходами Л. Барановича побачили світ понад 6 тис. примірників різноманітних підручників для початкових шкіл. Книгодрукування в Україні сприяло розвитку освіти й наукових знань. На думку відомого українського історика Миколи Аркаса, українці в XVI-XVII ст. були освіченіші й значно культурніші від своїх сусідів: росіян, татар і волохів.