
- •Основні підходи до визначення соціології як науки. Поняття «соціальне» в соціології. Категорії.
- •Соціальні закони: сутність, типологія, класифікація за формами зв’язку, механізм дії
- •Соціологія як наука: об’єкт та предмет. Структура. Функції.
- •Теорія постіндустріального розвитку. Теорія соціального обміну. Неофункціоналізм. Структуралізм. Інвайронменталізм. Постмодернізм у соціології.
- •Інтегральна соціологія п.Сорокіна: «людина як інтегральна істота», соцікультурні надсистеми, теореми флуктуації, соціологія революції.
- •Социология революции
- •Німецька формальна соціологія: «чисті форми соціальності», класифікація форм соціального життя, норми соціального порядку, форми соціальної взаємодії.
- •Передумови появи соціології як самостійної науки та початковий етап її становлення.
- •Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки.
- •Еволюціоністська соціологія г.Спенсера.
- •Розвиток соціології е.Дюркгеймом.
- •Розуміюча соціологія м.Вебера.
Еволюціоністська соціологія г.Спенсера.
В основі соціологічних поглядів Г. Спенсера, лежали два вихідних положення, тісно пов'язаних з дарвінським вченням:
а) розуміння суспільства як соціального організму, подібного до біологічного організму, і організму, який підкоряється тим же законам організації, функціонування і розвитку;
б) вчення про загальну еволюцію, згідно з якою будь-яке явище неорганічного, органічного і надорганічного світу є «частиною загального процесу еволюції», оскільки існує тільки одна еволюція, що відбувається всюди однаково».
Органіцистичні, натуралістичні ідеї Г. Спєнсера невіддільні від його еволюціонізму в соціології. Сам предмет соціології уявлявся йому як вивчення «зростання, розвитку, будівлі і відправлення суспільного агрегату». Еволюція розглядалася ним як джерело будь-якого природного і суспільного явища. У її основі — прояв і взаємодія двох протилежних процесів: інтеграції (концентрації, об'єднання) і дезинтеграцї (диференціації, розсіювання), тому що еволюція — це «інтеграція речовини і розсіювання руху». Вона завжди спрямована на перехід від невизначеного і простого до визначеного і складного.
Таким чином, і соціальна еволюція виступає в Спенсера як автоматичний, нездоланний, в загальному і в цілому визначений процес чергування розвитку і розкладу певних суспільств. При цьому в ході еволюційних змін спершу відбувається перехід від розсіяного стану суспільства в концентрований, а потім — від однорідного стану до неоднорідного.
Згідно з цим Г. Спенсер класифікував суспільства за ступенем їх складності, а соціальний прогрес бачив у послідовному підйомі на усе більш ускладнені ступені організації суспільства, що відбивають все більш високі ступені їхньої внутрішньої згуртованості. Він поділяв у цьому зв'язку суспільства на:
• прості,
• складні,
• подвійно і
• потрійно складні.
Вчення Г.Спенсера про соціальні інститути.
Характеризуючи структуру суспільства, Г. Спенсер розрізняв, наприклад, три підсистеми — підтримуючу (економіка), розподільчу (розподіл праці) і регулюючу (держава), а також шість типів соціальних інститутів (родинні, освітні, політичні, церковні, професійні і промислові).
Сен-симон Конт Анри Де
(Saint-Simon, Comte Henri de) (1760-1825) - французский социальный теоретик эволюционизма и позитивизма, оказавший первостепенное влияние на развитие социологии как дисциплины (см. Эволюционная теория; Позитивизм). Карьера Сен-Симона была такой же иконоборческой, как и его социология. Будучи аристократом безупречного происхождения, он участвовал в Американской революции и оказался заключенным в тюрьму во время Французской революции. Впоследствии он сделал состояние на земельных спекуляциях, учредил знаменитый "салон", привлекавший интеллектуальную элиту Франции, растратил свои деньги и с 1804 г. до конца жизни жил в бедности. Этот период стал для него наиболее продуктивным в интеллектуальном смысле и был отмечен в конце сотрудничеством с Огюстом Контом. На формирование социологии Сен-Симона оказали влияние идеи Просвещения, особенно Монтескье и Кондорсе. Его же собственные идеи воодушевляли впоследствии Конта и, стало быть, Дюркгейма, а также Маркса. Эти теоретики указывают на главные компоненты творчества Сен-Симона: позитивизм и эволюционизм, с одной стороны, и социализм - с другой. Согласно эволюционному закону, сформулированному Сен-Симоном, общество в зависимости от типов знания прошло через три стадии: теологическую, метафизическую и позитивную (см. закон трех стадий) . Последняя совпала с появлением индустриального общества (термин, впервые внедренный самим Сен-Симоном), отличавшегося от предыдущих, во-первых, появлением отдельного, хотя многослойного класса (то есть всех занятых в индустриальном производстве); во-вторых, технологией, которая завершила борьбу общества за господство над природой; в-третьих, потенциалом для преобразования государства из инструмента только господства в инструмент просвещенного благосостояния и реформы, управляемый от имени нового индустриального класса интеллектуальной элитой, обладающей позитивным социологическим знанием. Однако прежде, чем мог возникнуть этот доброжелательный, элитарный вариант социализма, неизбежен переходныйпериод социальной дислокации и расстройства, поскольку эпистемологический цемент социального порядка, характерный для предыдущих эпох (религия) , будет ослаблен воздействием секуляризма индустриального общества. Но позитивная, научная социология (социальная физика, как называет ее Сен-Симон) способна помочь ускорить и сгладить переход к иной позитивной стадии и обеспечить основу нового светского нравственного порядка. Идеи Сен-Симона продолжают отражаться в социологических работах. Помимо его огромного влияния на очертания классической теории, концепции Сен-Симона (центрального значения знания для индустриального общества и необходимости совместимости технологий и форм социальной организации) заново появились в теории конвергенции и постиндустриализма (см. Постиндустриальное общество) .