52

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Географічний факультет

Кафедра географії

Пустелі Африки

Виконала

студентка 31 групи

денної форми навчання

Спеціальності географія

Бобрик Олена Вікторівна

Науковий керівник : доц.. Вовк П.К.

Луцьк - 2012

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ 1.Пустелі Північної півкулі Африканського континенту……………....5

1.1.Пустеля Сахара …………………………………………………….....5

1.2.Аравійська пустеля ………………………………………………….16

1.3.Нубійська пустеля …………………………………………………....17

1.4.Лівійська пустеля ………………………………………………….....17

1.5.Пустелі Талак і Тенера – ландшафти в межах пустелі Сахари….....19

Розділ 2.Пустелі Південної півкулі Африканського континенту……………...20

2.1.Характеристика пустелі Наміб ……………………………………...20

2.2.Чалбі – глинисто-солончакова пустеля ……………………………..27

2.3.Напівпустельна область Калахарі …………………………………...27

Розділ 3.Екологіні проблеми пустельних зон Африки ……………………......30

Висновки ……………………………………………………………………….....33

Список використаних джерел …………………………………………………..37

Додатки ………………………………………………………………………….

ВСТУП

Актуальність теми .

Африка - другий за величиною материк після Євразії . Його площа становить 30300000 км² ( з островами ) . Населення - 840 млн. осіб ( 2005 ) . Африка перетинається майже посередині екватором , окраїнами заходить у субтропічні широти . Крайній північний мис Ель-Аб'яд лежить на 37º20' пн.ш. , крайній південний мис Голковий - на 34º52' пд..ш. Довжина з півночі на південь - майже 8000 км , ширина на півночі - 7500 км ( мис Альмади – мис Хафун ) , на півдні – близько 3100 км . Африка омивається Середземним і Червоним морями , Індійським і Атлантичним океанами . Вузький ( 120 км ) Суецький перешийок , прорізаний однойменним каналом , з'єднує її з Азією . Від Європи Африка відділена Гібралтарською протокою ( найменша ширина 13 км ) . Береги Африки порізані слабо , часто гористі . Довжина берегової лінії 32000 км , понад 1\5 площі віддалена від океанів і морів на 1000-1500 км . Великі затоки - Гвінейська і Сидру . Зручних бухт мало . Найбільший півострів Сомалі .

До Африки відносяться острови : на сході - Мадагаскар , Коморські , Маскаренські , Амірантські ,Сейшельські , Пемба , Мафія , Занзібар , Сокотра ; на заході - Мадейра , Канарські , Зеленого Мису , Аннобон , Сан-Томе , Принсіпі , По і віддалені Вознесіння , Святої Єлени , Трінстан –да-Кунья .

На території африканського континенту можуть вільно поміститися Північна Америка і Європа . В Африці знаходиться 53 країни - це більше , ніж у будь-якій іншій частині світу .

В Африці переважають високі рівнини - плоскогір'я і плато . Цей континент витягнутий з півночі на південь , по його середині проходить екватор і це сприяє тому , що і північ і південь отримує майже однакову кількість сонячної радіації . Це найжаркіший континент світу . І розміщення природних зон Африки перебуває у прямій залежності від кліматичних умов , тобто чітко простежується широтна зональність .

Африка розміщена у чотирьох кліматичних поясах , які і визначають її природні зони :

Екваторіальний пояс - вологі екваторіальні ліси ;

Двох субекваторіальних - савани і рідколісся ;

Двох тропічних - пустелі і напівпустелі ;

Двох субтропічних - твердо листі вічнозелені ліси й чагарники [13] .

Виражена широтна зональність у розміщенні природних зон на території Африки зумовлена переважанням рівнинного рельєфу і нерівномірним розподілом опадів .

На північ і південь від екватора вологі ліси розріджуються , склад їх біднішає , серед суцільного лісового покриву з'являються ділянки саван. Савани переходять у напівпустелі , які змінюються пустелями .

Пустелі - це тип ландшафту , що характеризується рівнинною поверхнею , розрідженістю або відсутністю флори , а з фауни присутні лише специфічні види . Нині пустелі займають 1\8 частину суші світу . більша їх частина , майже 75 % розташована на африканському континенті . Це - Данакіль , Калахарі , Наміб , Н'їрі , Ріхтерсвельд , Сахара ( Аравійська , Баюда , Великий Західний Ерг , Великий Східний Ерг , Гамада-ель-Хамра , Ель-Джуф , Ерх-Ігіді , Ідехан , Ідехан-Мурзук , Ес-Сахра Ель-Бейда ) , Лівійська ( Піски Каланшо , Велика піщана ) , Нубійська ( Серір-Тібесьті , Танезруфт, Тенере , Шеш ) , Феріо , Чалбі . Такі ландшафти займають понад 39 % площі Африки .

Африка - один із багатших мінерально- сировинними ресурсами регіон світу . ЇЇ надра містять понад 30 % світових запасів корисних копалин . Але цей материк , в геологічному відношенні ще до сьогодні не вивчений . Серед інших регіонів світу Африка займає І місце за запасами бокситів , золота , алмазів , фосфоритів , марганцю і хрому ; ІІ - за запасами міді , урану , берилію і графіту ; ІІІ - за запасами нафти , газу , ртуті та залізної руди .

І разом з тим - це один з найбільш відсталих у господарському відношенні регіон світу .Однією з причин цього є складні природні пустельні умови життя африканців на великій території материка , що і є причиною появи багатьох проблем населення : екологічних , продовольчих , економічних , соціальних і , навіть , політичних .

І актуальність теми курсової роботи саме у з'ясуванні взаємозв'язку цих проблем з наявністю в Африці великих пустельних територій .

Мета роботи . Розкрити вплив природних умов та ресурсів пустель Африки на низький економічний розвиток окремих африканських країн .

Завдання :

1. На основі аналізу використаних літературних джерел , інтернет-джерел , дати характеристику фізико-географічного положення , природних умов і ресурсів пустель Африки

2. Опрацювати додатковий матеріал до теми курсової роботи ( карти , слайди ).

Об'єкт дослідження . Пустелі

Предмет дослідження . Континент Африка .

Інформаційна база : основою роботи є літературні джерела бібліотек і ЗМІ , інтернет , статистичні дані , текстові та картографічні матеріали .

При виконанні роботи я використовувала такі методи досліджень : аналітичний , порівняльно-описовий , історичний , узагальнення , статистичний, картографічний.

РОЗДІЛ 1. Пустелі Північної півкулі Африканського континенту

1.1.Пустеля Сахара

Особливо великий простір займають пустелі в Північній півкулі .Тут від Атлантичного океану до Червоного моря на 5149 км широкою смугою з заходу на схід ( з півночі на південь - 1200 км ) , простяглася пустиня Сахара «Додаток А» . Це найбільша за площею пустеля світу . Вона займає третю частину африканського континенту , її площа приблизно дорівнює 9269594 км² , що не набагато менше таких країн як Китай або США .

В зону пустині Сахара входять держави : Морокко , Алжир , Туніс , Лівія , Египет , Судан , Чад , Нігер , Малі , Мавританія , Західна Сахара . Великі горні масиви : Аххагар , Тібетсі , Аїр . Річки : Ніл , Нігер , декілька пересихаючих річок ( ваді ) - Дра в Марокко , Шеліфф в Алжирі та інші .

Про існування найбільшої пустелі світу— Сахари — в давнину практично нічого не було відомо. Сучасній людині, звиклій до такого обширного і звичайно забарвленого в жовтий колір простору в північній половині Африканського континенту, може здаватися дивним, що за часів Геродота і декількома століттями пізніше європейці і , навіть , єгиптяни мали найсмутніше, невизначене уявлення про цю територію, як її тоді називали, – Лівію. У Геродота було повідомлення про те, що група мандрівників перетнула Лівійську пустелю і досягла річки, яка текла із заходу на схід. Судячи з усього, йдеться про Нігер, хоча Геродот припустив, що це був західний витік Нілу. Судячи з усього, перехід через Сахару в ті часи в даному районі не представляв особливих труднощів.

Н е дивлячись на те що на північній околиці Африки існував Карфаген — один з культурних центрів античності, походи звідти на південь, вглиб континенту, здійснювалися рідко, на порівняно невеликі відстані і без особливих успіхів. Правда, в епоху могутності Римської імперії здійснювалися походи по території Лівійської пустелі. Тоді римські когорти, очолювані легатом Корнелієм Бальбою, просунулися далеко на південь від побережжя Середземного моря.Дотепер не з'ясовано, чи вдалося їм перетнути Сахару.

Один з найбільших мандрівників всіх країн і народів Ібн-Баттута в XIV столітті за тридцять років мандрів пройшов шлях по суші і по морю протяжністю в 120 тисяч кілометрів. Біля 1350 року він відправився з посольством султана міста Феса в великий торговий центр Західної Африки Тімбукту , по дорозі назад він з караваном перетнув Центральну Сахару. Молодий німецький лікар Фредерік Конрад Хорнеман під виглядом мусульманського купця вчинив подорож з Каїру на захід через Сахару до міста Мурзук в квітні 1800 року . Подальша його доля невідома .

Центральна частина найбільшої пустелі світу залишалася недослідженою. В 1822 році з міста Тріполя на південь відправилися троє англійців: Діксон Денхем, Уолтер Аудні, Х'ю Клаппертон. Вони перетнули Сахару, рухаючись з караваном арабських купців від оазису до оазису. Дорогу серед піщаних і кам'янистих розсипів було нелегко б знайти, якби надійними вказівниками не служили скелети тварин і людей, полеглих на цьому шляху. За свідченням мандрівників, особливо багато скелетів знаходилося навкруги колодязів. Мандрівники перетнули Сахару, вже з півдня на північ, і повернулися до Англії. З середини XIX століття почалися активні дослідження Сахари англійцями і німцями.

Потужну британську експедицію очолив Джемс Річардсон. Проте він помер незабаром після початку робіт. Недовго прожив Адольф Офервег , який згодом очолив експедицію . Закінчувалася робота експедиції під керівництвом німецького філолога Генріха Барта, що перебував на британській службі. Він пройшов по Сахарі близько 20 тисяч кілометрів, а згодом став професором географії Берлінського університету. Після нього — вже на початку XX століття — найбільшим дослідником Сахари був французький офіцер Жан Тільо.

У 2008 році міжнародна група вчених з Німеччини , Канади і США на чолі з Стефаном Кремпліним з Інституту доісторичної геології Університету Кельна в результаті досліджень з'ясували , що Сахара перетворилася в пустелю близько 2700 років тому в результаті дуже повільної еволюції клімату . Такі висновки вченим вдалося зробити на основі вивчення геологічних відкладень , піднятих з глибин озера Йоа , що знаходиться на півночі Чаду .

В пустині Сахара є чимало пам'яток історії та культури . Це « Столиця пустині » - місто Агадес в Нігерії , Ксар-ес-Сук ( укріплення поселення ) на півдні Марокко , оазис на озері Оніага ( Чад ) , наскальний живопис на плато Тассілін – Аджер ( Алжир ) , гірський масив Ахаггар , пустиня Тенере де росло « саме одиноке дерево у світі » .

Одним з найбільш архітектурних споруд в Сахарі є мечеть в місті Агадес в Нігерії . В пустині , недалеко ві Каїра , височать знамениті Єгипетські піраміди . Піраміда Хеопса - єдина з древніх семи чудес світу , яка збереглася до наших днів . Сфінкс , долина царів , де знаходиться гробниця Тутанхамона , древні міста Мемфіс і Фіви , храми - історичні цінності Єгипту в царстві Бога Сонця. Слово "Сахара" народжує образи нескінченних, дихаючих жаром піщаних барханів, дуже рідко перерваних дорогоцінними смарагдово-зеленими оазисами. Але на безкрайніх просторах Сахари можна зустріти практично будь-який вид пустельного ландшафту; тут є і безплідні скелясті плато, усипані камінням, і дивовижні геологічні утворення і зарослі колючих чагарників.

Серед ландшафтів пустелі Сахари в марокканській частині виділяється піщаний Ерг Шебі . Ерг має довжину 28 км з півночі на південь і ширину 5 км . Його дюни сягають максимальної висоти у 150 м . Ерг Шебі розташований приблизно в 40 км на південний захід від міста Ерфуд . Біля ергу розташоване туристичне поселення Мерзуга . Серед місцевих жителів існує повір'я , що ці дюни були створені як покарання за відмову надати притулок втомленому путівнику з пустелі .

Найбільш відомі області Сахари - піщані бархани, де точилися бої за Північну Африку під час Другої світової війни. Ці величезні площі піщаних хвиль, площею до 100 кв.км., відомі як ерги. Місцями бархани надзвичайно мобільні та швидкість їх пересування під дією вітру сягають до 11 м. на рік. Оазис Фаджа живе під невідступною загрозою постійно насуваючих хвиль  піску. Однак в інших областях здається, що бархани стоять, не ворухнувшись тисячоліттями, і западини між ними перетворилися на постійні караванні шляхи. Назва «Сахара» згадується з I століття н. е.. Походить від арабського слова , яке в перекладі означає «пустеля» . Крім того, є зв'язок з арабською прикметниковою формою слова , яка має значення «пустельний» з конотацією червонуватого кольору позбавлених рослинності рівнин. Назви деяких районів Сахари, такі як Танесруфт (південний захід Алжиру) або Тенере (центр Нігера), часто мають берберське походження .

Сахара омивається Атлантичним океаном на заході, Червоним морем на сході, Середземним морем і горами Атлас на півночі, Сахелем на півдні.

Сахара поділяє Африканський континент на Північну Африку й Африку на південь від Сахари . Південною межею Сахари слугує смуга напіваридних саван — Сахель , південніше яких розташований Судан й басейн річки Конго.

Ландшафт Сахари дуже різноманітний. Велику частину її території (до 70%) займають рівнинні глинисті серіри, галькові регі і кам'янисті плато (Хамада) висотою нижче 500 м, що опускаються до 200 м у прибережних районах. Гірські виступи найбільш високі в Центральній Сахарі — нагір'я Тібесті (вулкан Емі-Кусі , 3415 м) і Ахаггар (гора Тахат , 3003 м). Ці райони несуть сліди активного вулканізму часів неогену і антропогену і розчленовані глибокими долинами (ширина до 30 км, довжина до 400 км) з сухими руслами стародавніх річок. Навколо нагір'я простягаються куестові гряди висотою до 1000 м і ступінчасті плато Іфорас (до 728 м), Аїр (до 1900 м), Еннеді (до 1310 м), Тадемаїт та інші. Помітною особливістю рівнинних районів є пустельний засмага — ферромарганцева чорна плівка, що покриває гірські породи. Сахарські плато в основному складаються з вивітрених порід, як, наприклад алжирське плато Тадемаїт [14].

Крім рівнин, плато і гір на території Сахари виділяють численні неглибокі солончакові безстічні басейни (себхи , шотт і дайі) і великі западини, в яких зустрічаються оазиси . Найбільш низько розташовані області — Каттара (-133 м, найнижча точка Сахари), Ель-Файюм , Шотт-Мельгир (-26 м) і Боделе. Приурочені до депресій і великим уедам, піщані пустелі (ерги) і дюни займають близько 25% поверхні пустелі або близько 2,2 млн км². Найбільші скупчення пісків — Ерг-Ігіди , Ерг-Шеш, Великий Західний Ерг, Великий Східний Ерг , Ерг-Шеббі та ін Гряди переважно скріплені слабкою ксерофітною рослинністю, також зустрічаються круглі, зіркоподібні, поперечні дюни і серповидні бархани; пірамідальні дюни досягають висоти 150 м, зустрічаються гряди висотою до 200—300 м. На півдні північної і північно-східної частин (Едей-убар , Едей-Мурзук, Тенере, Лівійська пустеля) зустрічаються рухливі піски. У деяких місцях спостерігається феномен співаючих пісків. Географічні   границі   Сахари   досить   чіткі. Тільки на півдні, де природні умови змінюються більш-менш поступово від напівпустель до саван, виразної фізико-географічної границі немає. Велика частина Сахари являє собою плато, складене кристалічними і вулканічними породами і перекрите товщами горизонтальних осадових відкладів. Місцями на поверхню виступає древній складчастий фундамент, утворюючи високі нагір'я, чи виходи древніх інфузій у вигляді куполоподібних височин.

Багато ділянок Сахари мають моноклінальну структуру й утворюють добре виражені куестові уступи. Такий тип рельєфу характерний для плато Тассілін-Адджер, що на північний схід нагір'я Ахаггар, для розташованого північніше плато Тадемайт й ін. В утворенні куестового рельєфу Сахари велику роль відіграла тектоніка і процеси суффозії, що виявлялися в післяльодовикову, більш вологу епоху [ 6].

Поверхня пустельних плато Сахари пересічена мережею рукавів, що носять арабську назву «уедд». Тільки після рідких дощів вони наповняються водою, що висихає через кілька днів, а іноді і через кілька годин. Велика частина уеддів розходиться радіально зі схилів центральносахарских масивів, що служили вододілами під час алювіального періоду, коли була мережа ерозійних балок у Сахарі. Днища їх у даний час занесені алювіальним піщаним матеріалом чи являють собою тверду глинисту поверхню.

При великій інтенсивності процесів вивітрювання і відсутності виносу в Сахарі у величезних кількостях нагромадився уламковий матеріал. Для деякої частини пустелі, особливо для знижень між куестовими плато і для великих замкнутих улоговин, характерні величезні нагромадження дюнних пісків, так звані ерги. Поряд з ділянками нерухомих, «мертвих» пісків є великі площі піщаних дюн, що постійно переміщаються в напрямку пануючих вітрів. Особливо великі нагромадження пісків у Лівійській пустелі. Відносна висота дюн досягає там 300 м.

Для Сахари характерні також великі рівні ділянки із шаром галечникового матеріалу, іноді прикритого з поверхні піском. Великі простори в Сахарі захаращені щебенем, що утворився   від   руйнування   кристалічних   порід.   Такі кам'янисті   пустелі   називають   «хамада».   Серед   щебнистих   нагромаджень   хамад   виступають   ізольовані   плато  з крутими скелястими схилами — тара.

Клімат Сахари змінювався декілька разів від вологого до посушливого за останні декілька сотень тисяч років. Під час льодовикового періоду Сахара займала більшу площу, ніж сьогодні . Кінець льодовикового періоду привів до покращення клімату у Сахарі.

Як тільки льодовик розтанув, північна частина Сахари зазнала посухи . Проте, через нетривалий час після закінчення льодовикового періоду, мусон , який і сьогодні приносить дощ до Сахелю , доходив далі на північ і нейтралізовував посушливі тенденції в південній Сахарі. Мусон в Африці (і будь-де у іншому місці) дме завдяки літньому нагріванню повітряних мас. Повітря над землею стає теплим і підіймається вгору, втягуючи прохолодне вологе повітря з океану, що призводить до випадіння дощів. Як це не парадоксально, Сахара була вологіша, коли отримувала більше сонячної інсоляції влітку [6].

Близько 3400 року до н. е., мусон відступив на південь , приблизно на ту лінію, де дме сьогодні , що призвело до опустелювання

Сучасний аридний клімат триває близько 10 тис. років. Очевидно що, антропогенний чинник вніс свій внесок, збільшивши відбивну здатність поверхні і знизивши сумарне випаровування. Утримання великої рогатої худоби протягом 7 тис. років на території пустелі і її кордонах закріпив дані умови, і клімат Сахари за останні 2 тис. років майже не змінився. Значне відхилення умов від нормальних спостерігали з XVI по XVII століття, коли в Європі тривав так званий Малий льодовиковий період . У цей час значно збільшилися опади вздовж тропічного кордону, в самій пустелі і, можливо, в її північних районах. З XIX століття кліматичні умови пустелі Сахари майже не змінилися .

Відомо, що Сахара має чи не найпосушливіший клімат на планеті. Переважно північно-східний пасат може призводити до виникнення самумів . Опади майже не випадають. Половина Сахари отримує менш ніж 20 мм дощу на рік, з інтервалом до 100 мм на рік . Опади випадають дуже рідко іноді з інтервалом у декілька років, а коли і випадають то у вигляді злив. У 1979 році 18 лютого в Сахарі раптово випав сніг .

Оскільки хмари тут рідкість, вдень в пустелі панує безжальна спека. Після заходу сонця гаряче повітря піднімається у верхні шари атмосфери, так що вночі температура може опускатися нижче нуля. Кебілі, де температура піднімається до 55 ° С, - одне з найбільш спекотних місць в пустелі не тільки за палючого сонця, але й тому, що лежить на шляху сіроко, вітру, що зароджується в пекучому серці пустелі і жене на північ гаряче, немов з печі, повітря.

На клімат більшої частини Сахари протягом усього року має вплив північно-східний пасат. Відносна вологість складає 30-50%, величезний дефіцит вологості і висока випаровуваність (потенційне випаровування 2500-6000 мм) типові для всієї території пустелі, за винятком вузьких прибережних смуг. Виділяються два основних кліматичних режиму: сухий субтропічний на півночі і сухий тропічний на півдні. Північні райони характеризуються незвичайно великими річними і добовими коливаннями температури з прохолодними і навіть холодними зимами і жарким літом. Кількість опадів має два річних максимуми. У південних областях літо спекотне, а зими м'які і сухі. Після спекотного і сухого сезону йдуть літні дощі. Більш прохолодний клімат вузької прибережної смуги на заході пояснюється впливом холодної Канарської течії.

Температура знижується тут через близькість океану , відносна вологість повітря досягає 75-80 % , на узбережжя дмуть бризи і дощів тут випадає дещо більше ніж у внутрішніх районах Сахари . Сухий субтропічний клімат північної Сахари обумовлюється стабільними осередками високого тиску, що розташовується над Північними тропіками. Річна різниця середньодобових температур складає приблизно 20 ° C. Зими відносно холодні на півночі і прохолодні в центральних районах. Середньомісячна зимова температура в північній частині пустелі становить -13 ° C, середня місячна температура повітря в липні досягає +37,2 ° C (Адрар) Добові коливання температури значні і взимку , і влітку. Взимку вночі ґрунт промерзає, а в центральних гірських масивах зареєстровані нічні температури до 18 ° C. Літо спекотне, максимальна зафіксована температура  57,8 °C (Ель-Азізія, Лівія); поверхня землі може прогріватися до 70-80 °C.

Кількість опадів різна в середньому за рік становить 76 мм. В основному дощі спостерігаються з грудня по березень, а з травня по червень опадів мало. Другий максимум припадає на серпень і супроводжується грозами, які викликають сильні короткочасні паводки. Внутрішні райони можуть не отримувати опадів кілька років поспіль; на північних плато (Ахаггар і Тібесті) майже щорічно короткочасно випадає сніг. На більшій частині пустелі характерне випадіння рясної роси вранці, яка сприяє утворенню поверхневих пилуватих кірок.

Сухі субтропіки також характеризуються гарячими південними вітрами, які виносять пил з внутрішніх районів, викликаючи багатоденні пилові бурі (швидкість вітру іноді сягає більше 50 м/сек). Як правило, вони спостерігаються навесні, але можливі і в інші пори року. У Єгипті ці вітри відомі як «хамсин» і «самум», в Лівії — як «гібблі», в Тунісі — як «чилі». Суданський вітер хабуб має меншу тривалість, спостерігається влітку, і, як правило, супроводжує сильні дощі.

Але основна територія пустелі розташована в глибині суші, і пануючі вітри встигають поглинути вологу, перш ніж вона проникне в серце пустелі. Гірські хребти, що відокремлюють пустелю від моря, також змушують хмари пролити дощ,не пропускаючи їх далі в глиб.

На сухий тропічний клімат півдня пустелі, крім тих же осередків високого тиску, також регулярно впливає сезонна взаємодія стабільних субтропічних континентальних і нестабільних морських повітряних мас, що знаходяться південніше. Річна різниця середньодобових температур сухих тропічних областей Сахари становить близько 17,5°C. Середні температури найхолодніших місяців приблизно такі ж, як і в північній частині пустелі, але добові коливання менші. У висотних районах температура іноді падає нижче нуля — абсолютний мінімум, зафіксований в горах Тібесті, становить −15 ° C. Кінець весни і початок літа спекотні, повітря нерідко прогрівається до 50 °C.

Опади у гірських районах сухих тропіків невеликі . А дощі в низовинних областях йдуть переважно влітку. Як і на півночі, дощі супроводжуються грозами. Середньорічна норма опадів становить близько 13 см, на центральних гірських масивах зрідка випадає сніг. Температура західного кордону пустелі пом'якшується прохолодною Канарською течією, через що кількість конвекційних опадів зменшується, зате підвищується вологість і іноді спостерігаються тумани. Зима в південній Сахарі — це період харматан, сухого північно-східного вітру, який несе пил і пісок [13].

Ґрунти Сахари здебільшого характерні для тропічних пустель і напівпустель (щебнисті, галькові, піщані). Мають низький вміст органічних речовин, ґрунтові шари виділені слабо. У деяких областях є азотфіксуючі бактерії, проте в основному ґрунти біологічно неактивні. По краях пустелі ґрунти містять великі концентрації органіки, по западинах ґрунти часто засолені. Наявність незв'язаного карбонату вказує на низький ступінь вилуговування.

Переважно в північно-західній частині пустелі поширені щільні вапняно-гіпсові шари (кори) потужністю від декількох см до 1-2 м, які асоційовані з вапняними корінними підстилаючими породами. Розподіл дрібнодисперсних, в тому числі діатомових компонентів обмежено безстічними зниженнями і западинами [15] .

У результаті зневажливого ставлення до рослинності і оранки легких піщаних ґрунтів рухливі піски наступають на оази. У 1974 році в Алжирі розпочато проект «зеленої стіни», в ході якого вздовж лінії на 1500 км були посаджені загороджувальні лінії евкаліптів та інших дерев.

Пустельний рельєф Сахари головним чином еолового походження (утворюється вітром). Більшість площі Сахари займають скелясті гамади , ерги (великі піщані дюни) займають лише незначну площу. Також зустрічаються гравійні рівнини (реги), сухі долини (ваді), такири (шатти) . Незвичайний рельєф має структура Ришат в Мавританії.

Кілька річок, зароджуючись за межами Сахари, поповнюють поверхневі і підземні води пустелі. Річка Ніл «Додаток Є» є єдиною річкою з постійним транзитивним водотоком. Це найдовша ріка світу, її довжина становить 6 670 км. Це справжній символ стародавньої Африки. Саме на берегах Нілу виникла давньоєгипетська цивілізація. Витоки Ніла знаходяться в Південній півкулі, й таким чином річка перетинає кілька великих країн Африки. Ніл - єдина річка, яка перетинає найбільшу пустелю світу - Сахару - і впадає в Середземне море. Ніл є єдиним джерелом води для місцевого населення, тому понад 97% єгиптян проживають в Нільській долині. Ніл пересікає на своєму шляху з півдня на північ три кліматичні зони ( екваторіальну , тропічну і зону пустинь ) , зрошуючи « чорну землю » . Це безцінний дар природи , який не дає Судану і Єгипту розділити долю інших країн , що знаходяться на території пустині Сахара - Чаду , Нігерії і Малі , які постійно страждають від страшної посухи .

Її основні притоки — Блакитний і Білий Ніл — зливаються на південному -сході Сахари і по східній околиці пустелі річка несе свої води до Середземного моря . На Нілі в 1964—1968 роках створено велике водосховище Насер, при розливі утворилось озеро Тошка, район яких уряд Єгипту планує перетворити на оазу. На півдні Сахари кілька річок впадають в озеро Чад, звідки значна кількість води продовжує текти на північний схід і поповнює місцеві водоносні шари. По південно-західній околиці Сахари протікає річка Нігер, у внутрішньої дельти якої знаходяться озера Фагібін, Гару, Ніангай та інше [13].

Підземні водоносні горизонти іноді досягають поверхні, утворюючи оази , в тому числі Бахарія , Гардае , Тімімун , Куфрах і Сивах.

У північні райони пустелі воду приносять струмки і ваді (сухі водотоки, що заповнюються водою після сильних дощів), що стікають з Антиатласу, Атлаських гір, гір Орес та інших прибережних підвищень Лівії, Тунісу, Алжиру і Марокко. Найбільші з таких рік — Дра , Саура , Зіз . Багато менші за розміром ваді стікають у Шотт, як, наприклад, Джеді в Шотт-Мельгир.

У середині самої Сахари від Ахаггара, Тассилин-Аджер і Тібесті розходиться велика стародавня річкова мережа — уеди Ігаргар, Тафасасет, Таманрассет та ін. Деякі з цих ваді сформувалися в далекому минулому, коли клімат регіону був вологим, інші є результатом впливу водних потоків від раптових проявів стихії, таких як повінь 1922 року, яке знищило алжирське місто Таманрассет. Піщані дюни Сахари зберігають значні запаси дощової води, яка просочується і виходить джерелами на пустельних схилах. Дощі також наповнюють Гельта, з яких деякі не пересихають (Гельта д'Арш , Гельта-Земмур та ін) На околицях Сахари, а також у центральних гірських масивах збереглися реліктові озера, частково заболочені і нерідко сильно мінералізовані, наприклад озеро Йоа з групи озер Уніанга-Серрір.

Під пісками Сахари розташовуються великі басейни підземних вод, включаючи артезіанські. Ці басейни в основному приурочені до континентальних нижньокрейдяних пісковиків і забезпечують водою оазиси. Завдяки більшому обсягу підземного стоку північна частина Сахари багата ґрунтовими водами; в південній частині води менш рясні, а водоносні горизонти лежать глибше. Підземні води також використовуються для іригації . Пошук води у пустелі важкий , але не безнадійний [16] .

На близькість грунтових вод іноді вказує роїння мошок і комарів, що спостерігається після заходу сонця, яскраво-зелені плями рослинності серед великих просторів оголеного піску . У пошуках води нерідко допомагають деякі рослини. В африканських пустелях такою рослиною - покажчиком підземного вододжерела - служить фінікова пальма.

Крім природних вододжерел в пустелях зустрічаються штучні водойми - колодязі. Це вони підтримують сили людей і тварин під час багатоденних виснажливих переходів по піщаному океану. Колодязь розташовується, як правило, неподалік від караванної дороги, але він так ретельно укритий від сонця, що недосвідчена людина може пройти за два кроки, не підозрюючи про його існування.

Тим часом воду в пустелі можна отримувати прямо з піску, за допомогою так званих сонячних конденсаторів. Справа в тому, що пісок ніколи не буває абсолютно сухим. Його капілярні сили міцно утримують невелику кількість вологи, яка, як це не парадоксально, не випаровується в пропеченій , висушеній сонцем пустелі. Основою конструкції сонячного конденсатора служить тонка плівка з прозорого, водовідштовхувального пластика .За добу один конденсатор може дати до півтора літрів води.

Горизонти прісних вод в Сахарі розташовані на глибині від 3-5 до 20-30 м . Нерідко прісна вода утворює лінзу , плаваючу поверх сильно мінералізованої більш важкої води . У міру розбору води внаслідок процесів дифузії відбувається поступове її засолення .

Своєрідну систему водопостачання представляють фоггари Західної Сахари. Це ланцюжок колодязів, що починається біля водойми чи старого річкового русла, з'єднаних між собою тунелями.

Все життя в Сахарі зосереджене в оазисах . Вони формуються в місцях , де підземні води підходять близько до земної поверхні . Але які дуже малі ці острівці життя в безмежному океані пустелі ! З мільйонів квадратних кілометрів Сахари на частку оазисів дістається лише 350 км² . І хоча природні умови пустині майже непридатні для життя людини , в Сахарі живуть кочові племена туарегів і теда . Щільність населення на території Сахари ( включаючи Нільську долину ) всього 400 осіб на 1000 км² .

Багато вчених вважають Африку місцем появи людини . Археологи провівши розкопки в Східній Африці , у ІІ половині ХХ століття виявили останки « людини вмілої » вік якої приблизно 2,7 млн. років . Населення пустині досить однорідне . В минулому Північну Африку населяли бербери , у VІІІ столітті н.е. прийшли сюди араби , відбулося змішання народів . Бербери прийняли іслам і писемність арабів . Плато Тасіль -- один з найдавніших центрів проживання людини в Сахарі . Тропічна Африка - найменш урбанізований регіон земної кулі , переважна частина її населення належить до екваторіальної раси .

У рослинному покриві Сахари нараховують 1200 видів рослин. Переважна більшість їх — це ксерофіти , ефемери. Тільки деякі ділянки, головним чином кам'янисті, здаються зовсім безжиттєвими. Але і на них зустрічаються рослини, що вражають своєю здатністю пристосовуватися до суворих умов пустелі. Наприклад, серед каменів на піску можна зустріти ієрихонську троянду - рослину з коротким стеблом і пелюстками, зігнутими, як пальці, у яких затиснуте насіння. При опадах пелюстки розтискаються, насіння падає на землю і дуже швидко проростає. Місцями на пісках і каменях ростуть колючі присадкуваті чи сланкі рослини з дрібними  листками чи колючками. Іноді камені  покриті товстою кіркою лишайників. Подекуди височіють деревоподібні молочаї. У рослинному покриві переважають сіро-зелені, сірі і жовті тони, що додає йому особливо сумний, безжиттєвий вид [4].

Біля південної границі Сахари з'являються зарості чагарників і деяких твердих злаків. На півночі, по межі з Атлаською гірською країною, зустрічаються дикі фісташки, олеандри .

Найпоширенішою рослиною оазисів є фінікова пальма , з якої африканці одержують близько 1\2 світового збору плодів ( 40 % ) . В оазисах вирощують інжир , червоний перець , гранати , апельсини , лимони . Тут ростуть томати , салат , цибуля , перець . Але все це притрушене піском , який активно несе гарячий сірокко .

Ґрунтово-рослинний покрив Сахари дуже бідний, часто він зовсім відсутній. Незважаючи на те, що ґрунти слабо диференційовані на горизонти, малопотужні, вони містять багато поживних речовин і тому при зрошенні можуть бути досить родючі [4].

    Останні мають короткий вегетаційний період (до одного місяця). Найбіднішу рослинність мають гамади. На піщаних пустелях поширені безлисті чагарники, напівчагарники та злаки - дрок сахарський, ефедра, дрін, акація сейяль - невисокий чагарник з шипами сріблястого кольору, іноді ієрихонська роза. На більш зволоженому атлантичному узбережжі росте лобода, а також низькорослі молочаї. Виходи корінних порід вкриті лишайниками.     Нагір'я також зволожені краще, тому тут зустрічається досить густа рослинність. В нижньому поясі поширені пальма , акації, а в середньому - дуб, ялівець, олеандр, мирт, кипарис, оливкове дерево та ін. На вершинах зустрічаються ділянки ксерофіт них трав.

На крайньому півдні Сахари з'являються ділянки чагарників та жорстких трав, а на середземноморському узбережжі - дикі фісташки, олеандри тощо. У тіні фінікових пальм люди вирощують фруктові дерева , висівають хлібні злаки . У деяких оазисах немає постійного населення . Араби появляються там тільки у визначений час року для збору фініків [3] .

Завдяки довгій кореневій системі витягує воду з підземних вод верблюжа колючка .

Фауна пустелі нараховує майже 4 тис. видів, більшість з них -безхребетні. Тварини пристосовані до суворих умов, витривалі, швидко пересуваються. Багато з них своїми ареалами мають райони з поверхневими та підземними водами. Ссавців близько 60 видів. Типовими для Сахари є антилопи аддакс і онікс , газелі, гірські козли муфлони ,сурікати «Додаток Ж» , геренуки «Додаток Ж» , а з хижаків – шакали , гепарди «Додаток Ж» , гієни, лисиці. Майже 50% видів орнітофауни - перелітні птахи. З рептилій багато ящірок. Є змії та черепахи, а поблизу реліктових водойм - крокодили.

У Сахарі виживають ті тварини , що здатні швидко перебігати від одного оазису до іншого (антилопи), накопичувати воду у своєму тілі (верблюди) або деякі хижаки, які майже не п’ють воду, одержуючи її з кров’ю своїх жертв (лисиця-фенек «Додаток Ж»). Краще всього пристосовані до життя в пустелі плазуни: змії, ящірки, черепахи. Вони мають суху лускату шкіру, яка випаровує мало води. Від сонця ці тварини ховаються у піску чи щілинах, а живляться комахами. Чимало тварин уже винищено людьми через м'ясо та шкіру , і деякі просто з них уже зникли . В грунті пустині існує мікробне життя . В пустелі зустрічаються найбільші ящірки - варан , довжина тіла , якої сягає 1,5 м ; зустрічається одна із самих отруйних змій - єфа ; скорпіони «Додаток Ж» , павуки , терміти , мурахи , багатоніжки , жуки [9].

Оскільки Сахара - пустеля аридна, землі її ніколи не оброблялися, і по ній, як і раніше бродять кочові племена з невеликими стадами. В окремих оазисах розвивається багатогалузеве сільське господарство, але більша частина пустелі, з точки зору економічної, не продуктивна. Останнім часом серйозне занепокоєння викликає наступ пустелі на території, що прилягають до Сахари. Це явище спостерігається при неправильному виборі сільськогосподарських методів, що у поєднанні з природними факторами, такими як засуха і сильні вітри, і призводить до наступання пустелі. Знищення тваринами і людьми місцевої рослинності послаблює грунт, який потім висушується сонцем, вітер забирає його у вигляді пилу, і пустеля утворюється там, де колись вирощували сільськогосподарські культури.

Північ Сахари багатий корисними копалинами . В Алжирі , Лівії і Тунісі добувають нафту і газ , в Мавританії і Західній Сахарі розробляються родовища залізної руди і фосфатів . У деяких районах Сахари жителі здавна добувають і вивозять сіль, виплавляють залізо й інші метали. Але використання природних багатств у країнах Сахари тільки починається. На території пустині є великі запаси залізних, марганцевих, мідних та уранових руд [5].

Через пустелю проходять дві автомагістралі , які починаються з міста Алжир . Транссахарська «дорога єдності » йде через Айн-Салах і Таманрассет і закінчується в Лагосі , має два відгалуження : на Агадес ( Нігер ) і Гао ( Малі ) . Друга автодорога проходить через оазис Туат . У містах Адрар , Таманрассет і ряді інших є аеропорти .

В даний час площі пустель у північній частині Африки збільшуються. Спостерігається процес насування пустелі на південь, убік саван. Цей процес проходить дуже швидко. Витоптування ґрунту худобою, випалювання і вирубання чагарникової і деревної рослинності по границі пустелі сприяють руйнуванню ґрунтового покриву, розвіванню пісків і висиханню водойм. За деякими даними , Сахара просувається на південь приблизно на 1 км у рік , захоплюючи щороку кілька квадратних кілометрів родючих земель . І звинувачувати в цьому слід тільки людину . В 1968 році світ вперше пізнав страшні наслідки засухи в зоні Сахеля . Світ здригнувся , побачивши шокуючі кадри помираючих від голоду дітей на півдні Сахари , де засуха привела до загибелі майже 200 тисяч людей . І тому , рятуючись сьогодні від голоду , в багатьох африканських країнах на території пустель , застосовують штучне зрошення , що дає можливість мертві території перетворити в родючі поля [8].