122. Шляхи вирішення боргової проблеми України

Зовнішній Б. - сума боргових зобов’язань приватних та державних установ країни таким установам в іншій країні; або за валютою позики. Держ. та гарант-й держ-ю Б. У. 327,219 млрд.грн. або 41,3 млрд.дол., в т.ч.: держ. та гарант-й держ-ю З.Б. – 204.,5 млрд.грн. (62,51% від заг. суми держ. та гарант-го держ-ю Б.) або 25,8 млрд.дол. (2010). Держ. З.Б. 131,18 млрд. грн. або 16,55 млрд. дол. (40%). Гарант. держ-ю З.Б. 73,34 млрд. грн. (22,42%) або 9,26 млрд. дол.

Шляхи вирішення проблеми: Збільш. обсяги накопичених офіційних валютних резервів, Вжити заходів для зростання експорту та стрим. імпорту споживчих товарів та послуг, Дотрим. обмежень на розмір бюдж. дефіциту, Стимул. розвиток внутр. ринку капіталів, Посил. контроль за фін. станом державних підпр-в — позичальників на мнр ринках і сприяти їхньому оздоровленню, Запров. норматив адекватності капіталу для банк. установ відносно їх зобов’язань перед нерезидентами, Створити дієву систему рефінансування НБУ довгострокових кредитів комерційних банків.

123. Стратегія управління державним зовнішнім боргом України

Зовнішній Б. - сума боргових зобов’язань приватних та державних установ країни таким установам в іншій країні; або за валютою позики. Держ. та гарант-й держ-ю Б. У. 327,219 млрд.грн. або 41,3 млрд.дол., в т.ч.: держ. та гарант-й держ-ю З.Б. – 204.,5 млрд.грн. (62,51% від заг. суми держ. та гарант-го держ-ю Б.) або 25,8 млрд.дол. (2010). Держ. З.Б. 131,18 млрд. грн. або 16,55 млрд. дол. (40%). Гарант. держ-ю З.Б. 73,34 млрд. грн. (22,42%) або 9,26 млрд. дол.

Упр. Держ. Б. - комплекс заходів, що здійсн-ся держ. в особі упов-них органів щодо визнач-ня обсягів та умов залучення коштів, їх розм-ня і погаш-ня, забезп-ня платоспром-ті держ. передб-є форм-ня фін. політики держ., пов. з її діяльн-тю у ролі позичальника і гаранта, корд-ії грош.-кред. (монетарн.) та фіскальної політики, розр. ефект. форм і методів зниж. борг. тягаря. завдання:

— пошук ефект. умов запозичення коштів - мінімізації вартості Б.;

- недопущення не ефект. та нецільового викор-ня запозичених коштів;

— забезп. своєчасної та повної сплати суми основного Б. та нарахованих %;

— визнач. оптим. співвідн-ня між внутр.. та зовн. запозич.

— забезп. стаб-ті валютного курсу та фондового ринку.

стадії: залучення (бюдж.процес) — викор-ня (осн.елемент та мета запоз-ня) — погашення (платежі з обсл-ня та розр. з кредиторами).

129. Розвиток міжнародної міграції трудових ресурсів в Україні

Міжнародна міграція робочої сили є складовою світової системи господарювання, вона є результатом еволюції робочої сили, системи міжнародного поділу праці та інтеграції. За розрахунками експертів ООН, у 2000 р. близько 140 млн людей, тобто близько 2 % світового населення мешкали не в тій країні, в якій народилися.

Міжнародна міграція робочої сили пов’язана з формуванням, розвитком та занепадом націй і держав. Вона є результуючою функцією цілого комплексу економічних та неекономічних чинників: її обумовлюють як різниця в рівнях поточних доходів, безробіття, необхідність пошуку роботи в інших країнах та інші економічні причини, так і війни, стихійні лиха інші позаекономічні події.

Під міграцією розуміють зумовлене економічними, а також політичними, соціальними причинами, інколи військовими подіями постійне або тимчасове переселення людей через існуючі державні кордони. Можна навести таке, більш формальне визначення цього явища.

Міжнародна міграція робочої сили — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами.

Історично явище міграції — необхідний та природний атрибут міжнародних відносин, спільного існування різних народів, етнічних і соціальних груп, країн. Тому витоки міграції навіть неможливо визначити. Вільне або примусове переміщення великих мас людей відбувалося завжди — настільки, наскільки «вистачає» історичної пам’яті людства.

Уже в першій половині ХІХ ст. почала переважати міграція промислових робітників, а наприкінці того ж століття головну міграційну хвилю забезпечили селяни, які розорилися.

Типовою відмінністю міграції після Другої світової війни стала активізація переселення науково-технічної інтелігенції та висококваліфікованих робітників.

Усі ці процеси стосувалися й українців та тих народів, які мешкали на території сучасної України.

Друга світова війна спричинила масову евакуацію українців на Схід Радянського Союзу, зокрема до Сибіру, республік Середньої Азії. Надалі — втеча українців від радянського голодомору 30-х років, примусове переміщення остарбайтерів, виїзд українців на освоєння казахстанської цілини, до об’єктів комсомольського будівництва та нафтогазових розробок на Радянському Сході, в Сибіру, етнічна міграція євреїв до Ізраїлю, переїзд значної частини творчої інтелігенції до Москви у 60—80-ті роки — ось найбільш помітні для України міграційні події вже ХХ ст. Нарешті, масовий виїзд фахівців та робітників у пошуках кращої долі у пострадянські часи (кінець ХХ — початок ХХІ ст.) передусім до країн Західної Європи та США «довершують картину» сьогодення.

Разом з тим поліпшення умов життя у державі, утвердження України як духовно багатої, життєздатної країни не може не змінити становища на її ринку праці, характер її участі в міжнародних міграційних процесах.

Кінець XX ст. став переломним етапом в історії України. Становлення ринкової економіки та розбудова незалежної держави призвели до кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя. На цьому тлі значних трансформацій зазнали і міграційні процеси. Зокрема, протягом останнього десятиліття помітно знизилась інтенсивність стаціонарної міграції (яка пов'язана зі зміною прописки і реєструється державною статистикою). Водночас широкого розвитку набула майже відсутня за радянських часів форма міграційного руху населення — трудова міграція. Характерними особливостями розвитку ринку праці в Україні на сучасному етапі залишаються: низький рівень заробітної плати в державному секторі економіки, обмежені можливості отримати досить високооплачувану роботу, поширення безробіття, низька ефективність заходів державної політики щодо підтримки самозайнятості та малого підприємництва. Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з України – Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом – і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи.