43.Особливості ринку лізингових послуг України

Лізинг - це вид інвестиційної діяльності, при якому спеціалізована лізингова компанія (яка виконує функції інвестора) купує вказане клієнтом майно та передає йому це майно в користування за оплату з можливістю переходу права власності на предмет лізингу до Лізингоотримувача по закінченню строку лізингу.

Ринок лізингових послуг в Україні дещо пожвавився останнім часом,

а саме збільшилась кількість лізингових компаній і значно розширився пор-

тфель лізингових угод. Проте, через кризові явища на фінансових ринках, у 2008-2009 рр. наявний спад темпів росту лізингового ринку. Кількість лізингових угод в Україні у 2003 становила близько 1000, тоді як у 2008 було підписано 10000 угод. Проте криза привела показник до 2000 угод у 2009 р. Обсяг ринку суттєво скоротився. Вартість підписаних угод з 2007 р. зменшилась із 20 млрд грн. до 3 млрд грн..

Лізингові послуги залишаються малодоступними або недоступними для малого та середнього бізнесу, про що свідчить середня вартість укладеної угоди в Україні (1,7 млн грн. у 2007).

Найбільша частка угод укладається на середній період від 2 до 5 років. Малий відсоток угод на довгий термін.

Суб’єктами ринку лізингових послуг є лізингодавці :( банки-резиденти, лізингодавці-нерезиденти України (міжнародний лізинг); лізингові компанії-резиденти України, та лізингоотримувачі. Найпопулярніші предмети

лізингу на укр. ринку є транспортні засоби, виробниче обладнання, сільськогосподарська техніка, комп'ютерна техніка та телекомунікаційне обладнання.

44.Лібералізація міжнародної торгівлі України: досвід та перспективи

Лібералізація міжнародної торгівлі держави проявляється у поступовій відміні обмежень у зовнішній торгівлі, зниженні ставок імпортного та експортного мита. Лібералізація торгівлі приносить багато вигод. Вона дає відомі переваги як споживачам – більш широкий і різноманітний асортимент товарів і послуг, так і виробникам – велику свободу у виборі ресурсів і можливість розширення збуту. Сприяючи оновлення технологій і підвищенню якості товарів, розвитку конкуренції, відкритість економіки в цілому сприяє зростанню ефективності національного господарства. З цих позицій відкритість національного ринку – сприятливий фактор розвитку підприємництва. Тому віс країни прагнуть лібералізувати торгівлю, проте при цьому захищати національних виробників. У всіх країнах колишнього СРСР лібералізація зовнішньої торгівлі почала здійснюватися після проголошення незалежності в 1991 р. Метою лібералізації було по-перше, підтягнути національне підприємництво до світового рівня (запозичення технологій і методів управління), по-друге – розвивати національні ринки і конкуренцію, по-третє – приток в країну іноземних інвестицій.

Уряд України з початку 1992 р. проголошує лібералізацію торгівлі та повну свободу ринкових цін

Однак порівняно низька якість продукції і високі витрати виробництва, відсутність навичок конкурентної поведінки і слабкість фінансової бази зробили національне виробництво уразливим перед зовнішніми конкурентами. Українські виробники опинилися в нерівних умовах з іноземними конкурентами. У результаті національні виробники втратили багато товарних ринків. Надмірна доступність українського ринку для товарного імпорту справила негативний вплив на розвиток вітчизняних підприємств, продукція яких не могла конкурувати з іноземною. Масовий відтік капіталу з національної економіки як у формі вивозу за кордон (неповернення платежів, заниження експортних цін, нелегальний вивіз валютних цінностей), так і у формі «доларизації» економіки (накопичення населення і підприємств у валюті) підірвав інвестиційну базу національного господарства.

Подібний характер взаємодії зі світовим господарством не сприяв розвитку національного підприємництва. Становлення підприємництва потребує нової політики відкритості: мова йде не про створення непереборних митних бар'єрів, а про те, щоб надати селективну підтримку найбільш перспективним національним виробникам і виробництвам, що мають високий науково-технічний потенціал. Необхідно створення системи що використовуються в усьому світі екс119. Зовнішній борг: структура, обслуговування та визначення оптимальності

Борг: зовнішній та внутрішній. Зовнішній Б. - сума боргових зобов’язань приватних та державних установ країни таким установам в іншій країні; або за валютою позики. Клас-я З.Б. за кредиторами:

Багатостороння позика – надається міжнародними фінансовими організаціями (Міжнародним валютним фондом, Світовим банком або регіональними банками розвитку);

Двосторонні п. – надаються державами (урядами, або відповідними установами; поділяються на гарантовані урядом (імпортні кредити) та прямі позики (від уряду однієї країни уряду іншій).

Приватні п. – надаються постачальниками, тримачами акцій та комерційними банками

Склад З.Б.: сума випущених, але не погашених держ. запозичень з відсотками (обслугов-ня) (коротко- та довгострок.). + Б. суб’єктів госп-ня, гарант. держ-ю. Обслуг. Б. - комплекс заходів держави, спрям. на погашення позики, виплати відсотків за ними, уточнення і проведення змін умов погашення позик. Оптимальність – за показниками:

Б. до ВВП – відношення Б. до ресурсної бази його покриття (як потенціал збільшення Ех для підвищення платоспроможності)

Платежі з обслуговування З.Б. в обсязі доходів бюджету – порівняння боргового навантаження з ресурсами держ. фін.

Short-term З.Б. до поточних бюдж. надх-нь – поточна ліквідність

З.Б. на душу – хар-зує соц. навантаження

Головне: Б. потр-ний для фін-ня дефіциту бюдж-ту, стабіл-ії екон., інвест-ня.