69. Посмодернізм як особлива світоглядна концепція

П.- термин для характеристики современной литературной и общекультурной ситуации. П. использовали прием игры, многоуровневой организации текста, всевозможные временные сдвиги, использовали пласты культуры как опорный материал для своих произведений. П. это особая мировозренчесская концепция и форма худож. виденья мира. Явление которое появилось в связи с пересмотром культуры и понятия художественности. Postmodernismo появился в 1917 в книге Пангельса « Кризис европ. культуры». Затем в 1934 к этому термину обратился Фредерико де Онис, который назвал литературу Испании посмодернистской. Теория П. 1979 Леотар « Постмодернистский идеал» подверг критике летоповествования и всей стратегии прозы ло средины 20 века. Теория П. начала формироваться в 70 г в литературе США. Повлияли на естетику П. идеи Делёзы и Барта. В основу П. лягла идея поструктуралистов «Мир как текст». Эстетика П. основана на том, что П. возник как синоним эстетики литературы и всей культуры но также как и новый тип мышления, в основе которого лежит принцип плюрализма. Исключает всякое подавление или ограничение, вместо прежней иерархии ценностей – абсолютная относительность и множественность смыслов, стилей, приемов. Художники П. пытались создать новую картинумироздания, обрести нелинейное, многомерное художественное мышление. Черты П.: авторская маска, нелинейное письмо, интертекстуальность, постмодернистская чуствительность.

70. Єнська школа романтизму

Є.ш. першооснова романтизму, була затверджена система цінностей романтизму. Домінантою у світочутті- радісне сприйняття життя, світ - гармонія єдності. Наливайко сформував 2 тенденції, що формують романтизм:

1.тенденція до універсальності – комізму

2.прагнення до конкретного, історичного

Представники - б. Шлегелі, Новаліс, Тік

Школа сформувалась у єнському університеті на кафедрі філософії, яку очолювали Фіхте та Шеллінг. Брати Шлегелі сформували теоретичні основи ром. У 1797 р. Ф. Шлегель публікує «Фрагменти», висловлює думки з приводу суч. літ та перспектив. Ідея роботи – естетичне перетворення світу в дусі універсальної культури. Сутність романтизму вбачає у відмові від буденних уявлень. Мета- життя безперервний творчий рух, виступає проти античності як форми наслідування. Говорить, що романтичне є те що сучасне. Людина здатна осмислювати світ через своє Я. Ввів поняття романтична іронія – художник має іронізувати світ та себе. Носієм ранньоромантичної свідомості є Новаліс. 2 збірки «гімн до ночі» та «Духовні пісні». Роман « Генріх фон Офтендінгер» - незакінчений, зявляється символ романтизму – Блакитна квітка- творча сила, яка супроводжує людство та реалізується в любові.

71. Класицизм у фр літ

У Франції сформувалась теорія класицизму. Що ж зумовило панування класицизму у Франції? Перша з них полягає в тому, що класицизм у Франції став офіційним художнім методом, визнаним урядом. Була створена академія, завданням якої було створити єдину мову. Другою причиною, що обумовила розквіт у Франції класицизму, є те надзвичайно важливу обставину, що філософська основа його художнього методу знайшла підтвердження у філософії Декарта. Нормативна естетика класицизму була заснована на філософії раціоналізму. Остання знайшла своє найпослі­довніше вираження у філософській системі Рене Декарта. Декартівська (картезіанська) філософія протиставляла пристрасті розум як, відповідно, «низьке» та «високе» начало в людській природі. Тільки розум, за Декартом, є єдиним джерелом істини. Жанри в класицизмі поділяються на «високі» та «низькі». До перших належали трагедія, ода, дифірамб, героїчна поема, до других — комедія, сатира, епіграма, еклога, авантюрний роман.. Жанри «високі» були покликані відтворювати історичні події, життя царів, полководців, міфологічних героїв. «Низькі» жанри зображали повсякденне життя простих людей.

Основні принципи класицизму

Один з основних принципів класицизму — наслідування античних митців. Спадщина письменників Стародавньої Греції та Риму розглядалась як певна художня норма.

Вчення про перкрасне. Виходячи з цього вчення про абсолютність прекрасного, класицисти встановили суворі правила, необхідні для художника, правила, які нібито повинні допомогти новим майстрам максимально наблизитися до створених колись ідеальним зразкам прекрасного

Правила про трьох єдностях в драматургії

Теоретики класицизму вважали, що елементарні вимоги розуму зобов'язують драматурга вкласти всю дію сценічної події в рамки двадцяти чотирьох годин і представити його тим, що відбувається на одному місці, що закони естетичного впливу вимагають від драматурга єдиної лінії сюжету. Звідси виникли «правила» трьох єдностей - часу, місця і дії. Теоретиком французьких класицистів був Буало.

До французьких класицистів належали Малерб, Лафонтен, Буало, Реньє, Корнель, Расін, Мольєр та інші.

В «Тартюфе» Мольер бичует обман, олицетворенный главным героем, а также глупость и нравственное невежество, представленное в лице Оргона и госпожи Пернель. Путем обмана Тартюф объегоривает Оргона, а последний попадается на удочку по своей глупости и наивной натуре. Именно противоречие между явным и кажущимся, между маской и лицом, именно это противопоставление, на котором так настаивал Мольер, является основным источником комизма в пьесе, поскольку благодаря ему обманщик и простофиля заставляют зрителя смеяться от души. Тартюф, главное действующее лицо комедии, является собирательным образом, олицетворяющим все «Общество святых даров». Об этом ярко свидетельствуют определенные детали: это и маска святости, которой он прикрывается, выдавая себя за обедневшего дворянина, и его секретные связи с судом и полицией, и наличие у него покровителей среди высокопоставленных придворных особ. Вопреки правилам классической драматургии он появляется в пьесе лишь в третьем акте. В первых двух он фигурирует как внесценический персонаж; его нет, но речь идет только о нем. Мольер объясняет это тем, что прежде он хотел подготовить зрителя к верному восприятию героя. Появление Тартюфа в доме Оргона нарушает в семье гармонию и разбивает ее на две враждующие стороны: тех, для кого лживость и двуличность «праведника» очевидны, и тех, кто искренне верит в его святость.

Тартюф обкрадывает всю семью Оргона и делает так что хозяина дома могут посадить. Он возвращается в дом, приведя с собой офицера, чтобы арестовать своего бывшего благодетеля. Святоша ведет себя не просто дерзко, он нагл, хамоват и циничен — весь набор присущих ему качеств бьет из него фонтаном. Он спешит покончить с этой семейкой, но тут четко отлаженный механизм дает сбой. Арестовывают самого Тартюфа. Несостоявшийся апофеоз лицемерия и обмана сменяется апофеозом королевского милосердия и справедливости.Таков был замысел Мольера: зло должно быть наказано, а комедия — иметь счастливую концовку.