3 Перерахуйте основні досягнення донаукового етапу розвитку психології.

Арістотелю належить поняття «катарсис», та вислів «Думка є породження тіла». Гіпократ першим виділив типи темпераменту. Гіпократ пояснював темперамент як особливості поведінки, переважанням у організмі одного з «життєвих соків» (чотирьох елементів):

переважання жовчі (грец. χολή, холе, «жовч, отрута») робить людину імпульсивною, «гарячою» — холериком,

переважання лімфи (грец. φλέγμα, флегма, «мокротиння») робить людину спокійною й повільною — флегматиком,

переважання крові (лат. sanguis , сангвіс, «кров») робить людину рухливою й веселою — сангвініком,

переважання чорної жовчі (грец. μέλαινα χολή, мелена холе, «чорна жовч») робить людину сумною й боязкою — меланхоліком.

Звідси згодом виникли й назви чотирьох типів темпераменту — сангвінік, холерик, меланхолік і флегматик, що збереглися дотепер.

Ця концепція «чотирьох темпераментів» досі справляє великий вплив на літературу, мистецтво й науку.

1. Рене Декарт: дослідив рефлекси(в результаті впливу подразника на аналізатор відбувається рефлекс), дискредитував значення душі.

2. Бенедикт Спіноза: У людини є вищі психічні прояви – кохання, пристрасть – вони є поєднанням тілесного і психічного.

3. Готфрід Лейбніц: Безсвідоме і несвідоме стосовно психіки.

З’явилося:

• Розуміння матеріальних причин виникнення психіки

• Розуміння того, що психіка є наслідком роботи та діяльності тіла

• Функціонування психіки підкорюється певним закономірностям

• Розуміння того, що можливо дослідження шляхом поглиблення знання про психіку та її функціонування.

4 Вкажіть основні відкриття природно-наукового етапу розвитку психології.

З часів Декарта аж до XX сторіччя душа людини ототожнювалася з її свідомістю. Але насправді вона ширше свідомості, бо усвідомити ми можемо лише малу кількість душевних явищ. У філософії проблему несвідомого було піднято Г. Лейбніцем, А. Шопенгауером та Е.Гартманом, серед психологів першим звернувся до цієї проблеми 3. Фрейд. Він започаткував не лише класичний психоаналіз, але й традицію глибинної психології взагалі. Дослідження ірраціональної сторони психіки повернуло мисленню його справжню роль у житті душі. Мислення - це лише один з пізнавальних процесів, одна з важливих психічних функцій, яка не може сама по собі визначати субстанційність людської психіки.

Субстанцгйність душі - важлива її властивість. Душу не можна розглядати як світ, окремий від навколишнього, якщо не вважати її субстанційно самостійною. Психологічні вчення, які позбавляють душу субстанційності, перекреслюють її здатність до самоспричинення. Тоді людина опиняється повністю визначеною природою та соціумом, а її власна сутність втрачає можливість впливати на хід життєвих подій.

Дуалізм залежності й самодостатності людини, яким визначалася психологічна думка Просвітництва, призвів до переакцентування психології на дослідження людської дії із її діалектичними сторонами - цілями і засобами, яке відбулось вже в епоху Сцієнтизму. Психологи XIX ст. розглядали психіку або як засіб (а саме засіб адаптації), або як мету (як самоцінне утворення), або як характер дії, в якому засіб взаємодіє з метою.