Югославська федерація: проблеми остаточного розмежування

Крах режиму Мілошевича посилив відцентрові тенденції у "третій Югославії". Убезпечивши Чорногорію від інтервенції сербських військовиків, президент М. Джуканович обрав еволюційну тактику унеза-лежнення країни. Найпринциповішим кроком чорногорського лідера та його команди стало переведення грошового обігу в республіці спочатку на німецьку марку, а згодом — евро. Наступним кроком Подгориці став бойкот уряду СРЮ як "нелегітимного" й підготовка до проведення референдуму щодо подальшого перебування Чорногорії у складі югославської федерації.

Водночас розпочався переговорний процес між представниками Белграда, Подгориці і федерального центру, що відбувався за посередництва представника Євросоюзу X. Солани. На заключному етапі переговорів, 14 березня 2002 p., було досягнуто компромісу, закріпленого в документі під назвою "Вихідні основи врегулювання відносин Сербії і Чорногорії". Питання про відокремлення Чорногорії знімалося з порядку денного, а проведення референдуму про незалежність республіки відкладено на три роки. Упродовж трирічного процесу розлучення замість СРЮ створювалася "державна співдружність Сербії і Чорногорії". Державне новоутворення зберігало єдину міжнародну правосуб'єктність, одне місце в ООН і міжнародних організаціях, що займалось почергово представниками Сербії і Чорногорії.

Устрій цієї конфедерації мав регламентуватися Конституційною хартією, яку до кінця 2002 р. так і не змогла підготувати спеціальна комісія. Під спільною надбудовою у співдружності зберігалися дві окремі економічні системи з різними валютами (в Чорногорії — евро, в Сербії — динар), з власною торгівлею і митною політикою. Водночас передбачалася "гармонізація" їх економіки відповідно до стандартів ЄС, який наділявся функціями гаранта цього процесу й арбітра в суперечках між республіками. Члени співдружності мають право через три роки вийти з неї. Таке розмежування "третьої" югославської федерації у травні 2002 р. було схвалене Союзною Скупщиною. Отже, стан напіврозпаду СРЮ, у якому країна перебувала останні кілька років, було, по суті, інституалізовано й закріплено режимом, за яким можливі обидва варіанти наступного розвитку: і поява двох незалежних держав, і зміцнення їх спільності. Зрештою, трирічна відстрочка в остаточному вирішенні югославської кризи дала можливість виграти час й уникнути зайвої напруженості.

Утім, наприкінці 2002 р. Сербія і Чорногорія опинилися в конституційній кризі. Вона була викликана провалом перших і повторних президентських виборів у Сербії, оскільки кожного разу в них брало участь менше половини виборців. Не було обрано й президента Чорногорії у грудні 2002 р. Якнайшвидше розв'язання цієї кризи сприятиме стабілізації не тільки політичного клімату в цих балканських республіках, а й геополітичної ситуації в регіоні.

Зовнішня політика срю на зламі століть

Серед головних стратегічних партнерів посткомуністичної Югославії були Китай і Росія. КНР — перша країна, з якою СРЮ у 1995 р. підписала Договір про науково-технічне співробітництво. Серед пріоритетів і спільних проектів двостороннього співробітництва — співпраця у галузі зовнішньої торгівлі, фінансів і банківської діяльності, участь КНР у відбудові промислових об'єктів й інфраструктури, що постраждали під час акції НАТО у 1999 р. Росія постачала в СРЮ нафту і газ, надавала кредити. Важливу роль у розвитку двосторонніх відносин зіграло підписання (наприкінці 1999 р.) Договору про лібералізацію торгівлі. Згідно з досягнутою домовленістю митні тарифи на товари обох країн знижувалися до мінімальних розмірів. Сторони заінтересовані також у поглибленні співробітництва в галузі машинобудування, чорної і кольорової металургії, хімічної, фармацевтичної та легкої промисловості, розширенні зв'язків в агропромисловому комплексі.

Після повалення режиму Мілошевича офіційний Белград розпочав консультації щодо вступу країни до європейських структур і міжнародних організацій, розраховуючи на їхню підтримку у відновленні економіки. У вересні 2002 р. "державна співдружність Сербії та Чорногорії" стала членом Ради Європи. У квітні того ж року уряди Сербії та Чорногорії заявили про свою готовність співпрацювати з Міжнародним трибуналом у Гаазі, для розслідування воєнних злочинів на території колишньої Югославії.

Болючою проблемою для Сербії залишалися стосунки з НАТО. Сербське керівництво неодноразово заявляло про свою готовність приєднатися до загальноєвропейських процесів, у тому числі й у сфері безпеки, провідним інструментом якої є НАТО. Однак після військової акції НАТО проти Югославії у березні — червні 1999 р. ситуація в країні різко змінилася, ставлення сербів до альянсу сьогодні можна охарактеризувати як вкрай негативне.

Відносини між Югославією і Україною розвивалися досить нерівно. Після розпаду СФРЮ й утворення у квітні 1992 р. Союзної Республіки Югославії Україна не визнала нової держави, з огляду на події на Балканах та запроваджені Радою Безпеки ООН санкції проти цієї країни. Лише у квітні 1994 р. між СРЮ і Україною були встановлені дипломатичні відносини на рівні послів. Під час загострення Косовської кризи українські спостерігачі брали участь у Верифікаційній місії ОБСЄ (жовтень 1998 р. — березень 1999 р.). У складі сил KFOR у Косово спочатку був задіяний український миротворчий контингент у складі окремої роти забезпечення та вертолітного підрозділу. Згодом у налагодженні мирного життя в Косово брав участь 1-й окремий батальйон Збройних Сил України, який входив до складу багатонаціональної бригади "Схід".

Українсько-русинське населення у Сербії, на жаль, має багато нерозв'язаних проблем в організації свого культурного життя, освіти й інформування. Контакти між Україною і СРЮ на вищому рівні були започатковані у 2001 р. під час візиту президента України Л. Кучми до Белграда. В тому ж році були підписані двосторонні угоди про стандартизацію товарів і послуг та співпрацю у культурній сфері.

Закріплення нових знань.

Які з югославських республік першими проголосили незалежність? В яких із них розгорілися війни?

Підсумки уроку:

• Отже, наприкінці 80-х років розпочався крах комуністичної диктатури. Стала очевидною неефективність системи так званого самоврядного соціалізму. Почалися глибокі перетворення в політичній галузі, що характеризувалися становленням політичного плюралізму, прагненням до реалізації національної рівноправності. Створювалися основи ринкової економіки.

• Розпад Югославії та крах самоврядного соціалізму — єдиний і нерозривний процес, його передумови визрівали під впливом цілої низки чинників. По-перше, після смерті Тіто режим залишився без головної опори та керманича. По-друге, на югославську економіку тиснули іноземні борги, на обслуговування яких Югославії довелося виділити 40 % валютних надходжень. По-третє, внаслідок подій у Східній Європі, Югославія втратила роль буферної держави, а відповідно й інтерес великих держав, котрі раніше всіляко підтримували її. По-четверте, посилення відцентрових тенденцій, викликаних економічними й політичними особливостями самоврядного соціалізму. У цьому ряду і події у Косово, де албанці вже з початку 80-х років XX ст. вимагали статусу сьомої республіки.

• Сербський національний інтерес, боротьба проти сепаратизму, за об'єднання сербів у межах "Великої Сербії" й фактична міжнародна ізоляція об'єднали на певний час і лівих, і правих, владу і опозицію в Сербії і Чорногорії. Між націоналізмом влади і опозиції не було істотних відмінностей. За цих умов Скупщини Сербії та Чорногорії, а наприкінці квітня 1992 р. і югославський парламент у складі представників цих республік прийняли рішення про перетворення СФРЮ на Союзну Республіку Югославію (СРЮ) зі столицею в Белграді.

Домашнє завдання:

Порівняйте революційні події 1989-1990 рр. у країнах Європи схемою.

Країна

Дата

Конкретні причини

Характер подій

Нові партії, що доступилися до влади

Нові керівники держав

Заняття №39

Додаток №1

«Самоврядний соціалізм»

• Однопартійна система, абсолютний авторитет Й.Броз Тіто;

• Розділ повноважень державних і партійних органів;

• Принцип самоврядування в общинах, районах, розширення прав республік;

• Система самоврядування трудових колективів, певна самостійність господарювання, визнання дрібної приватної власності;

• Приватна власність на землю, добровільність кооперації, дозвіл продажу та оренди землі, використання найманої праці;

• Регульований ринок;

• Орієнтація виробництва на експорт, митні пільги в країнах ЄЕС;

• Відкриття кордонів для югославських громадян;

• Збереження національних протиріч через нерівномірність соціально-економічного розвитку республік;

• Нормалізація відносин із СРСР при збереженні незалежної зовнішньої політики: не входила до ОВД, РЕВ, лідер Руху неприєднання (від 1955р.)

Додаток №2

Розпад Югославії

Причини	Економічна криза: безробіття, інфляція (1989 – 3000%), зовнішній борг, масова трудова міграція; Нездатність керівництва знайти ефективні шляхи виходу з кризи, відсутність загальнонаціонального лідера; Давні національні та релігійні протиріччя; Нерівномірність розвитку країн.
Події	25.06.1991р. – проголошення незалежності Словенії та Хорватії; 14.10.1991р. – незалежність Боснії та Герцоговини; 17.11.1991р. – незалежність Македонії; 27ю04ю1992р. – Сербія та Чорногорія утворили Союзну Республіку Югославію (С.Милошович - президент); 2005р. – мирне роз’єднання Сербії та Чорногорії.
Наслідки	Утворення нових держав на теренах Югославії проходило порівняно легко, якщо в республіках не було сербської меншості (Словенія, Македонія), в іншому випадку – за силовим сценарієм (Хорватія, Боснія, Герцоговина). Зростання анти сербських настроїв.

Додаток №3

Міжетнічні збройні конфлікти в Югославії.

Період	Події
Червень-липень 1991р.	«Десятиденна війна» за незалежність Словенії із застосуванням важкої артилерії, авіації. Закінчена за посередництва ЄС
Серпень 1991-серпень 1995р.р.	Війна за незалежність Хорватії: Місцеві серби створили Сербські Крайни (автономна обл..); «етнічні чистки» - убивства сербами хорватів; ЄС 1992р. – запровадило економічні санкції та ввели миротворчі війська ООН до Хорватії; Окупація Сербської Крайни хорватськими військами.
Квітень 1992-грудень 1995р.р.	Громадянська війна в Боснії та Герцоговині. Рада Безпеки ООН бомбардували військові о’єкти сербів, після чого останні відступили від Сараєва (1994р.)
Квітень 1992 – грудень 1995р.	Дейтонські угоди – завершили конфлікт: Мусульмано-хорватська федерація поділили територію Боснії та Боснійська Сербська республіка Герцоговини.
1988-1999р.р.	Протистояння албанців та сербів у Косово (Сербія): 1992р. – само проголошення албанцями Республіки Косово (створення «тіньової держави»); 1996р. – початок війни між Сербією та Косово; 24.03-10.06.1999р. – операція НАТО проти Сербії – мали прийняти план мирного урегулювання конфлікту. Уведення в Косово контингенту ООН.
2000-2001р.р.	Громадянська війна в Македонії: македонські албанці вимагали приєднання до Косова; Затвердження права албанської меншини в Македонії.
Результати:	Сотні тисяч загиблих +серед мирного населення; Великі матеріальні витрати; Проблема біженців.

Додаток №4

Із статті Б. Варги "Балканська рапсодія"

"За останні десять років Балкани перетворилися на справжній стадіон, де відбувається чемпіонат за першість у світовому політичному лідерстві.

Багато міжнародних політичних оглядачів пророкували третю світову війну в тому разі, коли б альянс НАТО вперше за історію свого існування напав на одну із суверенних держав, члена-засновника ООН, до того ж у процесі інтеграції Європи. Але цього статися аж ніяк не могло. Чому? А просто тому, що після "холодної війни" нікому стало вою»ати. Це добре усвідомлювали великі держави, політично сильні гравці.

Спершу програв-розпався східний блок. За ним надійшла черга комуністичної н тоталітарної ідеологій.

Правила поділу колишньої Югославії диктував Захід. Керуючись власними зразками демократії, насамперед гіперболізованим правом на національне відродження народів, які в часи правління Йосипа Броза Тито були з'єднані в один "югославський егнітет". Йдеться про низку конфліктів на міжетнічному чи міжрелігійному Грунті. Зосередимося на іншому: Косово та війна поміж альянсом НАТО і СР Югославією.

Правила порушили всі, незалежно від "політичної правоти" кожної зі сторін. Слободан Милошевич надто сильно утиснув права албанців, скасувавши їхню автономію. Албанці порушили закони Республіки Сербії та основні засади демократії, намагаючись за допомогою зброї здійснити амбітне прагнення створити незалежну державу у Косові. Відповідно, НАТО під патронатом впливових США бомбардуваннями втрутились у внутрішню проблему СР Югославії, порушивши основні принципи дипломатії. Про те, хто. скільки нагрішив, поки що не йдеться. Була війна, яку програли всі. Незалежно від того, чи деяка частина країн — учасниць конфлікту вдовольнила свої територіальні та економічні інтереси, чи ні. Принципи, яких дотримувалася Європа після Другої світової війни, було остаточно зневажено 24 березня 1939 раку".

Запитання до джерела

1. Чи погоджуєтеся ви з думкою автора, що під час косовського конфлікту "правила порушили усі"?

2. Чи правий автор у свосму твердженні, що "правила поділу колишньої Югославії диктував Захід"?

3. Чому автор пише: "Була війна, яку програли всі"?