Тест із підтеми

1. Процес утворення і руху магми від шару астеносфери до поверхні Землі називається:

А магматизмом; Б метаморфізмом; В гравітацією.

2. Магму, яка вилилась на земну поверхню, називають:

А парою; Б мантією; В лавою.

3. Конусоподібні підвищення на земній поверхні з отвором (кратером), які постійно або час від часу вики­дають гарячі гази, пару, уламки гірських порід і виливають лаву, це:

А вулкани; Б гейзери; В землетруси.

4. Канал, який з’єднує вогнище вулкана з поверхнею Землі, називають:

А гіпоцентром; Б епіцентром; В кратером; Г жерлом.

5. Заглиблення на вершині вулкана, здебільшого, круглої або овальної форми і крутими схилами – це:

А гіпоцентр; Б епіцентр; В кратер; Г жерло.

6. Вулкани, про виверження яких немає ні історичних даних, ні переказів, називають:

А діючими; Б активними; В згаслими.

7. Вулкани, які вибухали за пам’яті людства, називають:

А діючими; Б активними; В згаслими.

8. У районах вулканічної діяльності зустрічаються фонтануючі джерела, які називають:

А вулканами; Б фумаролами; В гейзерами; Г згаслими вулканами.

9. Везувій — це:

А згаслий вулкан; Б діючий вулкан; В не вулкан; Г гейзер.

10. Ключевська сопка — це:

А згаслий вулкан Б діючий вулкан В не вулкан Г гейзер

11. Вулканізм та магматизм:

1 сукупність явищ, які пов’язані з підняттям рідкої розжареної маси — магми — до поверхні Землі; 2 процеси виникнення розломів і глибоких тріщин у земній корі; 3 це діяльність гарячих джерела, які періодично фонтанують гарячою водою і парою; 4 поширені в основному у зонах взаємодії літосферних плит; 5 енергію цих процесів використовують для вироблення електроенергії, обігрівання будинків, оранжерей, парників; 6 процеси, які можуть спричиняти утворення великих лавових покривів плато та плоскогір’їв.

1

Землетруси та райони їхнього поширення

Землетруси – це раптові підземні поштовхи і струси, що виникають у результаті розривів та зміщень пластів і блоків земної кори.

Ті місця у надрах землі, де виникає розрив чи зміщення пластів, називають осередками (гіпоцентрами) землетрусів. Здебільшого вони знаходяться на глибині декількох десятків кілометрів у земній корі. Рідше лежать у верхній частині мантії на глибинах до 600–700 км. При глибокому заляганні гіпо­центру коливання земної поверхні можуть поширитись на значно більшу площу (декілька мільйонів квадратних кілометрів).

П ружні хвилеподібні рухи, що виникають в осередку землетрусу, досягаючи поверхні, призводять до утворення тріщин, вертикальних коливань, зсувів. Найвідчутніші коливання земної поверхні спостерігаються над осередком землетрусу, тобто у його епіцентрі.

Під час кожного землетрусу фіксується, здебільшого, декілька поштовхів різної сили. Вони можуть повторюватись протягом багатьох днів, місяців і навіть років. Щороку спеціальні прилади – сейсмографи – реєструють близько мільйона поштовхів, серед яких до 6000 є відчутними для людей. Для вивчення землетрусів існує сітка спеціальних сейсмічних станцій.

Оцінюються землетруси за двома різними шкалами. Силу (магнітуду) землетрусу, тобто енергію, яка виділилась в його осередку, оцінюють за шкалою магніту (Ріхтера). Максимальної сили землетрус, зафіксований за всі роки спостережень, було оцінено у понад 9 балів.

На основі врахування ступеня зміщення пластів Землі, пошкодження будинків за дванадцятибальною шкалою оцінюється інтенсивність землетрусів. При катастрофічних землетрусах у лічені секунди змінюється рельєф, у горах відбуваються обвали і зсуви, руйнуються міста, гинуть люди.

Землетруси, що відбуваються на узбережжях і дні океанів, зумовлюють виникнення на поверхні води небезпечних хвиль – цунамі.

До осередків землетрусів належать межі літосферних плит, зони розломів, області утворення молодих складчастих гір. Райони їхнього поширення нази­вають сейсмічними областями. Вони розміщені по земній кулі нерівно­мірно. Найчастіше ці природні явища спостерігаються у Середземноморському (53% землетрусів) і Тихоокеанському (39%) поясах. Серед країн найбільше землетрусів відбувається у Чилі та Японії.

Найбільший із зареєстрованих землетрусів відбувся 22 травня 1960 року. Він мав магнітуду 9.5 бали. Одним з найбільш за числом жерт був землетрус у Китаї (1976 р.) Від сильного струсу на поверхні землі утворилися численні великі зсуви і обвали. Під ними виявилися похованими багато населених пунктів, у зв'язку з чим було особливо багато людських жертв (близько 240 тисяч).

З недавніх землетрусів найкатастрофічніший відбувся 26 грудня 2004 року в Індонезії. Його магнітуда сягала 9,1 бала. Епіцентр був розташований на дні Індійського океану, західніше від північного узбережжя острова Суматра. Дуже великі жертви (близько 140 000 осіб) були спричинені цунамі, висота якого місцями сягала 15 метрів.

До числа п’яти найпотужніших належить і землетрус у Японії, який відбувся 11 березня 2011 року. Його магнітуда становила 8,9 бали. Він спричинив виникнення хвилі-цунамі, які пошкодили реактори  АЕС та значних людських жертв.

Щоб запобігти великим руйнуванням, у сейсмічних областях спору­джують асейсмічні будівлі.