Рельєф дна Світового океану

Дно Світового океану має значні відмінності у глибинах, будові. Вчені виділяють у його межах передусім мате­рикову відмілину або шельф. Це прибережна частина океану з глибинами до 200 м. Дно тут утворене відкладами, які переважно принесені із суші – мул, пісок, гравій, галька й ін. Шельф багатий на нафту, газ, розсипні родовища металів, алмазів тощо.

Від ізобати 200 м глибини океану, здебільшого, починають досить різко зростати. Цю ділянку океанічного дна називають материковим схилом. Він, як і шельф, є затопленою частиною континенту з земною корою материкового типу. Сягає схил глибин близько 3,5–4 км. Він часто східчастий, розсічений зверху донизу підводними каньйонами.

На стику океанічних частин літосферних плит, що підсуваються одна під іншу, утворюються ланцюги островів переважно вулканічного походження та глибоководні жолоби. В усьому Світовому океані жолобів є понад тридцять. Найглибший із них Маріанський жолоб – 11 022 м, а найдовший – Алеутський – близько 3600 км. Зони острівних дуг в основі мають також земну кору яку відносять до материкового типу.

Основна частина дна Світового океану називається ложем океану. Вона займає більше половини його площі з переважаючими глибинами до 6 км. В основі цієї частини дна океану лежить земна кора океанічного типу і тектонічні структури, які називають океанічними платформами.

С ерединно-океанічні хребти виділяються в центральних частинах океанів. Загальна довжина їх складає понад 60 тисяч км. Висота хребтів над ложем океану — до 3000–4000 м, ширина — 1000–2000 км. Уздовж осьових частин хребтів є глибокі ущелини – рифти. Вони мають ширину до декількох кілометрів, а глибину – 1–1,5 км. Уздовж рифтів є багато діючих підводних вулканів, часті землетруси, спостерігається посилений тепловий потік. В основі серединно-океанічні хребти мають земну кору океанічного типу, яка інколи виходить на поверхню у вигляді островів (Ісландія).

Тест із підтеми

1. Узбережну частину океану з глибинами до 200 м називають:

А шельфом; Б материковим схилом; В ложем океану.

2. Від ізобати 200 м глибини океану, здебільшого, починають досить різко зростати. Цю ділянку океанічного дна називають:

А шельфом; Б материковим схилом; В ложем океану; В глибоководним жолобом.

3. На стику материкових і океанічних частин літосферних плит, що рухаються, утворюються ланцюжки островів переважно вулканічного походження та зниження, яке називають:

А шельфом; Б материковим схилом; В ложем океану; В глибоководним жолобом.

4. Найглибший серед глибоководних жолобів:

А Маріанський жолоб – 11 022 м; Б Алеутський – близько 11 022 м;

В Алеутський – близько 3600 м; Г Маріанський жолоб – близько 3600 м

5. Найдовший серед глибоководних жолобів:

А Маріанський жолоб – 11 022 м; Б Алеутський – близько 11 022 м;

В Алеутський – близько 3600 км; Г Маріанський жолоб – близько 3600 км

6. Основна частина дна Світового океану, яка займає більше половини його площі, з переважаючими глибинами від 4 до 6 км:

А шельф; Б материковий схил; В ложе океану; В глибоководні жолоби.

7. З року в рік обсяги видобутку різних корис­них копа­лин, площа кар’єрів, довжина й гли­бина шахт:

А залишаються незмінними; Б зростають; В зменшуються.

8. Серединно-океанічні хребти:

1  піднімаються над ложем океану до 3000-4000 м, ширина становить 1000-2000 км; 2 займають більше половини площі дна океану; 3 загальна довжина їх становить понад 60 тисяч км; 4 є затопленою частиною континенту з земною корою материкового типу; 5 утворюються у зоні стику океанічних частин літосферних плит, що підсуваються одна під іншу; 6 характеризуються переважаючими глибинами від 4 до 6 км.

1

Значення рельєфу в господарській діяльності людини. Надра та їхня охорона

Рельєф безпосередньо та опосередковано впливає на господарську діяль­ність людини. Від нього залежить площа орних земель, сіножатей, пасовищ, що визначають виробничу спеціалізацію сільського господарства. Рельєф може ускладнювати можливості застосування сільськогосподарських машин, сприяти або не сприяти транспортним зв’язкам між окремими районами, впливаючи цим самим на інтенсивність їхнього господарського освоєння.

Протягом всієї історії розвитку нашої планети на її поверхні і в надрах утворюються різноманітні гірські породи. Ті з них, які використовуються людиною, називаються корисними копалинами. Їх, як і гірські породи, поді­ляють за походженням на осадові, магматичні та метаморфічні.

Добувають корисні копалини, як правило, з невеликих глибин (до 1 тис. м). Отож вони тісно пов’язані з будовою саме верхніх шарів земної кори. Тому для різних тектонічних структур характерні певні групи корисних копалин.

Корисні копалини осадового походження поширені переважно в межах тектонічних западин і плит платформених областей, а також передгірських кра­йових прогинів. Тобто вони характерні для структур, які в минулому були басей­нами нагромадження осадового матеріалу, що зносився з прилеглих територій.

Магматичні та метаморфічні корисні копалини слід шукати в горах зі слідами вулканічних процесів, а також кристалічних щитах, де близько до поверхні залягають давні магматичні та метаморфізовані породи. Форму­ються їхні родовища, як правило, на стиках літосферних плит.

Так, на континентах, у місцях розвитку рифтових зон утворюються родо­вища марганцю, заліза та міді. В зоні стикання материкових літосферних плит виникають поклади міді, сірки, урану.

Оскільки запаси корисних копалин поступово вичерпуються, то необхідно їх економно використовувати, якнайповніше добувати, а відпрацьовані шахти і кар’єри повертати до безпечного стану.