2. Основні підходи до лідерства

Стилі керівництва

Важливим у менеджменті є питання про те, як повинен поводитися керівник (менеджер), які засоби впливу та стилі поведінки показали себе найбільш ефективними при зосередженні зусиль працівників на досяг­ненні цілей організації.

Три під­ходи до лідерства:

- Підхід з позицій особистих якостей базується на використанні властивостей та особистісних характеристик „ефективних" керівників. Згідно з так званою «теорією великих людей» (особистісна теорія лідерства) найкращі керівники володіють певними особистими якостями, які є загальними для всіх (чесність, рівень інтелекту, знання, імпозантна зовнішність, ініціативність, дисциплі­нованість, освіта, великий ступінь впевненості в собі, здоровий глузд, мудрість). Але встановити перелік якостей, характерних для кращих керівників, не вдалось (дослідження Стогділла). В різних ситуаціях ви­магаються різні здібності та якості. Стогділл вказував, що структура осо­бистих якостей керівника повинна зіставлятись з особистими якостя­ми, діяльністю і завданнями його підлеглих. Тому цей підхід поширення не набув.

- Підхід з позицій поведінки визначає те, що ефективність керів­ництва залежить не від особистих якостей, а від манери поведінки керівника з підлеглими. В основі підходу лежить класифікація сти­лів керівництва (поведінки) на автократичний, демократичний, орієн­тований на роботу, орієнтований на людину (працівника). Розробники підходу (група американських вчених — біхевіористів) шукали найбільш оптимальний стиль керівництва (довго вважали таким стилем демокра­тичний). Але виявилось, що такого стилю не існує — стиль керівництва змінюється залежно від ситуації.

- Ситуаційний підхід. В основі підходу лежить установлення того, які стилі поведінки і особисті якості найбільш відповідають конкретним ситуаціям. Слід вибирати різні важелі керівництва відповідно до характеру певної ситуації. Ситуаційні фактори включають: потреби і особисті якості підлеглих, характер завдання, вимоги і вплив середовища, інформацію, якою володіє керівник тощо. З метою встано­влення залежності між стилем керівництва, привабливістю і продуктив­ністю праці американські теоретики почали визначати не тільки взаємо­відносини керівників і підлеглих, а і ситуацію в цілому. В результаті було розроблено декілька ситуаційних моделей, які отримали широке при­кладне застосування.

Стиль керівництва, який характеризує конкретного менедже­ра, залежить від обсягу делегованих повноважень, використовува­них форм влади, турботи про людські стосунки і виконання за­вдань організації тощо.

Розглянемо види стилів керівництва і механізми їх застосування докладніше.

Дана типологія, у певному значенні вже класична, має характер своєрідної «тріади» і включає в себе автократичний (авторитарний), пасивний (ліберальний) та демократичний методи і стилі керівництва.

МЕТОД КЕРІВНИЦТВА	СТИЛЬ КЕРІВНИЦТВА
1.Автократичний. Жорстка централізація влади, абсолютна єдиноначальність, беззаперечна підпорядкованість керівнику. Преважає розпорядча діяльність у формі лаконічних наказів без їх о6грунтування й варіантності (фактична відсутність каналів зворотнього звязку).	1. Авторитарний (вольовий). Ототожнення власної особи з управлінськими функціями. Приписування успіхів колективу власним заслугам. Забезпечення координації шляхом погроз і наказів. Владний, наказовий тон, який переходить у лайку та образи. Прийняття рішень на чисто вольовій, суб'єктивно-довільній основі, ігнорування порад і звичок підлеглих. Заохочення системи підлабузництва. Резюмуючий мотив: "Все на мені тримається ".
2.Пасивний фактична відсутність централізованої влади. Кожен з членів і руни —сам по собі, кооперація працівників діє стихійно, спонтанно. Функції членів групи варіативні, рухливі. Відсутня регламентація діяльності кожного. Компетенції не визначені. Домінують неформальні відносини.	2. Ліберальний (вялий) Керівник прагне бути непомітним. Не втручається у справи своїх підлеглих, не перешкоджає їм і не заохочує їх. З усіма погоджується. Побоювання відповідальності примушує його перекладати свої безпосередні функції на інших. Уникає конфліктних ситуацій за будь-яку ціну. Догідливий. Часто безпринципний. Резюмуючий мотив: “Робіть, як знаєте, робіть, як бажаєте»
3. Демократичний Централізована влада гнучко поєднується з децентралізацією. Єдиноначальність доповнюється колегіальністю. Вироблення управлінських рішень на основі гласності й широкого залучення членів усього колективу в управлінський процес. Загальні цілі й завдання доводяться до відома кожного. Широке, але чітко визначене делегування службових компетенцій. Постійна опора на підлеглих.	3. Демократичний Керівник знає собі справжню ціну, свої позитивні якості й недоліки. Розуміє силу і роль колективу, цінить його, постійно радиться з компетентними та досвідченими його членами. Широко інформує його, поважає підлеглих, поблажливий до несуттєвих недоліків, принципово непримиренний до істотних вад. Критичний та самокритичний. Поради й пропозиції переважають над прямими вказівками. Резюмуючий мотив: «Давайте вирішувати спільно).

1. Авторитарний (автократичний) стиль керівництва базується на тому, Що авторитарний керівник має достатню владу, щоб нав'язати свою волю виконавцям (орієнтація йде на потреби нижчого рівня). Автократ центра­лізує повноваження, структурує роботу підлеглих, відмовляє їм у свободі прийняття рішень, здійснює психологічний тиск, погрози. Якщо авто­крат використовує винагороди, то його називають доброзичливим авто­кратом.

2. Демократичний (ліберальний) стиль керівництва апелює до потреб ви­щого рівня, а саме: потреби у причетності, прагнення до високих цілей, автономії і самовираження. Демократичний стиль характеризується ви­соким рівнем децентралізації повноважень, вільним прийняттям рішень і виконанням завдань, оцінкою роботи після її завершення, турботою про забезпечення працівників необхідними ресурсами, встановленням відповідності цілей організації і цілей груп працівників.

Отже, авторитарний і демократичний стилі керівництва є діаметра­льно протилежними стилями (див. рис. 59). Спроба, як уже говорилось, на їх базі (особливо на засадах демократичного стилю) створити оптима­льний варіант не мала успіху. Розвиток керівництва показав, що тільки поєднання автократичного і демократичного стилів, так званий континіум, сприятимуть формуванню ефективних стилів керівництва з ураху­ванням конкретних ситуацій. На рис. 59 можливі варіанти комбінованих стилів показані „зірочкою".

Автократичний стиль <---------- демократичний

Рис. 59. Формування стилів керівництва — варіанти поєднання автократичного

і демократичного стилів керівництва)

Комбінований стиль керівництва базується на поєднанні авторитар­ного та демократичного, тобто керівник у певних умовах проявляє себе більше автократом, а у інших - більше демократом. Це залежить від дис­циплінованості працівників, налагодженості їхньої взаємодії, рівня кон­фліктності у групі, інформаційних обмежень тощо [1, 31, 33].

Поєднуючи автократичне і демократичне керівництво, науковці у процесі розвитку менеджменту розробили низку комбінованих стилів, які знайшли широке практичне застосування.