3. Міжнародний валютний фонд в системі міжнародних кредитних організацій.

Міжнаро́дний валю́тний фонд, МВФ (англійською IMF) — спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 29-ма державами, з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги придефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Має 188 країн-членів. Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон, США. МВФ було створено 27 грудня 1945 року після підписання 29-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 року. В 1947 році фонд розпочав свою діяльність і став органічною частиноюБретон-Вудської валютної системи. МВФ є інституційною основою сучасної світової валютної системи. При цьому її базою і основним еквівалентом є долар США.США займають домінуючі позиції в МВФ. Політика і рекомендації фонду по відношенню країн які розвиваються неодноразово піддавалася критиці.

Основні функції МВФ: 1.сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці; 2. розширення світової торгівлі; 3. кредитування; 4. стабілізація грошових обмінних курсів.

Структура органів управління МВФ:

1 Рада керуючих. 2 Міжнародний валютний і фінансовий комітет. 3 Виконавча рада. 4 Комітет з розвитку. Критика щодо МВФ полягає у наступному:

1. Зависокі відсоткові ставки за якими надаються кредити. Завдяки цьому чимало країн потрапляють у "Боргову яму".

2. Відсутність будь якої відповідальності за неправильні рішення.

3. Безпосередня підконтрольність владі США.

4. Втручання у внутрішню політику держав.

5. Надання коштів за кредитами "не у ті галузі виробництва" держави.

4. Міжнародне економічне право як галузь міжнародного права.

Міжнародне економічне право можна визначити як галузь міжнародного публічного права, яка являє собою сукупність принципів і норм, що регулюють економічні відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права.  Предмет МЕП - міжнародні економічні багатосторонні і двосторонні відносини між державами, а також іншими суб'єктами міжнародного публічного права. До економічних можна віднести торгові, комерційні відносини, а також відносини в сферах виробничої, науково-технічній, валютно-фінансової, транспорту, зв'язку, енергетики, інтелектуальної власності, туризму і т. п.  У сучасній правовій літературі західних країн було висунуто дві основні концепції МЕП. Згідно з однією з них, МЕП - галузь міжнародного публічного права і предметом її є економічні відносини суб'єктів міжнародного права (Г. Шварценбергер і Я. Броунлі - Велика Британія:) Панівною ж в даний час в західній літературі можна вважати концепцію, за якою джерелом норм МЕП є як міжнародне право, так і національне, а МЕП поширює свою дію на всі суб'єкти права, які беруть участь в комерційних відносинах, що виходять за межі однієї держави (А. Левенфельд -США: П. Фішер, Г. Ерлер, В. Фікентшер – ФРН. Ця друга концепція замикається і з висунутими на Заході теоріями транснаціонального права, спрямованими на те, щоб зрівняти в якості суб'єктів міжнародного права держави і так звані транснаціональні корпорації (В. Фрідман та ін.)  У правовій літературі країн, що розвиваються набула поширення концепція "міжнародного права розвитку", яка робить акцент на особливих правах розвитку найбідніших країн.  У вітчизняній науці В. М. Корецький ще в 1928 році висунув теорію міжнародного господарського права як міжгалузевого права, що включає регулювання міжнародно-правових (публічних) та цивільно-правових відносин. І. С. Перетерскій, з іншого боку, виступив в 1946 році з ідеєю міжнародного майнового права як галузі міжнародного публічного права. По шляху розвитку цієї ідеї пішли подальші розробки багатьох вітчизняних вчених.  СРСР вніс солідний внесок у розробку і затвердження багатьох нормативних актів, що лежать в основі сучасної концепції МЕП. СРСР був також одним з ініціаторів скликання в 1964 році в Женеві Конференції ООН з торгівлі та розвитку, яка переросла в міжнародну організацію (ЮНКТАД).