69. Теоретичне визначення та особливості правового регулювання податку на землю в Україні.

Серед значної низки нормативних актів, що втратили чинність з 01.01.2011 р. - ЗУ"Про плату за землю". На заміну зазначеному закону в ПКУ передбачено розділ, повністю присвячений такому загальнодержавному податку, як плата за землю.

Плата за землю – загальнодержавний, податок, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Отже, відповідно до положень ПК України, поняття «плата за землю» є узагальнюючим і об’єднує два обов’язкових платежі – земельний податок та орендну плату за землі державної та комунальної форми власності.

Що стосується земельного податку, то таким є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. В свою чергу, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності теж є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно ПК України, плата за землю є прямим, загальнодержавним обов’язковим платежем, який сплачується на всій території України фізичними і юридичними особами.

Відповідно, платниками земельного податку, як і раніше, є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та безпосередньо землекористувачі. Причому відтепер під землекористувачами слід розуміти не лише постійних землекористувачів, а й юридичних та фізичних осіб, яким відповідно до закону надано земельні ділянки державної і комунальної форми власності на умовах оренди. Такі орендарі повинні будуть сплачувати до бюджету орендну плату.

Об'єктами оподаткування залишаються земельні ділянки та земельні частки (паї), а базою оподатку­вання — нормативна грошова оцінка земельних діля­нок або площа земельних ділянок, нормативну гро­шову оцінку яких не проведено. Базовим податковим (звітним) періодом, як і до набрання чинності ПК України, буде календарний рік. Як і раніше, платники плати за землю са­мостійно обчислюють її суму щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають до відповідного органу Державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за встановленою формою з розбивкою річної суми рівними частинами за місяцями. По­дання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При доданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею пода­ється довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається в разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

70. Теоретичне та законодавче визначення, особливості правового регулювання податку на доходи фізичних осіб в Україні, його основні відмінності від прибуткового податку з фізичних осіб-підприємців.

В теорії податок на доходи фізичних осіб визначається як прямий, прибутково-майновий податок, який стягується з доходів ФО, у порядку встановленому податковим законодавством. Податок на доходи фізичних осіб — загальнодержавний податок в Україні.

Є платою фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з податковим законодавством України.

З 1 січня 2011 року набирав чинності Розділ IV Податкового кодексу України, яким необхідно керуватись суб’єктам господарювання при справлянні податку на доходи фізичних осіб. Слід зазначити, що базова ставка податку залишилась без змін і складає 15%. Якщо, загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становитиме 17% суми перевищення з урахуванням податку сплаченого за ставкою 15%. Для доходів, перелічених у пунктах 167.2 - 167.4 статті 167 Кодексу, визначені ставки у розмірі - 5%, 30% та 10% відповідно.

Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними ПКУ як і для податку на доходи фізичних осіб. Відрізняється об'єкт оподаткування. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). Податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним. Для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців дорівнює календарному року - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.