50 філософів

50 філософів:

Конфуцій (551 до н. е. — 479 до н. е.) — давньокитайський філософ та політичний діяч, титульна фігура у конфуціанстві.

В його вченні значна увага приділяється питанням світобудови і справедливого суспільного устрою у Піднебесній, тобто сучасними словами, у глобальному суспільстві.

Лао-Цзи (604 до н. е. — 531 до н. е.) — китайський філософ, що вважається засновником даосизму, автор трактату «Дао де цзін» (Канон Шляху і благодаті, інша назва «Три вози» — написаний на бамбуку займав три вози). Відомий також як Лі Ер.

Сіддгартха Ґаутама (563 до н. е. — 483 до н. е.) — індійський духовний наставник, аскет, історичний будда Шак'я-Муні. Один з семи будд старовини. Засновник буддизму. Сучасник Махавіри.

Піфагор (570 до н. е., — 497 до н. е.) — давньогрецький філософ, релігійний та політичний діяч, засновник піфагореїзму, став легендою і джерелом дискусій уже в стародавні часи. У 306 р. до н. е. йому, як найрозумнішому з греків, поставили пам'ятник у римському форумі. З тих часів мало що прояснилося в біографії Піфагора та в історичній ролі організованого ним союзу, клубу чи ордену піфагорійців. І досі висуваються нові гіпотези, тлумачення діяльності стародавнього мудреця та його послідовників.

Парменід (540 — 480 р. до н. е.) — давньогрецький філософ і політичний діяч; вважається творцем онтології у філософії, що вперше чітко розвів два різні поняття — істину та суб'єктивні погляди і думки.

Геракліт — грецький філософ-досократик. Єдиний відомий твір — «Про природу». Автор відомих виразів: «Усе плине, усе змінюється» та «Не можна двічі ввійти в одну і ту саму ріку».

Демокріт (приблизно 460—370 роки до н. е.), давньогрецький філософ-матеріаліст, засновник атомістичної гіпотези пояснення світу.

Сократ (469 до н. е.,— 399 до н. е.) — давньогрецький філософ, був першим філософом, який не залишив жодного письмового джерела після себе.. Вчення Сократа відоме здебільшого завдяки свідченням його послідовників, зокрема, його найвидатнішого учня — Платона, який виклав ідеї учителя в «Апології Сократа».

Платон (427 до н. е. — 347 або 348 до н. е.) — давньогрецький мислитель, поряд з Піфагором, Парменідом і Сократом основоположник європейської філософії; глава філософської школи, відомої як Академія Платона.

Аристотель (384 до н. е.,— 322 до н. е.) — давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки.

Епікур ( (341 до н. е.,— 270 до н. е.) — давньогрецький філософ-матеріаліст. До нас дійшли лише фрагменти праць філософа. Філософський напрямок епікуреїзм досить широко впливав на свідомість мислителів наступних етапів еллінської епохи, зокрема Риму.

Сенека Анней Луцій (4 до н. е. — 65) — давньоримський філософ, поет, державний діяч і оратор. Син філософа Сенеки Старшого. Дядько поета Лукана.

Августин «Блаженний Аварелій (13 листопада 354 — 28 серпня 430) — християнський теолог і церковний діяч, головний представник західної патристики, єпископ міста Гіппон Регій (сучасна Аннаба, Алжир), родоначальник християнської філософії історії.

Омар Хайям (18 травня 1048 — 4 грудня 1131) — перський поет, математик, філософ. Представник жанру рубаї.

Святий Тома (Фома, Хома, Томас) Аквінський (1225 — 7 березня 1274) — один з найвизначніших та найвпливовіших філософів і теологів в історії, засновник теологічної і філософської школи томізму, святий католицької церкви. Був ченцем домініканського ордену.

Вільям Оккам (1300 — 1350) — англійський філософ-схоласт, францисканець. Написав ряд богословських та філософських праць — з логіки та з фізики Аристотеля. Завершив розпочату ще його попередниками критику філософських доведень існування Бога, проголосивши, що буття Бога — предмет релігійної віри, а не філософії, яка спирається на доведення.

Джордано Бруно (справжнє ім'я: Філіппо, прізвисько — Бруно,1548 — 17 лютого 1600, Рим) — італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму.

Мартін Лютер (10 листопада 1483 — 18 лютого 1546) — реформатор Церкви, засновник протестантського руху.

Томас Мор (7 лютого 1478 — 6 липня 1535) — англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер (1529—1532 рр.). Автор суспільно-політичного трактату «Утопія». Один з основоположників утопічного соціалізму. Святий Римо-католицької церкви.

Нікколо Макіавеллі (3 травня 1469 — 21 червня 1527) — державний секретар Флоренції, політичний мислитель.

Леонардо да Вінчі (15 квітня 1452 — 2 травня 1519) — видатний італійський вчений, дослідник, винахідник і художник, архітектор, анатоміст і інженер, одна з найвизначніших постатей італійського Відродження.

Галілео Галілей (15 лютого 1564 — 8 січня 1642) — італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, поет і літературний критик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства. Вніс значні вдосконалення в конструкцію телескопа, а також за допомогою телескопічних спостережень довів правильність геліоцентричної теорії будови сонячної системи. Син музиканта Вінченцо Галілея.

Френсіс Бекон (22 січня 1561 — 9 квітня 1626) — англійський політик, філософ і есеїст. Один із творців емпіризму — філософського напряму, який твердить, що головне — власний досвід.

Рене Декарт (31 березня 1596 — 11 лютого 1650) — французький філософ, фізик, фізіолог, математик, основоположник аналітичної геометрії. У математиці Декарт запровадив Декартову систему координат, дав поняття змінної величини і функції, ввів багато алгебраїчних позначень. У фізиці він сформулював закон збереження кількості руху, запровадив поняття імпульсу сили. Декарт — автор методу радикального сумніву в філософії, механіцизму у фізиці, передтеча рефлексології.

Томас Гоббс (5 квітня 1588 — 4 грудня 1679, Дербішир) — англійський філософ.

Належав до школи Соціального договору в традиції реалізму. Основними інтересами Гоббса були політична філософія, історія, етика та геометрія. На формування його ідей значно вплинули Платон та Аристотель. Послідовниками його стала вся подальша західна політична філософія.

Бенедикт Спіноза (24 листопада 1632 — 21 лютого 1677, Гаага) — голландський філософ, за походженням із португальських євреїв, один з найвідоміших пантеїстів. Розвинув вчення про єдину, невичерпну, нескінченну субстанцію, з безмежною кількістю атрибутів: людям відомі тільки два атрибути протяжність і мислення; тобто ця субстанція є причиною самої себе.

Ґотфрід Вільгельм Лейбніц (1 липня 1646 — 14 листопада 1716) — провідний німецький філософ, логік, математик, фізик, мовознавець та дипломат.

Джон Локк (1632 — 1704) — англійський філософ, один із основних представників англійського емпіризму та Просвітництва. Народився в Англії в сім'ї адвоката. Початкову освіту здобув вдома. Закінчив Вестмінстерську граматичну школу, Оксфордський університет. Самостійно вивчив нову філософію (Бекона, Декарта та ін.), природознавство, медицину. Працював викладачем грецької мови і літератури в університеті, пізніше був вихователем сина, а потім внука відомого політичного діяча графа Шефстбері, багато подорожував, довго жив у Франції, де познайомився з ідеями Монтеня. В час розгулу абсолютистської реакції (1683) Джон Локк емігрував разом з своїм патроном, графом Шефтсбері до Голландії, повернувся до Англії після революції 1688 року.

Джордж Берклі (12 березня 1685 — 14 січня 1753) — впливовий ірландський філософ, англіканський єпископ (за хрещенням — протестант) відомий своїми роботами про суб'єктивний ідеалізм, підсумований в його книзі «Бути це відчувати. Теорія Берклі стверджує, що індивідууми можуть лише безпосередньо знати відчуття й ідеї об'єктів, — а не абстракції, такі, як-от: «речовина». Він написав цілий ряд робіт, найвідоміша з яких — «Трактати про принципи людського знання» (1710) і «Три діалоги між Хілами та Філонами» (1713) (Філон, «Коханець розуму», представляв самого Берклі. Хіли, названі за старогрецьким словом що означає «речовина», представляли ідеї Лока). В 1734 він опублікував книгу «Аналітик», критику основ науки, дуже впливову в подальшому розвитку математики. Місто Берклі (Каліфорнія) та університет, який там знаходиться, названі на його честь. Житловий коледж в Єльському університеті також носить його ім'я.

Девід Юм (26 квітня 1711—1776) — шотландський філософ-емпірист, історик та економіст, діяч епохи Просвітництва, в першу чергу відомий своїми працями у галузі епістемології. Юма часто називаюсь провідним нео-скептиком вісімнадцятого сторіччя.

Поль Анрі Гольбах (8 грудня 1723 — 21 червня 1789) — французький філософ німецького походження, письменник, просвітитель, енциклопедист, іноземний поважний член Петербурзької Академії Наук.

Вольтер (21 листопада 1694 — 30 травня 1778) — французький письменник і філософ-деїст.

Іммануїл Кант (1724— 1804), німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. У своїх численних роботах стверджував, зокрема, що умова пізнання — загальнозначимі апріорні форми, що упорядковують хаос відчуттів. Ідеї Бога, волі, безсмертя, недовідні теоретично, є, однак, постулатами «практичного розуму», необхідною передумовою моральності. Центральний принцип етики Канта — категоричний імператив.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (27 серпня 1770 — 14 листопада 1831) — німецький філософ 19 століття, який створив систематичну теорію діалектики. Її центральне поняття — розвиток — характеристика діяльності світового духу, його надрухи в області чистої думки у висхідному ряду усе конкретніших категорій. Діалектика розглядалася також як протиставлення тези, антитези й синтезу, вирішення протиріч.

Артур Шопенгауер (22 січня 1788 — 21 вересня 1860) — німецький філософ.

Людвіг Андреас Фейєрбах (28 липня 1804 — 13 вересня 1872) — видатний німецький філософ, син криміналіста і філософа Ансельма Фейєрбаха. Спочатку один з послідовників Гегеля, пізніше — творець самобутньої філософської концепції матеріалістичного спрямування, яка отримала назву «антропологічний матеріалізм». Упродовж деякого часу — професор Ерлангенського університету, з якого був звільнений після розкриття його авторства анонімної атеїстичної праці «Думки про смерть та безсмертя» (1830). Основні праці: «До критики філософії Гегеля» (1839), «Сутність християнства» (1841), «Основні положення філософії майбутнього» (1843), «Сутність релігії» (1845), «Історія філософії Нового часу від Бекона Веруламського до Бенедикта Спінози» (1833) та ін.

Карл Маркс (5 травня 1818 — 14 березня 1883) — німецький філософ-матеріаліст, теоретик-суспільствознавець, політеконом, політичний журналіст-публіцист; протагоніст робітничого соціалістичного руху та один із засновників Першого Інтернаціоналу. Його наукові роботи та політекономічні дослідження, об'єднані в теоретичне суспільствознавче вчення, що отримало назву марксизму і стало підґрунтям соціалістичного і, пізніше, комуністичного руху.

Фрідріх Ніцше (*15 жовтня 1844 — 25 серпня 1900) — впливовий німецький мислитель, філософ, психолог і класичний філолог.

Герберт Спенсер (27 квітня 1820 — 8 грудня 1903) — англійський філософ і соціолог, один з родоначальників еволюціонізму, ідеї якого користувалися великою популярністю в кінці XIX століття, засновник органічної школи в соціології, ідеолог лібералізму. Остаточно затвердив в науковому обігу термін «соціологія».. Його соціологічні погляди є продовженням соціологічних переконань Сен-Сімона і Конта, певний вплив на розвиток ідеї еволюції зробили Ламарк і К.Бер, Сміт і Мальтус.

Джон Стюарт Мілль (20 травня 1806 — 8 травня 1873) — британський філософ, політичний економіст. У 1865—1868 був членом палати общин парламенту Великобританії. Він був представником утилітаризму, етичної теорії, розробленої Ієремією Бентамом, хоча його концепція теорії дуже відрізнялася від Бентамової.

Авенаріус Ріхард (1843–1896) — німецький філософ, професор Цюріхського університету, засновник емпіріокритицизму.

Вільям Джеймс (11 січня 1842 — 26 серпня 1910) — американський психолог і філософ, один із найвидатніших представників прагматизму, за освітою лікар. Перу Джеймса належать впливові книги з психології, педагогічної психології, психології регілії та містицизму. Вільям Джеймс був братом письменника Генрі Джеймса.

Джон Дьюї (20 жовтня 1859 — 1 червня 1952) — американський філософ, психолог та реформатор освіти. Дьюї був значною постаттю в філософії прагматизму та засновником функціональної психології, пропагандистом прогресивного та прогресивно-популістського напрямку в області навчання.

Хоча Дьюї найбільше відомий публікаціями в області освіти, він писав на інші теми, такі як досвід, природа, мистецтво, логіка, демократія й етика.

Едмунд Ґустав Альбрехт Гуссерль (8 квітня 1859 — 26 квітня 1938) — німецький філософ, відомий як батько феноменології. Його робота порвала із позитивістською орієнтацією науки і філософії його часу, надаючи ваги суб'єктивному досвіду як джерелу пізнання об'єктивних феноменів.

Мартін Гайдеґґер (26 вересня 1889 — 26 травня 1976) — німецький філософ, який зосереджував свою роботу у сферах феноменології та екзистенціалізму. Один із засновників герменевтики та сучасної лінгвістичної філософії. Поруч із Вітґенштайном здійснив мовну революцію.

Професор Марбурзького (1923-28) і Фрайбурзького (1928—45) університетів.

Найвидатніші праці: «Буття та час» (1927), «Вступ до метафізики» (1935).

Людвіґ Йозеф Йоганн Вітґенштайн (26 квітня 1889 — 29 квітня 1951) — австро-англійський філософ, один із засновників аналітичної філософії і один з найяскравіших мислителів XX століття.

Карл Теодор Ясперс (23 лютого 1883 — 26 лютого 1969) — німецький філософ і психіатр, один з творців екзистенціалізму, доктор медицини (1909), доктор психології (1913), професор психології (з 1916), професор філософії (з 1922) Гейдельберзького (1916—1937, 1945—1948) і Базельського університетів (1948—1961). (У 1937 був вигнаний з університету як антинацист).

Бертран Артур Вільям Расселл (18 травня 1872 — 2 лютого 1970) — валлійський філософ, логік, математик, громадський діяч.

Основоположник англійського неореалізму та неопозитивізму, засновник сучасної філософії логічного аналізу. З метою обґрунтування математики заснував логіко-філософську програму логіцизму, найповніше втілену у фундаментальній тритомній праці Principia Mathematica («Основи математики», написана у співавторстві з А.Вайтгедом).

Жан-Поль Шарль Емар Сартр (21 червня 1905 — 15 квітня 1980) — французький філософ, драматург, письменник. Сартр був одним із найвідоміших і найвпливовіших мислителів сучасності. У творах Сартра поєднуються літературні і філософські погляди. У своїх ранніх філософських працях він зосереджується на емоціях, уяві та природі особистості.

Карл Раймунд Поппер (28 липня 1902 — 17 вересня 1994) — британсько-австрійський філософ, логік і соціолог. Народився в Австрії. До 1937 працював у Відні, з 1946 до середини 70-х — професор Лондонської школи економіки і політичних наук. Автор і представник школи «критичного раціоналізму» — спроби конструктивного теоретичного подолання логічного позитивізму.