
- •1.Поняття «новітньої історії України» та «українського хіх». Період іст Укр хіх ст.
- •2. Адміністративно-територіальний устрій України у складі Російської імперії.
- •3. Включення Правобережної України, Південної України та Криму до Російської імперії.
- •4. Кримська війна та Великі реформи 1860—1870-х років. Особливості реформаторської
- •5. Модернізація політичної влади на початку хх ст.: приклад підросійської України.
- •6. Адмін-територ устрій та організація австр держа влади в укр регіонах у складі монархії Габсбургів.
- •8. Вплив конституційних і децентралізаторських реформ 1860-х років у Габсбурзькій монархії…
- •9. Українське представництво в австрійських державних (Державна рада) і крайових (Галицький і Буковинський сейми) парламентських установах.
- •10. Соціальні стани у Наддніпрянській Україні до 1860-х років. Аграрна р-ма 1861 р. Столипінська аграрна р-ма.
- •12. Соціальні верстви в Галичині, на Буковині й Закарпатті. Економічне становище українських регіонів у складі Габсбурзької монархії (до 1848 р.).
- •15. Росіяни на Україні: військові, дворяни, чиновники. Старообрядці (старовіри). Російська інтелігенція на Україні.
- •16. Російська колонізація України у зв’язку з індустріалізацією Донецько-Придніпровського регіону.
- •17. Опозиційна та революційна діяльність росіян на Україні: декабристи й народники. «Малоросійський патріотизм»
- •19. Чисельність і розселення поляків у підросійській Україні. Польська земельна власність
- •20. Поляки в соціо-етнічних конфліктах на Україні: Листопадове (1830 р.) і Січневе (1863 р.) повстання.
- •21. Польська культурно-інтелектуальна присутність на Правобережній Україні. Образ України («Руси») й українця («русина») у польській громадсько-політич думці хіх
- •25. Розселення євреїв у Російській імперії. Правове становище і демографічні процеси. Структура зайнятості єврейського населення.
- •28. Німецькі колонії на Україні. Меноніти. Внесок німецьких колоністів у розвиток сільського господарства України.
- •30.Кримські татари.Кримськотатарське відродження хіх
- •31. Вплив ідей Французької революції та німецького Романтизму на розвиток українського національного руху.
- •32. Тяглість козацького (малоросійського) патріотизму. Українські автономісти під час російсько-французької війни 1812 р. Українське масонство.
- •33. Харківські романтики. «Ідеологічна» функція літературної творчості і. Котляревського і т. Шевченка.
- •34. «Ідея слов’янської взаємності та «український месіанізм». Руська трійця». Кирило-Мефодіївське товариство.
- •35. Інтелектуальні співтовариства як засіб інституціоналізації українського руху в Російській імперії: Громадівські гуртки 1860-х років. Хлопомани.
- •36. Реакція російської громадськості й імперської влади на розвиток українського руху.
- •37.Формування інституційної інфрактсруктури українського руху в Австрійській монархї в сер та др.. Пол. Хіх ст.
- •38. Утворення політ партій у Галичині та Наддніпрянщині: порівняльна характеристика. Галичина.
- •39. «Українське питання» в політиці австрійської влади. Вплив зовнішніх чинників на формування політики Відня щодо українців.
- •40. Народництво («народолюбство») як світоглядна основа українського руху в Російській імперії. Концептуалізація національної історії.
- •41. Політичні ідеї м. Драгоманова. «Культурницька» і «політична течії в українському русі. Ідея національної єдності українців
- •42. Національно-політичні орієнтації в укр. Суспільстві Галичини, Буковини, Закарпаття в сер. Й д
- •43. Політизація укр. Руху в Наддніпрянській Укр. На поч. Хх ст. Укр. Політ. Думка: між федеративністю і самостійністю.
- •44. Вплив революції 1905-1907 рр. На укр. Рух. Укр. Громада в Державній думі.
- •45. Розгортання масового українського національного руху в Галичині на поч. Хх ст. Утвердження ідеї національної єдності та державного суверенітету України.
- •46. Українсько-польський конфлікт у Галичині на зламі хіх-хх ст. Боротьба за український університет у Львові та реформу виборчого права.
- •47.Університети на України (Харківський, Київський, Одеський, Львівський, Чернівецький):освітнє, наукове…
- •48. Світоглядні та культурно-мистецькі течії хіх ст. (Класицизм, Романтизм, Реалізм). Традиція й «модерн».
- •50. Історія України хіх ст. У світлі європейського досвіду націотворення та сучасних концепцій «нації» і «націоналізму».
39. «Українське питання» в політиці австрійської влади. Вплив зовнішніх чинників на формування політики Відня щодо українців.
Після 1887 р., коли внаслідок “болгарської кризи” значно погіршилися російсько-австрійські стосунки, а загроза військового зіткнення стала реальною, на Галичину звернув увагу Відень. Особливо ж зацікавився можливістю використання “українського питання” у відносинах з Росією міністр закордонних справ Австро-Угорщини Ґ.Кальнокі. Бісмарк, який вважав русинів найпевнішою опорою Австрії на Сході. Він добре орієнтувався в укр питанні, оскільки в 1859–1862 рр. був послом Пруссії у Росії. З сер 1880-х Ґ.Кальнокі отримує численні меморіали й записки про симпатії українців до Австро-Угорщини і можливість використання їх у закордонній політиці. Про це мало не в кожному номері писало нардовецьке “Діло”.
Спробу налагодити контакт з українським рухом робили також австрійські військові кола та польські демократи, але в обох випадках усе закінчилося безрезультатно.Таким чином, можна безперечно стверджувати про значне зацікавлення українцями віденського уряду.
Інтерес Відня зосереджувався, головним чином, у сфері міжнародних, а поляків – крайових відносин. За допомогою сильної лояльної проукраїнської партії австрійський уряд міг успішно боротися з ворожою щодо нього русофільською агітацією, водночас сприяючи австрофільським настроям на українських землях Російської імперії. 25 березня 1890 р. у “Народному Домі” відбулася нарада провідних руських діячів зі Львова й провінції, скликаних сеймовим клубом для укладення єдиної політичної програми. Однак зібрані так і не змогли порозумітись,вирішили скликати в травні ширший з’їзд. При цьому вони висунули вимогу поділу Галичини на польську та українську частини, наголосили на необхідності консолідації старорусинів та народовців на парламентських виборах.
На других загальних зборах “Народної Ради” 26 грудня 1890 р. народовці,яких зібралося бл 1000, підтримали “нову еру”, хоч дехто й критикував провід за те, що він не уклав офіційного договору з намісником.
Програму, проголошену Ю.Романчуком, підтримав у своєму “Окружнику до духовенства” 29 січня 1891 р. і митрополит С.Сембратович. Це означало остаточний відхід греко-католицької ієрархії від старорусинів та її перехід на українські національні позиції.
У атмосфері взаємної боротьби й з’явилися листи віденського чиновника міністерства внутрішніх справ барона Ерба до Т.Павликова. Контакти Ерба з галицькими діячами налагоджуються на початку 1860-х років, коли за підтримки уряду значна група руських діячів стала депутатами австрійського парламенту. Вони встановили дружні відносини з багатьма віденськими урядовцями, які тривали й у наступні десятиліття. У своїх листах барон Ерб висловлює значною мірою погляди уряду на українське питання, ставлення до старорусинів та народовців та їх еволюцію наприкінці 1880-х років.
40. Народництво («народолюбство») як світоглядна основа українського руху в Російській імперії. Концептуалізація національної історії.
Інтелект. основа народництва – вивчення рос. мислителів О. Герцена і М. Чернишевського. Ідеологи народництва критикували капіталізм, мріяли про новий, справедливий лад → ідеалізували селян. общину, общинне землеволодіння. Суб’єктивізм і захоплення ідеалістично-волюнтаристськими теоріями.
Кін 1860-поч. 1870-х – самоосвітній рух – самостійне студіювання соціальних знань молоддю → ств. гуртків (Харків, Херсон, Одеса, Київ).
весна 1874 – «ходіння в народ» - народники працювали у різних ремеслах, необхідних для селян (вчителі, лікарі, шевці) і здійсн. революц. пропаганду (М. Кибальчич) → селяни не сприймали її → без результатів.
1878 – централізована революц. організація «Земля і воля» - вимога про перехід усієї землі до рук селян і повна свобода віросповідання, автономія общин.
«Чигиринська змова» (Я. Стефанович) – підготовка збройного повстання, заклик нібито від імені царя до б-би проти поміщиків (поширення серед селян «Височайшої таємної грамоти» і «Обряду святої присяги»).
серпень 1879 – «Земля і воля» розділилася на 2 частини: «Народна воля» - політична боротьба проти самодержавств → індивідуальні терорист. акти. «Чорний переділ» - засади землевольської програми. Критикували терор, були прихильниками довготривалої агітації.
1880-81 – «Південноросійський робітничий союз» - «фабричний терор» (підпали фабрик, заводів, убивства підприємців).
Народники були найбільш радикальним серед усіх опозиційних до самодержавства рухів.
КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ІСТОРІЇ. Костомаров („Правда москвичам про Русь”, „Правда полякам про Русь”, „Дві руські народності”). Розв'язання нац. питання → децентралізація Рос. імперії. Федералізм як майбутню форму організації українського народу зафіксував у програмних документах Кирило-Мефодіївського братства.
М. Грушевський відкидав ідею державного запозичення, відображену в літописній версії, що панувала з 17 століття. Першим став утверджувати давність української культури з часів Київ. Русі і неперервність укр. держ. життя. Створив власну історіософську концепцію, в якій показав, що укр. народ має свою культуру, мову, історію. Народ → єдиний "герой історії".
Антонович → ідеалістичне уявлення про дію в історичному процесі специфічних чинників, певних “начал” і “стихій”, що є поєднанням матеріальних і духовних сил народу. Вони не є статичними і, розвиваючись, становлять провідну національну ідею, яка еволюціонує до вищого, загальнолюдського ідеалу, що і є вершиною історії цивілізації. Українська національна ідея, вираженням якої є громадське втілення волі, найбільш зближена із загальнолюдською.