Предмет і метод політології

1. Політика. Її сутність та детермінанти

Політика ( з грецької) – суспільна діяльність, яка, в першу чергу, пов’язана з участю у здобутті, утриманні та реалізації політичної влади.

Два основних підходи: 1- Політика як певний суспільний спосіб існування людини (жити в суспільстві означає бути людиною політичною). Прихильниками підходу були Платон, Арістотель та Сократ. За цією ідеєю політика існувала завжди. 2- Марксистська теорія – політика виникає лише на етапі формування класів. Прихильники – Маркс, Енгельс, Ленін. Вони вважали, що політика явище тимчасове.

Сучасне трактування: політика – особливий вид людської діяльності, що покликаний зясовувати довготривалі або поточні інтереси різних соціальних груп за допомогою планування, втілення в життя та контролю за процесом і результатом відповідної практичної діяльності.

Політика – це діяльність осіб мікро і макро груп, що спрямована на утримання політичної влади.

Політика – це специфічний інструмент свідомого цілеспрямованого саморегулювання суспільства.

Мета: націленість на забезпечення оптимально можливого в даному суспільстві за конкретних умов здійснення суспільних процесів, їх вивчення, регулювання і розвиток в тому напрямі, якого бажає домінуюча чи опозиційна група.

Політика – реалізація певної мети тих чи інших груп методами протиборства.

Політичне поле буття має своє свою специфіку – воно перетинається майже з усіма іншими сферами і тому об’єкт політики (вплив) є майже необмеженим.

Специфіка: в залежності від типу влади вплив може бути: - більш цілеспрямованим; - ліберальним.

Субєктами політичної діяльності виступати інститути й індивіди.

Вплив на політику здійснюється детермінантами (чинниками, що впливають на певні процеси та явища та визначають їх): - економічні інтереси є причиною боротьби різних груп за владу; - географічні фактори; - демографічні чинники; - духовні та релігійні чинники; - традиції; - систему соц.-псих. факторів.

2. Предмет політології та основні категорії

У визначенні предмета політології на сьогодні не існує єдиного підходу, що зумовлено багатозначністю терміна "політика" і можливістю різноманітних засобів його характеристик.

У загальній формі політологія - наука про політику та її взаємовідносини з людиною та суспільством. Можна також сказати, що політологія - система знань про політику, політичну владу, політичні відносини та політичні процеси, про організацію політичного життя суспільства.

У 1948 р. у Парижі, де проходив міжнародний колоквіум політологів було визначено предмет: - політичні теорії + історія політичних ідей; - політичні інститути та їх функціонування; - політичні партії, групи та громадська група.

Зараз існує три основних підходи до визначення предмета політології :

· перший підхід полягає у тому, що політологія – це наука про державу, а предмет – це все, що має відношення до мистецтва керування державою (Арістотель);

· другий підхід: політологія – це наука про політика і політичну діяльність, а предмет – це всі процеси і явища, що відбуваються в пол. сфері;

· третій підхід визначає політологію як науку про пол. владу і керівництво суспільством, а предмет – це закономірності виникнення, функціонування, розвитку пол. влади, форми і методи її завоювання, утримання і використання – найбільш розповсюджений підхід.

Категорії – загальні поняття науки, через які розкриваються фундаментальні зв’язки та положення науки, суттєві елементи структури конкретної науки.

4 групи: - загальні (політика, влада, демократія, свобода, нац. ідея) – структурні (пол. с-ма, пол. організація, держава, пол. партія, гром-пол рух) – функціонування ( пол. діяльність, пол. процес, пол. конфлікт, пол. боротьба) – розвитку (пол. революція, пол. еволюція, контреволюція). Базова категорія – влада.

3. Методи та ф-ції політології

Умовно їх можна поділити на три групи :

Перша - загальні методидослідження політичних об’єктів (підходи). До них відносяться:

· соціологічний підхід - заснований на визнанні соціальної зумовленості політичних явищ, у тому числі впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології та культури. Цей підхід широко наданий у марксистських трактуваннях. Він являє собою сукупність заходів та методів конкретних соціологічних досліджень, що спрямовані на збирання та аналіз фактів реального політичного життя.

· системний підхід, якому політологи надають особливу пізнавальну цінність. Засновниками підходу є Т.Парсонс та Д.Істон. В рамках цього підходу політика розглядається як цілісний, складно організований та саморегульований механізм , що знаходиться у безперервній взаємодії з оточуваним середовищем через вхід та вихід системи. Неповторність та цінність цього методу полягає в цілісному розумінні об’єкта дослідження та всебічному аналізі зв’язків між окремими елементами цілого.

· культурологічний підхід, що орієнтується на виявлення залежності політичних процесів від політичної культури ;

· нормативно - ціннісний підхід, що з’ясовує значення політичних явищ для суспільства та особистості ;

· функціональний підхід , що потребує вивчення залежностей між політичними явищами ( наприклад, між рівнем економічного розвитку та політичним ладом, ступенем урбанізації та політичною активністю населення та ін );

· поведінковий підхід (біхевіоризм - від англ. behaviour - поведінка ) полягає у застосуванні до політики методів, що використовуються у природних науках та конкретній соціології. Вирішальними факторами поведінки визнаються психологічні мотиви, які і є основним предметом політологічного вивчення. Головна увага приділяється підбору емпіричних даних, дотримуванню дослідницьких процедур, використанню засобів природних та точних наук. Засновниками біхевіоризму вважаються Є.Торндайк, Дж.Уотсон, Вудро Вільсон. · інституційний підхід , орієнтований на вивчення політичних інститутів суспільства. До початку ХХ ст. був пануючим у політичній науці.

· антропологічний підхід, що виходить з постійності родових якостей людини як розумної істоти, яка одвічно володіє свободою, універсальності та єдності людського роду та невід’ємності істотних прав людини, їх пріоритету відносно законів та діяльності держави.

· порівняльний підхід , заснований на зіставленні однотипових політичних явищ ( систем, партій та ін.). Він дозволяє шляхом порівняння двох або більше політичних об’єктів, виділити загальні тенденції розвитку політичних процесів.

· історичний підхід ,що потребує вивчення політичних явищ у їх послідовному часовому розвитку.

Друга група методів політології - група загальнологічних методів, до яких відносяться: · аналіз та синтез; · індукція та дедукція; · абстрагування; · моделювання ; - математичні, прогностичні, кібернетичні та інші методи.

Третя група методів політології - група методів емпіричних досліджень. До них відносяться: · використання електоральної статистики; · анкетний опит; · теорія ігор; · спостереження; - аналіз документів; · лабораторний експеримент.

Функції: - описова (пов’язана з бажанням отримати відповідь на питання, якою насправді є пол. діяльність); - пояснювальна (дає відповідь на запитання: чому саме ці, а не інші факти дійсності є у політиці, чому їм притаманні саме такі, а не інші риси) – прогностична (якою буде пол. у майб) – інструментальна (що треба зробити, які прийняти рішення, щоб досягнути бажаного результату) – нормативно-орієнтуюча (що краще, який вибір здійснити з-поміж можливих способів пол. поведінки)

Політична с-ма

1. Пол с-ма. Суть та особливості.

Однією з найскладніших систем є суспільство, яке складається з 4 підсистем: - пол., - ек, - соц., - духовної. Пол с-ма – цілісна впорядкована сукупність пол. інститутів, пол. ролей, стосунків, процесів, пол.-правових норм, пол. к-ри, за доп яких утверджується і функціонує пол. влада, регулюється сусп. відносини, досягається соц. і пол. стабільність.

Особливості: - визначальна роль владних відносин – здатність до цілеспрямованих дій, орієнтованих на інтеграцію сусп., утвердження соц. стабільності і злагоди – управління як основна субстанційна риса пол. с-ми, як вираження суті її функціонування, - високий рівень інституалізації, - історична, ек, соц., ціннісно- культурна детермінація пол. с-ми, - висока мобільність, здатність швидко реагувати на впливи зовнішнього середовища і змінювати свою структуру.