Політичні режими

1. Суть та ознаки

Пол режим представляє собою сукупність методів, прийомів, засобів здійснення пол. влади, які визначають ступінь свободи і правове становище особи в державі. Він характеризує середовище та умови пол. життя сусп. (пол. клімат).

Пол. режим – це с-ма конституційних порядків і конкретного втілення цієї с-ми на практиці.

Пол. режим – спосіб врядування, який складається спонтанно, внаслідок зацікавлення багатьох учасників пол. процесу.

Три підходи: - повязує поняття пол. режиму і пол. с-ми (вузький або «правовий підхід», Макрідіс) – «соціологічний» (Дюверже) – пол. режим=пол. с-мі (Хейгуд).

Структура за Керманом: - принцип легітимності, - структура інститутів, - партійна с-ма, - форма і роль держави.

2. Типи пол. Режимів

Античний філософ Арістотель дає два критерії, по яких можна провести

класифікацію:

по тому, в чиїх руках влада;

по тому, як ця влада використовується:

-" правильні " форми держави: монархія ( влада однієї людини ),

аристократія ( влада в руках небагатьох "кращих" ), політія ( влада

більшості з середніх в майновому відношенні людей ). -"неправильні" форми держави - ті, при яких люди, що стоять у влади,

діють у власних інтересах, не піклувавшися про благо суспільства. До

"неправильних" форм відносяться: тиранення ( влада в руках

тирана ), олігархия (у влади імуща меншина) і демократія (контроль

суспільства (більшості ) над владою)).

Типологія Б.Курашвілі – Тиранічний - Жорстко-авторитарний - Авторитарно-демократичний - Демократично-авторитарний - Розгорнуто демократичний - Анархо-демократичний

3. Демократичний режим

Демократичний режим – це форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправності його членів, періодичної виборності органів державного управління і прийняття рішень у відповідності з волею більшості.

Основними ознаками демократичного політичного режиму є:

- наявність конституції, яка закріплює повноваження органів влади й управління, механізм їх формування;

- визначено правовий статус особистості на основі принципу рівності перед законом;

- поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову з визначенням функціональних прерогатив кожної з них;

- вільна діяльність політичних і громадських організацій;

- обов´язкова виборність органів влади;

- розмежування державної сфери та сфери громадянського суспільства;

- економічний та політичний, ідеологічний плюралізм (заборони торкаються лише антилюдських ідеологій).

4. Недемократичні режими

Термін «тоталітарний» вживається для позначення державного ладу, який здійснює всеосяжний (повний, тотальний) контроль над усіма сферами суспільного життя та особистим життям гро- мадян, спираючись при цьому на систематичне використан- ня насильства.

Тоталітаризм як суспільне явище включає в себе такі основні ознаки:

У галузі ідеології і внутрішньої політики:

- спосіб втілення у життя утопічної ідеї (незалежно від того, які вихідні принципи в неї були закладені, наприклад, загальної рів­ності й добробуту і т. п.);

- абсолютний, всезагальний, нічим не обмежений контроль за жит­тям суспільства і кожної людини зокрема;                

- панування єдиної ідеології, єдиної правлячої партії, яка володіє монопольним правом політичної діяльності; заборона політичної та ідейної опозиції і свободомислення;

- нічим не обмежене насильство, диктатура і терор для досягнення мети (сила — головний аргумент, а мета виправдує засоби).

              У галузі економіки:

-перетворення всієї власності у державну, чи власність слухняних державі підприємців;

-неможливі або вкрай утруднені прояви особистої ініціативи, під­ приємництва у господарській діяльності;

-мілітаризація і централізація економіки, бюрократизація влади й управління у цілому.

У галузі культури, освіти й виховання, прав людини:

-всезагальний (тотальний) контроль над духовним життям і твор­ чістю;

-політичне стеження, нехтування прав і свобод людини й грома­ дянина

-створення системи всебічного впливу на особистість через сім'ю, школу, засоби масової інформації, державні і громадські органі­ зації,    діяльність    яких    повністю    контролюється    партійно- державним апаратом;

-формування культу особи вождя: намагання перетворити народ у натовп, слухняний його волі.

     У галузі зовнішньої політики:

>          домінуюче намагання поширити на інші народи і на весь світ свої ідеали і порядки.

Тоталітаризм був і залишається ворогом демократії і гуманізму, грома­дянського суспільства і правової держави.

Авторитаризм ґрунтується на безумовному підпорядкуванні владі й означає такі відносини між панівною елітою й масами, які побудовано на силі, а не на переконанні.

Авторитарній політичній системі властиві наступні риси:

1 Автократізм (самовладдя) або невелике число носіїв влади. Ними можуть бути одна людина (монарх, тиран) або група осіб (військова хунта, олігархічна група і т.д.).

2 необмеженість влади, її не підконтрольність громадянам, при цьому влада може правити за допомогою законів, але їх вона приймає на свій розсуд.

3 опора (реальна або потенційна) на силу. Авторитарний режим може не вдаватися до масових репресій і користуватися популярністю серед широких верств населення. Проте він володіє достатньою силою, щоб у разі потреби на свій розсуд використовувати силу і примусити громадян до покори.

4 Монополізація влади і політики, недопущення політичної опозиції і конкуренція. При авторитаризмі можливе існування обмеженого числа партій, профспілок і інших організацій, але лише за умови їх підконтрольності властям.

5 Відмова від тотального контролю над суспільством, невтручання в зовні політичні сфери і перш за все в економіку. Влада займається головним чином питаннями забезпечення власної безпеки, громадського порядку, оборони, зовнішньою політикою, хоча вона може впливати ні на стратегію економічного розвитку, проводити достатньо активну соціальну політику, не руйнуючи при цьому механізми ринкового самоврядування.

6 Рекрутування політичної еліти шляхом введення до складу виборного органу нових членів без проведення додаткових виборів, шляхом призначення зверху, а не конкурентної електоральної боротьби .

7 Виходячи з вищевикладеного, авторитаризм- політичний режим, при якому необмежена влада сконцентрована в руках однієї людини або групи осіб, що не допускають політичну опозицію, але зберігаючу автономію особи і суспільства в зовні політичних сферах. Авторитаризм цілком сумісний з повагою всіх інших, окрім політичних, прав особи.

Слабкі сторони авторитаризму: повна залежність політики від позиції глави держави або групи вищих керівників, відсутність у громадян можливостей запобігання політичних авантюр або свавілля, обмеженість політичного виразу суспільних інтересів.

Достоїнства авторитарного режиму: висока здатність забезпечувати політичну стабільність і громадський порядок, мобілізовувати суспільні ресурси на рішення певних задач, долати опір політичних супротивників.

Авторитарні режими дуже різноманітні. Це монархії, диктаторські режими, військові хунти, популістські системи правління і ін. Монархії - вже зникаюча категорія авторитарних режимів. Не всі монархії авторитарні. В Європі ( Великобританія, Норвегія, Данія, Бельгія, Люксембург, Іспанія) монархії у принципі є парламентськими демократіями. Але коли говорять про монархізм, як про підтип авторитарних держав, то мають зважаючи на монархію в якнайменше розвинених країнах, де монархи є дійсними правителями(Йорданія, Марокко, Саудівська Аравія). Військове правління: військові беруть владу і правлять країною. Політична діяльність або взагалі заборонена, або обмежена.

В сучасних умовах пост соціалістичних країн "чистий" авторитаризм, що не спирається на активну масову підтримку і деякі демократичні інститути, навряд чи може бути інструментом прогресивного реформування суспільства і здатний перетворитися на кримінальний диктаторський режим особистої влади.