35. Інтелектуальні співтовариства як засіб інституціоналізації українського руху в Російській імперії: Громадівські гуртки 1860-х років. Хлопомани.

Напр 50-х XIX ст. відб відродження украї нац. руху. Одним з центрів відродження ста в Петербург. Укр.діячі Петербурга 1859 р. створили першу українську громаду — культурно-освітню організацію, що мала на меті популяризацію національної ідеї через видання книг, журналів, проведення вечорів, навчання в недільних школах. З метою поширення своїх поглядів петербурзька громада за ініциативою Білозерського почала видавати журнал "Основа" (1861-1862). У 60-ті роки це було єдиним українським періодичним виданням, що висвітлювало всі загальноукраїнські проблеми — в культурі, економіці, політиці, освіті, науці, літературі, фольклорі, історії, міжнародних відносинах. Журнал наочно показав, що існування української нації, культури було незаперечним фактом.

Хлопомáнство народницько-культурна течія української інтелігенції на Правобережній Україні 50-ті—60-ті роки 19 ст, яка прагнула зближення з народом; Цей рух під впливом соціально-революційних ідей Заходу народився спочатку серед студентів Київського універ, які походили зі спольщених шляхетських родин. Усвідомивши собі, що належить служити «тому народові, серед якого живеш», вони покинули польські студентські організації і заснували українську громаду. Xлопоманство знайшло також відгук серед молоді Лівобережжя, зокрема в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі й інших містах. Серед основоположників хлопоманства були: Володимир Антонович, Тадей Рильський, Борис Познанський, Кость Михальчук, Павло Житецький, Павло Чубинський. Ідеологом хлопоманства був Антонович. хлопомани опублікували за підписом 21 особи «Отзыв из Києва» (у московській «Современной летописи», XI, 1862). У цій заяві автори відкидали революційні засоби боротьби, вважаючи за єдину свою мету турботи за народну освіту, спростовували також закид у сепаратизмі, бо хлопомани не підносили питання про відокремлення України від Росії.

Із 1859 хлопомани працювали у Київській Громаді; допомагали закладати недільні школи, співпрацювали з редакцією «Основи». Під час літніх вакацій хлопомани організували мандрівки по Україні («ходження в народ»), щоб пізнати край і його людність.

У висліді репресій російської влади («Валуєвський циркуляр») хлопомани припинили свою діяльність, але брали участь у діяльності Київської Громади та в інших громадських заходах, але без організованого оформлення. Київська громада, як і громади, що виникли по різних містах України (Чернігові, Вінниці , Катеринославі, Одесі, Полтаві, Харкові), Кубані (Катеринодарі) та Москві, головним своїм завданням вважали організацію народної освіти рідною мовою

36. Реакція російської громадськості й імперської влади на розвиток українського руху.

18 липня 1863-розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання українською мовою. Згідно з указом заборонялась публікація релігійних, учбових і освітніх книг, однак дозволялась публікація художньої літератури.

Мотивом до видання циркуляру став страх царської влади, що публікації книг українською мовою стимулюють зростання сепаратистських, пропольських та антицарських настроїв.

Окремі дослідники вважають, що чи не головним каталізатором появи циркуляру стали переклади на українську мову чотирьох Євангелій, надіслані на розгляд Святійшого Синоду для отримання дозволу на друк Пилипом Морачевським. 27 червня голова київського цензурного комітету Орест Новицький надіслав міністру внутрішніх справ листа, складеного на основі записки цензора того комітету Лазова, в якому повідомляв, що до його відомства надійшов рукопис «Притчи Господа нашого Иисуса Христа на украинский мови росказани» і висловлював сумнів щодо потрібності такого видання. О.Новицький стверджував, що учням-українцям на потрібно Валуєв пропонував розглянути питання про видання українських книг для народу спільно з міністром народної освіти, обер-прокурором Св. Синоду і шефом жандармів.

Циркуляр 1863 історики називають спробою самозахисту та ознакою її слабкості. Гальмівний ефект Валуєвського циркуляру для українців був відчутним. Якщо в 1860— 1863 pp. друком з'явилося 114 назв книжок українською мовою, то у 1864—1869 pp. це число зменшилося до 24 назв. Перестали діяти недільні школи, послабилась праця в громадах, частина членів яких була заарештована й заслана, як, наприклад, О. Кониський та П. Чубинський, в північні губернії Росії, а частина під впливом публічних обвинувачень українофілів у сепаратизмі та поліційних утисків відійшла від громадської роботи.

Емський указ спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком. Свою назву отр від нім міста Бад Емс, де Олександр II вніс поправки і підписав підготовлений спеціальною комісією указ. До складу комісії увійшли міністр внутрішніх справ Олександр Тімашев, міністр народної освіти граф Дмитро Толстой, шеф жандармів Потапов і помічник попечителя Київського учбового округу Михайло Юзефович. Вважається, що виданню указу передував меморандум, надісланий імператору Юзефовичем, в якому той заявляв, що українці хочуть «вільної України у формі республіки з гетьманом на чолі».

Указ забороняв ввозити на територію Рос імперії з-за кордону книги, написані українською мовою, видавати нею оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, театральні вистави і публічні читання. Дозволялося видавати українською історичні літературні пам'ятники та художні твори, але лише за умови іх написання згідно з загальноросійською орфографією та отримання попереднього дозволу на публікацію від Головного управління у справах друку. На підставі Емського указу було закрито Південно-Західний Відділ Російського Географічного Товариства у Києві, припинено видання «Кіевского телеграфа», ліквідовано Громади, звільнено ряд професорів-українців з Київського університету (М.Драгоманова, Ф.Вовка, М. Зібера, С.Подолинського та ін.). В 1878 на Паризькому літературному конгресі М. Драгоманов виступив на захист української мови і культури і різко засудив Емський указ.Емський указ не був скасований офіційно, однак втратив чинність 17 жовтня 1905 року з виданням так званого "Манiфеста громадянських свобод" імператором Миколою II.