33. Харківські романтики. «Ідеологічна» функція літературної творчості і. Котляревського і т. Шевченка.

На поч XIX століття Харків став першим центром справжнього літературний) життя в країні.    у 30-х рр XIX в Харкові з'являється гурток, який об'єднав бажаючих працювати в наукових галузях і літературі . Харківська школа романтиків", складався переважно з людей, безпосередньо пов'язаних з університетом, і став видатним явищем у суспільному житті.       До його складу увійшли Л. І. Боровиковський, А. Л. Метлинський, М. І. Костомаров, І. І. Срезневський, Я. І. Щоголів та ін. Одним з найактивніших членів "Школи" був Костомаров, історик, політичний діяч, письменник, поет.Книга буття українського народу" - найважливіший програмний твір Кирило-Мефодіївського братства.       Амвросій Метлинський, професор "русского языка и словесности, псевдонімом "А. Могила", оспівував улюблені образи: козака, гайдамаку, чумака. Ізмаїл Срезневський, який разом з І. В. Розновщенком видав у 1831 році "Український альманах". Пізніше, у 1833-1838 роках, вийшли у світ 6 збірників "Запорожской старины".

      Левко Боровиковський автор поеми "Маруся" написав, скориставшись із сюжетів балад Г. А. Бюргера "Леонора" і Жуковського "Светлана". Гурток "харківських романтиків" розпався, але він дав поштовх утворенню цілої літературної школи і назавжди уславив історію літературного Харкова.

Творчість Котляревського як основоположника нової української        літератури й літературної мови висвітлюється в історії української літературної мови певною мірою непослідовно й суперечливо. З одного боку, дослідники постійно підкреслюють величезну роль “Енеїди” Котляревського у процесах формування нової національної літератури й літературної мови на демократичній основі, з 2-го існує традиція негативної оцінки жанрової специфіки “Енеїди”. У багатьох дослідженнях мови “Енеїди” повторюється положення про те, що обраний Котляревським жанр бурлеску, травестійно-сміховий характер поеми значно обмежив можливості автора у використанні багатства народної мови й зумовив деяку збідненість і однобічність відібраного лексичного матеріалу.

Основним джерелом мови Шевченка є мова українського народу в його життєвій практиці, в його фольклорній творчості. Але Шевченко не копіював живу народну мову, що було типовим для його попередників і сучасників, а творчо опрацьовував її. Так, основу лексичного фонду поета становить загальновживана лексика, але в своїй багатогранній творчості він примушує звучати кожне слово всіма відтінками його значень.

34. «Ідея слов’янської взаємності та «український месіанізм». Руська трійця». Кирило-Мефодіївське товариство.

Збереження слов’янської ідентичності можливе через цілеспрямовану освіту і виховання, встановлену в межах національних держав.

У 30–х рр. XIX ст. у Львові Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький створили гурток, відомий в історії під назвою «Руська трійця». Усі вони були вихованцями Львівської семінарії За своїм характером «Руська трійця» була демократично–просвітительським гуртком, метою якого було перетворення народної мови на літературну.

У своїх творах «Трійця» звертала увагу на політичну історію, на докази самостійного політичного існування українського народу в минулому. Період від XIV до XVIII ст. на Україні, зокрема в Галичині, вона характеризувала як час утрати національної незалежності. Члени трійці вбачали в козацтві символ національно–визвольної боротьби народу. Вони першими вказали на соціально–національні причини руху опришків, показали, як свавілля польських панів спричиняло селянські виступи.

Кирило–Мефодіївське товариство виникло на початку 1840–х років у Києві як таємний гурток, створений групою студентів та молодих професорів. До товариства належали відомі українські діячі: М.Костомаров, Пантелеймон Куліш, М.Гулак–Артемовський, О.Навроцький, Панас Маркевич, В.Білозерський. Моральним авторитетом цього гуртка став Т.Шевченко. Свою основну мету гурток вбачав у боротьбі проти кріпацтва та за національне визволення українського народу. У 1845 році цей гурток оформився в таємне товариство (братство) святого Кирила та Мефодія, яке займалося поширенням ідеї слов'янської спільності. Програму свого товариства братчики виклали у двох документах: «Книга буття українського народу» і «Статут слов'янського братства св. Кирила і Мефодія». Автором «Книга буття українського народу» був Микола Костомаров. Програма складалася зі 109 положень релігійно–повчального та історико–публіцистичного характеру. Центральним місцем у програмному документі було поєднання християнських ідеалів з почуттям українського патріотизму.

Члени Кирило–Мефодіївського товариства стверджували, що саме Україні випала честь бути державним лідером у створенні федерації слов'янських народів. У «Статуті слов'янського братства св. Кирила і Мефодія» були конкретизовані програмні цілі братчиків. Зокрема, ідеї рівноправності народів, держав і громадян майбутньої слов'янської республіканської федерації, планувалися стратегічні завдання щодо виховання молоді тощо. у статуті визначались організаційні принципи діяльності товариства. Основною діяльністю братчиків була просвітительська. Вони видавали книги та журнали, створювали у селах школи для народу. На початку квітня 1847 р. за доносом провокатора, студента Петрова, товариство було викрите. Проіснувало воно 14 місяців. Братчики були засуджені до різних термінів ув'язнення.