Перелік тарифів по обслуговуванню розрахункових рахунків

Найменування тарифу	Все по 21	Бізнес простір	Готівкова свобода
До кожного пакета в подарунок	Всі вхідні платежі, платежі усередині системи Приватбанку, підключення до віддаленого доступу, використання SMS-Сервісу, відкриття депозитного рахунку, випуск КПК – 0,00 грн. (для тарифу 0,75%)
Відкриття рахунку (п.1.1. Зведеного реєстру)	100 грн. (після відкриття рахунку на депозит клієнта зараховується 120 грн.)
Проведення розрахунків з використанням систем віддаленого доступу (п.2.7 Зведеного реєстру)	40 грн. на місяць	200 грн. на місяць	100 грн. на місяць
Вихідні електронні платежі за межі системи Приватбанку (п.2.2 Зведеного реєстру	2 грн. за платіж	0	2 грн. за платіж
Зняття готівки по КПК	0,75	0,6	Зняття готівки до 200 тис. грн. на місяць – 0,75%; більше 200 тис. грн. - 0,6%; більше 500 тис. грн. - 0,5%; більше 5 млн. грн. - 0,3%
Зміна тарифного плану	Перехід на тарифні пакети « Бізнес-Простір» і «Готівкова свобода» - 0,00 грн.	Перехід на тарифні пакети «Все по 2!» і «Готівкова свобода» - 100 грн.	Перехід на тарифні пакети «Все по 2!» і « Бізнес-Простір» - 100 грн.

Особлива ознака безготівкового платіжного обігу полягає в тому, що для проведення платежів використовуються тільки безготівкові гроші. Це можливо, коли платник і одержувач мають поточний рахунок в будь-якому банку на території України або за кордоном, якщо йдеться про міжнародні розрахунки. Зрозуміло, що безготівковий платіж здійснюватиметься швидко та надійно лише за умови розвинутої мережі міжбанківських розрахунків та наявності платіжних документів єдиного зразка. В Україні дані передумови впроваджені в практичну сферу діяльності банківської системи.

Так, із січня 1994 року Національний банк запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі. Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від втручання. Система електронних платежів (СЕП) дозволила досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, обмежити ризик обігу фальшивих грошей та скоротити до мінімуму термін проходження платежів.

Сучасна система безготівкових розрахунків передбачає, що розрахунки між підприємствами проводять комерційні банки, розрахунки між банками здійснюються через мережу регіональних розрахункових палат, на верхньому рівні якої перебуває центральна розрахункова палата в Києві.

Банківські операції можуть також проводитись через кореспондентські рахунки, які банки відкривають один в одного відповідно до кореспондентських угод.

За будь-яких організаційних форм розрахунків, вони базуються на таких принципах:

- кошти суб’єктів господарської діяльності підлягають обов’язковому зберіганню на поточних рахунках в банку;

- кошти з поточного рахунку контрагента (клієнта) списуються за розпорядженням їх власників, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне списання (стягнення) коштів, а також за рішенням суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів;

- розрахункові документи приймаються банком до виконання лише в межах наявних коштів на поточному рахунку контрагента;

- якщо на рахунку клієнта недостатньо коштів для здійснення розрахунків, банк приймає доручення на перерахування з основного рахунку підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків і зборів (обов’язкових платежів, неподаткових платежів, пені, штрафів) незалежно від наявності коштів на рахунку;

- у разі відсутності коштів на основному рахунку платника такі доручення обліковуються на позабалансовому рахунку № 9803 «Розрахункові документи не сплачені в строк через відсутність коштів у платників». Платник зобов’язаний протягом трьох банківських днів подати доручення на перерахування залишків коштів з інших поточних рахунків на основний для забезпечення погашення заборгованості або погасити її з додаткового рахунка;

- якщо коштів на кореспондентському рахунку банку недостатньо для виконання доручень клієнта, банк приймає всі подані розрахункові документи і обліковує їх на позабалансовому рахунку 9804 «Розрахункові документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у банку»;

- платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускаються, за винятком випадків уступки вимоги і переведення боргу (відповідно до положень розділу 17 Цивільного кодексу України);

- банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків;

- підприємства самостійно обирають форми розрахунків та зазначають їх при укладанні між собою договорів.

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:

- платіжне доручення;

- платіжна вимога — доручення;

- чек;

- акредитив;

- вексель;

- платіжна вимога;

- інкасове доручення.

Застосування тієї чи іншої форми розрахункових документів визначається особливостями господарських взаємовідносин підприємств, спрямоване на зміцнення договірної дисципліни, забезпечення безперебійних платежів і прискорення обігу грошових коштів у розрахунках.

При організації безготівкових розрахунків важливо, щоб момент проведення платежу максимально наближався до моменту відвантаження продукції, надання послуг. Подібне наближення сприятиме скороченню перерозподілу ресурсів між господарськими суб’єктами, прискоренню процесів реалізації, кругообігу фінансових ресурсів. Однак дотримання цього принципу не завжди поєднується з характером виробничого процесу, станом платіжної дисципліни, з економічною зацікавленістю учасників розрахунків.

На практиці проводиться як попередня оплата, так і відстрочення платежу, яке може бути двояким - за домовленістю сторін (комерційний кредит) і примусовою (прострочена заборгованість платника постачальнику).

Якщо форма комерційного кредиту досить ефективна при веденні господарської діяльності, то відстрочення платежу пов’язане із низькою договірною дисципліною і досить слабкою платоспроможністю підприємств.

Комерційні банки мають додержуватись нормативних термінів проведення платежів. Списання та зарахування коштів за рахунками клієнтів проводиться в день надходження до банку розрахункових документів або наступного дня, якщо документи надійшли до банку після закінчення операційного дня. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами поза участю банку.

Як і при веденні касових операцій, обліково-операційний апарат банку (відповідальні виконавці) виконує контрольні функції щодо розрахунково-платіжних документів, які поступають від клієнтів впродовж операційного дня. Банківський контроль передбачає правильність оформлення документів, законність платежу, достовірність параметрів учасників розрахунків (код банку платника і отримувача, номер їх поточного рахунку тощо).

Відповідно до Інструкції № 7, розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів та вміщувати, залежно від їх форми, такі реквізити:

- назву документа;

- номер документа, число, місяць, рік його виписки.

Число та рік вказуються цифрами, місяць - літерами. На розрахункових документах, які заповнюються за допомогою технічних засобів, допускається зазначення місяця цифрами (01 - 12);

- назви платника та одержувача коштів (їх офіційне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України, у фізичних осіб - ідентифікаційні номери, що проставляються на підставі відповідних документів податкових органів, номери рахунків в установах банку;

- назви банків платника і одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку);

- суму платежу цифрами та літерами;

- призначення платежу - назву товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ та інше) із зазначенням його номера і дати, зазначення назви і відповідної статті закону, якою передбачене право безспірного списання (стягнення) коштів. Замість назви товару може зазначатись його кодове (умовне) значення;

- на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) - відбиток печатки та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів;

- підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);

- суму податку на додану вартість цифрами або напис «без податку на додану вартість».

У разі, коли хоча б один зі щойно зазначених реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не приймає. Використання факсиміле при вчиненні підпису, виправлення і підчистки у розрахункових документах не допускається. Банк не має права робити виправлення на поданих розрахункових документах.

У разі відмови прийняти від клієнта розрахунковий документ, банк у день його отримання має зробити на зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (за підписами головного бухгалтера і виконавця, завірених штампом банку) та повернути його клієнтові.

Розрахункові документи за операціями, що здійснюються:

- суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами - повинні мати відбиток печатки та підписи відповідальних осіб, яким відповідно до чинного законодавства України та установчих документів підприємства надане право розпорядження рахунком і підпису розрахункових документів і які повідомлені банку в картці зі зразками підписів та відбитком печатки;

- відділеннями, філіями, представництвами, від імені юридичної особи, підписуються особами, які уповноважені цією юридичною особою і завіряються відбитком печатки, що відповідає вміщеним у картку зразкам підписів та відбитка печатки;

- підприємцями без створення юридичної особи, підписуються однією відповідальною особою, зразок підпису якої зазначений у картці зразків підписів та відбитка печатки (за наявності печатки);

- фізичними особами, підписуються ними та приймаються банком до виконання за наявністю на документі підпису, зразок якого вміщено в картку рахунку.

Клієнт, виходячи зі своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв’язку. Спосіб подання ним документів до банку передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування.

Паперові розрахункові документи, як правило, виписуються з використанням технічних засобів за один раз під копірку у двох примірниках, платіжні вимоги та документи підприємств, які обслуговуються в одній установі банку у трьох примірниках.

Для документального підтвердження часткової оплати розрахункових документів відповідальний працівник банку виписує у двох примірниках меморіальний ордер.

Кошти списуються з рахунку платника тільки на підставі першого примірника розрахункового документа.

Розрахункові документи приймаються банками до виконання без обмеження максимального або мінімального розміру суми. Платежі з рахунків клієнтів виконуються банками в межах залишків коштів на початок операційного дня.

Установи банків, у разі технічної можливості врахування поточних надходжень коштів на рахунки клієнтів протягом операційного дня, можуть здійснювати платежі за їх дорученнями з врахуванням цих сум.

Банк платника приймає документи від клієнтів протягом операційного дня, час якого регламентується режимом роботи банку.

Розрахунки за документами, що надійшли до банку платника протягом операційного дня, здійснюються банком того самого дня.

Розрахункові документи, які надійшли після операційного дня, банк виконує наступного дня.

На всіх примірниках паперових розрахункових документів банк в обов’язковому порядку в правому верхньому куті проставляє дату надходження цих документів. Якщо документи надійшли після закінчення регламентованого банком часу роботи з клієнтами, на них, крім того, проставляється штамп «Вечірня». Дата виконання розрахункового документа проставляється у правому нижньому куті.

У разі, якщо дата розрахункового документа збігається з датою проведення банком, дата отримання банком документа у правому верхньому куті не проставляється.

Банк одержувача зобов’язаний зараховувати кошти на рахунки клієнтів не пізніше наступного робочого дня після отримання інформації від розрахункової палати.

Якщо розрахунки здійснюються без застосування системи електронних міжбанківських розрахунків, розрахункові документи підприємств між установами банків доставляються кур’єрською поштою (спецзв’язком) згідно з правилами приймання, оброблення та доставки кореспонденції банківських установ спецзв’язком Міністерства зв’язку України.

Спецзв’язком розрахункові документи відправляються банком одержувача коштів банку платника у день їх надходження або наступного дня, якщо документи надійшли після операційного дня.

Перелік зазначених документів включається банком — одержувачем коштів у реєстр форма 1, примірник якого з відміткою дати отримання документів підприємством спецзв’язку залишається в банку — відправнику документів.

Банк платника приймає ці документи від підприємства спецзв’язку на підставі примірника реєстру форма 5 із зазначенням дати їх отримання.

Повернення розрахункових документів, які стосуються сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів та внесків до державних цільових фондів, здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством, або на підставі відкликання органу, який надав документ на безспірне стягнення коштів, або на підставі одержаного від клієнта листа про відкликання розрахункових документів на сплату податків та неподаткових платежів.

При цьому підприємства, установи і організації можуть відкликати з установ банків невиконані платіжні доручення на сплату податків та неподаткових платежів тільки за згодою відповідного органу стягнення. На листі про відкликання робиться відмітка органу стягнення про згоду на відкликання з картотеки розрахункового документа, яка підписується уповноваженою ним особою та засвідчується печаткою.

Звернення до установ банків органів стягнення про тимчасове призупинення виконання виданих ними розрахункових документів щодо безспірного стягнення коштів із рахунків підприємств-боржників не приймаються. Такі документи можуть бути відкликані у повній сумі, й у подальшому має подаватися на стягнення новий документ.

При здійсненні розрахунків клієнти можуть застосовувати систему « клієнт –банк », яка забезпечує:

• передачу повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту;

• автоматичне ведення протоколу (та захист цього протоколу від модифікації), передавання розрахункових документів між банком і клієнтом як у банк, так і в автоматизоване робоче місце (АРМ) клієнта;

• автоматичне архівування протоколів наприкінці дня.

Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів «Клієнт - банк» і проведення банком його електронних документів є окремий договір між ним і банком.

У договорі обов’язково мають бути обумовлені права, обов’язки та відповідальність сторін у разі виникнення спірних питань і порядок їх вирішення.

Програмне забезпечення системи « клієнт – банк » має відповідати вимогам, які пред’являються до технології банківських розрахунків і мати сертифікат (дозвіл) Національного банку України.

АРМ клієнта забезпечує автоматичне ведення поточного стану власного рахунку в банку, враховуючи проведені початкові та зворотні платежі. Електронні документи, що подаються клієнтом у банк, мають відповідати формату платіжних документів системи електронних платежів Національного банку України, із зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника, яким згідно з установчими документами надане право підпису. Банківська частина системи «клієнт - банк» забезпечує перевірку наведених електронних підписів на кожному електронному розрахунковому документі клієнта та за платіжним файлом у цілому.

Після отримання від банку виписки з рахунку, клієнт складає Реєстр розрахункових документів, які відправлені в банк каналами зв’язку і прийняті банком до оплати.

Такий самий реєстр за кожним клієнтом складається в банку після друку балансу операційного дня. Реєстр електронних платежів з повним переліком реквізитів розрахункових документів підшивається банком в документи дня як первинні документи, що надійшли від клієнта в банк для оплати. Реєстр має обов’язково вміщувати відомості про дату і час подання розрахункових документів власником рахунку до виконання.

Зміст та основні завдання установи банку у роботі з готівковими коштами являється важливою умовою нормального функціонування господарського механізму в умовах ринку, забезпечення постійного прискорення соціально-економічного розвитку суспільства є стійкість готівкового обігу, яка базується, в основному, на збалансуванні платоспроможного попиту населення з пропозицією товарів та послуг.

Тому НБУ, як єдиний емісійний банк і касовий центр держави, організовує і регулює обсяг і структуру готівкової маси в обігу на підставі основних напрямів грошово-кредитної політики і показників економічного та соціального розвитку України. Установи комерційних банків відповідно до вказівок та вимог НБУ здійснюють аналіз і прогнозування готівкового обігу, організовують і виконують оперативні функції з реалізації сукупної грошово-кредитної політики на території регіонів.

Виходячи з цього, основними завданнями установи банку у роботі з готівкового обігу є:

1. Безумовне виконання законів України, указів Президента України, постанов уряду України, нормативних й інструктивних актів НБУ з питання регулювання обсягів і структури готівкової маси в обігу.

2. Періодичний аналіз стану збалансування грошових доходів і витрат населення та збалансованості платоспроможного попиту населення з пропозиціями товарів та послуг у взаємозв'язку із загальним станом економіки України та вироблення на цій основі пропозицій і заходів щодо стабілізації готівкового обігу.

3. Прогнозування готівкового обігу за загальним обсягом і структурою з урахуванням основних напрямків грошово-кредитної політики і показників економічного й соціального розвитку країни.

4. Раціональна організація готівкового обороту, яка забезпечує повне і якнайшвидше залучення готівки до кас банків, своєчасну видачу готівки підприємствам, організаціям й установам на оплату праці, пенсій, допомог та інші цілі, всебічне сприяння розвитку і впровадженню нових форм безготівкових розрахунків.

5. Здійснення систематичного контролю за дотриманням касової дисципліни, за економним і цільовим витрачанням готівки в господарстві.

6. Дотримання встановленого порядку ведення касової та емісійної роботи, обмеження готівкової емісії економічно обґрунтованими вимогами зростання обігу готівки.

Організація роботи з готівкового обігу в ПАТ Приватбанк здійснюється наступним чином :

- проводять й організовують роботу з готівкового обігу так, щоб активно впливати на дотримання основних пропорцій економічного і соціального розвитку, зокрема співвідношення темпів зростання грошових доходів населення і роздрібного товарообороту й платних послуг, співвідношення темпів зростання продуктивності праці і середньої заробітної плати;

- систематизують показники, що характеризують стан готівкового обігу, вивчають й активізують його, контролюють виконання прогнозів касових оборотів;

- вивчають шляхи і причини міграції грошей, територіальне розміщення емісій грошей, економічні пропорції між грошовими доходами й витратами населення у країні, в областях, районах;

- здійснюють у встановленому порядку регулювання касових ресурсів, забезпечуючи своєчасність розрахунків готівкою в народному господарстві, прискорення оборотності касових ресурсів;

- контролюють роботу установ комерційних банків з готівкового обігу.

- систематично аналізують стан надходження і видатків готівки, причини відхилення фактичних надходжень і видач готівки від прогнозів касових оборотів, обсяги виробництва товарів народного споживання, роздрібного товарообороту, надання платних послуг населенню у взаємозв'язку з показниками економічного і соціального розвитку;

- вживають заходів щодо залучення власних коштів населення на вклади, сприяють подальшому розвитку безготівкових розрахунків населення за товари і послуги, розширенню безготівкових перерахувань грошових доходів населення на вклади (депозити) в установах банків;

- встановлюють підприємствам ліміт залишку готівки в касах, порядок і строки здавання готівкової виручки з метою забезпечення надходження готівки в банк;

- здійснюють контроль за дотриманням підприємствами касової дисципліни і заощадливим, економним та цільовим витрачанням готівки, своєчасно задовольняють потреби народного господарства і населення у готівці.

Підприємства та індивідуальні підприємці одержують готівку з власних поточних рахунків в ПАТ Приватбанк у межах наявних на них коштів та на цілі, визначені у чеку. На вимогу банку підприємства зобов'язані представляти розрахунково-платіжні документи, що підтверджують цільове використання готівкових грошей.

Разом із тим видача готівки банком військовим частинам, установам, підприємствам і організаціям Збройних сил України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Управління державної охорони та інших міністерств і відомств, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, здійснюється за грошовими чеками без обов'язкового розшифрування цілей, на які готівка одержується.

Особливу увагу банк приділяє контролю за повнотою та своєчасністю видачі готівки на оплату праці, цільове використання цих грошей. Для здійснення такого контролю установи банків одержують від підприємств відомості про строки виплати заробітної плати, що передбачені колективними договорами та встановлені керівними органами й органами виконавчої влади. Якщо на підприємстві виплата заробітної плати передбачена не в один, а протягом кількох днів, то установи банків спільно з керівниками підприємств встановлюють, у які конкретно дні і в яких сумах підприємства одержуватимуть гроші на заробітну плату, що повинно бути підтверджено їх письмовою згодою. У майбутньому погоджені строки підтверджуються підприємствами шляхом повідомлення банку календаря видач готівки на заробітну плату у касових заявках.

При погодженні з підприємствами конкретних строків видачі грошей на заробітну плату банк враховує необхідність рівномірного (за днями місяця) розподілу видачі готівки у цілому по установі банку в межах встановлених підприємством строків виплати заробітної плати.

ПАТ Приватбанк зобов'язаний своєчасно та повністю задовольняти вимоги клієнтів на готівку для виплати заробітної плати і не повинні, як правило, допускати видачі грошей на заробітну плату раніше встановлених строків.

Разом із тим видача готівки на виплату заробітної плати за строками, що припадають на вихідні та святкові дні, проводиться ПАТ Приватбанк напередодні (за два робочі дні). Для розрахунків із тими, хто звільняється або іде у відпустку, а також із працівниками позаштатного складу, видача грошей підприємствам здійснюється незалежно від встановлених строків виплати заробітної плати. У всіх випадках, коли видача грошей на виплату заробітної плати проводиться не через касу даної установи банку, доручення підприємств на перерахування або переказ сум заробітної плати приймаються установами банків з таким розрахунком, щоби кошти надійшли у відповідні установи банків або до підприємств зв'язку у встановлений для цих підприємств строк виплати заробітної плати. Строки виплати стипендії студентам встановлюються установами банків за погодженням з керівниками відповідних навчальних закладів або їх керівних організацій. Видача навчальним закладам грошей на виплату стипендій учням і студентам при настанні канікул проводиться незалежно від встановлених строків виплати стипендій. Керівники установ банків мають право проводити видачу грошей на виплату стипендій студентам при виїздах на практику до настання строку виплат стипендій, а також на весь період практики. Для регулювання касових ресурсів установи банків складають зведений календар видачі коштів на заробітну плату та інші види оплати праці робітників і службовців. У календарі вказуються погоджені у, встановленому порядку строки видачі грошей на виплату заробітної плати підприємствам усіх видів діяльності та форм власності. Конкретні суми видачі проставляються у календарі щоквартально за кожним місяцем на підставі касових заявок, які подаються підприємствами в банк.

У календар включаються усі суми заробітної плати, премій, постійних надбавок, інших видів оплати праці і стипендій, які виплачуються готівкою з кас банків. Причому платежі у календарі вказуються за всіма числами місяця, включаючи і неробочі дні. Не включається в календар заробітна плата, що переказується підприємствам через підприємства зв'язку і для зарахування на вклади в установах банків. За підприємствами, що обслуговуються без касовою установою банку, календарі видачі на заробітну плату складаються установою і надсилаються нею в банк, який здійснює її касове обслуговування.

ПАТ Приватбанк за погодженням із керівниками сільськогосподарських підприємств складає графік видачі грошей з їх рахунків для розрахунків із працівниками відповідно до порядку складання календаря видачі коштів на заробітну плату. Конкретні строки видачі грошей цим підприємствам визначаються з урахуванням їх касових заявок, при цьому, по можливості, вони не встановлюються на дні найбільшої видачі грошей на заробітну плату.

ПАТ Приватбанк щоквартально (на кожний місяць) за 15 днів до початку кварталу надсилають регіональним управлінням НБУ календар видачі заробітної плати і графік видачі готівки сільськогосподарським підприємствам. Регіональні управління подають НБУ зведені календарі видачі заробітної плати підприємствам і колективним сільськогосподарським підприємствам не пізніше початку кварталу, що прогнозується (на 1-ше число).

З метою контролю та складання звітності щодо своєчасності виплати заробітної плати робітникам і працівникам колективних сільськогосподарських підприємств установи банків ведуть щоденний облік видачі готівки на оплату праці в розрізі кожного підприємства, колективного сільського господарства. Для цього відповідальні виконавці установ банків на підставі календаря і графіка складають наприкінці кожного дня відомість видачі на наступний робочий день готівки для розрахунків підприємств із заробітної плати колективних сільських господарств у розрізі цих підприємств. При цьому, якщо виплата заробітної плати проведена частково або зовсім не проведена, сума невиплаченої заробітної плати вважається простроченою і переноситься у відомість, яка складається для наступного робочого дня.

Індивідуальні підприємці та фермерські господарства, що не використовують у своїй діяльності найманих працівників, одержують кошти на виплати, пов'язані з оплатою праці та виплатою дивідендів, із кас банків без подання відповідного календаря чи графіка.

Строки перерахувань (переказів) коштів, що проставляються у цих списках, визначаються із таким розрахунком, щоби кошти надійшли у відповідні установи банків, до підприємств зв'язку у встановлені для них строки виплати заробітної плати.

Щоквартально на підставі даних касових заявок підприємств економісти кредитного відділу перевіряють відповідність установлених у списках строків і при необхідності вносять до них відповідні корективи. Списки передаються відповідальним виконавцям бухгалтерії установ банків.

Контролюючи видачу готівки з кас банків відповідальні працівники мають враховувати, що надання банківськими установами кредитів суб'єктам господарської діяльності, а також їх погашення та сплата за ними відсотків має здійснюватися у безготівковій формі. У готівковій формі може видаватися лише кредит для розрахунків із здавальниками сільськогосподарської продукції та фізичним особам.

РОЗДІЛ ІV

ПОРЯДОК ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ З КЛІЄНТАМИ В ОПЕРАЦІЙНОМУ ВІДДІЛІ ПАТ ПРИВАТБАНК

Бухгалтерська робота в банках в залежності від її змісту поділяється на операційну та облікову. Операційна робота полягає в обслуговуванні клієнтів і перевірці та обробці документів, що є підставою для проведення і відображення операції за бухгалтерськими рахунками. Вона передбачає наступні етапи:

• перевірка законності операції (чи відповідає операція статутній діяльності клієнта, банку та чинному законодавству);

• перевірка правильності оформлення документа;

• перевірка правильності відображення бухгалтерської проводки і підготовка документа для його проведення за бухгалтерським обліком;

• перевірка можливості здійснення операції (перевіряється наявність грошей на рахунку та ін.);

• передача документа для комп'ютерної обробки.

Якість виконання бухгалтерським працівником операційної роботи залежить від його обізнаності з правилами здійснення окремих видів банківських операцій (касових, депозитних, розрахункових, обмінних та ін.) і потребує відповідної фахової підготовки.

У складі облікової роботи можна виділити такі основні види:

• ведення обліку за внутрішньобанківськими операціями (облік статутного капіталу, основних засобів та матеріалів, капітальних вкладень банку, доходів та витрат, фінансового результату діяльності тощо);

• контроль за реєстрацією усіх здійснених банківських операцій;

• перевірка правильності й достовірності регістрів аналітичного та синтетичного обліку, отриманих у процесі комп'ютерної обробки даних, що введені за документами;

• звірка і підтвердження даних аналітичного і синтетичного обліку шляхом складання щоденного балансу;

• підготовка і складання форм фінансової та іншої звітності комерційних банків;

• формування архівних папок документів.

Банківська операція вважається завершеною, якщо вона відображена в бухгалтерському обліку. Таким чином, раціональна і чітка організація обліково-операційної роботи забезпечує успішне виконання покладених на комерційні банки функцій.

Обліково-операційна робота - це сукупність процесів, пов'язаних з оформленням документації за банківськими операціями, веденням бухгалтерського обліку і контролем за його повнотою і достовірністю.

Бухгалтерський апарат об'єднує працівників банку, які виконують обліково-операційну роботу.

Бухгалтерія є самостійним структурним підрозділом банку, який очолює головний бухгалтер. Залежно від величини і спеціалізації банку, а також обсягу виконаних операцій можуть бути обрані різні варіанти організації роботи бухгалтерського підрозділу та структури обліково-операційних відділів. Відповідно може бути по-різному укомплектований штат бухгалтерів, а також різним чином визначені функції бухгалтерських працівників.

У склад бухгалтерії Приватбанку входять такі відділи: обліково-операційний, відділ обліку валютних операцій, відділ обліку внутрішньобанківських операцій, відділ фінансової звітності, відділ обліку діяльності філій, а також сектори введення та автоматизованої обробки інформації та сектор контролю за операційним днем та іншої звітності.

Кожний працівник повинен отримати інструкцію, в якій визначені його посадові обов'язки і обсяги робіт до виконання.

Робочий день працівників повинен бути організований таким чином, щоби забезпечити правильне та своєчасне оформлення розрахунково-грошових документів, що надходять, виконання операцій та відображення їх у бухгалтерському обліку за бухгалтерськими рахунками із складанням щоденного балансу.

Робочий день банківських працівників складається з двох частин: операційний час для роботи з клієнтами; завершення обробки облікової інформації, перевірка регістрів аналітичного та синтетичного обліку, складання щоденного балансу.

Початок і завершення робочого і операційного дня визначається керівником комерційного банку.

Протягом усього робочого дня працюють з клієнтами тільки відділи з обслуговування ощадних вкладів.

Організація обліково-операційної роботи повинна відповідати таким вимогам:

• усі операції з документами, що надійшли в операційний час (у тому числі з філій), відображаються в бухгалтерському обліку того ж дня. Документи, що надійшли після операційного часу, як правило, проводяться за рахунками клієнтів наступним днем. Це має бути передбачено в угодах на обслуговування клієнтів;

• прийом і контроль документів, обслуговування клієнтів, введення інформації в персональний комп'ютер, а також перевірка вихідних регістрів, формування архівних папок документів здійснюється протягом робочого дня безпосередньо відповідальними виконавцями;

• клієнт, виходячи із своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних платежів). Спосіб подання клієнтом документів до банку регламентується угодою розрахунково-касового обслуговування;

• прийом розрахунково-платіжних документів від клієнтів, розрахункові та касові операції за рахунками юридичних та фізичних осіб здіснюється безпосередньо відповідальним виконавцем. У позаопераційний час документи можна здавати у банк відповідальному виконавцю або через спеціальні пристрої (скриньки), звідки вони вибираються щогодини. Якщо документи з будь-якої причини не можуть бути прийняті до виконання, клієнта негайно про це повідомляють.

Оплата всіх розрахунково-грошових документів з поточних рахунків клієнтів здійснюється лише в межах наявних коштів на цих рахунках;

• документи, підготовлені для передачі системою електронних платежів, формуються у порядку їх надходження. Суми, зазначені на розрахунково-грошових документах, повинні бути набрані на стрічках підрахунку. Видані операторами електронного зв'язку вихідні форми звіряє відповідальний виконавець, а також працівник, який формує документи дня. Передача інформації з документів системою електронних платежів здійснюється рівномірно протягом усього операційного дня і повинна, як правило, завершуватись за дві-три години до кінця робочого дня.

Ознайомимось з функціональними обов’язками відповідального виконавця по роботі з клієнтами банку:

• співробітництво з великими корпоративними клієнтами Банку відповідно до їх потреб у рамках існуючих процедур та нормативних документів Приватбанку здійснення фінансового моніторингу і аналіз економічного стану діяльності великих підприємств;

• участь у розробці та подальшому впровадженні і продажу корпоративних продуктів;

• підготовка відповідей на запити Приватбанку та інших банків щодо діяльності Департаменту великих корпоративних клієнтів;

- підготовка звітності Правлінню « Приватбанк » щодо діяльності

Департаменту великих корпоративних клієнтів;

Охарактеризуємо види пластикового банківського продукту та обов’язки працівників відділу пластикових карток.

Пластикові картки міжнародної платіжної системи VISA можна замовити через Інтернет:

• VISA Infinite - найпрестижніша картка в ієрархічній структурі карток МПС "VISA". Приватбанк першим з українських банків і третім серед банків СНД розпочав емісію найпрестижніших карток Visa, карток, яких у всьому світі випущено всього кілька тисяч, серед власників яких чимало представників світової еліти;

• VISA Platinum - елітна картка для VIP-клієнтів. До складу комплекту Platinum входять страховий поліс, платіжні, дисконтна і сервісна картки. Персональне VIP-обслуговування. На ринку України тільки Приватбанк пропонує картки найвищого рівня;

• VISA Gold - елітна картка, яка надає широкий спектру послуг. Безкоштовне оформлення страхового поліса і сервісної картки.

Фотокартка, дизайн якої Ви створюєте самі. На ній Ви можете розмістити своє улюблене фото: фото коханих, дітей, онуків і образ близьких людей завжди буде поруч з Вами. Фотокартка емітується Приватбанком на базі картки Visa Classic;

• VISA Classic - стандартна платіжна картка, яка випускається в двох варіантах: міжнародна картка- International і внутрішньоукраїнська карта- Domestic. Приймається у всіх банкоматах, банках, торгово-сервісних точках, де розміщений логотип VISA;

• VISA Starcard - спільний продукт із компанією Kyivstar GSM. Картка на базі VISA Classic. Дисконтна програма. Привабливі тарифи. Усі переваги міжнародної платіжної картки;

• VISA Electron - масова міжнародна платіжна картка. Приймається тільки в електронному середовищі - банкоматах, електронних терміналах, де розміщений логотип VISA Electron. Найнижчі тарифи на ринку України;

• Картка "Ровесник" - платіжні картки для дітей та підлітків від 7 до

17 років;

• Крок до майбутнього - новий пакет банківських послуг спеціально для студентства

• Пенсійна картка - вибір з різних типів карток - українських і міжнародних. Нарахування високих процентів на залишок по картковому рахунку.

Приватбанк першим з українських банків приступив до емісії платіжних карток World Signia, що займають найвище положення в ієрархічній структурі карток платіжної системи MasterCard. Підпис власника картки наноситься «золотом» на лицьову сторону, тим самим підкреслюючи статус власника і виділяючи його серед інших небагатьох власників престижних карток:

• MasterCard Platinum - елітна картка для VIP-клієнтів. До складу комплекту Platinum входять страховий поліс, платіжні, дисконтні та сервісні картки, обслуговування за стандартом VIP. Можливі валюти карткового рахунку - гривня, долар США і євро;

• Eurocard/Mastercard Gold - елітна картка з широким спектром послуг, що надаються. Безкоштовне оформлення страхового поліса і сервісної картки. Можливі валюти карткового рахунку - гривня, долар США і євро;

• Eurocard/Mastercard Mass - стандартна міжнародна платіжна картка. Приймається у всіх банкоматах, банках, торгово-сервісних точках, де розміщено логотип Eurocard/Mastercard. Можливі валюти карткового рахунка- гривня, долар США і євро;

• Cirrus/Maestro - масова платіжна картка. Приймається в банках/банкоматах, торгово-сервісних точках, де розміщені логотипи Cirrus, Maestro. Найнижчі тарифи на ринку України. Можливі валюти карткового рахунка - гривня, долар США і євро.

• Пакет банківських послуг "Морський" - розроблений спеціально для співробітників морських та річкових професій. Пільгові тарифи. Відсутність аналогів на ринку України;

• Картки Меридіан MasterCard - міжнародні платіжні картки - спільний продукт Приватбанку та авіакомпанії Аеросвіт;

• Картки миттєвого випуску;

• Найкращий подарунок - міжнародна картка миттєвого випуску. Випускається безкоштовно. Приймає участь у щомісячних розіграшах призів;

• Миттєва - міжнародна картка миттєвого випуску. Оформлення займає 15 хвилин. Картка цікава перш за все для людей, які цінують свій час, відправляються у відпустку, відрядження.

РОЗДІЛ V

ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ ТА ВЕДЕННЯ ОБЛІКУ РЕСУРСІВ

ПАТ ПРИВАТБАНК

Передумовою ефективної діяльності банку як специфічного господарського товариства виступає створення відповідної ресурсної бази, тобто сукупності грошових коштів, що надходять у розпорядження банку з різних джерел та використовуються ним для здійснення активних операцій. Первісну роль у цьому процесі відіграє формування власного капіталу банку. Власний капітал використовують для своєрідного захисту інтересів вкладників і кредиторів та покриття збитків від банківських операцій. За цих умов вважається прийнятним, якщо розмір власного капіталу становить не менше

4 % загальних активів банку.

Капітал банку класифікують за такими ознаками:

1. За організаційно-правовою формою на:

• акціонерний капітал;

• пайовий капітал.

2. За формою інвестування:

• капітал у грошовій формі;

• капітал у матеріально-речовій формі;

• капітал у формі фінансових активів.

3. За формою власності:

• приватний капітал;

• державний капітал;

• колективний капітал;

4. За резидентністю:

• національний капітал;

• іноземний капітал;

5. За характером використання власниками:

• капітал, що нагромаджується;

• капітал, що споживається.

6. За способом розрахунків:

• банківський капітал;

• нормативний капітал.

7. За джерелами формування:

• статутний капітал;

• резервний капітал;

• нерозподілений прибуток;

• субординований капітал.

8. За характером використання у банківській діяльності:

• робочий капітал;

• неробочий капітал.

Власний капітал банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

Власний капітал банку поділяється на капітал - брутто та капітал-нетто.

Власний капітал-брутто - це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом.

Власний капітал-нетто - це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій акціонерних товариств, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто - це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси. Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників, основними серед яких є:

• рівень мінімальних вимог НБУ до статутного капіталу. Підвищення вимог збільшує потребу у власному капіталі;

• специфіка клієнтури банку. При значній кількості дрібних вкладників власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників; характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

Найважливішою складовою банківського капіталу є статутний капітал, його частка загалом за банківською системою у різних часових інтервалах коливалась від 49 до 60 % сукупного капіталу українських банків. До 2007 p., згідно з Законом України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р., на момент реєстрації банку його статутний капітал не міг бути меншим від суми в гривнях, еквівалентній:

• для місцевих кооперативних банків - 1 млн. євро;

• для банків, які здійснювали свою діяльність на території однієї області, - 8 млн. євро;

• для банків, які здійснювали свою діяльність на території всієї України, - 5 млн. євро.

Перерахування суми статутного капіталу в гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, визначеним НБУ на день укладення установчого договору про створення банку. За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов'язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, визначеної НБУ. НБУ має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче мінімального розміру.

Мінімальний розмір статутного капіталу банку, створеного за участю іноземного капіталу, має бути не меншим за суму, еквівалентну 8 млн. євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ, за умови, що частка іноземного капіталу в статутному капіталі банку становить до 50 %. Якщо частка іноземного капіталу в статутному капіталі банку становить 50 % і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу з участю іноземного капіталу має бути не меншим від суми, еквівалентної 15 млн. євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ. Порядок сформування статутного капіталу залежить від організаційно-правової форми створення банку. До 1 січня 2007 p., якщо банк утворювався у формі акціонерного товариства (AT) відкритого типу, то статутний капітал формувався відкритою передплатою на акції, а якщо у формі AT закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному капіталі. З 1 січня 2007 р. банки можуть створюватися тільки у формі акціонерного товариства та кооперативного банку.

Статутний капітал може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Він не може формуватися за рахунок банківських кредитів, коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, благодійні фонди та ін.), бюджетних коштів, якщо вони мають інше цільове призначення. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх залишок, то він може бути використаний на поповнення статутного капіталу банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але таке рішення мають ухвалити загальні збори акціонерів. Статутний капітал банку не може формуватися з непідтверджених джерел. Статутний капітал банку, створеного у формі акціонерного товариства, формується шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих. Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку та поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій. Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь період функціонування банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назад банку-емітенту. В окремих випадках, якщо збори акціонерів ухвалять рішення про скорочення кількості учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі). Привілейовані акції дають право їхнім власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від одержаного банком прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації банку та розподілу його майна мають переваги порівняно 3 власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні банком. Із розширенням кола операцій банків, а також у зв'язку з необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу у банку з'являється потреба в збільшенні розмірів статутного капіталу. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій. Зазвичай, банк прагне при додаткових емісіях випускати, насамперед, привілейовані акції з тим, щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком. Усі випуски цінних паперів банками — відкритими акціонерними товариствами, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури — підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизити ризики, пов'язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями.

Наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" дозволяється володіння істотною частиною статутного капіталу банку юридичною чи фізичною особою. Юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участь у банку або збільшити у такий спосіб, щоб мати можливість прямо чи опосередковано володіти чи контролювати 10, 25, 50 та 75 % статутного капіталу банку чи мати право голосу відповідно до придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, зобов'язана отримати письмовий дозвіл НБУ. Для цього необхідно надати інформацію, передбачену нормативно-правовими актами НБУ щодо фінансового стану та ділової репутації майбутнього власника істотної участі банку.

Згідно з чинним законодавством, банку заборонено виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл спричинить порушення нормативу адекватності капіталу.

У разі, якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50 % від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

Банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансовими зобов'язаннями. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 % від прибутку банку до досягнення ним 25 % розміру регулятивного капіталу банку. У разі, коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, НБУ має право вимагати від нього збільшення розміру щорічних відрахувань до резервного фонду. Як правило, у перші роки після створення банки прагнуть відраховувати в резервний фонд значні кошти. Це додає банку стабільності та стійкості. Якщо резервний фонд досяг установленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У разі часткового або повного використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку для його формування відновлюються. Банки зобов'язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів НБУ. Фонд емісійних різниць виникає у тому випадку, якщо акції банку продаються за вартістю, вищою за їх номінальну вартість. Фонди економічного стимулювання створюються з метою соціально-економічного розвитку банку та формуються за рахунок прибутку, що залишається після оподаткування. Резерви створюються за рахунок прибутку під можливі втрати від активних операцій банків (кредитних, інвестиційних). Основною метою формування цих резервів є відшкодування збитків, що можуть виникати у банків від неповернення наданих кредитів та процентів за ними, від операцій з цінними паперами та іноземною валютою.

Таким чином, власний капітал банку — це першооснова його створення та ефективного функціонування. Збільшення розміру капіталу дозволяє банку відповідно розширювати вартісні межі своєї діяльності та, водночас, здійснювати складніші, ризиковані й більш дохідні операції на фінансових ринках. Розмір та структура капіталу впливає на стійкість, надійність і стабільність окремого банку. Так власний капітал Приватбанку на 01.01.2009р. складав 8 711,9 млн. євро, про що свідчать дані малюнку 5.1.

Мал. 5.1 Рейтинговий рівень обсягів власного капіталу ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (результат 2008 року)

Можливості банків щодо залучення коштів регулюються НБУ. Згідно з показником платоспроможності банку (адекватності капіталу), нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та запозичені кошти банку не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.

Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази Приватбанку виступають депозитні операції.

На процес формування заощаджень юридичних і фізичних осіб впливають різноманітні чинники, які можна об'єднати в такі п'ять груп:

1) охоплює державну політику, спрямовану на забезпечення політичної стабільності та сталий розвиток національної економіки, запобігання кризовим ситуаціям, сприяння розвитку підприємництва;

2) пов'язані з динамікою основних економічних показників, рівня інфляції, процентних ставок, безробіття тощо, а також з економічним розвитком регіонів та їх інфраструктури;

3) стосується розвитку банківської системи та системи кредитно-фінансових інститутів;

4) стосується довіри до банків та інших кредитно-фінансових інститутів, ступеня поінформованості населення про їхню діяльність;

5) визначається демографічною ситуацією в країні (практика доводить, що рівень національних заощаджень вищий там, де більша частка молоді).

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через різні види банківських рахунків.

Практично всі клієнтські рахунки, на яких зберігаються їх грошові кошти, є депозитними.

Депозит (вклад) - це грошові кошти в національній та іноземній валютах, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах.

Депозитними є пасивні операції банку із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах. Динаміка росту абсолютних рівнів залучених клієнтських коштів в агрегатах пасивів балансу ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 - 2009 роках (передкризова та кризова динаміка) розглянуто на малюнку 5.2.

Мал. 5.2 Динаміка росту абсолютних рівнів залучених клієнтських коштів в агрегатах пасивів балансу ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 - 2009 роках (передкризова та кризова динаміка)

Як показує аналіз графіку, вплив світової фінансової кризи викликав наступні дії фінансового менеджменту ЗАТ КБ «Приватбанк» у 4 кварталі 2008 року та 1 кварталі 2009 року:

1. Банк провів реструктуризацію своїх зобов’язань перед клієнтами – юридичними особами:

- для зупинки масового відтоку коштів з поточних рахунків клієнтів у 4 кварталі 2008 року 5 млрд. грн. з поточних рахунків були переведені в строкові депозити юридичних осіб (падіння обсягів поточних коштів з 12,6 млрд. грн. до 7,6 млрд. грн. , нарощування обсягів строкових депозитів юридичних осіб з 6,75 млрд. грн. до 11,9 млрд. грн.) ;

- у першому кварталі 2009 року все рівно з штучно створених депозитів юридичних осіб зафіксований відтік коштів у сумі 3,1 млрд. грн. (падіння обсягів строкових коштів юридичних осіб з 11,9 млрд. грн. до 8,8 млрд. грн.);

2. За рахунок знецінення національної валюти з рівня 5,0 грн./ за 1 долар США до рівня 7,7 грн./ за 1 долар США обсяг гривневого еквіваленту строкових валютних депозитів фізичних осіб зріс на 3,6 млрд. грн. у 4 кварталі 2008 року, але під тиском впливу фінансової кризи не зміг стримати відтоку 3,7 млрд. грн. строкових депозитів фізичних осіб у 1 кварталі 2009 року. Одночасно у 4 кварталі 2008 року -1 кварталі 2009 року обсяги коштів на поточних гривневих рахунках фізичних осіб (поточні карткові рахунки зарплат та пенсій) поступово зменшився на 2 млрд. грн.;

3. За рахунок знецінення національної валюти з рівня 5,0 грн./ за 1 долар США до рівня 7,7 грн./ за 1 долар США обсяг гривневого еквіваленту міжбанківських валютних депозитів зріс на 3,6 млрд. грн. у 4 кварталі 2008 року, але реальне зростання міжбанківських коштів здійснене тільки за рахунок гривневого довгострокового кредиту НБУ в 3,4 млрд. грн.

В структурі фінансових джерел банківських операцій питома вага залучених та запозичених коштів має наступну динаміку( додатки ):

- питома вага агрегату «Поточні кошти юросіб» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 13,04%, змінилася до рівня 10,34% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та залишилась на рівні 10,32% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

- питома вага агрегату «Строкові кошти юросіб» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 6,47%, змінилася до рівня 14,35% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та зменшилась до рівня 11,91% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

- питома вага агрегату «Поточні кошти фізичних осіб» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 9,25%, змінилася до рівня 7,12% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та зменшилась до рівня 6,22% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

- питома вага агрегату «Строкові кошти фізичних осіб» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 31,08%, змінилася до рівня 33,74% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та зменшилась до рівня 31,62% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

- питома вага агрегату «Міжбанківські депозити» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 9,02%, змінилася до рівня 9,49% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та змінилася до рівня 9,02% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

Таким чином, на фоні впливу наслідків світової фінансової кризи єдиними реальними джерелами компенсаційного фінансування відтоку коштів з ЗАТ КБ «Приватбанк» є:

- додаткове «вливання» коштів засновників та інвесторів в власний капітал банку;

- кредитно-стабілізаційне фінансування банку Національним банком України на рівні відтоку коштів з поточних рахунків клієнтів під заставу довгострокових іпотечних активів;

- «непопулярна» серед клієнтів кампанія по достроковому поверненню кредитів, що не мають ліквідної застави, яку можна використати для отримання короткострокових кредитів рефінансування на міжбанківському ринку чи в Національному банку України (згортання кредитного портфелю);

- «непопулярна» серед клієнтів кампанія по пролонгуванню наданих кредитів при умові авансово-дострокової сплати клієнтом відсотків за користування кредитами банку;

- кампанія підняття депозитної відсоткової ставки за залучені чи запозичені кошти клієнтів та банків, що раціональне тільки при наявності заявок клієнтів по кредитуванню під підвищений відсоток.

До запозичених капіталів банку належать кошти, отримані:

1) від емісії та продажу облігацій;

2) кредити, отримані в інших банків, у тому числі в НБУ.

Облігації свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку за нею протягом строку дії позики. З настанням строку погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість цього цінного паперу.

Якщо банк і надалі хоче утримувати у своєму обігу кошти, залучені за допомогою випуску облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків.

Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переводяться у власний капітал банку. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо у разі банкрутства банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам.

Банківські облігації в Україні не набули розвитку. Причинами такого становища є їх незабезпеченість, нездатність нових банків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансові проблеми, що виникли в більшості банків останнім часом, а також слабкість вторинного ринку цінних паперів.

Одним із джерел поповнення ресурсів банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі банки, в яких, зазвичай, є надлишок ресурсів. Такі банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських відносин.

Строки запозичення міжбанківських кредитів можуть бути різними — від одного дня до трьох-шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими підприємницькій сфері, й пов'язана з обліковою ставкою НБУ.

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв'язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. Досить активно використовуються міжбанківські кредити строком на один день, мета яких полягає у підтриманні поточної ліквідності банку.

Купувати та продавати кредитні ресурси можуть не тільки банки, а й їхні відділення та філії. Проте, це право реалізується лише в системі одного банку, що має філіальну мережу. Так згідно додатку можна проаналізувати вплив міжбанківських кредитів на діяльність КБ Приватбанку:

- питома вага агрегату «Кредити міжнародних фінорганізацій» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 7,93%, змінилася до рівня 9,78% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01. 2009) та зменшилась до рівня 7,34% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

- питома вага агрегату «Довгострокові кредити НБУ» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 0 %, змінилася до рівня 4,25% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та змінилася до рівня 4,53% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му

кварталі 2009 року;

- питома вага агрегату «Власний капітал» в докризовий період (на 01.01. 2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 9,48%, зросла до рівня 10,22% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та подальше зросла до рівня 11,54% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року.

Для ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції НВУ застосовує такі механізми рефінансування банків:

• проведення операцій на відкритому ринку;

• надання стабілізаційного кредиту;

• здійснення біржових і позабіржових операцій з купівлі та продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

РОЗДІЛ VI

ОСОБЛИВОСТІ КРЕДИТУВАННЯ ПОЗИЧАЛЬНИКІВ,

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ КРЕДИТНОГО ХАРАКТЕРУ

К редитні операції посідають ключове місце з-поміж активних операцій комерційних банків. У більшості банків позичкові рахунки складають не менше половини їх сукупних активів і забезпечують близько 70 % від отриманих ними доходів. До кредитних операцій належать: позичкові операції, операції кредитного характеру та послуги кредитного характеру. Класифікація кредитних операцій розглянута на малюнку 6.1.

Мал. 6.1 Класифікація кредитних операцій

Суб'єктом кредитної операції є банк та його клієнти. Банк виступає як кредитор, тобто він є юридичною особою, яка надає або бере на себе зобов'язання надати в майбутньому певну суму грошових коштів у розпорядження позичальника на певний строк. Позичальниками виступають клієнти та партнери банку, які отримують кошти в позику (у користування) і зобов'язуються повернути їх у визначений строк. До них належать суб'єкти підприємницької діяльності, органи державного управління, населення, банки.

Чинне банківське законодавство надає клієнту право вибору банку для реалізації потреби в кредитних операціях, тобто клієнт має право відкривати позичкові рахунки не в одному, а в декількох банках. Це створює умови для розвитку міжбанківської конкуренції і надає клієнту можливість обирати банк, який пропонує найбільш оптимальні умови кредитування.

При визначенні кредитної політики КБ Приватбанк повиннен враховувати рекомендації Національного банку України щодо організації та регулювання кредитного процесу, які викладені в положенні «Про кредитування».

Приватбанк, який орієнтуються на запроваджені в міжнародній банківській практиці принципи організації банківської справи розробляє спеціальний документ з кредитної політики - меморандум з кредитної політики. Він визначає філософію та стратегію банку в галузі кредитування і містить детальний опис технології організації кредитного процесу. Це конфіденційний документ, оскільки він розкриває стратегію і методи кредитної політики конкретного банку.

До найважливіших елементів кредитної політики належать наступні:

1. Мета банку, що покладена в основу формування кредитного портфеля (сегмент економіки, куди скеровуються кредитні вкладення, регіон, що обслуговується, види кредитів, які надаються, обсяги і якість кредитів).

2. Формування структурних підрозділів банку (управлінь, департаментів, відділів, груп), які беруть участь у виконанні кредитних операцій; визначення їх функцій та повноважень.

3. Розробка посадових інструкцій для співробітників підрозділів банку, що виконують кредитні операції, які визначають їхні обов'язки та повноваження щодо видачі позик; запровадження стандартів, параметрів і процедур (дій), якими повинні керуватись службовці у своїй діяльності з надання, оформлення, обліку, контролю за використанням позик і управління ними.

4. Визначення напрямків проходження інформації щодо виконання кредитної операції в середині банку; затвердження форм документів, що використовуються на кожній стадії виконання кредитної операції чи підлягають обов'язковому зберіганню в кредитній справі (досьє) клієнта (фінансова звітність, угода застави, гарантії тощо).

5. Розробка класифікації позик, методів і форм кредитування; рейтингу якості позик.

6. Порядок і правила оцінки забезпечення кредитів та реалізації застави.

7. Визначення політики і практики запровадження відсоткових ставок і комісії за позиками.

8. Розробка стандартів оцінки позик та умов кредитних угод.

9. Правила і порядок контролю за клієнтом та погашенням позики.

10. Правила і порядок пролонгування позик, роботи з проблемними кредитами, покриття збитків за позиками.

Таким чином, кредитна політика дозволяє з'ясувати підходи конкретного комерційного банку щодо організації та регулювання кредитного процесу. Під організацією кредитного процесу розуміють техніку та технологію кредитування.

У складі підрозділів банку, які уповноважені здійснювати кредитні операції, чільне місце посідають обліково-операційний відділ та головна бухгалтерія. Їх функція полягає в нагромадженні, обробці, узагальненні та зберіганні інформації щодо проведених банком операцій, у тому числі кредитних. Якість синтетичного і аналітичного обліку позичкових операцій багато в чому зумовлена можливістю своєчасного отримання інформації про розподіл кредитних вкладень за секторами економіки, видами позик та їх забезпеченням щодо окремих позичальників, про рух і погашення кредитів.

Повнота та своєчасність отримання інформації про кредитні вкладення визначають якість ухвали кредитних рішень і впливають на якість управління кредитним портфелем. Чітко налагоджене документальне оформлення операцій з видачі та погашення позик дозволяє запровадити чіткий контроль за виконанням кредитних операцій па усіх стадіях кредитного процесу.

На побудову обліку позичкових операцій суттєво впливають такі елементи кредитного процесу, як класифікація позик, форми і методи кредитування, методи хеджування кредитного ризику. Методи кредитування визначають низку технічних елементів кредитного процесу, а саме: форму позичкового рахунку, порядок регулювання кредитної заборгованості, способи контролю за цільовим використанням запозичених коштів і своєчасним їх поверненням.

Таким чином, метод кредитування визначає спосіб видачі та погашення кредиту.

Якщо Ви приватний підприємець або власник фірми, яка активно розвивається, або Вам необхідні оборотні кошти для Вашого підприємства, чи

Ви плануєте придбати устаткування, техніку, автомобіль або нерухомість для бізнесу, збираєтеся відкрити новий напрямок діяльності...

Значить кредити за Програмою мікрокредитування – це точка опори Вашого бізнесу!

Параметри кредиту:

• кредит може бути виданий у наступній валюті: UAH, EUR, USD, як у готівковій, так і у безготівковій формі;

• сума кредиту від 2 800 до 125 000 доларів США, від 2 300 до 100 000 Євро (або еквівалент у гривні);

• можливість відкриття кредитної лінії;

• кредит видається терміном до 2-х років (у виняткових випадках до 3-х).

• кредит може отримати Позичальник, який не має досвіду роботи з банківськими організаціями, тобто кредитної історії;

• Приватбанк забезпечує гнучкий підхід до аналізованого бізнесу і до забезпечення кредиту;

• оперативні строки видачі « Мікрокредиту » - протягом 5 робочих днів;

• приватним підприємцям без утворення юридичної особи і які не мають поточного рахунку в банку можливе надання кредитів готівкою;

• протягом всього кредитного циклу Клієнта обслуговує кваліфікований спеціаліст, котрий безкоштовно консультує його з усіх питань, пов'язаних з Банком;

• позики видаються навіть в умовах обмеженої офіційними рамками інформації про фінансовий стан клієнта, який не є можливим при одержанні "стандартного" банківського кредиту;

Кредит можуть отри мати:

• Приватні підприємці без утворення юридичної особи, зареєстровані відповідно до діючого законодавства;

• Малі та середні підприємства приватної форми власності;

• Фізичні особи – керівники, власники/засновники фірм.

Умови кредитування:

• Ви повинні фактично проробити в даному бізнесі не менше 3-х місяців не залежно від дати реєстрації;

• Кредити не надаються для погашення існуючих зобов'язань, а також на фінансування «стартового» капіталу;

Основним фактором при ухваленні рішення про видачу кредиту є не забезпечення (застава) та бізнес-план діяльності на майбутнє, а поточний стан Вашого бізнесу, який буде об'єктивно оцінений і проаналізований у тісній та відкритій співпраці з експертом Банку.

Вам необхідно надати наступні документи:

1. Якщо Ви приватний підприємець:

Для першої бесіди:

• Копія паспорта і довідки про присвоєння ІПН;

• Копія свідоцтва про державну реєстрацію.

Для оформлення кредиту:

• Копія довідки ДПІ про внесення на облік платника податків

• Копії патентів, ліцензій, дозволів

• Документи, що підтверджують право власності на заставне майно

• Договори, пов'язані із веденням господарської діяльності (оренди, договори про спільну діяльність і т.п.) у випадку їх наявності.

2. Якщо Ви юридична особа:

Для першої бесіди:

• Копія установчих документів

• Копія свідоцтва про державну реєстрацію

• Квартальні звіти (Баланс, Форма №2)

Для оформлення кредиту:

• Копія свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ

• Довідка про внесення до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (статистика)

• Протокол зборів засновників (акціонерів) про рішення оформити кредит у ПриватБанку

• Протокол зборів засновників (акціонерів) фірми-заставника про згоду на передачу майна в заставу (з чітким вказуванням переліку, кількості і місця розташування майна)

• Документи, що підтверджують право осіб на підписання кредитних договорів та договорів, які укладаються на забезпечення зобов'язань (застава, порука, гарантія)

• Протокол зборів засновників (акціонерів) про призначення директора

• Копія наказу про призначення головного бухгалтера

• Копії паспортів керівника, головного бухгалтера, поручителів

• Копія довідки про присвоєння ІПН директора/поручителів

• Копії патентів, ліцензій, дозволів

• Документи, які підтверджують право власності на заставне майно

• Договори оренди (у випадку наявності об'єктів оренди)

• Господарські та договори про спільну діяльність (у випадку наявності)

• Картка зі зразками підписів осіб, які мають право підпису.

Щоб отримати кредит необхідно одразу за телефоном домовитися про зустріч у Вашому регіоні зі спеціалістами:

Принципи кредитування - основні положення банківської системи, що визначають процес кредитування. До основних принципів кредитування, яких повинні дотримуватися як кредитори так і позичальники, належать: цільовий характер, повернення, строковість, платність та забезпеченість кредиту.

Цільовий характер означає, що виданий кредит повинен використовуватися на досягнення цілей, окреслених у кредитному договорі. Цілі визначаються на підставі поданих позичальником господарських договорів (контрактів), бізнес-планів, цільових програм чи проектів. Крім того, надаючи кредит клієнту, банк повинен переконатися, що цілі використання позики передбачені Статутом фірми.

Принципи цільового використання тісно пов’язані із ризиком надання кредиту. Щоб оцінити кредитний ризик банк аналізує реальність освоєння проекту, під який береться позика, досліджується рівень очікуваної у майбутньому рентабельності проекту, здатність позичальника реалізувати проект і отримати прибуток, за рахунок якого і буде повернений кредит.

При вирішенні питання про надання кредиту під комерційну угоду банк розглядає характеристику (сертифікацію) товару, який буде куплено і можливість його реалізації на ринку, або економічний ефект від використання товарів, придбаних за рахунок кредиту.

Принцип повернення кредиту. Особливість кредитного методу інвестування полягає у тому, що він не тільки передбачає повернення одержаної позики, але і сплати позичкового процента. Тому повернення кредиту зумовлене як кредитоспроможністю позичальника, так і наявністю в нього документально підтверджених (перевіряється на етапі надання заяви на отримання позики) і фактично існуючих (що з’ясовується протягом кредитного періоду) джерел надходження грошових доходів, які залишаються після покриття поточних витрат і можуть використовуватись для погашення заборгованості та виплати відсотків за користування кредитом. Окрім прибутку, кредити можуть погашатися за рахунок інших джерел: виручки від реалізації майна, взятого банком у заставу, гарантії або поручительства третьої особи, страхових відшкодувань.

Здатність клієнта своєчасно повертати позики банку оцінюється шляхом аналізу балансу господарської організації на ліквідність, ефективність використання виробничих фондів, а також шляхом вивчення перспективи розвитку господарства та здатності клієнта до інновацій.

Строковість. Кредит надається на певний термін, обумовлений в кредитному договорі. Умова надання позики на певний термін може бути сформульована в кредитному договорі у вигляді:

1) встановлення терміну повного повернення позики;

2) встановлення графіку повернення позики;

3) встановлення тривалості періоду користування позикою.

Термін кредиту залежить від багатьох факторів:

• цільового призначення кредиту;

• співвідношення попиту і пропозиції на кредити;

• суми кредиту;

• національного законодавства;

• традиційної практики кредитування;

• кредитної політики банку;

• характеру виробничої діяльності позичальника, та швидкості обігу оборотного капіталу.

Кредити на технічне переозброєння і розширення діючих підприємств та їх реконструкцію надаються в межах нормативних строків будівництва, опанування і окупності об’єкту.

Для визначення ефективності кредиту розраховують його повний та середній терміни.

Повний термін кредиту розраховується за формулою:

Тп = Пвик. + Ппіл. + Ппог, ( 6.1)

де Тп - повний термін кредиту, Пвик. - період використання, Ппіл. - пільговий (граційний) період, Ппог. - період погашення.

Повний термін рахують від початку використання кредиту до його погашення. Під пільговим періодом розуміють відкладення погашення позики.

Проте повний термін не відображає, протягом якого часу в розпорядженні позичальника була вся сума позики. Виходячи з цього, з метою порівняння ефективності кредитів з різними умовами застосовується поняття середнього терміну, що показує, на який період у середньому припадає вся сума позики.

Середній термін кредиту при рівномірному використанні чи погашенні розраховується за формулою:

Тсер = 1/2 Пвик + Ппіл + 1/2 Ппог ( 6.2 )

Середній термін кредиту при нерівномірному використанні чи погашенні розраховується за формулою:

НЗ1 + НЗ2 + . . . + НЗп ( 6.3)

Тсер =ліміт (сума) кредиту

де НЗ - непогашена заборгованість (на певну дату).

Середній термін кредиту, як правило, менший за повний. Вони співпадають, якщо кредит надається відразу в повному об’ємі і погашається одноразово. Якщо використання і погашення кредиту відбувається нерівномірно, то визначити середній термін за вказаною формулою можна лише приблизно.

Характеристика основних видів кредитів:

• Кредити на придбання житла (первинний та вторинний ринок)

UAH 15,00%

EUR 10,08%

USD 11,04%

Термін: до 240 місяців

Первинний внесок: від 30%

Комісія: 1.00% одноразово, 0.20% щомісячно

• АвтоКредит за 30 хвилин (іномарки, а також авто марки Daewoo, Chevrolet)

UAH 15,00%

EUR 10,08%

USD 11,16%

Термін: до 84 місяців

Сума: до 60000

Первинний внесок: від 0%

Комісія: 0.14% щомісячно

Термін розгляду: 1 днів

• АвтоКредит за 30 хвилин (авто виробництва країн СНГ та вітчизняного виробництва)

UAH 15,00%

EUR 10,08%

USD 11,16%

Термін: до 60 місяців

Сума: до 60000

Первинний внесок: від 0%

Комісія: 0.14% щомісячно

Термін розгляду: 1 днів

• АвтоКредит за 30 хвилин (б/у, іномарки, а також авто марки Daewoo, Chevrolet)

UAH 16,08%

EUR 11,04%

USD 12,00%

Термін: до 60 місяців

Первинний внесок: від 30%

Комісія: 0.14% щомісячно

Термін розгляду: 1 днів

• АвтоКредит за 30 хвилин (б/у, виробництва країн СНГ і вітчизняного виробництва)

UAH 16,08%

EUR 11,04%

USD 12,00%

Термін: до 36 місяців

Первинний внесок: від 30%

Комісія: 0.14% щомісячно

Термін розгляду: 1 днів

• Кредит на придбання нерухомості

UAH 15,00%

Термін: від 1 до 360 місяців

Первинний внесок: від 25%

Комісія: відсутня

• Під забезпечення квартир на вторинному ринку та домів з приватизованою землею

UAH 15,00%

Термін: від 1 до 360 місяців

Первинний внесок: від 25%

Комісія: відсутня

• Кредитування подій та кредити під гарантії

UAH 24,00%

Сума: до 15000

Первинний внесок: від 0%

Комісія: відсутня

• Споживче кредитування програма "Товари в розстрочку"

UAH 36,00%

Термін: до 36 місяців

Первинний внесок: від 0%

Комісія: відсутня

Порядок визначення кредитного ризику.

Процентний ризик. Банк зазнає процентного ризику, в основному, внаслідок кредитування і надання авансів клієнтам і іншим банкам по фіксованих процентних ставках в сумах і на терміни, відмінні від сум і термінів строкових депозитів і інших позикових коштів з фіксованою процентною ставкою.

На практиці процентні ставки звичайно фіксуються на короткостроковій основі, як правило, один раз на місяць. Крім того, встановлені договорами процентні ставки відносно активів і пасивів часто переглядаються для приведення їх у відповідність з умовами ринку.

Банк структурує рівні кредитного ризику, якого він зазнає, шляхом встановлення величини лімітів ризику на одного позичальника або групу позичальників і на географічні і галузеві сегменти. Такі ризики регулярно контролюються і аналізуються щорічно або частіше.

Управління кредитним ризиком здійснюється на основі регулярного аналізу здатності позичальників і потенційних позичальників виконувати свої зобов'язання по погашенню кредитів і сплаті відсотків, а також, при необхідності, шляхом зміни лімітів кредитування. Також управління кредитним ризиком частково здійснюється шляхом забезпечення заставою і корпоративними й особистими гарантіями.

Максимальний кредитний ризик Банку загалом відбивається в балансовій вартості фінансових активів.

Вплив можливих взаємозаліків активів і пасивів на зменшення потенційного кредитного ризику є незначним.

Кредитний ризик по позабалансових фінансових інструментах визначається як можливість збитків через те, що яка-небудь із сторін-учасників фінансового інструменту виявиться неспроможною виконати умови договору. Для умовних зобов'язань Банк застосовує ту саму кредитну політику, що й у разі балансових фінансових інструментів (встановлені процедури затвердження кредитів, контроль рівня ризику і процедури моніторинга).

Обов'язковий резерв на рахунках в центральному банку показано включеним в категорію "до запитання і до 1 місяця", оскільки більшість пасивів, до яких він відноситься, також включені в цю категорію.

Моніторинг кредитних операцій постійно здійснюють всі регіональні підрозділи "УкрСиббанку". Моніторинг кредитного ризику – це комплекс дій банку по отриманню та аналізу інформації о клієнті та кредитній угоді протягом строку дії кредитного договору. Він дозволяє оперативно реагувати на виникаючі ризики виконання зобов'язань позичальником по кредитній операції та знижує обсяг проблемних кредитів. Моніторинг кредитної угоди включає:

• моніторинг виконання позичальником умов кредитної угоди, в першу чергу – своєчасності розрахунків по кредиту та відсоткам;

• моніторинг фінансового стану на підставі наданої фінансової інформації (звітності );

• моніторинг цільового використання кредитних коштів, досягнення запланованих показників бізнес-плану /техніко-економічного обґрунтування позичальника;

• моніторинг забезпечення;

• моніторинг не фінансової інформації (юридичні аспекти, репутація позичальника, інше).

РОЗДІЛ VII

ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ПОРЯДКОМ ЗДІЙСНЕННЯ ОПЕРАЦІЙ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ ТА ОРГАНІЗАЦІЄЮ ЇХ ОБЛІКУ В ПАТ ПРИВАТБАНК

В 1995 році ПриватБанк отримав Ліцензію № 1 на залучення приватизаційних майнових сертифікатів фізичних осіб. На основі ліцензії Банк залучив в довірче управління і розмістив в акції українських підприємств більше 1,2 млн. сертифікатів, що склало більше 2,3% від їх загальної кількості.

В червні 1992 року ПриватБанк отримав Дозвіл Міністерства фінансів України No38 на здійснення діяльності по випуску й обігу цінних паперів. Протягом 10 років діяльності банк постійно займав лідируючі позиції в рейтингах торговців ЦП, формованих державною комісією по цінних паперах і фондовому ринку (ДКЦПІФР). В 2001 році ПриватБанк очолив рейтинг торговців ЦП, посів перше місце серед 518 торговців.

Брокерська контора ПриватБанку акредитована на п`яти фондових біржах України: Українській міжбанківській валютній біржі, Українській фондовій біржі, Донецькій фондовій біржі, Придніпровській фондовій біржі, Київській фондовій біржі.

З моменту організації Першої фондової торгової системи (ПФТС), ПриватБанк входить до складу її ради і є найбільш активним учасником її торгів. Відповідно до рейтингу ПФТС в 2001 році банк посів третє місце в січні й серпні, а також перше місце в жовтні.

Першочерговим завданням банку при проведенні емісійних операцій на ринку цінних паперів, враховуючи їх розмаїття, є розроблення певної емісійної політики. Відповідно до положень сучасної теорії корпоративних фінансів банк повинен систематично аналізувати ефективність альтернативних джерел фінансування — використання власних коштів акціонерів (власний капітал) і позичених (емісія боргових зобов’язань, залучення депозитів і кредитів) з метою визначення оптимальної структури джерел фінансування, яка б мінімізувала витрати і схильність банку до ризику і водночас сприяла ефективному управлінню банком і дотриманню регулятивних нормативних вимог. Основні напрями емісійної політики банку:

- визначення цілей емісійної діяльності;

- вибір емісійних інструментів, тобто цінних паперів, що випускаються в обіг;

- визначення найефективніших методів розміщення цінних паперів;

- підтримка курсу цінних паперів власної емісії на вторинному ринку.

Емісійні операції банків на ринку цінних паперів можна систематизувати залежно від виду цінних паперів, що випускаються в обіг, а саме:

- операції з випуску пайових цінних паперів (акцій або, інакше кажучи, інструментів власності);

- операції з випуску боргових зобов’язань (облігацій, депозитних сертифікатів, вексeлів, комерційних цінних паперів або, інакше кажучи, інструментів позики);

- операції з випуску похідних цінних паперів.

Банки, що створюються у формі акціонерних компаній (товариств), емітують акції (основний випуск) з метою формування статутного капіталу. Порядок емісії акцій і відповідно формування статутного капіталу залежить від форми організації банку. Згідно з законодавством України банки можуть створюватись як акціонерні товариства або як товариства з обмеженою відповідальністю. Якщо банк створюється у формі акціонерного товариства відкритого типу (ВАТ), він пропонує акції широкому колу інвесторів, здійснює відкрите (публічне) розміщення акцій на умовах їх вільного подальшого обігу. Такі акції, як правило, є предметом угод купівлі-продажу на ринку, вони можуть обертатися на біржовому та позабіржовому ринках. Якщо ж банк створюється у формі акціонерного товариства закритого типу (ЗАТ), то він здійснює закрите (приватне) розміщення акцій серед обмеженого кола інвесторів. Акції розподіляються, як правилo, між засновниками банку згідно з розміром їхньої частки у статутному капіталі. Такі акції не можуть вільно відчужуватися третім особам без згоди або дозволу на це керівних органів акціонерного товариства, визначених статутом товариства. У світовій практиці використовуються різні методи розміщення акцій:

- пропозиція акцій для продажу потенційно необмеженому колу інвесторів і створення у такий спосіб відкритого (публічного) ринку;

- пропозиція акцій для продажу обмеженому (вибраному) колу інвесторів і створення у такий спосіб закритого (приватного) ринку, який передбачає певні обмеження в торгівлі акціями;

- пропозиція акцій для продажу, в першу чергу, існуючим акціонерам пропорційно їхній частці в акціонерному капіталі компанії;

- пропозиція акцій з метою виконання опціонних зобов’язань з продажу акцій або реалізації прав власників акцій.

Питання про те, яка з форм акціонерного товариства найефективніша стосовно банків, є дискусійним. Для банку-емітента основною перевагою відкритого (публічного) розміщення акцій є можливість акумулювати значний капітал, а перевагою закритого (приватного) розміщення — можливість зберегти для основної групи власників акцій контрольний вплив на банк.

Емісія акцій — це цілеспрямована й організована певним чином діяльність емітента. Вимоги до цієї діяльності та процедури її здійснення визначаються нормами законодавства, положеннями установчого договору та статуту акціонерного товариства.

Основні етапи емісійної діяльності:

- прийняття рішення про емісію акцій;

- державна реєстрація випуску акцій, а для відкритих акціонерних товариств також реєстрація інформації про випуск акцій;

- опублікування відомостей відносно підписки на акції у засобах масової інформації;

- виготовлення акцій (сертифікатів) у разі документарної форми випуску;

- розміщення акцій на первинному ринку цінних паперів;

- звіт про результати випуску акцій.

Рішення про випуск акцій (основний випуск) приймається засновниками товариства. Перш ніж прийняти таке рішення необхідно економічно обгрунтувати доцільність створення нового акціонерного товариства, зокрема банку. Засновники повинні здійснити дослідження, яке б переконливо довело, що новостворений банк буде конкурентоспроможним на ринку банківських послуг. Згідно з українським законодавством засновниками, акціонерами банків можуть бути українські та іноземні юридичні та фізичні особи, за винятком політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів, рад усіх рівнів, їхніх виконавчих органів. Не можуть бути засновниками, акціонерами банків юридичні особи, щодо яких неможливо установити їх власників та джерела коштів, за рахунок яких такі юридичні особи сплачують акції банків. Засновники приймають рішення про випуск акцій відповідно до установчого договору й оформляють його протоколом, зміст якого має містити певні відомості щодо випуску акцій згідно з нормами законодавства: фірмове найменування емітента та його місцезнаходження, мета випуску акцій, загальна сума емісії і кількість акцій, види акцій, номінальна вартість акцій, строк і порядок підписки на акції, порядок їх оплати, порядок виплати дивідендів тощо. Практично в усіх країнах відносини на ринку цінних паперів підлягають державно-правовому та інституційно-правовому регулюванню. Інституційно-правове регулювання здійснюється самоврядними організаціями, наприклад фондовими біржами, асоціаціями, що об’єднують професійних учасників ринку цінних паперів. Державно-правове регулювання здійснюється державними органами (комісіями), які мають на це відповідні повноваження і виконують регулятивні функції у межах визначеної їм компетенції. Важливим елементом державно-правового регулювання ринку цінних паперів є введення режиму державної реєстрації випуску цінних паперів та інформації (проспекту) про емісію. Цілі та процедури, види цінних паперів і випуски, що підлягають такій реєстрації, визначаються законом. Факт державної реєстрації підтверджує, що відомості про компанію (емітента) та її цінні папери є об’єктивними.

Згідно з законодавством України випуск акцій як відкритого, так і закритого акціонерного товариства має бути зареєстрований у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Крім того, якщо акції випускаються відкритим акціонерним товариством, емітент повинен також подати Державній комісії інформацію про емісію акцій. В інформацію включаються:

- характеристика емітента;

- опис ділової діяльності емітента, засвідчений аудитором;

- дані про емісію акцій (обсяг емісії, що планується, вид і категорія акцій, можливі привілеї власників акцій, умови початку і припинення продажу тощо);

- відомості про реєстратора та про депозитарій цінних паперів.

Крім емісії акцій з метою формування статутного капіталу, банки здійснюють також емісію акцій для досягнення ще декількох цілей, а саме:

- збільшення статутного капіталу шляхом додаткового випуску акцій при незмінній номінальній вартості акцій;

- розщеплення (поділ) або консолідації акцій при незмінному статутному капіталі;

- реорганізації банку (наприклад, внаслідок злиття двох банків створюється новий банк, який має випустити свої акції. Акції банків, що злились, обмінюються на акції новоствореного банку.)

Законодавство України дозволяє акціонерним товариствам здійснювати додаткові випуски акцій лише за умови, що всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, що не нижча номінальної.

Банки можуть викуповувати в акціонерів власні акції з різними цілями:

- подальший перепродаж акцій з метою підтримки ринкового курсу;

- пільговий перепродаж акцій працівникам банку;

- анулювання акцій, тобто списання їх, зниження у такий спосіб статутного капіталу і зменшення числа акціонерів.

Викуплені акції мають бути реалізовані або анульовані упродовж одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування на загальних зборах акціонерів здійснюється без урахування викуплених банком акцій.

З метою залучення додаткових ресурсів на середньо- і довгостроковій основі (довгі пасиви) банки вдаються до емісії облігацій та інших боргових зобов’язань.

Згідно з Базельською угодою про міжнародні стандарти капіталу випуск боргових зобов’язань у країнах, які дотримуються цієї угоди, може бути використаний банками для збільшення сукупного банківського капіталу. Зокрема, в додатковий капітал, який не повинен перевищувати основний, дозволено включати субординовані (капітальні) боргові зобов’язання з первісним середнім строком погашення 5 років. Субординовані зобов’язання (“підпорядковані” або зобов’язання другої черги) в разі ліквідації банку погашаються після розрахунків з вкладниками і кредиторами, але перед розрахунками з акціонерами.

Емісія облігацій та інших боргових зобов’язань має для банків деякі переваги порівняно з емісією акцій. По-перше, проценти, які банки виплачують за зобов’язаннями, вираховуються з прибутку, що оподатковується. По-друге, боргові зобов’язання не надають їх власникам права голосу на зборах акціонерів.

Ефективність залучення ресурсів за допомогою емісії облігацій тісно пов’язана з їх ліквідністю та ціною. У свою чергу, ці характеристики облігаційної позики визначаються рейтингом облігацій. Для присвоєння облігаціям рейтингової категорії емітенти за кордоном звертаються до відомих рейтингових агентств (наприклад, Moody’s, Standard & Poor’s). Рейтинг забезпечує емітентові доступ до ринку облігацій, а його підвищення — це кращі цінові умови, краща ліквідність.

З метою підвищення привабливості облігацій для інвесторів банки емітують конвертовані облігації, які забезпечують їхнім власникам (кредиторам) право на отримання (в рахунок погашення боргових зобов’язань) акцій банку-емітента.

Згідно з законодавством України корпоративні облігації можуть випускатися підприємствами різних форм власності. Облігації можуть випускатися:

- іменними і на пред’явника;

- процентними, дисконтними і безпроцентними (цільовими);

- з вільним колом обігу і з обмеженим.

Не дозволяється випуск корпоративних облігацій для формування і поповнення статутного капіталу емітентів, а також для покриття збитків, пов’язаних з їх господарською діяльністю. Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що не перевищує 25% від розміру статутного капіталу, і лише після повної оплати всіх випущених акцій.

Рішення про випуск облігацій приймається емітентом і оформляється протоколом, який має містити інформацію стосовно емітента, мети випуску і виду облігацій, загального обсягу емісії (позики), порядку випуску облігацій та виплати доходів по них, строків і порядку погашення облігацій тощо. Технологія випуску і реєстрації облігацій значною мірою схожа з технологією випуску і реєстрації акцій.

У структурі пасивів західних банків кошти, залучені шляхом емісії облігацій, відіграють помітну роль. Емісія облігацій українськими банками незначна, тобто вони фактично не здійснюють операцій з власними облігаціями. Банки віддають перевагу залученню довгострокових ресурсів на безповоротній основі, тобто шляхом емісії акцій, а не облігацій. Тим паче, що, як уже зазначалося, НБУ встановив для банків обов’язковий норматив, що регламентує мінімально допустимий розмір статутного капіталу банку, який може формуватися тільки за рахунок емісії одного виду цінних паперів, а саме акцій. В умовах економічної нестабільності, значної інфляції банкам вельми важко розмістити довгострокові облігації на прийнятних умовах. Крім того, вони мають можливість запозичити ресурси більш простим, ніж емісія облігацій, способом, а саме шляхом випуску депозитних сертифікатів, векселів. Порядок емісії банківських векселів і взагалі операції банків з векселями розглядається в главі 5.

Депозитний (ощадний) сертифікат — це вид цінних паперів, що засвідчує суму вкладу, внесеного в банк, і права вкладника (держателя сертифіката) на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу та обумовлених у сертифікаті процентів у банку, що емітував сертифікат. Основна різниця між депозитним і ощадним сертифікатами полягає у тому, для кого вони призначені. Банки емітують ощадні сертифікати з низьким номіналом, орієнтовані на індивідуальних вкладників (інвесторів), тобто це “роздрібні” сертифікати, і депозитні сертифікати з великим номіналом, орієнтовані на інституційних вкладників (інвесторів), великий бізнес, тобто це “оптові” сертифікати. Крім процентних депозитних сертифікатів, випускаються також дисконтні (зеро) депозитні сертифікати.

Значного поширення у світовій банківській практиці депозитні сертифікати набули починаючи з 60-х років, коли банки в США почали емітувати високоліквідні депозитні сертифікати на пред’явника, що обертаються. Поява депозитних сертифікатів, що обертаються, збігається з рБанки — активні інституційні учасники ринку цінних паперів. Вони здійснюють операції з різними видами цінних паперів — пайовими, борговими, похідними (фінансовими інструментами) і в різних сегментах ринку — первинному і вторинному, біржовому і позабіржовому, ринку державних і корпоративних цінних паперів, внутрішньому, міжнародному і глобальному.

Діяльність банків на ринку цінних паперів багатогранна. Вони виступають у ролі емітентів, інвесторів, фінансових посередників та інфраструктурних учасників ринку, займаються непрофесійною і професійною діяльністю з цінними паперами.

Емісійна діяльність банків полягає у випуску власних цінних паперів з метою залучення коштів для формування і поповнення статутного капіталу, а також з метою тимчасового залучення ресурсів для проведення окремих банківських операцій, фінансування певних програм чи напрямів діяльності. Випуск банком цінних паперів відбивається у пасивних операціях банків.

Інвестиційна діяльність банків передбачає вкладення коштів у цінні папери від свого імені і за свій рахунок. Метою інвестиційної діяльності є передусім отримання прибутку. Банки, як правило, — активні інвестори на ринку державних цінних паперів, що стосується ролі банків на ринку корпоративних цінних паперів, то є істотні розбіжності в законодавстві різних країн. Залежно від ролі банків на цьому ринку умовно можна виділити три моделі організації ринку цінних паперів: банківську, небанківську і змішану.

Інвестиційна діяльність банків на ринку цінних паперів тісно пов’язана з їх кредитною діяльністю. Цінні папери можуть використовуватися банками як застава для одержання кредиту на міжбанківському ринку, для рефінансування через центральний банк, а також для проведення операцій РЕПО.

Значне місце в діяльності банків на ринку цінних паперів посідає посередницька діяльність, пов’язана з наданням послуг своїм клієнтам, тобто клієнтські операції. Банки за дорученням клієнтів купують та продають цінні папери, формують портфелі цінних паперів для клієнтів, управляють цими портфелями на підставі відповідного довірчого договору, займаються розміщенням цінних паперів на первинному ринку, надають консультаційні послуги. Цінні папери, які належать клієнтам, але перебувають у банку згідно з договором про довірче управління, а також цінні папери клієнтів, прийняті банком на зберігання, обліковуються за позабалансовими рахунками.

Банки беруть активну участь у формуванні інфраструктури ринку цінних паперів. Вони можуть виконувати депозитарні функції, займатися клірингово-розрахунковою діяльністю, вести реєстр власників цінних паперів (реєстраторська діяльність) тощо.

Згідно з українським законодавством банки мають право здійснювати операції з цінними паперами за наявності відповідної ліцензії Національного банку України. До операцій, що підлягають ліцензуванню, належать такі:

- вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб;

- емісія цінних паперів;

- купівля, продаж цінних паперів та операції з ними;

- управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів;

- купівля, продаж державних цінних паперів та операції з ними.

Для отримання ліцензії на здійснення операцій з цінними паперами банки повинні виконувати загальні умови, передбачені НБУ для ведення взагалі банківської діяльності, а також особливі умови, які мають здебільшого капітальний і часовий характер.

Емісія цінних паперів:

- строк діяльності банку не менше двох років;

- відсутність сумнівних і безнадійних кредитів, не покритих резервами;

- наявність зареєстрованого і фактично сплаченого статутного капіталу банку в сумі, еквівалентній 3 млн. євро;

Купівля, продаж цінних паперів і операції з ними:

- строк діяльності банку не менше 1 року;

- наявність зареєстрованого та фактично сплаченого статутного капіталу банку в сумі, еквівалентній 3 млн. євро;

Управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів:

- строк діяльності банку не менше 2 років;

- наявність зареєстрованого та фактично сплаченого статутного капіталу банку в сумі, еквівалентній 3 млн євро.

Вкладання коштів у статутні фонди інших юридичних осіб:

- строк діяльності банку не менше одного року;

- відсутність сумнівних та безнадійних кредитів, не покритих резервами;

- наявність капіталу банку в сумі, еквівалентній двократному розміру зареєстрованого та фактично сплаченого статутного капіталу.

Згідно з законодавством України окремі види діяльності банків на ринку цінних паперів підпадають під визначення професійної діяльності, зокрема це діяльність із випуску та обігу цінних паперів, депозитарна, розрахунково-клірингова, реєстраторська діяльність тощо. Для здійснення професійної діяльності банки повинні отримати також відповідний дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Багатогранна діяльність банків на ринку цінних паперів, а звідси і велике розмаїття банківських операцій з цінними паперами визначають необхідність організації окремого підрозділу банку (управління, департаменту) для здійснення операцій з цінними паперами, побудованого за функціонально-продуктовим принципом.

Функціональна спрямованість діяльності того чи іншого банку визначає доцільність організації в межах підрозділу для здійснення операцій з цінними паперами таких відділів:

- відділ, що аналізує і прогнозує кон’юнктуру ринку цінних паперів і розробляє відповідні рекомендації для банку (інформаційно-аналітичний відділ);

- відділ, що здійснює емісію власних цінних паперів;

- відділ, що управляє портфелем цінних паперів банку (інвестиційний відділ);

- відділ, що займається брокерським обслуговуванням клієнтів;

- відділ, що управляє коштами клієнтів (трастовий відділ);

- відділ, що укладає угоди стосовно цінних паперів (торговий відділ або фронт-офіс);

- відділ, що оформляє угоди стосовно цінних паперів (бек-офіс);

- депозитарій.

Залежно від обсягів діяльності на ринку цінних паперів, її спрямованості та фінансових можливостей банки можуть спрощувати структуру підрозділу для здійснення операцій з цінними паперами чи, навпаки, ускладнювати її, зокрема, вводити в роботу окремих відділів спеціалізацію за продуктовим принципом, базуючись на окремих інструментах ринку.

Важливим моментом у діяльності банків на ринку цінних паперів є контроль (зовнішній і внутрішній) за використанням конфіденційної інформації співробітниками банків, тому що виникає конфлікт інтересів між банком, який має власний портфель цінних паперів, і його клієнтами, яким він надає послуги на фондовому ринку, та між окремими підрозділами банку (наприклад, інвестиційним і кредитним). З метою гарантування безпеки банку і додержання інтересів клієнтів, необхідно дотримуватися “концепції китайської стіни”, суть якої полягає у розмежуванні потоків конфіденційної інформації всередині банку, в організаційному відособленні окремих підрозділів, що забезпечують діяльність банків на фінансовому ринку.

Діяльність банків на ринку цінних паперів передбачає вироблення відповідної політики як важливої складової загальної політики банку з управління активами і пасивами. В країнах Заходу великі банки з метою узгодженості функціонування окремих підрозділів створюють координаційний орган — Комітет з управління активами і пасивами (КУАП). Основні завдання Комітету:

- формування для управління активами і пасивами банку стратегії, яка спрямована на забезпечення стійкої ліквідності, мінімізації ризиків і максимізації доходу;

- розроблення бюджету і стратегічного плану банку;

- координація оперативного інвестування надлишкових ресурсів і знаходження додаткових ресурсів для розширення кредитно-інвестиційної діяльності і поповнення ліквідності у разі відтоку коштів з банку;

- визначення цінової політики банку, як за депозитно-кредитними, так і за емісійно-інвестиційними та посередницькими операціями;

- аналіз ризиків, притаманних банківській діяльності, і хеджування цих ризиків полягає в купівлі банком необхідних коштів (фондів) шляхом запозичення на міжбанківському ринку, у центральному банку або шляхом емісії депозитних сертифікатів і комерційних паперів для задоволення попиту на кредити, інвестиції та для виконання обов’язкових резервних вимог.

Депозитні сертифікати, що обертаються, виявилися привабливими як для банків, так і для їхніх клієнтів (вкладників). Банки завдяки емісії депозитних сертифікатів мають можливість гнучко управляти процесом залучення коштів, оскільки вони самостійно визначають:

- номінал сертифікатів, обсяг і порядок їх емісії;

- строк сертифікатів, тобто тривалість залучення коштів, що дозволяє банкам знизити ризик незбалансованої ліквідності і планувати активні операції;

- вартість залучення коштів, тобто дисконтну ставку або процентну (фіксовану або плаваючу).

Крім того, банки мають можливість розширити коло клієнтів завдяки диверсифікації послуг, що надаються суб’єктам ринку.

Для вкладників депозитні сертифікати — це ліквідний і досить дохідний інструмент розміщення їхніх коштів. Так, депозитні сертифікати американських банків, визнаних у ділових колах, мають активний вторинний ринок, на якому вони можуть обертатися до настання строку погашення і, отже, на якому їх можна легко перетворити в готівку. Ринкова процентна ставка по цих депозитах на 1/4 процента вища, ніж по казначейських векселях. Сертифікати, які не мають вторинного ринку, можна достроково продати банку-емітенту, якщо це передбачено умовами випуску. При цьому банки сплачують менший депозитний процент або взагалі його не сплачують.

Згідно з законодавством України і нормативними актами НБУ право випускати ощадні (депозитні) сертифікати надано тільки банкам. Умови та процедура їх емісії та обігу регулюються внутрішніми положеннями банків і повинні бути оприлюднені в друкованих засобах масової інформації або в загальнодоступному для клієнтів місці в банку.

Сертифікати можуть випускатися:

- як у національній валюті, так і в іноземній валюті;

- іменними або на пред’явника;

- одноразово або серіями;

- строковими або до запитання.

Номінал, строки обігу сертифікатів, депозитні процентні ставки в законодавстві не регламентовані і визначаються банками. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Бланки сертифікатів мають містити обов’язкові реквізити:

- назву “ощадний (депозитний) сертифікат”;

- порядковий номер сертифіката та його серію (якщо випуск є серійним);

- дату внесення депозиту;

- розмір депозиту, оформлений сертифікатом (літерами та цифрами);

- зобов’язання банку повернути суму, внесену на депозит;

- дату вимоги вкладником (бенефіціаром) суми за сертифікатом;

- процентну ставку за користування депозитом і умови її сплати;

- назву та адресу банку-емітента, і для іменного сертифіката — вкладника;

- підпис особи, уповноваженої банком підписувати такого роду зобов’язання, засвідчений печаткою банку.

Сертифікат має містити також умови випуску, сплати та обігу сертифіката. Банк має передбачити можливість дострокового подання строкового сертифіката до сплати. У такому разі банк сплачує власнику сертифіката його суму та проценти за зниженою ставкою, яка визначається при видачі сертифіката.

Виготовлення бланків акцій, облігацій, сертифікатів здійснюється тільки на державних спеціалізованих підприємствах відповідно до вимог Правил виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджених спеціальним наказом Міністерства фінансів, Служби безпеки і Міністерства внутрішніх справ України.

Емісія цінних паперів пов’язана для банків, з фінансовими і функціональними ризиками. Суттєве значення для емісійної діяльності має ризик нерозміщення цінних паперів на ринку і ринковий ризик. Рівень цих ризиків визначається:

- інвестиційною привабливістю цінних паперів;

- наявністю на ринку платоспроможного попиту і взагалі кон’юнктурою ринку;

РОЗДІЛ VIII

ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ПОРЯДКОМ ЗДІЙСНЕННЯ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ ТА ОРГАНІЗАЦІЄЮ ЇХ ОБЛІКУ В ПАТ ПРИВАТБАНК

Одним із напрямків банківського бізнесу є діяльність на валютному ринку, яка представлена як операціями клієнтів, так і безпосередньо власними операціями банків. Крім цього, банкам належить функція агента валютного контролю, яка зобов’язує їх здійснювати контроль за дотриманням вимог валютного законодавства.

Валютними операціями є господарські операції, вартість яких визначається в іноземній валюті, або ті, що потребують розрахунків в іноземній валюті.

Розпочати діяльність на валютному ринку банк має право за наявності ліцензій або письмового дозволу, що надається НБУ.

Право на отримання ліцензії мають банки, які:

- є юридичними особами;

- працюють на Україні не менше одного року;

- протягом минулих років не мали серйозних зауважень з боку

банківського нагляду та податкової адміністрації;

- мають розмір зареєстрованого Статутного фонду, що відповідає вимогам

НБУ.

Банки, що отримали ліцензію на здійснення валютних операцій, називаються уповноваженими банками.

Ліцензії поділяються на генеральні та індивідуальні. Генеральні ліцензії надаються банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, які не потребують індивідуальної ліцензії на весь термін дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії надаються підприємствам та організаціям на здійснення разової валютної операції на термін, необхідний для здійснення такої операції.

Для отримання дозволу на здійснення операцій за окремими пунктами ліцензії передбачено певний розмір капіталу підприємства та вимоги щодо їх технічного забезпечення. Крім того, існують загальні вимоги, до яких належать: наявність служби внутрішнього аудиту, наявність внутрішніх підрозділів, здатних проводити дозволені операції, наявність внутрішньої регламентації проведення подібних операцій - посадових інструкцій та положень. У разі порушень зазначених вимог НБУ має право відмовити у наданні ліцензії.

Відмова з боку НБУ в наданні ліцензії може бути оскаржена в арбітражному суді.

Банки відкривають рахунки у іноземній валюті юридичним та фізичним особам згідно з чинним законодавством України. Порядок відкриття рахунків клієнтам регламентовано інструкцією № 3 «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», затвердженою НБУ 04.02.98 р.

Для відкриття поточних рахунків у іноземній валюті юридичні особи подають до банків такі ж документи, що і для відкриття поточних рахунків у національній валюті.

Якщо поточний рахунок у іноземній валюті відкривається в тому самому банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, то в банк подається лише заява та картки із зразками підписів та відбитком печатки.

Види валютних рахунків клієнтів передбачені інструкцією НБУ № 3 у залежності від режиму їх функціонування.

1. Поточні валютні рахунки резидентів — юридичним особам для здійснення торговельних та неторговельних операцій з нерезидентами.

2. Поточні валютні рахунки іноземним інвесторам.

3. Поточні валютні рахунки фізичних осіб:

а) громадянам України без підтвердження джерел надходження коштів у іноземній валюті;

б) іноземцям-резидентам, що отримали право на проживання в Україні;

в) іноземцям-нерезидентам, що отримали право на проживання в Україні терміном до одного року (з підтвердженням джерел надходження коштів).

4. Позичкові рахунки юридичних осіб та їх представництв (резидентів та нерезидентів).

5. Депозитні рахунки юридичних осіб та їх представництв (резидентів та нерезидентів).

• На поточні рахунки в іноземній валюті фізичних осіб - громадян України зараховуються валюта:

  • готівкова;

  • за платіжними документами, що надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку згідно з чинним законодавством України;

  • за іменними платіжними документами, які надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку;

  • за іменними платіжними документами (чеками), виписаними уповноваженими банками України;

  • переказана з-за кордону на ім'я власника рахунку через уповноважені банки України;

  • одержана з-за кордону як оплата праці, премії, призи, авторські гонорари від юридичної особи-нерезидента;

  • за платіжними документами, ввезеними з-за кордону власником рахунку і зареєстрованими митною службою при в'їзді в Україну;

  • перерахована власнику рахунку за дорученням юридичної особи-нерезидента через юридичну особу-резидента (посередника) на підставі укладених міжнародних угод (контрактів, договорів), якими передбачено отримання резидентами України гонорарів, премій, призів та інших виплат від нерезидентів з-за кордону за використання їх творів, винаходів, відкриттів тощо згідно з чинним законодавством України;

  • перерахована в межах України іншою фізичною особою (резидентом чи нерезидентом) з особового рахунку в іноземній валюті.

З поточного рахунку в іноземній валюті за розпорядженням фізичної особи - громадянина України чи за його дорученням - проводяться такі операції.