Основні засади та проблеми інвестування Інвестиційний процес у державі з ринковою економікою має виходити здодержання таких принципів: І) об'єктивна необхідність визнання довго- і середньотермінових циклівінвестиційної активності; 2) взаємодія локальних, галузевих, регіональних і народногосподарськихциклів інвестиційної активності; 3) формування ринкових важелів в інвестиційній сфері одночасно заналогічними процесами в інших галузях народного господарства; 4) логічність і цілісність інвестиційного циклу; 5) спадкоємність у реалізації конкретних заходів, пріоритетністьспрямування коштів для реалізації інвестиційного процесу. Основні напрями інвестиційної політики в Україні • Зниження соціальної напруги, досягнення остаточного підходу увиділенні коштів на потреби соціальної сфери. • Скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок державних коштів іформування надійних інвестиційних джерел, в першу чергу з власних коштів підприємств та ін. • Скорочення централізованих державних капіталовкладень, що виділяютьсябезповоротно. Перехід до нових принципів централізованого фінансування інвестиційної діяльності. • Створення ринку підрядних робіт. Зацікавленість будівельників у виконанні замовлень. • Прискорення темпів розвитку промисловості групи Б. • Прискорення у кілька разів темпів вибуття застарілого обладнання. • Перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на конкурсній основі, включаючи державне замовлення. • Залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кредитів,створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такиминапрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, активізація приватизації, конверсії, а також галузей, які визначають науково-технічний прогрес. • Створення ефективних форм і механізмів управління інвестиційною діяльністю. • Розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозберігаючихтехнологій, конверсія ВПК, забезпечення населення товарами народногоспоживання вітчизняного виробництва, розвиток медицини і фармацевтичноїпромисловості. Усі ці напрями інвестиційної діяльності в Україні вже зараз починаютьрозвиватися в умовах формування ринкового механізму. Тому трансформаціяінвестиційного механізму на мікрорівні, наприклад у промисловості, повинно проводитися в межах макроекономічної стабілізації.

Основні поняття інвестиційної діяльності. Існує багато визначень інвестиційної діяльності. Загалом можна вва-жати, що інвестиційна діяльність — це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають власні кошти (у матеріальній, фінан-совій або іншій майновій формі) з метою отримати прибуток.

Інвестор — це суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішен-ня та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об’єкти інвестування.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.

Об'єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:

- підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних ма-теріалів, машинобудування;

- проектні організації та установи;

- фінансові посередники — інвестиційні банки, компанії, фонди;

- органи державного управління, що регулюють функціонування суб’єктів інвестиційної діяльності;

- інфраструктура фондового ринку.

Класифікація інвестицій. Розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції (ВІ) – це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно – матеріальних цінностей. Чисті інвестиції (ЧІ) – це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань (А) за деякий період часу.За об’єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні та фінансові. Реальні інвестиції – це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні і нематеріальні). Вкладання засобів у нематеріальні реальні активи, пов’язані з НТП, називають інноваційними інвестиціями.. Фінансові інвестиції – це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо. За характером участі в інвестуванні бувають прямі та не прямі інвестиції.Прямі інвестиції – це безпосередня участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладанні коштів.Непрямі інвестиції – це опосередкована участь у виборі об’єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників,наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній.Крім того, є також коротко термінові і довготермінові інвестиції.Короткотермінові інвестиції – це вкладення капіталу на період не більше одного року.Довготермінові інвестиції – це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так:а) до двох років;б) від двох до трьох років;в) від трьох до п’яти років;г) понад п’ять років. За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні.Приватні інвестиції – це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства.Державні інвестиції – це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених коштів.Іноземні інвестиції – це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.Спільні інвестиції – це вкладання юридичних осіб та громадян країни та іноземних держав.Розрізняють також поняття “пряме інвестиційне підприємство” та “іноземна пряма інвестиція”.Пряме інвестиційне підприємство – це акціонерне чи неакціонерне підприємство, у якому іноземний інвестор є власником не менше 10% звичайних акцій або їхнього еквівалента внеакціонерному підприємстві, або ж має право голосу в акціонерному підприємстві.Іноземна пряма інвестиція – вкладення капіталу, яке передбачає контроль інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями.

Суб’єкти інвестиційної діяльності.

До суб’єктів інвестиційної діяльності віднесено інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, які забезпечують здійснення інвестицій. Суб’єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який приймає рішення про вкладення власних, позикових або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Суб’єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних країн, а також держави в особі урядів. Учасники інвестиційної діяльності – громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестор визначає мету, спрямованість та обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірних засадах будь-яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі й шляхом організації конкурсів і торгів. 

Напрямки та об’єкти інвестиційної діяльності.

Інвестиц. діяльність- сукупність практичних дій громадян юр ос та держави спрямованих на реалізацію інвест.програм з метою отримання доходу або прибутку. Обєкти інвестиц. діяльності- будь-яке майно, в тому числі основні фонди та оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Напрямки: - нове будівництво  - розміщення виробництва  - реконструкція  - модернізація тех.переоснащення Інвестування з боку підпр має вигяд: удосконалення продукції -оновлення основних фондів - вдосконалення технологій  - вилучені інвест

Інвестиційний клімат

Інвестиційний клімат. -сукупність політ, соц.- ек , фін, соц.- культурних, організаційно- правових та географ факторів, які притаманні певній країні і визн. привабливість для іноземних інвесторів. Цей показник включає в себе значну кількість факторів ризику, що складаються під впливом зовнішніх та внутрішніх умов, ситуацій та перспектив розвитку. На інвестиційний клімат держави суттєвий вплив мають: • приховане безробіття; • неможливість виконання державою своїх обов'язків щодо соціального захисту громадян; • відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту прав власників; • високий рівень злочинності; • слабка дисципліна виконання законодавчих актів.

• приховане безробіття; • неможливість виконання державою своїх обов'язків щодо соціальногозахисту громадян;

• відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту прав власників; • високий рівень злочинності; • слабка дисципліна виконання законодавчих актів.  Причинами погіршення інвестиційного клімату в Україні є: 1) заполітизованість економіки; 2) негативні наслідки приватизації, до яких призвело збочення та заміна такої основної мети приватизації, як сприяння розвитку виробництва, на отримання прибутку в короткий термін Чинники, що формують інвестиційний клімат держави: 1) рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій; 2) правове поле держави (законодавча база); 3) політична воля усіх гілок влади; 4) стан фінансово-кредитної системи; 5) статус іноземного інвестора; 6) інвестиційна активність населення.

Характеристика фінансових інвестицій. Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких перевалюють цінні папери, із метою одержання доходу (прибутку) у майбутньому. Фінансові інвестиції групують за такими стратегічними напрямами: –інвестиційні операції з традиційними фінансовими інструментами; –придбання похідних цінних паперів (деривативів); –депозитні операції; –пайова участь у спільних підприємствах. Фінансові інструменти поділяють на:  фінансові зобов'язання — включають фінансові зобов'язання, призначені для перепродажу та інші фінансові зобов'язання; • інструменти власного капіталу — це прості акції, частки та інші види власного капіталу; • похідні фінансові інструменти — ф'ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні цінні папери. Основою фінансових інструментів є цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником. види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі.

Ринок цінних паперів та його учасники. Ринок цінних паперів зазвичай розглядають як складову фінансового ринку. Як економічна категорія фінансовий ринок відбиває економічні відносини між суб’єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, що визначається фінансовими активами. Фінансовий ринок, поряд з великою кількістю інших ринків, що взаємодіють між собою, є складовою загального ринкового простору. Уча́сники ри́нку ці́нних папе́рів — емітенти, інвестори та особи, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів є особливою формою торгівлі фінансовими ресурсами, сутність якої полягає у випуску та обігу цінних паперів. Ринок цінних паперів складається з двох частин — фондового ринку та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткотермінових (до одного року) документів Ринок капіталів акумулює фінансові інструменти з терміном обігу понад рік, які можуть бути як борговими, так і інвестиційними. До завдань ринку цінних паперів належать:  мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів з метою здійснення конкретних інвестицій; зменшення інвестиційного ризику; формування портфельних стратегій; розвиток ціноутворення; прогнозування перспективних напрямів розвитку формування ринкової інфраструктури, що відповідає світовим стандартам; розвиток вторинного ринку; активізація маркетингових досліджень; До найважливіших функцій ринку цінних паперів належать: 1) функція перерозподілу грошових коштів; 2) функція перерозподілу ризиків; 3) облікова; 4) контрольна; 5) збалансування попиту і пропозиції; 6) стимулювальна; 7) регулювальна.