11. Суржик як показник низької культури мовлення.

Суржик означає штучно змішану, нечисту мову, гібрид української і російської мов, що, безперечно, є загрозою для існування рідної мови, соціальним злом. Причинами такого всеохопного впливу однієї мови на іншу науковці вважають цілеспрямовану мовно-культурну політику, тобто мовний тиск однієї мови на іншу, а також велику зов­нішню подібність і тісну спорідненість лексичного складу й граматич­ної системи української і російської мов.

Назва сучасного терміна метафорична, адже первіс­не значення слова суржик - суміш зерна різних злаків і борошно з такої суміші, яке було невисоким за якістю і вживалося у важкі голод­ні роки.

Суржик охоплює всі мовні рівні. Особливо потерпає від нього усне українське мовлення, а отже, вимова слів.

Потрібно усвідомити, що розмовляти суржиком - це ознака мовленнєво-мисленнєвого примітивізму, неосвіченості, провінційності, байдужості до своєї мовної поведінки, а отже, неповаги до української мови, свідчення неможливості професійного зростання.

12. Нормативність і правильність мовлення.

Нормативність або правильність мовлення — одна з визначальних ознак мовленнєвої культури. Мовлення нормативне, якщо воно відповідає нормам української мови. Оволодіння мовними нормами відбувається разом із засвоєнням мовної системи й у процесі комунікативної діяльності. Аналізуючи процес засвоєння мови її носіями, психологи, психолінгвісти та інші дослідники навчання мови вважають, що вона засвоюється через мовлення у процесі спілкування, яке є природною потребою кожної людини. М. І. Жинкін цілком справедливо наголошував навчати мовлення у процесі мовленнєвої діяльності, тому що зміст мовленнєвої діяльності та змістовий склад утворюваних мовних зв’язків формується тільки за допомогою спілкування людей.

Потреба в спілкуванні створює постійно діючий активний стимул до оволодіння мовною нормою. Суперечність між потребою у спілкуванні й недостатнім рівнем володіння мовною нормою стає внутрішнім механізмом розв’язання цієї проблеми. За такого підходу оволодіння мовною нормою відбувається на комунікативній основі. Для цього в систему занять з української мови вводимо уроки культури мовлення, робота на яких здійснюється через систему завдань комунікативного характеру. Зміст таких уроків тісно пов’язується з попередньо вивченими лінгвістичними темами, ці уроки сприяють закріпленню знань основних положень лінгвістичної теорії, виробленню способів дії з навчальним матеріалом. Основним же завданням уроків мовленнєвої культури є оволодіння студентами нормами української мови, розвиток комунікативних умінь та якостей гарного мовлення. Студенти засвоюють норми використання мовних засобів, особливості функціонування їх у мовленні, такі заняття допомагають студентам свідомо підходити до мовленнєвої практики, удосконалювати мовленнєві вміння.

Разом з тим, таке спілкування є умовним, що зазвичай добре усвідомлюється учасниками. (Його умовність виникає насамперед із штучно створеної ситуації). Важливо сформувати у студентів правильне розуміння значення таких уроків.