
- •1.Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.
- •2. Українська мова як державна. Функції державної мови.
- •3. Поняття престижу мови, засоби його забезпечення.
- •4. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •5. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •6. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •7. Основні ознаки функціональних стилів.
- •8. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового та наукового стилів.
- •9. Поняття культури мови та культури мовлення.
- •10. Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •11. Суржик як показник низької культури мовлення.
- •12. Нормативність і правильність мовлення.
- •13. Мовні норми та мовленнєвий етикет.
- •14. Поняття культури мови та культури мовлення.
- •15. Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як одиниця лексики.
- •16. Лексика української мови з погляду її походження.
- •17. Особливості лексичних засобів ділового мовлення:
- •18. Використання синонімів у ділових паперах;
- •19. Специфіка вживання омонімів;
- •20. Пароніми у діловому спілкуванні.
- •21. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні податківців, юристів, економістів.
- •22. Основи вчення про термін і термінологію: вихідні поняття і терміни.
- •23. Загальновживана лексика. Професійна лексика. Термінологія. Номенклатура.
- •24. Термінознавство та термінографія.
- •25. Джерела української термінології.
- •26. Класифікація термінологічних одиниць.
- •27. Сучасні проблеми української термінології.
- •28. Спілкування як вид соціальної взаємодії. Функції спілкування.
- •29. Види і форми професійного спілкування.
- •30. Невербальні компоненти спілкування.
- •31. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення.
- •32. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •33. Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
- •34. Індивідуальні форми фахового спілкування:
- •35. Стратегія поведінки під час ділової бесіди;
- •36. Етикет телефонної розмови.
- •37. Форми колективного обговорення професійних проблем:
- •38. Мистецтво перемовин;
- •39. Збори, нарада як форми прийняття колективного рішення;
- •40. Правила ведення дискусії.
- •41. Основні поняття діловодства.
- •42. Критерії класифікації документів. Національний стандарт України.
- •43. Вимоги до укладання та оформлення документів.
- •44. Вимоги до тексту документа.
- •45. Переклад. Форми і види перекладу: буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклад.
- •46. Явище тавтології як особливого виду повтору.
- •47. Синонімічні засоби ділового мовлення. Евфемізми.
- •48. Поняття про мовні штампи і кліше.
- •49. Особливості вживання іменникових форм у ділових текстах.
- •51. Правила передачі цифрової інформації. Узгодження іменника з числівником.
- •52.Функціонування займенникових форм у діловому мовленні.
- •53. Особливості вживання службових частин мови в діловому стилі.
- •54. Загальні риси синтаксису в ділових паперах.
- •55. Мовні помилки, їх види.
- •56. Поняття про мовний етикет.
- •57. Різниця між мовою, мовленням, спілкуванням.
- •58. Поняття тексту, його структурна організація.
- •59. Правила ділового листування.
49. Особливості вживання іменникових форм у ділових текстах.
Іменники, що позначають назви посад, професій, звань тощо можуть утворювати паралельні форми чоловічого і жіночого роду. Проте в офіційно-діловому стилі на позначення осіб використовуються переважно іменники чоловічого роду, незалежно від статі особи, і лише в тому випадку, коли вказівка на стать є бажаною, вживаються іменники жіночого роду. Напр.: професор ковалівська, але виступ відомої співачки.
Слід також правильно визначати рід іменників, так, наприклад, в українській мові слова біль, сибір, накип, насип, дріб, кір, тюль, рукопис, живопис, запис, підпис, шампунь, дніпро належать до чоловічого роду , а путь –до жіночого. Незмінні іменники іншомовного походження, що є назвами неістот, майже всі належать до чоловічого роду: поні, колібрі, шимпанзе. Рід незмінних власних назв визначають за родовою назвою: капрі(острів), поті(місто), абревіатур – за стрижневим словом: ват (відкрите акціонерне товариство).
При творенні родового відмінка іменників чоловічого роду ІІ відміни потрібно пам’ятати, що відмінкове закінчення цих слів залежить від їхнього значення. Напр.: терміна( слово), терміну(строк). Іменники чоловічого роду в давальному відмінку однини можуть мати паралельні закінчення –ові, -еві, -єві, -у, -ю. Тому з метою уникнення одноманітних відмінкових закінчень слід чергувати ці закінчення.
Інколи відмінкові закінчення давального і родового відмінків можуть збігатися. Тому в тих випадках, коли є небезпека нерозрізнення цих відмінків, для давального відмінка обов’язковим є закінчення – -ові, -еві, -єві.
50. Прикметник в офіційно-діловому стилі. Ступені порівняння прикметників.
Ступені порівняння прикметників Розрізняються два ступені порівняння: вищий і найвищий. Вищий ступінь показує, що в одному предметі ознака проявляється більшою (або меншою) мірою, ніж в іншому: сьогодні погода холодніша, ніж учора.
Найвищий ступінь показує, що в якомусь предметі ознака виявляється найбільшою (або найменшою) мірою порівняно з іншими предметами:.Кожен зі ступенів має дві форми: просту й складену. Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється від основи прикметника за допомогою суфіксів -іш-, -ш-. У деяких прикметників при таких змінах можуть випадати суфікси -к-, -ок-, -ек-. При додаванні суфікса -ш- у складі прикметників можуть виникати звукові сполуки (результат чергування), які на письмі позначаються літерами жч і щ. У вищому ступені прикметників г, ж, з перед суфіксом -ш- змінюються на -жч-, а с + -ш- — на -щ-. Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-. Значення найвищого ступеня можна посилити префіксами як-, що-. Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою приєднання слів більш, менш до звичайної форми якісного прикметника.
51. Правила передачі цифрової інформації. Узгодження іменника з числівником.
Числівник - це частина мови, яка означає абстрактно-математичну кількість або точно визначену кількість предметів при лічбі . В усіх стилях сучасної української літературної мови числівники вживаються по-різному. На письмі кількісні числівники, як правило, записуються цифрами. У ділових паперах доводиться мати справу зі значною кількістю числових назв. Вони вимагають спеціального оформлення.
При складанні документів слід враховувати такі правила запису цифрової інформації: 1. Прості кількісні числівники, які називають однозначне число (без вказівки на одиниці виміру), записується словом, а не цифрою. 2. Простий числівник на позначення часових меж записується словом. 4. Складні й складені числівники записуються цифрами, крім таких випадків, коли ними починається речення. 5. Цілі числа, які виражаються кількома знаками, і оформлюються за допомогою пропусків. Місце пропусків залежить від системи обчислення. 6. Порядковий числівник, що передається арабськими цифрами, вводиться в текст з відмінковими закінченнями. 7. При перерахуванні кількох порядкових числівників відмінкове закінчення ставиться лише один раз.8. Деякі порядкові числівники для розрізнення серед інших позначень пишуться в документах римськими цифрами, але вже без відмінкових закінчень. 9. Складні слова, перша частина яких - цифрове позначення, можуть писатися в документації комбіновано: 40-процентний - 40%, 10. Грошова сума записується спочатку цифрами, а в дужках - словами, наприклад: в розмірі 11. Навчальні й фінансові роки мають такий зразок запису: Запис дати в документах має такий зразок: 01.09.2000, 1 вересня 2000 року, перше вересня двохтисячного року).13. У діловому стилі приблизна кількість відтворюється дуже обмеженою кількістю зворотів: понад, до, над, більше, менше.14. Широко вживаються дробові числівники, але в усному мовленні вони мають таку відтворюваність: а) якщо ціла величина або чисельник позначається числами два, три, чотири, то ціла величина і знаменник матимуть закінчення -і б) якщо ціла величина або чисельник позначаються іншими числами, то ціла величина і знаменник матимуть закінчення — их: 15. Збірні числівники поєднуються: а) з іменниками чоловічого роду: четверо студентів, п 'ятеро громадян; б) з особовими займенниками ми, ви, вони: їх було восьмеро, нас було двоє. в) з множинними іменниками: двоє дверей, троє окулярів. Не сполучаються із збірними числівниками іменники на позначення високих та офіційних посад: сполучення на зразок п'ятеро президентів, троє професорів вважаються усно-розмовними.
У ділових паперах числівники керують певними формами відмінків іменників, з якими сполучаються або узгоджуються з ними.1. Числівник один узгоджується з іменником у роді, числі й відмінку.2. Числівник два має дві форми роду 3. Після числівників два, три, чотири, обидва іменники вживаються у формі називного відмінка множини. Проте іменники, які в однині та множині мають різні основи поєднуються з числівником два у формі родового відмінка однини: два громадянина, два селянина, два друга.4. Після числівника п 'ять і наступних, іменники вживаються у формі родового відмінка множини.5. При числівниках тисяча, мільйон, нуль іменники вживаються у формі родового відмінка множини.6. З неозначено-кількісними та збірними числівниками іменники вживаються у формі родового відмінка множини.7. Після дробових числівників іменники вживаються у формі родового відмінка однини.8. Числівники півтора, півтори сполучаються з іменниками у формі родового відмінка однини а числівник півтораста - у родовому відмінку множини .9. Порядкові числівники узгоджуються з іменниками у роді, числі й відмінку .10. У сполученнях, що позначають дату, типу Восьме березня, Перше травня, відмінюється тільки перша частина: до Восьмого березня, присвячене Першому травня.11. При поєднанні дати зі словом свято, день числівник і назва місяця вживаються в родовому відмінку.