
- •Зміст, предмет і мета аналізу банківської д-сті. Об’єкти і суб’єкти. Основні принципи абд.
- •4.Організація аналітичної роботи в банку. Осн. Етапи проведення аналізу д-сті банку та їх х-ка
- •5. Інформаційне забезпечення аналізу б-ої діяльності.
- •6. Поняття банківських ресурсів та їх класифікація.
- •7. Суть і функції власного капіталу банку. Мета, завдання та інф. Забезпечення аналізу власного капіталу.
- •8Аналіз структури влас. Капіт., оцінка його вартос. Та ефектив. Викор. Коефіцієнт. Аналіз власного капіталу.
- •9. Поняття регулятив. Капіталу і методика його розрахун. Аналіз дотрим. Банком нормативів капіталу. Аналіз процесу капіталізації банків.
- •10. Аналіз порядку формування статутного капіталу банку
- •11.Аналіз регулятивного капіталу, спеціальних фондів, резервів та нерозподіленого прибутку банку(ше див 9)
- •12. Аналіз субординованого капіталу.
- •13. Аналіз структури, витратності та ефективності використання зобов’язань
- •14. Аналіз структури депозитних операцій банку. Оцінка стабільності депозитів.
- •15. Аналіз використання міжбанківського кредиту у формуванні ресурсів банку, їх роль у регулюванні рівня ліквідності банку.
- •17. Зміст, завдання, інформаційні джерела та напрями аналізу активів банку.
- •18. Аналіз активів за допомогою системи коефіцієнтів.
- •19. Аналіз структури, масштабів і динаміки кредитної діяльності банку.
- •20. Аналіз руху кредитів. Аналіз погашення наданих кредитів.
- •21. Аналіз дотримання банком нормативів кредитного ризику.
- •22. Аналіз якості кредитного портфеля з погладу ризику та захищеності від можливих втрат.
- •23. Аналіз дохідності та ефективності кредитних операцій.
- •24. Аналіз операцій банку з цінними паперами
- •25. Вимоги щодо прямих інвестицій, які здійснюються банком: аналіз дотримання банком нормативів інвестування.
- •26. Методика формування резерву під знецінення цп та аналіз його достатності.
- •27. Аналіз дохідності операцій із цінними паперами
- •28. Аналіз масштабів, динаміки та структури валютних операцій
- •29. Аналіз валютної позиції та дотримання банком лімітів валютної позиції.
- •30. Аналіз кореспондентської мережі банку
- •31. Особливості аналізу обмінних операцій
- •32. Аналіз дохідності та ефективності валютних операцій банку.
- •33. Аналіз стану та руху основних засобів та нематеріальних активів.
- •35. Аналіз лізингових операцій банку.
- •37. Аналіз форфейтингових операцій банку.
- •38. Аналіз розрахунково-касового обслуговування клієнтів
- •39. Аналіз операцій з банківськими платіжними картками
- •40. Аналіз нетрадиційних банківських послуг
- •41. Аналіз обсягів, динаміки, структури та стабільності доходів.
- •42. Аналіз відносних показників дохідності.
- •43. Визнвчення впливу факторів на зміну суми доходів.
- •44. Аналіз обсягів, динаміки, структури витрат.
- •45. Аналіз відносних показників по витратах.
- •49. Аналіз розподілу прибутку
- •50. Показники прибутковості та рентабельності діяльності банку.
- •51. Декомпозиційний аналіз показників прибутковості.
- •52. Аналіз ефективності діяльності працівників банку
- •53. Аналіз прибутковості окремих банківських продуктів, клієнтів, ринків
- •54. Значення, мета і завдання та інформаційне забезпечення аналізу ліквідності банку. Ліквідність «запас» і ліквідність «потік»
- •55. Система показників ліквідності. Аналіз дотримання банком нормативів ліквідності.
- •56. Фактори впливу на стан ліквідності банку: сезонні, циклічні, структурні та ін.
- •59. Методи оцінки потреби банку в ліквідних коштах: методи фондового пулу, структурування фондів, аналіз показників ліквідності.
- •60. Аналіз розриву ліквідності.
- •61. Види банківських ризиків та методи їх оцінки
- •62. Підходи нбу до оцінювання ризиків. Система оцінки ризиків та стрес-тестування.
- •63. Аналіз і управління кредитним ризиком
- •64. Аналіз і управління валютним ризиком.
- •65. Аналіз і управління інвестиційним ризиком.
- •66. Аналіз і управління ринковим ризиком.
- •67. Аналіз і управління процентним ризиком.
- •68. Аналіз і управління операційним ризиком.
- •69. Аналіз загального розміру банківських ризиків.
- •70. Аналіз ділової активності та ек-го потенціалу банку.
- •71. Аналіз ділової активності методом співставлення та взаємозв’язки між джерелами інвестування і напрямами вкладень в активи.
- •72. Аналіз фінансової стійкості і надійності банку. Аналіз показників фін-ї рівноваги (стійкості) банку
- •73. Поняття надійності банку, реальна та теоретична надійність банку. Показники оцінки надійності банку.
- •74. Суть і різновиди рейтингових оцінок діяльності банку.
- •75. Аналіз фінансового стану банку на основі camels.
- •76. Відкриті рейтингові системи оцінювання діяльності банку.
10. Аналіз порядку формування статутного капіталу банку
Статутний капітал являє собою вартість вкладів акціонерів (засновників, учасників) банку, внесених з метою формування його активів для початку чи подальшої банківської діяльності, а також гарантування інтересів вкладників та кредиторів банку.
Процес формування статутного капіталу створюваного банку має ряд особливостей, основними з яких є:
1. Організаційно-правова форма створюваного банку, яка визначає порядок формування статутного капіталу через безпосереднє вкладення інвесторами коштів та майна або залучення через відкриту чи закриту підписку на акції. Згідно з чинним законодавством банки можуть створюватись як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативні банки. Акціонерні банки можуть бути, у свою чергу, відкритого чи закритого типу.
Пайові банки формують свій статутний капітал за рахунок вкладів (внесків) учасників, при цьому за кожним з них зберігається право власності на його частку в капіталі. До моменту реєстрації пайового банку кожен з учасників зобов’язаний внести не менше 30 % внеску (але не менше розміру, передбаченого ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
2. Статутний капітал банку формується тільки за рахунок власних коштів засновників, акціонерів (учасників) у грошовій формі в національній валюті України та у вільно конвертованій іноземній валюті (для нерезидентів).
3. Мінімальний розмір статутного капіталу для банків установлюється законодавчо. НБУ має право встановлювати для окремих банків статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче розмірів, передбачених законодавчо.
4. Слід розрізняти зареєстрований та незареєстрований статутний капітал. Виокремлюють також сплачену та несплачену частини статутного капіталу.
5. Банки можуть продавати акції первинного розміщення за ціною, не нижчою від номінальної вартості.
6. Банк може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх подальшого перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників чи анулювання.
7. Банки мають право придбавати власні акції або паї з наступним письмовим повідомленням НБУ про укладені угоди, яке має бути надіслане протягом п’яти робочих днів з дати укладення угод. Банкам не дозволяється придбання власних акцій, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень.
Збільшення статутного капіталу акціонерного банку здійснюється за допомогою випуску нових акцій, збільшення номінальної вартості акцій або обміну облігацій на акції, переведення субординованого боргу до розряду статутного капіталу (якщо це дозволено чинним законодавством). Джерелами збільшення статутного капіталу є власні кошти акціонерів, а також дивіденди, які направляються на його збільшення у разі прийняття рішення вищим органом управління банку про капіталізацію дивідендів.
11.Аналіз регулятивного капіталу, спеціальних фондів, резервів та нерозподіленого прибутку банку(ше див 9)
Регулят.капітал.- основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.
Алгоритм обчислення регулятивного капіталу банку (Н1): РК= ОК+ДК-В,
До складу власного капіталу банку входять резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви. Резервний капітал формується в процесі подальшої діяльності банку. Він призначений для покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансових зобов’язань. Наявність резервного капіталу забезпечує фінансову стійкість банку, що, у свою чергу, позитивно впливає на підвищення його платоспроможності та зменшує вірогідність банкрутства банку. мінімальний розмір резервного капіталу не може бути меншим 25 % регулятивного капіталу (але не менше 25 % зареєстрованого статутного капіталу), а розмір відрахувань — меншим 5 % чистого прибутку.
Якщо діяльність банку створює загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, то НБУ має право вимагати від банку збільшення розміру резервного капіталу та щорічних відрахувань до нього.Коли резервний капітал досягає встановленого розміру, то відрахування до нього припиняються.
Компонентом власного капіталу є загальні резерви, які створюються для відшкодування можливих непередбачених ризиків.
Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний капітал та в інші фонди (резерви), створені відповідно до рішень загальних зборів учасників (засновників, учасників) банку або згідно з чинним законодавством. У фінансовому обліку нерозподілений прибуток включає результат минулих років, результат минулого року, що очікує затвердження зборами акціонерів (засновників) та результат поточного року. Чим більші значення нерозподіленого прибутку, тим краще.
Залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить переважно від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам (учасникам). Аналізуючи розмір дивідендів, які виплачуються власникам банку, необхідно з’ясувати тип дивідендної політики, яку проводить банк: консервативний, помірний чи агресивний. Кожному типу дивідендної політики відповідають конкретні методи визначення дивідендів, кожний з яких має як позитивні риси, так і певні вади.
Консервативному типу відповідають залишковий метод та метод постійного розміру дивідендних виплат. Сутність першого методу полягає в тому, що розмір прибутку для виплати дивідендів визначається як залишок після задоволення інвестиційних можливостей банку. Помірному типу дивідендної політики відповідає метод постійної та змінної частини дивіденда. Сутність цього методу полягає в регулярності виплат стабільних, невеликих за розміром дивідендів у тісному взаємозв’язку з результатами фінансової діяльності банку, яка дає змогу збільшувати розмір виплачуваних дивідендів у періоди його ефективної роботи. Агресивний тип дивідендної політики включає: метод стабільного приросту дивідендів та метод постійного коефіцієнта виплат.