7 Відшкодування моральної шкоди у трудових правовідносинах

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Тобто, право на компенсацію шкоди громадяни мають лише в тому випадку, коли: 1) було порушено їхні законні права; 2) це порушення призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або вони змушені вживати додаткові зусилля для організації свого життя. Законні права – це не лише ті права працівників, які передбачені законами, але й ті, які випливають з інших нормативно-правових актів, трудової угоди. До найпоширеніших порушень можна віднести незаконне звільнення або переведення, невиплата належних працівникові грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, незаконне покладення матеріальної відповідальності тощо. Моральні страждання – це будь-які негативні відчуття, хвилювання, переживання тощо. За загальним правилом на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, позовна давність не поширюється (ст.268 Цивільного кодексу України). Однак норми трудового законодавства (ст.233 Кодексу законів про працю) дещо інші: громадяни повинні звернутись у суд із заявою в тримісячний строк з дня, коли вони дізналися чи повинні були дізнатися про порушення їхнього права. Якщо ж пропустити цей строк, відшкодувати шкоду вже неможливо. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: - у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; - у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним завданій моральній шкоді, а також мають ураховуватися вимоги розумності і справедливості. Так, за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу – ст.ст. 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст. 47 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”). Відповідно ж до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок із відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як правило, передбачаються укладеним сторонами контрактом, який, у разі погіршення становища працівника, порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством згідно зі ст. 9 КЗпП вважатиметься недійсними.