статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обгрунтовано розподілити між виробами.

Номенклатура калькуляційних статей витрат:

• сировина та матеріали;

• енергія технологічна;

• основна заробітна плата робітників;

• додаткова заробітна плата робітників;

• відрахування на соціальні потреби виробників;

• утримання та експлуатація машин і устаткування;

• загальновиробничі витрати;

Цехова собівартість

• загальногосподарські витрати;

• підготовка та освоєння виробництва;

Виробнича собівартість

• позавиробничі витрати;

Повна собівартість

4. в економіці використовуються два методи калькулювання:

• калькулювання за повними витратами – всі види витрат включаються, що стосуються виробництва й продажу продукції включаються у калькуляцію. Такий метод застосовується на вітчизняних виробничих підприємствах.

• метод калькулювання за неповними витратами – частина непрямих витрат не відноситься на собівартість, а безпосередньо віднімається із виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання є метод «direct-cost», коли на собівартість відносяться лише прямі витрати, а непрямі на певний період часу. Він застосовується на підприємствах за кордоном.

В окремих галузях економіки (машинобудуванні) номенклатура статй відхиляється від новеденої, а добавляється «закуплені вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій», «спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення». Втрати від браку «напівфабрикати власного виробничцтва».

3. Структура ціни та її елементи.

Співвідношення деяких елементів ціни, виражене у відсотках, або долею являє собою структуру ціни (див. Таблицю 1)

Ц = С +П, грн.

Прибуток – це та частина виручки, що залишається підприємству після відшкодування усіх витрат, пов’язаних з видами діяльності. В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства.

Акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари, визначені законом як підакцизні, що включаються до ціни цих товарів.

Податок на додану вартість – це непрямий податок на споживачів. Він вилучає до бюджету частину доданої вартості створеної на всіх стадіях виробництва та обігу. Він включається у вигляді надбавки до ціни товарів, робіт або послуг і повністю сплачується кінцевим споживачем товарів, робіт або послуг.

Постачальницько-збутові надбавки – надбавки до ціни; загальні, фрахтові.

Торгова надбавка – це надбавка до ціни, тобто торговий прибуток у % вигляді.

4.Сукупні витрати підприємства.

Сукупні витрати підприємства залежно від їхнього призначення виражається кількома ознаками:

• високі витрати;

• кошторис виробництва;

• собівартість валової, товарної та реалізованої продукції.

Кошторис виробництва – це витрати підприємства пов’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді, чи ні. Отже кошторис виробництва і собівартість як правило не збігають. Кошторис виробництва складається з елементів:

• Матеріальні витрати:

  1. сировина і матеріали (з товаротранспортними затратами);

  2. товари, що їх треба купити для укомплектовування (двигуни);

  3. покупні напівфабрикати (штамповки, відливки, поковки);

  4. виробничі послуги, сторонніх підприємств, необхідні для виробництва;

  5. допоміжні матеріали (фарба, кришильні матеріали);

  6. паливо те енергія зі сторони;

  7. пошук та використання природної сировини.

     • Заробітна плата – всі форми оплати праці штатного і позаштатного персоналу та управління.

     • Відрахування на соціальні потреби:

       1. 32% в Пенсійний фонд;

       2. 2,9% на соціальне страхування;

       3. 1,9% на безробіття.

       4. Різні тарифи в фонд «Нещасного випадку на підприємстві».

• Амортизація основних засобів у вигляді амортизаційних відрахувань на повне їх відтворення і обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості.

Амортизація нематеріальних активів здійснюється рівномірно-лінійним методам виходячи з терміну користування цим активом 10 років.

• Інші витрати:

1. оплата послуг зв’язку;

2. послуги по охороні підприємства;

3. страхування майна;

4. винагорода за винаходи;

5. витрати на відрядження;

6. витрати на сертифікацію продукції;

7. оплата гарантійного ремонту.

• Витрати, які не викладаються у виробничу собівартість (тобто витрачаються за рахунок прибутку підприємства).

• Зміна залишків витрат майбутніх періодів (приріст віднімається, зменшення додається).

• Зміна залишків резерву майбутніх платежів (приріст додається, зменшення віднімається).

• Зміна залишків незавершеного виробництва (приріст віднімається, зменшення додається).

• Поза виробничі комерційні витрати (приклад).

На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції.

Собівартість валової продукції обчислюється на підприємствах, на яких величина залишків незавершеного виробництва не є стабільною величиною. Даний показник розраховується тільки для внутрішніх потреб підприємства.

Для обчислення собівартості товарної продукції є два способи:

1. кошторисний метод.

2. Сумуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів.

С_т. =

3. факторний метод.

С_т. = С_{т. р.} -

С_{т. р.} – собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат минулого періоду;

m – кількість факторів впливу на собівартість продукції в плановому періоді;

– зміна собівартості в плановому періоді.

Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів от обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу:

_от = (С₂ - С₁)N₂=>С_т. = С_{т. р} - (С₂ - С₁)N₂.

С₁, С₂ – витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу;

N₂ – обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.

Оскільки в розрахунковій собівартості С_{т. р.} – умовно-постійні витрати взято на рівні базового періоду, а в плановому обсяг виробництва може змінитись, то він вплине на собівартість продукції.

_{у п.} = С_{у. п. б.}

_{у п.} – відносна зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді.

С_{у. н. б.} – абсолютна сума умовно постійних витрат у базовому періоді.

Р _в.;Р _{у. п.} – зміна у плановому періоді відповідно обсягу виробництва та умовно-постійних витрат, %.

Собівартість реалізованої продукції обчислюється корегуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.

С _р = С_{т. п.}+(С _{с. п.} – С _{с. к.}).

Де, С _р. – собівартість реалізованої продукції;

С_{т. п.} – собівартість товарної продукції;

С _{с. п.}; С _{с. к.} – собівартість залишків товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду.

Основні питання до теми:

1. Що таке витрати виробництва?

2. Які види витрат виробництва існують?

3. Що таке собівартість продукції?

4. Які витрати відшкодовуються за рахунок собівартості?

5. Які витрати відшкодовуються за рахунок прибутку?

6. Що таке калькулювання собівартості продукції?

7. Які методи калькулювання продукції існують?

8. Які є види калькуляцій?

9. Яка номенклатура калькуляційних статей витрат?

10. Що таке структура ціни?

11. Які елементи входять в структуру ціни?

12.Що таке валові витрати?

13.Що таке кошторис виробництва?

Література.

1.Під ред.С.Ф.Покропивного «Економіка підприємства» К: КНЕУ; 2001;

2.А.Д.Чудаков «Цены и ценообразование» М: РДЛ; 2003

Додаток 1: Таблиця 1 – Структура ціни

Ц = С + П – оптова ціна

підприємства без ПДВ

Ц = С + П + Аз – відпускна ціна під-

п риємства без ПДВ

Ц = С + П + Аз + ПДВ – відпускна ціна підпри-

ємства з ПДВ (покупна ціна оптового посередника

Ц = С + П + Аз + ПДВ + ПЗН – продажна ціна оптового посередни-

к а (покупна ціна підприємства торгівлі)

Ц = С + П + Аз + ПДВ + ПЗН + ТН – роздрібна ц

Приклад 1:

Розрахунок калькуляції виду продукції:

Приклад 2:

Скласти кошторис витрат на 2005 рік, якщо виробництво продукції збільшиться на 4%. Відрахування на соціальні потреби 45%, амортизація основних засобів і нематеріальних активів розраховується не прямолінійним способом і строком дії 10 років. Балансова вартість 30000 грн. Штрафи у звітному році склали 400 грн. у плановому 450 грн. Зміна залишків витрат майбутніх періодів – 200; +300; зміна залишків резерву майбутніх платежів +10; – 15; зміна залишків незавершеного виробництва +50; – 200.

Кошторис витрат на 2005 рік.

Приклад 3:

Обсяг товарної продукції у звітному періоді становив 10200 тис. грн., а витрати на 1 грн. цієї продукції – 0,91 грн. У плановому році передбачено збільшити обсяг виробництва продукції на 10%. Внаслідок запровадження нової техніки буде зекономлено 260 тис. грн. Умовно-постійні витрати у звітному році досягли 2500 тис. грн., а у зв’язку із зростанням обсягу виробництва вони збільшаться в плановому році на 4%.

1. Розрахуємо плановий обсяг товарної продукції

N₂=10200+ (10200*10%) =11220 тис. грн.

2. Собівартість товарної продукції за рівнем за рівнем витрат звітного року

С_{т. а. р.} = 11220*0,91=10210 тис. грн.

3. Відносну економію умовно-постійних витрат внаслідок зростання обсягу виробництва продукції.

_{у. п.} = 2500* = -150 тис. грн.

4. Собівартість товарної продукції

С_{т. п.}-10210-(260+150)=9800 тис. грн.

5. Загальний рівень витрат на одиницю продукції

С _з. = = 0,87 грн.

6. На скільки зменшаться витрати в порівнянні з минулим роком

С= = 404%

Цей показник характеризує витрати за умови незмінних цін і структури випуску продукції.

Тема4: Цінова політика підприємства.

Основні питання теми:

1.Цінова політика підприємства.

2.Розробка цінової стратегії підприємства.

3.Модифікація цін на підприємстві.

1.Цінова політика підприємства.

Під ціновою політикою розуміють визначення рівня цін і можливих варіантів їхніх цін і можливих варіантів їхніх змін залежно від цілей і завдань, які вирішує підприємство в короткостроковому плані і на перспективу. Розробка цінової політики є однією із головних функцій маркетингу.

Правильна методика визначення ціни, розумна цінова тактика, послідовна реалізація обумовленої цінової стратегії є необхідними компонентами успішної діяльності кожного підприємства в умовах ринку.

У сучасних умовах розповсюдженим методом розробки загальної цінової політики є багатоетапний підхід до встановлення ціни. Метод включає шість етапів, кожний із яких накладає обмеження на наступний етап:

1. визначення цільового ринку;

2. аналіз визначення торгової марки;

3. аналіз інших елементів стратегій маркетингу;

4. визначення загальної цінової політики;

5. розробка цінової стратегії;

6. встановлення конкретних цін.

Перші чотири етапи роблять натиск на побудову загальної цінової політики, останні два концентруються на конкретних рішеннях і їхньої реалізації.

Крім цього, необхідно визначити, що є три основних підходи до ціноутворення, кожний із яких може бути вибраний підприємством:

1. стимулювання збуту;

2. отримання прибутків;

3. ціноутворення на підставі діючих законів.

У першому випадку підприємство зацікавлене в зростанні реалізації або максимізації частки на ринку, в другому і третьому випадку – максимізація прибутку, одержанні задовільного доходу, оптимізації доходу від інвестицій або забезпеченні швидкого одержання готівкових коштів. В умовах, діючих на ринку, підприємство бажає забезпечити собі беззбиткову дію, враховуючи гостру конкуренцію та зміну можливостей клієнтів.

Як кожна планова діяльність, стратегія ціноутворення починається з визначення цілей і закінчується адаптивним або корегуючим механізмом. Важливо, щоб рішення в цій галузі пов’язувалось із загальною програмою маркетингу підприємства. Це робиться на етапі визначення загальної цінової політики. Найтиповішим завданням, які вирішуються за допомогою проведення продуманої цінової політики є:

1. вихід на новий ринок;

2. введення нового товару;

3. захист власних позицій;

4. послідовний прохід по сегментах ринку;

5. швидке заміщення витрат («доступні ціни»);

6. задоволення повернення витрат(цільові ціни»);

7. стимулювання комплексних продаж («збитковий лідер»);

8. цінова дискримінація;

9. слідування за лідером.

2.Розробка цінової стратегії підприємства.

Встановлення ціни товару в умовах ринку є складним багатоетапним процесом, який потребує аналізу більшості ціноутворюючих чинників. Визначимо основні етапи, пов’язані з розробкою цінової політики або цінової стратегії підприємства в кожній стратегічній зоні господарювання і в кінцевому результаті з вибором рівня продажних цін.

Основні етапи:

1. загальне визначення ринку збуту, або прогнозування кон’юнктури ринку;

2. визначення моделі ринку з точки зору його конкуренто здатності;

3. визначення етапу життєвого циклу товару;

4. визначення загальних цілей підприємства в даному сегменті ринку;

5. вибір цільової політики підприємства;

6. вивчення чинників, які впливають на рівень продажної ціни;

7. прийняття базового рівня цін і визначення раціональної динаміки їхніх змін.

Після визначення типу ринку, етапу життєвого циклу товар та цілей підприємства необхідно вибрати найвигіднішу цінову політику, види якої перераховані в п. 1.Після цього необхідно перейти безпосередньо до комплексного аналізу чинників, які впливають на рівень продажної ціни товару. Всі чинники розробки цінової стратегії можна розділити на 5 груп:

• споживчі (попит, цінова еластичність попиту, збут);

• урядові (регулювання цін, діапазон цін, податкова і амортизаційна політика);

• учасників каналів збуту (умови поставок товарів і поправок до ціни);

• конкурентні (ціни конкурентів);

• витрати виробництва.

Таким чином, із розглянутої нами схеми видно, що визначення ціни товару в умовах ринку є складними багатофакторними процесами. Неможливо вести розрахунки ціни за єдиною формулою, не враховуючи всі зміни у зовнішньому і внутрішньому середовищі функціонування підприємства, цінової конкуренції ринку.

Цінова конкуренція характерна тим, що основою боротьби між конкурентами на ринку товарів є ціна. В такій боротьбі перемагає той, хто домагається нижчої, ніж ринкова ціна вартості своєї продукції. Це визначається конкуренто здатністю виробника продукції (підприємства) на виробництво конкурентоспроможної продукції.

3.Модифікація цін на підприємстві.

Більшість підприємств, діючих на ринку (особливо зовнішньому) встановлюють як правило на свої товари не одну оцінку, а систему цінових модифікацій в залежності від конкретних ринкових умов. Ця система цін враховує можливі особливості асортименту, модифікацій товару, особливості зовнішніх умов реалізації.

В економіці існує декілька видів цінових модифікацій:

1. Модифікація цін за географічним принципом підприємство реалізує свою продукцію в різних регіонах держави та за кордоном. В практиці склалося 5 основних географічних цінових стратегій:

   1. відпускна ціна підприємства на місці виробництва, тобто не несе витрати доставці продукції;

   2. єдина ціна – підприємство встановлює для всіх споживачів єдину ціну, не залежно від місця їх географічного розташування. В даному випадку програє ближній, а виграє дальній;

   3. зональні ціни – підприємство розділяє весь ринок та свій товар на декілька зон. Всі покупці з однієї зони платять однакову суму коштів;

   4. ціни фрахтового базису – продавець вибирає конкретне місце, як базисний пункт і нараховує всім покупцям, незалежно від фактичного місця відправки товару, додаткові фрахтові витрати до відпускної ціни;

   5. оплата фрахтових витрат – підприємство бере на себе витрати транспортування для більшого заволодіння клієнтом на ринку.

2. Модифікація цін через систему знижок:

   1. сконто – знижка при оплаті готівкою або попередній оплаті – що знижує витрати на підприємство за рахунок оборотності;

   2. оптові знижки – знижки на великі партії товару;

   3. функціональні знижки – це знижки посередникам по зберіганню, обліку і реалізацію товарних потоків;

   4. сезонні знижки – проводяться в період відсутності попиту.

3. Модифікація цін для стимулювання збуту:

   1. ціна-приманка – застосовується в роздрібній торгівлі для активізації потоку покупців;

   2. премія – готівкові виплати, премії кінцевому споживачу в роздрібній торгівлі (посередникам);

   3. низькі процентні ставки при продажу в кредит;

   4. психологічна модифікація цін – пропонується товар за ціною нижчою від зразка.

4. Цінові лінії:

   1. ціни потрібні відрізнятися одна від одної так, щоб споживач міг визначити якісні особливості між людяними;

   2. ціни повинні бути більш роздільними у верхньому діапазоні, оскільки споживчий попит стає менш еластичним з падінням цін;

   3. співвідношення цін повинно підтримуватись при підвищенні витрат.

Цінові лінії створюють переваги як для учасників каналів товарообігу, так і для споживачів.

Питання для контролю по темі:

1. Що таке цінова політика підприємства?

2. Які етапи цінової політики підприємства існують?

3. Які завдання підприємством вирішуються при визначенні цінової політики?

4. Які основні етапи кожної стратегічної зони підприємства існують?

5. Які чинники цінової стратегії підприємства?

6. Що таке цінова конкуренція?

7. Що таке модифікація цін за географічним принципом і які цінові стратегії до неї відносяться?

8. Що таке модифікація цін через знижки і які види знижок?

9. Які види модифікація цін для стимулювання збуту?

10. Які існують цінові лінії?

Література.

1. А.Д.Чудаков «Цены и ценообразования» М: РДП 2003.

2. В.В.Кулішов «Економіка підприємства» К.: Ельга-Ніка-Центр: 2003р.

3. Под ред. В.Е.Есипова «Цены и ценообразование» С.П.: 1999г.

Тема5: Цінова політика держави.

Основні питання теми:

1.Форми і методи державного регулювання цін.

2.Повноваження органів державного регулювання цін.

3.Контроль за додержанням державної дисципліни цін.

4.Державне регулювання цін монопольних утворень.

1.Форми і методи державного регулювання цін.

Державне регулювання цін являє собою діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який забезпечував би рентабельну діяльність суб’єктів господарювання, паритет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітної плати, стійкість валюти та інші економічні параметри в державі.

Державне регулювання цін – це не разовий акт встановлення рівня цін, її динаміки і співвідношення, а комплекс заходів щодо активізації ціноутворюючих факторів.

Мета державного регулювання цін:

• забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке не призводило б до руйнівних наслідків для економіки;

• здійснення соціальної політики держави та захист окремих верств населення;

• стримування інфляційного підвищення цін через запровадження заходів, які усували б причини його виникнення;

• формування нового попиту населення та культури споживання завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації якщо держава прагне збільшити;

• запобігання споживанню соціально шкідливих товарів або тих що можуть загрожувати життю та здоров’ю людини.

Державне регулювання цін – це гнучка виважена система заходів впливу на процеси ціноутворення, спрямована на забезпечення:

• рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств і регіонів;

• збалансування ринку засобів виробництва і предметів споживання;

• протидії монопольним тенденціям виробництва товарів;

• об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що сприяє еквівалентному обліку;

• розширення сфери застосування вільних цін;

• підвищення якості продукції;

• соціальних гарантій, у першу чергу – для малозабезпечених прошарків населення;

• створення необхідних економічних гарантій для виробників;

• орієнтація цін внутрішнього ринку на рівень світових цін.

Державне регулювання цін може здійснюватись прямим і непрямим методами.

Прямі методи – це методи встановлення цін на свої вироби підприємствами самостійно, але враховуючи чинні державні законодавчі та нормативні акти.

Непрямі методи – передбачають зміну кун’юктури, встановлення оптимального співвідношення між попитом та пропозицією. Вони здійснюються в різних формах – від державних замовлень до регулювання витрат підприємства через встановлення норм і нормативів.

Ці методи не мають безпосередньої дії, але сприяють уповільненню підвищення цін.

Методи, за допомогою яких держава впливає на процеси ціноутворення умовно поділяють на:

• економічні

• командно-адміністративні.

До економічних методів належать:

• насичення ринку споживчими товарами;

• надання податкових пільг;

• система кредитування підприємств;

• суворе дотримання чинного антимонопольного законодавства;

• державна інвестиційна політика;

• виважена імпортно-експортна та митна політика;

• державні замовлення.

До адміністративно-командних методів належать:

• встановлення фіксованих цін;

• встановлення регульованих цін;

• встановлення дотацій виробникам окремих видів товарів.

Основними напрямками державного регулювання цін в Україні є:

• розмежування повноважень центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, виконавчих органів міських рад в сфері ціноутворення;

• антимонопольне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення;

• декларування цін.

2.Повноваження органів державного регулювання цін.

Органи державної виконавчої влади встановлюють ціни і тарифи на окремі види продукції, товарів і послуг у відповідності з повноваженнями, визначеними КМУ «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» №1548 від 25.12.96р. зі змінами та доповненнями:

1. Міністерство економіки встановлює оптові цілі на газ природний для виробників і постачальників та тарифи на його транспортування територією України, та роздрібних цін для населення.

2. Міністерство транспорту за погодженням з Міністерством економіки встановлює:

• тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ним послуги;

• тарифи на перевезення пасажирів, багажу залізничним транспортом у міжнародному і внутрішньому сполученні (крім приміських перевезень)

• тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами міжміських, міжобласних маршрутів.

3. Міністерство зв’язку з погодженням з Міністерством економіки встановлює тарифи на основі послуги зв’язку в межах України і на міжнародні послуги зв’язку.

4. Міністерство фінансів за погодженням з Міністерством економіки та Національним банком затверджує ціни на дорогоцінні метали у виробах і брухті та на дорогоцінне каміння, що скуповується у населення.

5. Міністерство освіти, Міністерство охорони здоров’я, до сфери яких належать навчально-виховні заклади, за погодженням з Міністерством фінансів встановлюють граничний розмір плати за проживання в гуртожитках.

6. Національна комісія з питань регулювання електроенергетики встановлює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб.

7. Рада Міністрів Криму, обласні та міські державні адміністрації встановлюють:

   • ціни на паливо-енергетичні ресурси;

   • тарифи на послуги теплопостачання;

   • тарифи на послуги водопостачання і водовідведення;

   • тарифи на послуги лікувально-санітарно-профілактичними джерелами і комунальними закладами охорони здоров’я:

   • перевезення пасажирів і багажу приміським залізничним транспортом.

3.Контроль за додержанням державної дисципліни цін.

Координація роботи щодо здійснення політики цін, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін, вживання заходів щодо корегування цін і тарифів здійснюється відповідними державними органами управління України та їх структурними підрозділами:

• Державна комісія з контролю за цінами;

• Держана податкова адміністрація;

• Відділи цін про Облдержадміністраціях.

Ці органи здійснюють контроль за цінами у міцній взаємодії з:

• профспілками;

• спілками споживачів;

• іншими громадськими організаціями.

Спостереженням за рівнем цін займаються центральні статистичні управління. Органи статистики забезпечують нагляд за динамікою цін і тарифів в Україні, розробляють індекси їх зміни, обчислюють вплив змін цін і тарифів на рівень життя населення.

Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів.

При встановленні вільних цін контролюється правомірність до застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства.

За порушення державної дисципліни цін встановлюється відповідальність згідно до «Інструкцій про порядок застосування економічних та фінансових санкцій органами Державного контролю за цінами».

4.Державне регулювання цін монопольних утворень.

Особливе значення має антимонопольне регулювання, яке передбачає вживання різних заходів у разі порушення підприємствами ділових відносин:

• дискримінацій до інших підприємств;

• відмові надавати знижки своїм клієнтам;

• встановлення будь-яких примусових умов при укладанні договорів та постачання товарів, сировини, що не прийнятні для споживача;

• пропонування демпінгових цін;

• примушування купувати товари лише у конкретного виробника;

• відмові постачати товари реалі заторам;

• повного контролю за встановленням роздрібних цін виробника у торгівельній мережі на всій території.

Ціни на продукцію монопольних утворень регулюються шляхом встановлення:

• фіксованих цін;

• граничних рівнів цін;

• граничних рівнів торгівельних надбавок;

• граничних нормативів рентабельності;

• обов’язкове декларування цін.

Декларування цін – це дозвіл на підвищення вільних відпускних цін підприємствами-монополістами, воно проходить після погодження з підприємствами-споживачами.

У декларації міститься слідуюча інформація:

• пояснювальна записка про причини підвищення цін;

• відомості про заплановану ціну з розшифровкою матеріальних і трудових витрат;

• протоколи погодження цін зі споживачами;

• відомості про обсяги виробництва;

• дані про запланований та досягнутий прибуток.

Підвищення цін без декларування кваліфікується як порушення державної дисципліни цін і карається згідно законів.

Питання для контролю по темі:

1. Що таке державне регулювання цін?

2. Мета державного регулювання цін?

3. Які заходи впливають на процес ціноутворення?

4. Які методи державного регулювання цін?

5. Що належить до економічних методів державного регулювання цін?

6. Що належить до адміністративно-командних методів державного регулювання цін?

7. Які основні напрямки державного регулювання цін?

8. Які органи виконавчої влади встановлюють ціни і тарифи на товари і послуги?

9. Які органи контролюють дисципліну цін?

10. Які органи ведуть спостереження за цінами?

11. Які заходи проводить антимонопольне регулювання?

12. Як ціни регулюються на продукцію монопольних утворень?

13. Що таке декларування цін?

14. Яка інформація міститься в деклараціях про ціни?

Література.

1. Шкварчук Л.О. «Ціни і ціноутворення» К.: «Кондор»: 2003

2. Чудаков А.Д. «Цены и ценообразования» М: РДП 2003

Тема6: Методи ринкового ціноутворення.

Основні питання теми:

1.Витратні методи ціноутворення.

2.Маркетингові методи ціноутворення.

3.Параметричні методи ціноутворення.

1.Витратні методи ціноутворення.

До витратних методів ціноутворення належать:

• метод заснований на визначенні повних витрат;

• метод заснований на прямих витратах;

• метод обліку рентабельності інвестицій;

• метод граничних витрат;

• аналіз беззбитковості.

Метод заснований на визначенні повних витрат

Сутність даного методу полягає в сумуванні змінних, постійних витрат і прибутку, який підприємство розраховує одержати.

Ц_н.в = С_зм + С_п.в + П;

Головна перевага – це простота і зручність.

Недоліки – при встановленні ціни не приймаються до уваги попит на товар, конкуренцію на ринку.

Цей метод поширений на підприємствах з чітко вираженою товарною диференціацією, для розрахунку цін на нові товари.

Метод заснований на прямих витратах

Суть методу полягає в установленні ціни шляхом додавання до змінних витрат розрахованої надбавки – маржинального прибутку.

При застосуванні цього методу функція витрат полягає в установленні нижньої межі для початкової ціни на продукцію.

Даний метод застосовується коли на підприємстві немає нової загрузки і стоїть питання про виживання підприємства.

Перевага – цей метод більш удосконалений так як дозволяє з урахуванням умов збуту знаходить оптимальний варіант відношення об’ємів випуску, реалізації і собівартості продукції.

Недоліки – застосовується при недозагрузці виробничих потужностей або коли постійні витрати покриваються цінами, встановленими із іншого об’єму виробництва.

Метод обліку рентабельності інвестицій

Він полягає в тому щоб оцінити нові витрати при різних програмах виробництва і виявити об’єм випуску, реалізація якого по встановленій ціні дозволить окупити вкладені капіталовкладення.

Даний метод один із яких враховує платність фінансових ресурсів, необхідних для виробництва та реалізацій товарів.

Недолік – використання кредитів, відсотків ставки яких в лімітних умовах не можливо передбачити.

Метод граничних витрат

При граничному ціноутворенні надбавки застосовуються тільки до високої собівартості виробленого товару або наданої послуги. Він застосовується лише тоді, коли гарантований продаж товарів або послуг за більш високою ціною, щоб покрити постійні витрати.

Метод обліку беззбитковості

Цей метод заснований на аналізі беззбитковості і підприємство хоче встановити ціну на свій товар на такому рівні, який забезпечив би йому одержання бажаного об’єму прибутку.

2.Маркетингові методи ціноутворення.

Знаючи попит, витрати і ціни конкурентів, фірма готова до вибору ціни на власні товари. Ціна буде знаходитись приблизно у проміжку між низькою, що не забезпечує прибуток і високою, яка перешкоджає формуванню попиту.

До маркетингових методів належать:

• визначення ціни з орієнтацією на попит;

• визначення ціни на підставі аналізі мінімальних прибутків і збитків;

• визначення ціни на підставі максимального піку прибутків і збитків;

• визначення ціни з орієнтацією на конкурентів;

• визначення ціни з урахуванням поточних цін;

• визначення ціни з орієнтацією на ринкові ціни;

• встановлення ціни шляхом слідування за цінами офіційних лідерів на ринку;

• формування ціни на основі вже прийнятих на даному ринку престижних цін, суперницьких цін;

• встановлення ціни на основі відчутної цінності товару;

• тендерний метод.

В сучасних умовах в нашій країні на малих і середніх фірмах і в часному бізнесі застосовуються:

• метод середніх витрат – є прибуток, тобто нарахування певної націнки на собівартість товару;

• розрахунок ціни на підставі беззбитковості і забезпечення цільового прибутку;

• метод мінімальних витрат – встановлення ціни на покриття собівартості продукції;

• метод ціноутворення із підвищенням ціни шляхом надбавки до неї (за зберігання, транспортування)

• метод цільового ціноутворення – утворення наліченого прибутку.

3.Параметричні методи ціноутворення.

Підприємство часто приходить до висновку в необхідності проектування і освоєння такої продукції, яка не змінює раніше виготовлену, а доповнює її і розширює її параметричний ряд.

Під параметричним рядом розуміють сукупність конструктивно і технологічно однорідних виробів, призначених для виконання одних і тих же функцій і відрізняючих одне від одного техніко-економічними показниками.

До параметричних методів відносяться:

• метод питомих показників;

• метод регресного аналізу;

• баловий метод;

• агрегатний метод.

Метод питомих показників

Він використовується для визначення і аналізу цін невеликих груп продукцій, характерна ознака якої є наявність одного основного параметру.

Ц_н = (Ц_б / П_рб) · П_рн

Ц_б – ціна базисного виробу;

П_рб – величина параметру базисного вибору;

П_рн – значення параметру нового виробу.

Цей метод можна застосувати для обґрунтування рівня і співвідношення цін невеликих параметричних груп, які мають складну конструкцію і характеризуються одним параметром.

Метод регресного аналізу

Цей метод застосовується для визначення залежності зміни ціни від зміни техніко-економічних параметрів продукції.

Ц= f (x₁, x₂, …, x_n);

x₁, x₂, x_n – параметри ряду.

Можуть бути одержані три види регресивних рівнянь:

лінійні, степеневі, параболічні.

Баловий метод

Баловий метод ґрунтується на діагностичному методі кількісного визначення ціно чутливості. Суть цього методу полягає в тому, що на основі експертних оцінок значення параметру виробу споживачі визначають кількість балів, сумування яких дає оцінку техніко-економічного рівня виробу.

Ц_н = Σ (Б_ні · V_і) · ;

Ц_н – ціна нового виробу;

Б_ні – балова оцінка і-того параметру нового виробу;

ББ_і – балова оцінка і-того параметру базового виробу;

Ц_б – ціна базового виробу.

Цей метод застосовується в парфюмерно-косметичній, харчовій промисловості, коли можна оцінити методом опитування параметри виробу і визначити вагомість параметру.

Агрегатний метод

Суть цього методу полягає в сумуванні цін кожної із частин виробу, які складають параметричний ряд з добавкою вартості оригінальних вузлів, витрат на зборку та нормативного прибутку.

Ц_н = Ц_б + С_вн + П_вн;

Ц_н – ціна нового виробу;

Ц_б – ціна базового виробу;

С_вн – собівартість нового вузла;

П_вн – прибуток нового вузла.

Питання для контролю по темі:

1. Які витратні методи ціноутворення існують?

2. Сутність методу заснованого на визначенні нових витрат.

3. Сутність методу заснованого на визначенні прямих витрат.

4. Сутність методу граничних витрат.

5. Сутність методу обліку беззбитковості.

6. Метод обліку рентабельності інвестицій.

7. Методи ціноутворення малого та середнього бізнесу.

8. Маркетингові методи ціноутворення.

9. Сутність параметричних методів ціноутворення.

10. Метод питомих показників.

11. Метод регресного аналізу.

12. Баловий метод.

13. Агрегатний метод.

Література.

1. В.Е.Есипов «Цены и ценообразование» С.П.: 1999г.

2. Л.О.Шкварчук «Ціни і ціноутворення» К.: «Кондор» 2003р.

Тема7: Система цін біржової торгівлі.

Основні питання теми:

1.Поняття товарної біржі.

2.Фундаментальний аналіз біржових цін.

1.Поняття товарної біржі.

Сучасні товарні, фондові та валютні біржі відіграють вирішальну роль при формуванні основних ринкових цін та курсів.

Товарна біржа є організацією, що об’єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу та комерційну діяльність і має на меті надання послуг в укладанні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозиції товарів, вивчення, упорядкування і посилення товарообігу та пов’язаних з ним торгових операцій.

Сучасна товарна біржа – це ринок контрактів на поставку товару.

Товарна біржа – це акціонерне товариство з обмеженою відповідальність. Вона надає своїм членам торговий зал, розподілений на секції – «ями» за видами товарів; засоби зв’язку, які забезпечують отримання інформації про хід торгівлі (екран, комп’ютери); контролює виконання біржових правил.

Витрати покриваються за рахунок продажу «місць» на біржі, членських внесків, комісійних внесків за угодами. Розмір членського внеску визначається статутом біржі.

Діяльність товарної біржі здійснюється відповідно до Закону України «Про товарну біджу», чинного законодавства України, статуту біржі, правил біржової торгівлі та біржового арбітражу.

Товарна біржа здійснює свою діяльність за такими принципами:

• рівноправності учасників біржових торгів;

• застосування віяних ринкових цін;

• публічного проведення біржових товарів.

Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власні рахунки в банку, печатку із зображанням свого найменування.

Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання від цього прибутку.

2.Фундаментальний аналіз біржових цін.

На ринку сировини, капіталу та валюти є декілька видів цін:

- ціни ф’ючерсних угод;

• ціни аукціонних угод;

• спотові ціни;

• форвардні ціни.

Для того, щоб товар став біржовим, він повинен відповідати наступним вимогам:

1. Фундаментальний аналіз біржових цін.

1. кількість товару в натуральних одиницях виміру фактична величина продажу називається латами;

2. якість товару в угоді визначають за стандартними і технічними умовами;

3. товар повинен бути ліквідним – його можна купити і продати в будь-який момент;

4. товар в біржових товарах повинен бути масовим, тобто не монопольним.

Для купівлі – продажу товару на біржі складається:

Біржова угода – це письмово оформлений документ на реальний товар із встановленими строками поставки.

На кожен вид товару встановлюється:

• ціна продавця на біржовий товар – ціна вказана у заявці на продаж;

• ціна покупця – ціна вказана покупцем у заявках стосовно купівлі.

Ціна біржової угоди – це ціна за якою здійснюється операція купівлі-продажу товарів і зафіксована біржовим маклером. Вона базується на базі біржової котировки (попиту і пропозиції) та надбавок або знижок.

Для завершення операції повинні бути зафіксовані три параметри: ціна, сума і строк поставки.

Ціна за спотовим контрактом – це ціна за певний стандартний товар, який протягом тижня поставляється до сертифікованого біржового складу. Оплата за цим контрактом повинна бути проведена протягом двох днів після укладання угоди.

Ціна за форвардним контрактом являє собою ціну на поставку товару в майбутньому (через місяць, три, шість або дев’ять). Оплата за цим контрактом повинна бути проведена також на протязі двох днів після укладання угоди.

Ціна за ф’ючерсною угодою являє собою ціну за стандартний товар на поставку в майбутньому. Ціна контракту визначається на публічному аукціоні на біржових торгах. Ф’ючерсна угода реалізує не товар, а договір на його можливу поставку в майбутньому.

Біржове котирування – це ціна біржових угод, які укладаються на стандартну кількість стандартизованого товару в біржовій «ямі».

Котирування буває офіційне і поза офіційне.

Офіційне котирування – це визначення цін біржовою групою.

Поза офіційне (довідкове) котирування на підставі аналізу попиту і пропозиції з урахуванням оцінки котирувальною комісією.

Питання для контролю по темі:

1. Що таке товарна біржа?

2. За рахунок чого покриваються витрати на біржі?

3. Які принципи діяльності товарної біржі?

4. Які умови ставить біржа до товару?

5. Що таке біржова угода?

6. Що таке ціна біржової угоди?

7. Що таке ціна за спотовим контрактом?

8. Що таке ціна за форвардним контрактом?

9. Що таке ціна за ф’ючерсною угодою?

10. Що таке біржове котирування?

Література.

1. Л.О.Шкварчук «Ціни і ціноутворення» К.: «Кондор» 2003р.

2. И.Желтякова, И Маковиков, Н. Пузиня «Цены и ценообразование» С-П; «Питер», 1999.

Тема 8: Зовнішньоторговельне ціноутворення.

Основні питання теми:

1.Види цін у зовнішній торгівлі.

2.Механізм розрахунку зовнішньоторговельних цін.

3.Система поправок до зовнішньоторговельних цін.

4.Митне регулювання ціноутворення.

1.Види цін у зовнішній торгівлі.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначив: зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів – це господарська діяльність фізичних та юридичних осіб України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними як на території України, так і за її межами.

Знання системи світових та зовнішньоторговельних цін, кваліфіковане їх обґрунтування – це важлива ділова дія досягнення успіху на зовнішніх ринках, що дає змогу залучити валюту, розвивати виробництво, покращити стан обігових коштів підприємств і своєчасно сплачувати заробітну плату.

В зовнішньоторговельній діяльності існують:

- світові;

- контрактні;

- зовнішньоторговельні ціни.

Світові ціни – це експортні ціни основних постачальників конкретного товару та імпортні ціни у найважливіших центрах імпорту цього товару (на пшеницю та алюміній – ціни Канади, пиломатеріали – ціни Швеції, хутро – ціни С-Петербургських та Лондонських аукціонів, нафта – ціни країн членів ОПЕК).

Світові ціни поділяються на:

• довідкові ціни – це прейскурантні ціни в зовнішньоторговельній практиці. Вони регулярно публікуються і вищі за контрактні ціни.

• біржове котирування – ціни міжнародних товарних бірж і аукціонів.

• ціни товарів – це ціни на товари та послуги на оголошених тендерах.

Ціни фактичних угод – це ціни, зазначені в зовнішньоторговельних контрактах, або вони називаються – Контрактні ціни. Вона є комерційною таємницею. Вона встановлюється у валюті держави-експортера, імпортера або у валюті третьої держави.

Зовнішньоторговельна ціна на експортні та імпортні товари, яка встановлюється за взаємним договором між продавцем та покупцем товару і сплачена сума коштів покупцем. Вона відрізняється від контрактної (базисної) на умови поставки «ІНКОТЕРМС»

Міжнародна торгова плата в 1953, 1980, 1990 та 2000р. розробила збірником «Міжнародні правила торгових термінів ІНКОТЕРМС» - це набір умов для поставки міжнародних товарів. Основним терміном базису поставки є «франко» - тобто покупець вільний від ризику всіх витрат на доставку товару зазаначеного в пунктах франко.

ІНКОТЕРМС ділиться на 4 групи:

1. Група Е регламентує зобов’язання продавця і покупця при здійсненні поставки «франко-завод».

2. Група F

FCA - «франко-перевізник»

FAS - «вздовж борта судна»

FOB – «франко-борт судна»

3. Група С

CAF – «вартість і фрахт»

CIF – «вартість страхування і фрахт»

CPТ – «доставка, сплачена до...»

CIP – «доставка та страхування, сплачені до...».

За умовою С продавець передає вантаж перевізнику у своїй країні, але витрачає кошти на доставку в країну покупця. В країні покупця і продавця в момент транспортування несе відповідальність «перевізник».

4. Група D

DAF – «поставлено на кордон»

DES – «поставлено до борту судна»

DEQ – «поставлено з пристані»

DDU – «поставлено без сплати мита»

DDP – «поставлено зі сплатою мита».

2.Механізм розрахунку зовнішньоторговельних цін.

Зовнішньоторговельні ціни поділяються на:

• Експортні

• Імпортні

Експортні ціни це:

• Витрати виробництва експортера;

• Витрати на транспортування вантажу;

• Митні збори в розмірі 0,15% від вартості вантажу;

• Ввізне мито (різне для різних товарів і іноді дорівнює 100% до ціни товару);

• Акцизний збір

Сав = (МВ+ВМ)*АЗ; - ставка акцизного збору;

МВ – митна вартість товару;

ВМ – ввізне мито;

АЗ – ставка акцизного збору на підакцизні товари;

• ПДВ.

Ціна імпорту це:

• Ціни держави постачальника (митна вартість товару з доставкою до кордону або на умовах групи D);

• Митні збори;

• Мито;

• Акцизний збір для підакцизних товарів;

• Податок на додану вартість.

3. Митне регулювання ціноутворення.

До 1994 року не було правового врегулювання зовнішньоекономічної діяльності на Україні. З другої половини 1994 року встановлюються нормативно-правові акти врегулювання цього питання.

Правові засади зовнішньоекономічної діяльності закріплені в «Митному кодексі України», Закону України «Про митний тариф України», Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів України».

Митний тариф – це систематизований перелік ставок мита, яким обкладаються товари чи послуги, які ввозяться або вивозяться з території України.

Ставки митного тарифу – це відсоткове вираження митної вартості товару і єдине для всіх суб’єктів ЗЕД (юридичних та фізичних осіб) на даний вид товару.

Митна вартість товару – ціна, яка фактично підлягає сплаті на момент перетину кордону України. Якщо митна вартість вказана в валюті, то перераховується у групу за курсом НБУ на день подання митної декларацій.

Митні збори:

• Оформлення товарів у зонах митного контролю;

• Зберігання товару на митній території;

• Митне оформлення в позаробочий час.

Ставки митних зборів встановлені Постановою КМУ «Про ставки митних зборів» і виражені як в грошовому, так і % відношенні до митної вартості товару.

4.Система поправок до зовнішньо-торгівельних цін.

До найважливіших поправок у практиці міжнародної торгівлі можна віднести:

• Поправки на техніко-економічні відмінності – це знижки або надбавки до ціни за особливості деяких видів техніко-економічних параметрів (до 10%)

• Поправка на комплектацію – знижки або надбавки до ціни на збільшення або зменшення комплектності або запасних частин (8-10%)

• Поправка на тропічне виконання – надбавка до ціни на особливий вид виконання товару (10-15%)

• Приведення до єдиних умов поставки (надбавки за транспортно-експедиційні послуги, фрахтування та страхування) (12-15%)

• Поправка на в торгування – знижка до ціни на умовах зовнішньо-торгівельного контракту (20-25%)

• Приведення імпортної ціни по строку поставки – зниження або надбавка за рахунок курсових різниць.

• Поправки на умови платежу (знижки або надбавки за авансовий платіж, кредит, розстрочку платежу до 5%).

Питання для контролю по темі :

1. Яке значення мають світові та зовнішньоекономічні ціни в економіці країни?

2. Чим регулюється Україною ціноутворення в зовнішній торгівлі?

3. Що таке світові ціни? Як вони поділяються?

4. Що таке контрактні ціни?

5. Що таке зовнішньоторговельні ціни?

6. Що таке «ІНКОТЕРМС»

7. На які групи поділяється «ІНКОТЕРМС»

8. Що таке експортні ціни?

9. Що таке імпортні ціни?

10. Якими законами регулюється митне ціноутворення?

11. Що таке митна вартість товару?

12. Що таке митні збори?

13. Яка система поправок існує в зовнішньо-торгівельній діяльності?

Література.

1. Л.О.Шкварчук «Ціни і ціноутворення» К: Колдор: 2003 р.

2. А.Д.Чудаков «Цены и ценообразование» М: РДП: 2003 г.

3. И.Желтекова, Г.Маховикова «Цены и ценообразование» С-П: «Литер»; 1999г.

Додаток 1:

Ціноутворення в зовнішньоторгівельній діяльності

Світові ціни

1. довідкові 1.Зовнішньоторгі-

2. біржове котирування вельні ціни на екс-

3. тендерні ціни портні товари

2.Зовнішньоторгі-

вельні ціни на ім-

портні товари

Додаток2: ІНКОТЕРМС – 2000 – «франко» поставки продавця

Група Е – «франко-завод»

Група F – FCA – «франко-перевізник»

FAS – «франко вздовж борта судна»

FOB – «франко-борт судна»

Група C – CAF – «вартість і фрахт»

CIF – «вартість страхування і фрахт»

CPT – «доставка оплачена до...»

CIP – «доставка та страхування до...»

За умовою групи С продавець передає вантаж покупцеві у своїй країні, але витрачає кошти на доставку в країну покупця. Відповідальність за транспортування несе «перевізник».

Група D – DAF – «поставлено на кордон»

DES – «поставлено з борту судна»

DEQ – «поставлено з пристані»

DDU – «поставлено без сплати мита»

DDP – «поставлено зі сплатою мита».

Додаток 3.Експортна ціна зовнішньоторговельного контракту

1.Ціна зовнішньоторговельна на експортні товари:

Це = Се+П+Стр+М+МЗ+АЗ+ПДВ,

Се – витрати виробництва експортера, М – мито, П-пр Тема 1:Суть, види та функції ціни в ринковій економіці.

Основні питання теми:

1.Поняття ціни та ціноутворення в ринковій економіці.

2.Види цін та їх класифікація.

3.Функції ціни.

2. Поняття ціни та ціноутворення в ринковій економіці.

Ціна та ціноутворення являються особливими поняттями, які характеризують кількісні відношення при купівлі-продажу товару.

Товар – це все те, що задавольняє потреби та пропонуєтьсядля продажу (вироби, послуги, робочі місця, ідеї та інше)

Є два підходи до визначення ціни товару:

• ціна товару складає його вартість, тобто складає загальні витрати праці. Ці витрати праці повинні відповідати середнім вимогам на даний період часу кваліфікації, інтенсивності та забезпеченню праці. При цьому підході ціна являється грошовим вираженням вартості товару.

• ціна товару в ринковій економіці залежить від попиту на товар. Оцінку користі витрат дає покупець, який згоден заплатити ту чи іншу суму за конкретний товар.

Сучасна економічна наука об’єднує два ці підходи. В ціні товару повинно відображатись і його вартість, яка являє собою об’єктивні якості товару, так і його необхідність, яка відображає суб’єктивну цінність для споживачів.

В ринковій економіці є два способи ціноутворення:

• перший спосіб являє собою централізоване встановлення ціни. При першому способі враховуються наряду з політичними та соціальними факторами виробничо-збутові витрати.

• другий спосіб полягає у становленні кінцевої ціни товару по результатам його попиту реально виникаючим між попитом та пропозицією на ринку даного товару.

В ринковій економіці ціни складаються під дією стратегічних і тактичних факторів:

• стратегічна дія на ціноутворення проявляється в тому, що ціни встановлюються з врахування вартості товару;

• тактична дія проявляється в тому, що ціни на конкретні товари формуються під дією коньюктури ринку.

2. Види цін та їх класифікація.

В умовах ринкової економіки існують слідуючі ціни:

• Оптові ціни фірми-виробника, які включають в себе виробничі витрати, прибуток та податок на додану вартість фірми виробника;

• Відпускні оптові ціни промисловості – ціни, по яким за товар одержують кошти з врахуванням спеціальних податків (акциз, збір на розвиток виноградництва та садоводства) та оптово-збутових націнок на оптову ціну фірми-виробника;

• Трансфертні ціни – різновид оптових цін фірми-виробника, які застосовуються на практиці в транснаціональних корпораціях;

• Біржові ціни – ціни, які являються представниками цін біржових угод;

• Закупівельні оптові ціни – ціни, які встановлюються для закупки сільсько-господарської продукції;

• Прейскурантні ціни – ціни встановлюються на одиницю даного товару у відповідності з діючими прейскурантами (ціновими таблицями);

• Договірні ціни – ціни, які встановлюються по домовленості між продавцем та покупцем;

• Тарифи – це ціни на послуги, які споживач сплачує в незалежності від свого бажання і не має в момент сплати дійсної інформації про якість наданих послуг (каналізація, водопостачання, електроенергія, теплопостачання);

• Ціни на продукцію будівництва – кошторисна вартість об’єкту в цілому або кошторисна вартість одиниці об’єкту,яка являється кінцевою одиницею;

• Роздрібні ціни – це ціни, які встановлюються в роздрібній торгівлі, вони поділяються на комерційні або ринкові та аукціонні;

• Регіональніабо поясні ціни – це ціни, які встановлюються по географічному принципу;

• Міжнародні ціни або зовнішньоекономічні – вони використовуються в міжнародній торгівлі і відносяться до експортних або імпортних операцій;

• Державні фіксовані ціни – це ціни, які встановлюються урядом або другими державними органами (це ціни на сировину, монопольні товари та послуги);

• Вільні ціни – це ціни, які вільно складаються в рамках ринкової економіки в результаті відношення між попитом та пропозицією і не мають впливу державних органів;

• Регульовані ціни – це ціни, які складуються між попитом та пропозицією під дією регулювання державними органами;

• Ціни, які використовуються в обліку та статистиці – ціни, які формуються за допомогою методів статистичного опитування й аналізу всіх факторів ціноутворення;

• Ціни лімітні або проектні або орієнтировочні – це ціни, які встановлюються при проектуванні нового виду товару.

3.Функції ціни .

Ціни являються ричагом та рушієм стену еконміки держави – вони відіграють рішучу роль в русі товарів на ринку.

Ціни відіграють ряд функцій:

3. облікова функція ціни – вона полягає в правильності вимірєвання та обліку виробничих витрат в умовах конкуренції на ринку. При маркетинговому дослідженні ринку фактичеі ринкові ціни можуть зорієнтувати виробника товарів про такі показники:

   • як рентабельність виробництва;

   • об’єм капітальних вкладень;

   • фондовіддача;

   • об’єм товарообороту;

   • об’єм продукції

Це значить, що поціні товару можна вести облік і вимір зовнішніх економічних процесів. На основі ціни можна співставляти між собою різні товари та послуги.

4. стимулювальна функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення необхідної прибутковості кожному члену ланцюжка – виробнику, посереднику і безпосередньо продавцю товару.

В цілому вища ціна товару дозволяє виробнику або продавцю одержувати більш високі прибутки.

Вона стимулює виробника вигідно продавати продукцію і стимулювати:

• науково-технічний прогрес, модернізацію і автоматизацію виробництва;

• економію енергії, матеріальних і трудових ресурсів;

• підвищувати якість продукції;

• обновляти структуру виробництва і споживання стосовно умов ринку;

• розподільча функція – еа основі об’єктивно виникаючих цін в суспільстві проходить процес перерозподілу доходів між різними економічниими суб’єктами:

- між отраслями економіки;

- між підприємствами різної форми власності;

- між регіонами;

- між соціальними групами населення країни;

- між фондами накопичення та споживання.

• функція балансування попиту та пропозиції через ціни здійснюється взаємозв’язаною між виробництвом та споживанням товарів. На основі ціни даного товару можна збалансувати попит та пропозицію.

• вимірювальна функція – в кожній ціні можна виділити витрати виробництва (трудові, матеріальні, фінансові і інші), які витратив виробник для виготовлення товару та продажу. Але фактично ринкова ціна може відрізнятися від суми витрат як в більшу так і в меншу сторону. Знаючи виробничі виттрати можна розрахувати величину грошових платежів, яку продавець одержить за проданий товар, а покупець заплатить за цей товар.

• Функція ціни як кртерій раціонального розміщення виробництва. Під дією законів ринку підприємство самостійно приймає рішення про переміщення капіталів, туди, де за рахунок високої ціни можна одержати найбільш високий прибуток.

Питання для контролю по темі:

1. Що таке товар?

2. Які два теоретичні підходи до визначення ціни?

3. Що таке ціна товару з точки зору виробника?

4. Що таке ціна товару з точки зору споживача?

5. Які види цін присутні в ринковій економіці?

6. В чому полягає облікова функція ціни?

7. В чому полягає стимулююча функція ціни?

8. В чому полягає розподільча функція ціни?

9. В чому полягає балансуюча функція ціни між попитом і пропозицією?

10. В чому полягає вимірювальна функція ціни?

11. В чому полягає функція ціни, як критерій раціонального розміщення виробництва?

Література.

4. А.Д.Чудаков «Цены и ценообразование» Москва: 2003

5. Под ред. В.Е.Есипова «Цены и ценообразование» С – П: Питер 1999

6. Слепнева М.А., Яркин Е.А. «Цены и ценообразование» М. «Инфра» 2001.

Тема 2: Основні ціноутворюючі чинники.

Основні питання теми:

1.Основні ціноутворюючі чинники.

2.Попит, пропозиція та ринкова рівновага.

3.Коефіцієнт еластичності попиту і пропозиції відносно ціни товару.

1.Основні ціноутворюючі чинники.

Всі чинники, які впливають на ціну повару в економіці розподіляють на три групи:

4. базові (некон’юнктурні);

5. кон’юнктурні;

6. регулюючі.

Базові чинники в умовах товарного ринку представляють собою різні види витрат – виробничих і невиробничих. Зміна ціни під дією цих чинників проходить в тому ж напрямку що і зміна витрат.

Кон’юнктурні чинники випливають із зміни ринку і залежать від макроекономічних умов попиту та пропозиції.

Регулюючі чинники визначаються впливом держави в економіку.

На підвищення цін впливає:

• склад виробництва;

• нестабільність економічної ситуації;

• монопольне положення фірми виробника;

• наявність ажіотажного попиту;

• збільшення маси грошей, що знаходяться в обігу;

• збільшення податків або ставок податків;

• збільшення виплат по заробітній платі, в тому числі підвищення ставок заробітної плати;

• збільшення підприємством одержуваного прибутку при незмінних обставинах виробництва;

• підвищення якості товарів;

• підвищення дефіцитності робочої сили;

• низька ефективність використання капіталу, виробничого устаткування та робочої сили.

Зниженню цін сприяє:

• технічний прогрес;

• зростання виробництва;

• зниження витрат виробництва та обігу;

• ріст продуктивності праці;

• збільшення конкуренції на ринку;

• зниження податків або ставок податків;

• зменшення числа посередників;

• зменшення адміністративного персоналу.

Крім вище перерахованих чинників в ціноутворенні чинники поділяються на зовнішні та внутрішні.

До внутрішніх чинників відносяться:

• ефективність рекламної діяльності;

• специфіка та рівень якості виробництва та продажу продукції;

• рівень майстерності виробничого процесу і собівартості одиниці продукції;

• орієнтація виробника на один або декілька ринкових сегментів;

• характер та специфіка життєвого циклу товарів;

• гнучкість та мобільність виробничого процесу;

• організація та рівень сервісу при продажі товару;

• торгова марка виробника, його авторитет та імідж на зовнішньому та внутрішньому ринку.

До зовнішніх чинників відносяться:

• рівень політичної стабільності країни;

• рівень політичної стабільності країни, де товар продається;

• наявність або відсутність на ринку трудових, матеріальних та інших ресурсів;

• характер та принципи державної економічної політики;

• рівень інфляції;

• масштаби та сегментація ринку;

• об’єм ринку та перспективи попиту на товар;

• наявність і характер конкуренції на ринку подібних товарів.

Взаємодія цих чинників приводить до встановлення цін, які забезпечують збалансованість економічної діяльності. Це і є мета вільного ринку до саморегулювання.

2.Попит, пропозиція та ринкова рівновага.

Існуючими підходами до визначення ціни в ринковій економіці є маркетингове дослідження попиту та пропозиції.

Попит на товар – це потреба в ньому на ринку, підкріплена грошима. Він характеризує взаємовідносини між ринковою ціною та кількістю товару, тобто яку кількість товару споживачі бажають купити за однакових умов на протязі певного періоду часу (додаток 1).

Суть закону попиту полягає в тому, що коли ціна товару зменшується, а решта складових, що впливають на попит стабільні споживачі починають купувати цей товар більше і навпаки – зростання ціни сприяє зменшенню величини попиту.

Пропозиція – кількість певного товару, яку виробники бажають виготовляти і продавати за даної ціни за певний період часу при інших однакових незмінних умовах (додаток 2).

Суть закону пропозиції полягає в тому, що за однакових умов виробники бажають виготовляти більше продукції і продавати її за високою ціною.

В ринковій економіці попит і пропозиція відносяться до конкурентного чинника, який визначає що, як і для кого виробляти.

Ринкова рівновага або рівноважна ціна – це така ціна, до якої наближається ринкова ціна (додаток 3).

3.Коефіцієнт еластичності попиту і пропозиції відносно ціни товару.

Виробники продукції потребують конкретних даних про те як реагує попит та пропозиція на зміну ціни.

Якщо ціна зросла і суттєво змінився попит та пропозиція, то такі попит та пропозиція називаються еластичними.

Якщо ж ціна зросла і має слабкий вплив на зміну в попиті та пропозиції, то такий попит та пропозиція називаються нееластичними.

Приклад: якщо продавець підняв ціну на 2%, то попит знизився на 10%.

(- зниження попиту)

якщо знижує ціну на 2%, то попит зростає на 10%.

(+ підвищення попиту)

5 – еластичність попиту.

якщо ціна зменшилась на 10%, а попит знизився на 2%.

(опит являється нееластичним)

Попит являється еластичним, якщо коефіцієнт попиту >1.

Якщо коефіцієнт еластичності =1, то в економіці таку ситуацію називають одинично-еластичним попитом за ціною. Це перехідний етап між еластичним попитом та нееластичним попитом.

Якщо попит еластичний продавці зацікавлені в зниженні ціни на товар. В економіці розрізняють точкові та дугові коефіцієнти еластичності (додаток 4).

В економіці на ряду з коефіцієнтами попиту розрізняють точкові та дугові коефіцієнти еластичності пропозиції (додаток 5).

Питання для контролю по темі:

14. Що таке базові чинники?

15. Що таке кон’юнктурні чинники?

16. Що таке регулюючі чинники?

17. Що впливає на підвищення ціни?

18. Що впливає на зниження ціни?

19. Що таке попит?

20. Назвати закон попиту.

21. Що таке пропозиція?

22. Назвати закон пропозиції.

23. Що таке коефіцієнт еластичності попиту?

24. Які є коефіцієнти еластичності попиту?

25. Що таке коефіцієнт еластичності пропозиції?

26. Які є коефіцієнти еластичності пропозиції?

Література.

4. А.Д.Чудаков «Цены и ценообразования» М: РДП 2003.

5. Крупка М.І. «Основи економічної теорії» «Атака» К. 2002.

6. В.Р.Прауде «Маркетинг» М «Прогрес» 1992.

Додаток 1:

Таблиця та графік попиту:

Додаток 2:

Таблиця та графік пропозиції:

Додаток 3:

Графік ринкової рівноваги

Приклад1: Розрахунок коефіцієнта еластичності попиту:

Q₁ – кількість попиту до зміни

Q₂ – кількість попиту після зміни

Р₁ – ціна товару до зміни

Р₂ – ціна товару після зміни

Приклад2: Якщо попит на помідори становив 10000 тон на місяць, а потім зменшився до 7500, а ціна з 250 грн. за тону зросла до 1000 грн. за тону.

Це означає, що величина попиту знижується на 0,24% на кожен відсоток зростання ціни помідорів.

Приклад коефіцієнта еластичності пропозиції:

S₁ - кількість пропозиції до зміни

S₂ – кількість пропозиції після зміни

Р₁ – ціна товару до зміни

Р₂ – ціна товару після зміни

Пропозиція фермерського господарства на свинину зросла з 2000 тон до 4000 тон за ціною з 500 грн. до 600 грн. за тону.

Висновок: при збільшенні ціни на свинину на кожний відсоток пропозиція зростає на 3,66%. Пропозиція являється еластичною, тобто об’єм поставки свинини можна збільшувати.

Тема 3: Структура ціни і формування її елементів

Основні питання теми.

1.Витрати на собівартість продукції.

2.Сутність і методи калькулювання.

3.Структура ціни та її елементи.

4.Сукупні витрати підприємства.

1.Витрати та собівартість продукції.

Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної моти. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні витрати, зв’язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції – виготовлення продукції та надання послуг.

Витрати розподіляються на загальні витрати – це витрати на весь обсяг продукції за певний період часу. Їхня сума залежить ві тривалості періоду і кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями.

В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, то є граничні витрати, які характеризують приріст витрат на одиницю обсягу приросту виробництва: ; де - приріст витрат

- приріст обсягу продукції на одиницю обсягу.

Елементні витрати – однорідні за окладом, мають єдиний економічний зміст і є первинними: матеріальні, оплата праці, відрахування на соціальні засоби, амортизаційні відрахування та інші.

Комплексні витрати – різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат (втрати від браку, загально-виробничі, загальногосподарські витрати).

Прямі витрати – безпосередньо зв’язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю.

Непрямі витрати – вони пов’язані з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель та споруд і т.д.

Постійні витрати – це витрати, які не залежать від обсягу виготовленої продукції, а змінюються в часі: витрати на утримання будівель та споруд, організація виробництва та управління.

Змінні витрати – це витрати, загальна сума яких за певний час зілежить від обсягу виготовленої продукції. Вони діляться на:

Пропорційні витрати – змінюються прямопропорційно обсягу виробництва (сировина, матеріали, відрядна заробітна плата робітників)

Непропорційні витрати – прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі – витрати зростають у більшій мара між обсяг виробництва, Кн > 1 (відрядно-прогресивна оплата праці, додаткові рекламні та торгові витрати). Дегресуючі – витрати зростають повільніше ніж обсяг виробництва. Кн < 1 (витрати на експлуатацію машин та обладнання, на ремонти, на інструменти).

Будь-які витрати орієнтовані на певний результат. Тільки це виправдовує їхню доцільність. Цей принцип на виробничому підприємстві покладено в основу собівартості продукції («витрати» - «випуск»).

Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже рівень техніки, технології та організації виробництва.

Собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої нижча за собівартість).

Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодуваня.

Загальний принцип цього розподілу полягає в тому, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва і предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів.

Відповідно до цього в собівартість включають витрати на:

• Дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;

• Підготовку та освоєння нової продукції;

• Виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних засобів і матеріальних активів, оплату праці персоналу;

• Обслуговування виробничого процесу та управління ним;

• Витрати на збут продукції;

• Витрати на розвідку, використання й охорону природних ресурсів;

• Набір і підготовку кадрів;

• Поточну раціоналізацію виробництва;

• Невиробничі витрати: оплата часу виконання державних обов’язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року;

• Непродуктивні витрати: втрати від браку, недостач, псування матеріалів, простої за вини підприємства.

Витрати, які відшкодовуються за рахунок прибутку підприємства: підготовка та освоєння нової техніки і нових технологій, втрати від порушення умов договорів з іншими підприємствами (штрафні санкції).

2. Сутність і метди калькулювання собівартості продукції.

В системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань; обгрунтування ціни на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах обчислюють планові калькуляції

• Обчислення ведеться за плановими нормами та фактичні калькуляції – збираються фактичні витрати. Різновидом планових калькуляцій – є проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на нову продукцію або разові замовлення.

Калькулюванння передбачає розв’язання таких завдань:

1. визначення об’єкта калькулювання, це та продукція чи послуги, собівартість яких обчислюється.

2. калькуляційна одиниця – тобто для кожного об’єкту калькулювання вибирається його кількісний вимір (штука, масса, площа, об’єм). Трактор – 1 трактор, вугілля – 1 тонна, електроенергія – 1 кіловат.

3. під час калькулювання витрати групують в калькуляційні статті витрат, номенклатура яких залежить від особистостей виробництва. Установлюючі статті витрат, необхідно дотримуватисьтаких вимог:

максимальну частку витрат, які включаються в собівартість труба обчислювати прямо на окремі вироби