8. Поняття про стрес. Роль гормонів надниркових залоз під час стресу.

Стрес (напруження) - загальний (неспецифічний) адаптаційний синдром організму, що виникає завжди, коли організм перебуває в досить напруженій, стресовій ситуації (Сельє, 1936).

Іншими сло­вами,стрес - це комплекс усіх неспецифічних, стереотипних пристосов­них реакцій в організмі, що виникають на дію будь-якого фактора зовнішнього або внутрішнього середовища надмірної сили.

Агенти, які спричиняють стрес, називаються стресорами.

Стресором є будь-який досить сильний (необов'язково екстремальний) вплив - тепло, холод, емоції, больові подразнення, інтоксикація, голод. Стресу не­можливо уникнути, оскільки саме життя потребує його для свого підтримання. Тільки смерть звільняє від стресу.

Проблема стресу - це проблема енергозабезпечення організму при напруженій (критичній) ситуації.

Стрес супроводжується:

• підвищенням артеріального тиску,

• підвищенням швид­кості кровотоку до активованих скелетних м'язів зі зменшенням йо­го через непрацюючі (шлунково-кишковий тракт, нирки, тощо),

• зростанням клітинного метаболізму і концентрації в крові глюкози,

• підвищенням гліколізу в печінці та м'язах,

• активізацією розумової діяльності,

• прискоренням швидкості процесів коагуляції.

Спочатку, при дії агресора, резистентність організму навіть дещо зменшується. Це - стадія первинного шоку.

Потім настає реакція три­воги. Це активна мобілізація адаптаційних процесів в організмі у від­повідь на будь-яке зміщення гомеостазу при стресі (на первинний шок). Стійкість організму в цій фазі швидко зростає.

Реакція тривоги замінюється стадією резистентності, коли встановлюється підвищена опірність організму до стресора. Вона має загальний неспецифічний характер (голодування призводить до підвищення резистентності не тільки до голоду, а й до дії підвищеної температури, рентгенівських променів, токсинів).

При дуже сильному й тривалому стресі захисні пристосувальні механізми вичерпуються і загальний адаптаційний синдром призводить до стадії вичерпання. Вона характеризується зниженням резистентності до даного стресора й інших видів стресо­вих впливів.

Стадії розвитку стресу показані на рис.

Адаптаційний синдром, що виникає, визначається спільною акти­вацією симпатоадреналової системи і гіпоталамо-гіпофізарно-адрено-кортикальної системи. Внаслідок цього організм стає швидко і стійко підготовленим до майбутньої м'язової діяльності та всіх стресових си­туацій. Тому для профілактики будь-якого стресу корисні заняття спортом.

У стресі розрізняють дві фази:

- фазу швидкої нестійкої адаптації,

- фазу більш повільної, але відносно сталої адаптації.

У першій фазі стресу в організмі панує симпатоадреналова система (катехоламіни), а в другій - гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальна система (кортизол, альдостерон). Дія альдостерону на нирки тісно пов'язана з дією на них вазопресину (антидіуретичний гормон), секреція якого гіпофізом при стресі значно зростає.

Крім вазопресину впливи гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальної системи (тобто кортикощів) підкріплюються й доповнюють­ся впливами глюкагону та соматотропного гормону, секреція яких у другій фазі стресу також посилюється. Соматотропний гормон - єди­ний білоксинтезувальний гормон, який бере участь у забезпеченні короткотривалої адаптації організму.

Друга фаза стресу при достатній тривалості стресової ситуації може перейти в довготривалу (структурну) адаптацію, за якої в ор­ганізмі панують білоксинтезувальні гормони (соматотропний гормон, інсулін, андрогени й тиреощні гормони).

При розвитку стресу розвиваються адаптаційні процеси. Підви­щується опірність до всіх факторів. Приміром, при больовому стресі підвищується витривалість до зниження температури, голодування тощо.

У комплексі захисних реакцій розрізняють:

- неспе­цифічні реакції (на будь-яке надмірне подразнення),

- специфічні реакції (на конк­ретну дію: охолодження - звуження судин, підвищення теплоут­ворення тощо).

Адаптація - це забезпечення самозбереження й самопідтримання живої системи у змінюваних умовах зовнішнього середовища.

Адаптаційний комплекс - це комплекс неспецифічних захисних пристосовних реакцій організму при стресі, спрямованих на фор­мування його стійкості (резистентності) до будь-якого чинника. Адаптаційному синдромові завжди передує первинний шок, три­валість і вираженість якого варіюють від природи і сили стресорного агента, виду і фізіологічного стану організму.

Адаптація буває неспецифічна й специфічна

Кожний стрес викликає неспецифічну відповідь, яка може бути двох типів:

- синтоксична (пристосовна, оборонна, протизапальна) - позитивна

- кататоксична (руйнівна)- негативна.

Перша зводиться до вдалого протистояння стресору, його руйнування, видалення. Друга - усе навпаки.

Залежно віл сили подразника, може виникнути позитивний ефект, стимулює всі життєві сили ор­ганізму, сприяє їх зміцненню. Другий, викликаючи негативний ефект, стимулює патологічні зрушення й навіть смерть.

Стрес, пов'язаний з інтенсивною м'язовою діяльністю організму, характеризують як "катаболічний стрес". Катаболічна форма стресу не є єдино можливою.

Сильний стресор може стимулювати у тварини і людей (переважно у ваготоників) розвиток "анаболічного стресу", за якого в організмі переважає не симпатоадреналова, а парасим­патична нервова система. Анаболічний стрес, як правило, пов'язаний з астенічною негативною емоцією (страхом, сумом) і пасивнозахисною руховою реакцією, яка викликає істотну м'язову активність ор­ганізму (реакцію типу "завмерти", "принишкнути"). Панування вагусної трофотропної регуляторної системи при анаболічному стресі спрямоване, на підтримку гомеостазу організму, забезпечення його спокою. З біологічного погляду, анаболічна форма стресу не менш адаптативна, тобто не менш виправдана, ніж катаболічна.

У чистому вигляді катаболічний і особливо анаболічний стрес зустрічаються рідко. В інтересах життєдіяльності організму, залеж­но від усіх особливостей конкретної напруженої ситуації, в стресо­вому синдромі людини в одних випадках бажано переважання катаболічних, а в інших - анаболічних адаптативних реакцій. Невиправдане характером напруженої ситуації переважання у стресі катаболічних реакцій є основною "причиною трансфор­мації" "хорошого" стресу (еустресу) в "поганий стрес" (дисстрес), тобто у стрес, який не сприяє зміцненню організму, призводить до його послаблення, спричиняє патологію.

Специфічна адаптація полягає в то­му, що при повторних діях стресових факторів (наприклад, холоду) пристосувальні механізми вдосконалюються (процеси теплоутво­рення прискорюються, а тепловіддачі, уповільнюються, щоб підтри­мати стабільну температуру в найбільш збалансованому режимі).

Дисстрес - результат неадекватних, надлишкових реакцій (біологічне самовбивство). Джерело дисстресу - стійкий дисбаланс гормонів при тривалому стресі. У такому разі безпосередньою причиною хвороб можуть стати певні фактори зовнішнього середовища. Такі хвороби мають назву "хвороби адаптації". Причини їх різні, але патогенетичні ме­ханізми развитку принципово однотипові - пов'язані з дисбалан­сом механізмів неспецифічної адаптації. Зміщення рівноваги адап­таційних гормонів у бік анаболічних протизапальних сполук типу соматотропних гормонів призводить до розвитку гіперергічних за­хворювань (бронхіальна астма, сінна лихоманка). Лікування їх поля­гає у призначенні глюкокортикоідів. Однак це часто спричиняє роз­виток наступної ендогенної недостатності гормонів. Переважання катаболічних гормонів (протизапальних - типу глюкокортикощів) призводить до септичних станів, виразкових і дистрофічних проце­сів. Лікування їх полягає у призначенні анаболічних препаратів.

Особливий стрес - це емоційний стрес, або емоційне збудження. Причиною такого дисстресу є неадекватна пристосовна реакція ор­ганізму на стресову ситуацію ("стресор на копійку, а зворотна реакція на гривну"). Виникає це у разі, коли дія зовнішнього подразника підкріплюється емоціями людини, що відіграють роль додаткового - внутрішнього стресора. Його профілактика - аутотренінг, психоте­рапія.

Безпосередні механізми адаптації людини до стресової ситуації або до фізичного навантаження як окремого варіанта стресу.

Стенічні негативні й позитивні емоції, що виникають при багатьох стресових ситуаціях, типових для людини (наприклад, злість, коли тебе лає начальник, або торжество, коли перемагає "твоя" футбольна команда), є додатковими стресорами, які посилюють і без того напру­жену ситуацію. Стенічні емоції стимулюють розвиток катаболічного стресу, при якому активація симпатоадреналової системи призводить до мобілізації багатьох вісцеральних систем організму, в тому числі серцево-судинної. Як обов'язковий компонент катаболічного стресу природа передбачила інтенсивну м'язову діяльність організму, і внаслідок якої його серцево-судинна система немов би "розряджаєть­ся". Якщо катаболічна стресова реакція людини, що виникає при відповідній напруженій ситуації, посилюється її нестриманою стенічною емоцією, а можливість інтенсивної м'язової діяльності в даній ситуації виключена (наприклад, не буде вона битися з начальником або тікати, коли той лається), то така ситуація нерідко завершується і інфарктом. Вміння управляти своїми емоціями, а також регулярні м'язові навантаження, що "розряджають" серцево-судинну систему, є для людини важливими умовами запобігання дисстресів, основними засобами боротьби з інфарктом.

Одже, аналізуючи весь матеріал сьогоднішньої лекції можна дійти висновків :

1) ендокринна система забезпечує узгоджену діяльність всіх органів і систем,

2) здійснює регуляцію за рахунок дії на органи специфічних хімічних речовин – гормонів,

4. діяльність всіх ендокринних залоз тісно пов`язана між собою,

4) ендокринна система має тісний зв'язок з нервовою системою , разом з якою здійснює нейрогуморальну регуляцію діяльності організму в цілому .

А тепер для того , щоб з`ясувати , наскільки добре ви засвоїли матеріал лекції проведемо невелике тестування .