Гормони загруднинної залози

Тимус синтезує і секретує кілька гормонів:

• тимозин,

• гомеостатичний тимусний гормон,

• тимопоетин І, тимопоетин II,

• тимусний гуморальний фактор,

• інсуліноподібний фактор,

• фактор росту.

Їх секреція регулюється гіпоталамо-гіпофізарною адреналовою системою.

Тимозин, тимулін, тимопоетини та інші регуля­торні пептиди, які забезпечують проліферацію та дозрівання Т-лімфо-цитів у центральних і периферійних органах імуногенезу,

Інсуліноподібний фактор (зменшує рівень цукру в крові),

фактор росту (забезпечує ріст тіла).

Тимозин, відіграють значну роль у розвитку захисних імунологічних реакцій організму. Вони стимулюють утворення антитіл, що забезпечують реакції на чужорідний білок.

Тимопоетини сти­мулюють лейкопоез.

Відомо, що недиференційовані стовбурові клітини кісткового мозку з кров'ю надходять до тимусу, там розмножуються і ди­ференціюються у Т-залежні лімфоцити, які відповідають за розвиток клітинного імунітету.

Можлива участь тимуса (у разі його гіпертрофії) у виникненні і розвит­ку деяких захворювань системи крові, зокрема лейкозу й анемії, а також у порушенні нервово-м'язової провідності й розвитку міастенії (м'язова слабкість, швидка втомлюваність).

Епіфіз

Епіфіз (шишкоподібна залоза) розвивається з даху третього шлуночка під заднім кінцем мозолистого тіла і прикріплений повідцями до обох та­ламусів. Округлої форми, маса не перевищує 0,2 г, покритий сполучнотка­нинною капсулою, від якої усередину залози відходять перегородки, що розділяють її на часточки. Часточки епіфіза складаються із клітин двох типів: залозистих нейросекреторних (пінеалоцитів), що розташовуються у центрі часточки, і гліальних, що знаходяться переважно на периферії.

Однією із найбільш характерних особливостей епіфіза є його здатність трансформувати нервові імпульси, що надходять від сітківки ока, в інкре­торний процес.

В епіфізі утворюються кілька біологічно активних сполук, найбільш важливі з яких дві: серотонін і його похідне мелатонін (обидві утворюються із амінокислоти триптофану).

Мелатонін і серотонін через кровоносну систему і церебральну рідину надходять у гіпоталамус, де змінюють утворення рилізинг-гормонів залежно від освітлення. Крім того, мелатонін здійснює і прямий гальмувальний вплив на гіпофіз: під його дією гальмується секреція гонадотропінів, гормонів росту, тиреотропного гормону, АКТГ.

Регулювання активності епіфіза світлом відбувається так.

Основним стимулятором секреції мелатоніну є нейротрансмітер адренергічних ней­ронів норадреналін. Світловий сигнал передається не тільки через шляхи зорової сенсорної системи, але й через прегангліонарні волокна до верхнього шийного сим­патичного вузла, частина відростків якого закінчується на клітинах епіфіза. Світло інгібує викид норадреналіну симпатичними нервами, які контактують із пінеалоцитами епіфіза. Саме так світло гальмує утворен­ня мелатоніну\ внаслідок чого збільшується секреція серотоніну. Навпаки, в темряві утворення норадреналіну, а значить і мелатоніну зростає. Тому з 23-ї до 7-ї години синтезується приблизно 70% добової кількості мела­тоніну. Секреція мелатоніну посилюється і в разі стресу.

Гальмівний вплив мелатоніну на продукцію статевих гормонів прояв­ляється у тому, що у хлопчиків на початку статевого дозрівання різко па­дає його рівень у крові. Можливо, у зв'язку з тим, що сумарна добова освітленість у південних регіонах вища, статеве дозрівання тут настає у більш ранньому віці.

Але епіфіз продовжує впливати на рівень статевих гормонів і в дорос­лих. Так, у жінок найбільший рівень мелатоніну спостерігається у період менструації, а найменший - під час овуляції. У разі ослаблення мела-тонінсинтезувальної функції епіфіза спостерігається підвищення потенції.

Епіфіз вважають своєрідним "біологічним годинником". Багато в чому саме його впливом зумовлюються циркадні і сезонні ритми активності го­надотропних гормонів, гормонів росту, кортикотропного тощо.