8. Етнополітичні ідеї ж-ж Руссо

Однією з найбільш величних і благородних ідей Ж.-Ж.Руссо була ідея свободи й рівності людини і народів. Досить корисною, особливо для сучасної конфліктології та етноконфліктології, стала ідея походження нерівності як між людьми, так і між народами. Однією з причин такої нерівності французький мислитель вбачав у встановленні власності на землю. її розподілі та фіксації меж і кордонів. Можна по-різному ставитись, але не можна не звернлти уваги на його заклик-застереження: "Від скількох злочинів, війн і вбивств, від скількох нещасть та жахів врятував би рід людський той, хто, висмикнувши кілки і засипавши рів, крикнув би: "Ви загинули, якщо здатні забути, що плоди земні належать всім, а земля - нікому' . Та найбільшу значимість, за переконанням автора, має висунута Ж.-Ж.Руссо ідея народного суверенітету. На думку французького вченого, суверенітет народу проявляєтья у здійсненні ним законодавчої влади. При цьому: під народом мались на увазі всі громадяни республіки незалежно від їх соціального та етнічного походження. І тільки їх спільна воля, яка є відображенням їх спільних інтересів, може бути сувереном, може керувати державою. І саме цим, за Ж.-Ж.Руссо. обумовлені основні риси й ознаки народного суверенітету: його неподільність та невідчуженість. Виходячи з цього постулату, він наголошував, що будь-який акт суверенітету накладає однакові права і обов"язки на всіх громадян. За твердженням сучасних західних етнологів та етнополітологів Ж.-Ж.Руссо був одним із засновників концепції націоналізму. Зокрема, Л Снайдер у своїй відомій "Енциклопедії націоналізму' писав, що французький філософ "захищав демократичну форму націоналізму; гуманну за своїм характером "'?' Погоджуючись із такою думкою, слід, тим не менш, зазначити, що то був досучасний тип націоналізму. Під цим терміном мається на увазі, перш за все, відданість, лояльність до короля /імператора, князя), який до Великої Французької революції, попри розглянуті вище думки Дж. Локка, все ще уособлював і державу; і народ. Політичні та етнополітичні концепції Ж.-Ж.Руссо значною мірою вплинули на суспільну свідомість того періоду, відіграли важливу роль у подальшому розвитку етнополітичних ідей.

9. Проблема нації в творчості й.Г. Гердера

Помітний внесок у формування етнополітичних концепцій і теорій зробив філософ Йоган Готфрід Гердер. Гердер вважається засновником першої історичної теорії мови, яку він виклав у своїх досить відомих працях "Про походження мови" та "Ідеї до філософії історії людства'. У цих же працях він запропонував ідею належності кожної людини до якоїсь групи (етнічної, релігійної, соціальної, професійної тощо). Найбільш природною серед усіх груп і найпривабливішою для будь-якої особи, на думку німецького вченого, є етнічна група, народ або нація. Згідно із Гердером, кожна з цих груп має народний дух, тобто спосіб життя, почувань і поведінки, котрі цінуються понад усе лише тому, що вони є "своїми власними". Слід відзначити, що з цього часу ідея належності людини до етнічної групи та/чи нації стала однією з найважливіших складових етнічної та національної парадигм. Особливої уваги, на погляд автора, заслуговують думки Гердера про різноманітність і рівноправність культур, про цінність й значимість кожної з них, про можливість та потребу їх мирного співіснування. Він був одним із перших, хто поставив питання про культурне самовизначення народів, хто побачив негативні наслідки руйнування чи нівелювання культурних відмінностей, поширення універсалістських і космополітичних ідей, особливо в їх спотвореному та гіпертрофованому вигляді. Він засуджував походи А.Македонського, Цезаря, К.Великого та інших завойовників, оскільки вони руйнували й нищили самобутні культури поневолених народів. Він заперечував імперську форму державного устрою, яка перешкоджала збереженню і вільному розвиткові культур, включених до неї народів. Чимало уваги присвятив Гердер подальшій розробці концепцій нації та національної держави. Головною визначальною рисою нації, на думку вченого, була мова, оскільки саме в ній "сконцентровано розум даного народу та його характер". Іншими рисами нації він вважав спільність етнічного походження та території. "Найбільш природною державою є держава, яка складається з одного народу з єдиним національним характером... Народ - це природне утворення, подібне родині, тільки значно обширніше", - писав він в "Ідеях до філософії історії людства". У цій же роботі він висунув і обгрунтував концепцію "природних кордонів". Згідно із цією концепцією, кордони держави мають співпадати із т. зв. "етнічними кордонами", тобто охоплювати територію, заселену представниками "своєї нації"'. Слід також відзначити, що Гердер у роботі "Про походження мови" вперше ввів у науковий обіг термін "націоналізм. Це дало підстави деяким сучасним західним фахівцям охарактеризувати згадану працю "основною роботою про націоналізм" того часу; а його самого - засновником німецького націоналізму, вченим, який "підкреслював більш етнічні, ніж демократичні аспекти націоналізму". Тут варто враховувати/що зазначена робота готувалась до друку майже за двадцять років до Великої Французької революції і націоналізм Гердера був досучасного типу. Природно, що німецький мислитель радісно вітав Французьку революцію, її гасла й перші кроки, всіляко підкреслював її історичне значення. Однак, він не сприйняв якобинської диктатури і гостро засудив наполеонівські війни.

10. Концепція “духу народу” (загальна характеристика)

11. Поняття нації та типи націй у концепції “духу народу”.

12. Місія нації у концепції “духу народу”

13. Національна держава та шляхи її побудови у концепції “духу народу”

Це перша власне етнополітична концепція. Підритмали: Фіхте, Гегель, Данилевський, Грушевський, Гердер, Куліш, Донцов, Кант.

Загальні риси концепції:

• Народ (нація) – основний суб’єкт історії;

• Дух народу – надіндивідуальна етнічна свідомість, що знаходить свій вияв у всіх сферах буття народу;

• Народ = нація;

• Мова народу є першоосновою, а межі поширення – кордони нації (концепція природних кордонів);

• Права нації визначаються відповідно до рівня їх самосвідомості;

• Національне є конкретним проявом загальнолюдського.

Природні кордони нації – кордони поширення мови.

Центральна ознака, за якою Гегель поділяв народи – наявність у минулому або зараз держави -> характеризує історичність нації -> наскільки поширена національна свідомість.

Гегель: історія людства – історія усвідомлення свободи.

Фіхте « Замкнута торгівельна держава»

Шляхи побудови національної держави:

• Держава повинна досягнути своїх природніх кордонів;

• Держава має розширитись або скоротитись до своїх природніх кордонів;

• Обмеження, а з часом і повне припинення спілкування громадян з іноземцями (введення національної валюти та вилучення з обігу іноземних валют та дорогоцінних металів (світові гроші);

• Контроль держави над економікою і торгівлею, формування національної еокномічної системи (автаркії).

На думку, Фіхте формування світової замкненої торгівельної (національної) держави припинить війни.

КОНЦЕПЦІЯ «ДУХУ НАРОДУ» є історично першою соціально-філософською моделлю, а також різновидом політичної ідеології періоду становлення національних держав. Вона сформувалась у кінці XVIII — перш. пол. XIX ст. До її представників належать І. Кант, Й.-Г. Фіх- те, Ф. Шеллінг, Г. Гегель (Німеччина); Д. Джентілі, П. Манчіні (Італ.); Ж. Де-Местр, Ф. Гізо (Франц.); А. Хо­мяков, П. Чаадаев, І. Аксаков, М. Данилевський (Рос.); П. Куліш, М. Грушевський, Д. Донцов (Укр.) та ін.

Як ідеології різноманітних національно-політичних рухів у Сх. Європі та колишн. СРСР для К. «д. н.» є ха­рактерним певний ренесанс в кін. 80 — на поч. 90-х рр.З точки зору соціально-філос. основ К. «д. н.» базу­валась на визначенні народу (нації) як основного суб'­єкта історії. Сутність нації розумілась як соціально не- детермінований первень — «дух народу» (тобто надінди- відуальна етнічна свідомість), в якому були сконцентро­вані фундаментальні психологічні риси кожного народу, здатні, за потреби, проявитись в усіх соціально-політич­них та культурних реаліях його буття. Мова народу вва­жалася першоосновою його духу, а межі поширення — кордонами нації. «Межі національної єдності закінчу ються там, де закінчуються кордони даної мови» (Фіхте). В К. «д. н.» поняття «народ» і «нація» ототожнюються. Термін «нація» часто спеціально не визначається. З числа сформульованих найбільш повна і точна дефініція дана Шеллінгом. За його визначенням нація — це не «більша чи менша кількість фізично подібних індивідів співіс­нуючих у просторі, а «спільність свідомості», «спільність мови та міфології, колективних уявлень», що виникають разом з народом, як свідомість народу-індивіду». В К. «д. н.» національна самосвідомість визнавалась голо­вним фактором, креативною силою у створенні нації та нац. держави. Права нації співвідносились з рівнем роз­витку нац. самосвідомості. В такому розумінні була за­гальновизнаною теза про те, що «будь-яка національ­ність має право на самостійне існування в тій мірі, в якій сама його усвідомлює і має на нього домагання» (Данилевський). В К. «д. н.» національне трактувалось як конкретно-історичний прояв загальнолюдського, однак позбавлене принципових еволюційних можливостей. Істор. призначення кожного народу (нації) доводилось до виконання однієї певної і з необхідністю їй визначеної функції (Фіхте). Між тим подібна діалектика національ­ного та загально-людського з необхідністю вела до месіа­нізму. В соц.-філос. аспекті це проявлялось у поділі народів на історичні та неісторичні (без загальнолюдськ. начала). В етнополітич. і геополіт. аспектах подібне трактування слугувало ідеологіч. основою для територіальної експансії, політ, насильства та культури, асиміляції.К. «д. н.» була політ, ідеологією періоду утвердження бурж. суспільства і становлення нац. держав. Її історич. призначення полягало в пробудженні нац. самосвідомос­ті та політ, активності більшості населення (народу) для здійснення бурж. революцій, зміцнення нац.-визвольних рухів, формування нац.-об'єднавчих тенденцій. Етнопо- літ. орієнтир К. «д. н.» — цілеспрямований рух від суве­ренітету народу (соц.-політичного об'єднання громадян) до суверенітету нації (етнополіт. об'єднання громадян та нац. держав). Ідеалом і кінцевою метою даної ідеології була історична модель — «одна нація — одна держава». Моно-нац. держава визнавалась також вищою формою політ, розвитку і єдиною умовою правосуб'єктності нації. Право нації проголошувалось найвищим: і понад права правлячих династій і понад права особи, що утверджу­вались в бурж. суспільстві. Права та свободи особистості оголошувались «моральною жертвою» в ім'я вищих інте­ресів — розвитку нації. У К. «д. н.» нерівність націй вва­жалась необхідною. їх боротьба та конфлікти оцінюва­лись як визначальний фактор соц. прогресу, ефективний спосіб зміцнення моральності окремих представників нац. спільноти.

Заг риси(лекція):

- народ(нац.-я) основний суб*єкт історії; - дух нар-ду – надіндивідуальна етнічна свідомість, що знаходить свій вияв у всіх сферах буття народу; - пон-тя народ та нація ототожнюються;мова народу є першоосновою, а межі її поширення – кордонами нації;права нації визначаються відповідно до її самосвідомості( Гегель – історичні і не історичні нації(німці надісторичний народ – у них перших була свобода), Донцов –лише та нація може вижити, яка усвідомлює себе);- національне є конкретним проявом загальнолюдського. Вважається 1-ю етнополітичною концепцією. Гердер – людство – світ націй;Народ центральний суб*єкт, а не людина, бо народ об*єднання, яке визначається через термін «дух».Народ унікальний, саме ця унікальність – дух. Вона проявляється у всіх сферах. Гердер, пізніше Фіхте – під природніми кордонами нації –на які поширена мова.