68. Етнополітичний конфлікт

Антонюк стр 382-385

Етнополіт. конфліктВ останні десятиліття на світову політику особливо впли­ває національний фактор, і його значення у міжнародному процесі продовжує зростати, оскільки сучасне людство являє собою дуже непросту етнічну систему, складовими якої є кіль­ка тисяч різного роду етнічних спільностей (націй, народнос­тей, племен, етнічних (національних) меншин тощо). Усі існу­ючі етнокомпоненти планети властиві понад 200 державам, переважна більшість з яких поліетнічні, особливо ті країни, що розвиваються. Наприклад, в Індії проживає кілька сотень етнічних спільностей різного типу, в Індонезії їх нараховуєть­ся понад 150, в Нігерії офіційно проживає 200 народів, у Ке­нії — понад 70 тощо.

Вони різняться між собою кількістю, різним ступенем роз­витку у їх середовищі соціально-економічних, політичних, етніч­них, демографічних процесів. Крім того, кожна етнічна форма існування людства має як власні окремі, специфічні цінності, потреби й інтереси, так і спільні, всезагальні.

Загалом на планеті є близько 132 країн з населенням понад мільйон осіб кожна. З них 12 країн — етнічно однорідні, у 25 країнах одна найбільша етнічна група становить понад 90 % населення, а в 39 країнах жодна з груп не перевищує 50 % на­селення.

Така розмаїтість етнічного складу населення цілком зако­номірно породжує у відносинах між етнічними спільнотами різного роду проблеми, суперечності, напругу й конфлікти. Тен­денції до загострення міжетнічних і міжнаціональних відносин характерні як для Європи, так і дляАзії й Африки. Розпалися федеративні країни СРСР, Югославія та Чехословаччина. Цей фактор не тільки активізував національні меншини, а й у де­яких випадках став головною причиною етнополітичних кон­фліктів. Національне питання залишається складною внутріш­ньополітичною проблемою у Великобританії (Ольстер), в Канаді (Квебек), в США (негритянське, мексиканське, індійське питан­ня). Не вщухають міжетнічні протиріччя в Індії, Іраку, Пакис­тані, Афганістані, різних африканських державах.

Актуалізувало етнополітичні проблеми об'єднання Європи і прагнення розвинених держав заходу до європейської інтегра­ції. Обумовлено це насамперед масовим напливом робітників- емігрантів із Середземноморських країн та біженців. Напруже­но складаються їх стосунки з населенням Бельгії, Франції, Німеччини, Італії, Нідерландів, Швейцарії та Великобританії. Проблема культурної асиміляції або культурної автономії за­гострила міжетнічну напруженість у Франції через перебуван­ня іммігрантів з Алжиру, у Великобританії — пакистанців, у Німеччині — турків.

Все це призводить до того, що, з одного боку, зростає популяр­ність і расистських партій, а з другого — іммігрантські общини всупереч цим процесам ініціюють створення власних політич­них партій, професійних спілок, які просувають своїх представ­ників до муніципальних органів влади.

69. Причини виникнення етнополітичних конфліктів у сучасному суспільстві.

Антонюк стр 386-388

Причини етн-го конфліктунауковці виділяють два підходи до аналізу причин, сутності й еволюції етнополітич­них конфліктів. Це соціологічний підхід, за яким причини конфліктів пояснюються на основі аналізу етнічних параметрів основних соціальних груп і схем, а також взаємозв'язку і взає­мовпливу соціальної стратифікації суспільства і розподілу пра­ці з етнічними характеристиками регіону, який переживає етно- політичну напругу. І політологічний підхід — головну увагу приділяє трактуванню ролі національних еліт у мобілізації по­чуттів в умовах міжетнічної напруженості та їх ескалації до рівня відкритого конфлікту. Тут вчені досліджують питання влади, доступу до ресурсів тощо. Аналізуються також соціаль­но-психологічні механізми етнополітичних конфліктів

У зарубіжній та вітчизняній літературі серед причин вини­кнення етнополітичних конфліктів дослідники вирізняють як головні, так і другорядні. Зупинимось на перших з них, до яких зараховують: етнотериторіальні спори та претензії, боротьбу за ресурси й власність, зміни системи розподілу праці, порушення прав етнонаціональних меншин, прагнення до зміни статусу місцевих еліт, історичну пам'ять.

Однією з найпоширеніших причин етнополітичних конфлік­тів виступають етнотериторіальні спори та претензії. Це зу­мовлено тим, що становлення об'єктивної поліетнічності скла­ду населення більшості сучасних держав супроводжувалося боротьбою за території проживання. Конфлікти цього типу не­рідко виникають також у ході реабілітаційних процесів щодо раніше репресованих етнічних спільностей. Інші конфлікти етнотериторіального характеру вини­кли в ході відновлення територіальної автономії (кримські та­тари в Україні) Етнополітичні конфлікти особливо небезпечні тоді, коли ет­нічна спільнота прагне створити незалежну державу (Абхазія, Чечня, Придністров'я).

Складними щодо розв'язання є також конфлікти, воснові яких є наміри ряду народів, розділених у минулому, до возз'єд­нання із сусідньою "материнською" державою. Це конфлікти в Нагірному Карабаху, національний рух лезгинів в Азербайджа­ні, російський рух в Криму тощо.До цієї групи конфліктів належать і ті, що ґрунтуються на територіальних претензіях однієї держави на частину терито­рії іншої.

Для українського суверенітету небезпечними є, наприклад, територіальні зазіхання, які висувають до України певні полі­тичні кола таких держав, як Польща, Румунія, Угорщина, Сло­ваччина, Туреччина.

Наступною причиною етнополітичних конфліктів є бороть­ба етнічної групи за відродження і розвиток власних духовно- культурних цінностей. Особливо загострюється ця проблема в процесі руйнації чи реформування старої системи цінностей, коли етнокомпоненти суспільства намагаються набути рівно­правного становища. Нерідко причиною напруженості виступає прагнення етнічної групи захиститись у нових умовах із збе­реженням своїх етнічних вартостей. На перший план з огля­ду на зазначене висуваються визначальні складові етнічної культури — мова, релігія, історичні події, святині етносу. Умов­но цей процес можна поділити на дві стадії. Протягом першої, яка характерна фактично для всіх етнічних спільнот колишньо­го СРСР, відбувається символізація, міфологізація етнічно-куль­турних ознак. Після цього настає друга стадія, коли сформовані у середовищі етнічних груп міфи і символи підхоплюються політичною елітою, активно поширюються засобами масової інформації, внаслідок чого набувають вже ознак масового полі­тичного міфу. Завдяки цьому етнічний міф стає гаслом полі­тичної боротьби.

До ескалації етнополітичних конфліктів ведуть і такі два економічні фактори, як конкурентна боротьба за ресурси та власність й зміни у системі розподілу праці. Перший з них пов'язаний з тим, що наявність природних ресурсів може впли­вати на стан міжетнічних відносин, сприяти їх загостренню. Серед них найбільш цінними є земля та надра. Боротьба етніч­них груп за володіння ними, тобто подібні "ресурсні" конфлік­ти мають особливо небезпечний характер. У Російській Феде­рації, зокрема, вони в основному виливаються у протистояння інтересів місцевих етнічних еліт з федеральним центром. При­кладом цього може слугувати війна в Чечні, наслідки якої від­чуває на собі не тільки пострадянський простір, а й увесь світ.

Другим фактором економічного характеру виступає пробле­ма змін у системі розподілу праці між етнічними групами, що викликає націоналізм, спрямований на збереження або підви­щення власного прожиткового рівня. Наприклад, це особливо чітко виявилося в колишній Югославії: жителі Словенії та Хорватії відчували себе довго експлуатованими іншими нація­ми Югославії. Словенці, зокрема, стверджували (й не без під­став), що з їхнього високорозвиненого регіону постійно перека­чуються ресурси у промислово відсталі республіки, причому без певної політичної компенсації.

Однією з головних причин етнополітичних конфліктів може бути порушення прав національних меншин, дискримінація ет­нічних груп. У деяких країнах, зокрема Латинської Америки, Сенегалі, Алжирі, Мадагаскарі тощо, існування етнічних або мовних меншин взагалі не визначено у внутрішньому законо­давстві. Як свідчить міжнародний досвід, у процесі модернізації су­спільств та інтелектуалізації етносів формується у їх середови­щі інтелектуальна еліта, яка прагне змінити як політичний статус етнічної території, так і обсяг власних повноважень. Ці конфлікти науковці називають статусні.

Детонатором виникнення етнополітичних конфліктів висту­пають також історичні події негативного характеру, які від­кладаються в історичній пам'яті однієї або контактуючих спі­льнот (загарбання чи зарахування якоїсь етнічної спільноти до складу іншої; штучне розмежування етнічних спільнот; не­справедливе національне облаштування; вимушене переселен­ня "робочої сили";депортації народів тощо).