- •65. Форми зовнішньоекономічної діяльності. Зони спільного підприємництва
- •Зони спільного підприємництва
- •66. Міжнародні економічні зв’язки україни
- •1. Поняття розміщення продуктивних сил та територіальної організації виробництва у ринковому середовищі господарювання
- •2. Принципи і фактори розвитку та розміщення продуктивних сил у сучасному суспільстві
- •3. Природноекономічні фактори розвитку та розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів
- •1. Еволюція економічних принципів природокористування
- •2. Еколого-економічні засади раціонального природокористування
- •3. Перспективні напрями раціонального природокористування
- •1. Стан навколишнього природного середовища
- •2. Правові аспекти охорони навколишнього природного середовища
- •3. Організація служб охорони навколишнього природного середовища і система екологічної інформації
- •1. Економічний механізм управління природоохоронною діяльністю
- •2. Економічний механізм охорони навколишнього природного середовища
- •3. Екологічна оцінка господарської діяльності як інструмент екополітики
- •1. Ресурсозбереження як чинник підвищення ефективності суспільного виробництва
- •2.Стратегічні напрями розвитку галузей народного господарства та забезпечення природно-ресурсного потенціалу
- •3. Ефективність заходів з охорони навколишнього природного середовища. Збалансоване використання і відновлення природних ресурсів
- •Збалансоване використання і відновлення природних ресурсів
- •1. Міжнародні природні ресурси та співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища
- •2. Особливості регулювання і планування природоохоронної діяльності в зарубіжних країнах
- •3. Досвід зарубіжних країн у сфері охорони довкілля. Теоретико-методологічні засади сталого розвитку суспільства
3. Природноекономічні фактори розвитку та розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів
Роль природноекономічних факторів у функціонуванні як національної економіки в цілому, так і регіональних територіально-господарських комплексів була й залишиться провідною. Причому, сформована десятиріччями за моделлю індустріального суспільства структура економіки й, зокрема, промислового виробництва, виявилась порівняно резистентною до цілеспрямованих спроб виконавчої й законодавчої гілок влади її реструктуризувати за напрямами ресурсозбереження, екологічної орієнтації та докорінного підвищення техніко-технологічної підготовки виробництва.
Зараз як територіальна, так і галузева структура залучених у господарювання ресурсів не тільки не відповідає об'єктивним щодо цього передумовам, але й через спотворені структурні пропорції суспільного виробництва негативно позначається на динамічних характеристиках ресурсної бази, призводить до прискореного вичерпання та якісної й кількісної деградації ресурсів, нерівномірного розподілу техногенно-антропогенного навантаження по території країни. Так, у територіальній структурі ресурсокористування й суспільного виробництва у цілому в останнє десятиріччя домінує частка багатих на природно-мінеральні ресурси індустріальних регіонів - Донбасу й Придніпров'я (у кінці 90-х років ці два райони створювали третину валової доданої вартості всього суспільного виробництва в країні) при обмеженій участі територій з аграрно-промисловим (Полісся, Поділля гоню) й інфраструктурним (Карпати) спрямуванням регіональних господарських комплексів.
Також сировинно-індустріальні спрямованість суспільного виробництва, окрім прискореного вичерпання ресурсів, що й сприяє зниженню якісних показників всього природного середовища функціонування продуктивних сил через посилений техногенний тиск на довкілля, збільшену потенційну небезпеку й аварійність виробництв. Тому, зважаючи на екологічні чинники розвитку і розміщення продуктивних сил, а також на потреби соціальної ефективності суспільного виробництва структура використання ресурсів має бути спрямована відповідно до його природноекономічних передумов, ознак її природно-ресурсного потенціалу, у якому в національних масштабах переважають спочатку земельні, а лише потім – мінеральні ресурси.
Ні в якому разі не принижуючи роль промислового виробництва, яке було й залишиться базовою галуззю народного господарства, тут мова йде про докорінне підвищення ролі агропромислового комплексу у суспільному виробництві, а його переробних галузей легкої й харчової промисловості – у виробництві промисловому. Позитивним фактором є те, що продукція саме цих галузей спрямована на потреби окремої людини-споживача, а її нарощування сприяє збільшенню рівня задоволення цих потреб, а звідси й рівня життя й добробуту населення.
З іншого боку, в структурі промислового виробництва мають все більше домінувати енерго- та ресурсозберігаючі галузі. Відродження точного машинобудування, приладобудування й радіоелектронної промисловості, розвиток виробництва транспортних засобів та технічних засобів для АПК, у т.ч. техніки, придатної для експлуатації в умовах розвитку фермерства та багатоукладного господарювання на селі матимуть, крім економічного, й помітний соціальний ефект, сприяючи зайнятості та збереженню й нарощуванню кваліфікаційного потенціалу вітчизняної робочої сили.
Третьою складовою процесу оптимізації використання природно-ресурсної бази народного господарства має стати розвиток інфраструктурних галузей, процес суспільного виробництва у котрих не є пов'язаним зі значними ресурсними цитратами. Серед інфраструктурних галузей господарства однією з провідних мас стати рекреаційна діяльність, щодо якої Україна має одні з найкращих п Європі передумов як за різноманітністю рекреаційних ресурсів, так і за кількісними їх характеристиками. Зараз загальна площа всіх територій рекреаційного призначення становить біля 4,4 млн. га і займає близько 7,2% усієї території країни. На даний час на базі українських природно-рекреаційних ресурсів функціонують 52 курорти загальнодержавного і 18 місцевого значення. Серед курортно-рекреаційних ресурсів є як ресурси кліматолпсування (південний берег Криму, Закарпаття, передгірські та гірські зони Карпат і Кримського півострову), так і потужні гідромінеральні лікувально-оздоровчі ресурси – мінеральні води і лікувальні грязі. Для туристично-рекреаційної галузі також є усі сприятливі передумови, зважаючи на велику ландшафтно-культурну цінність багатьох територій країни в усіх її природно-географічних провінціях. Зважаючи на прогнозоване зростання доходів населення країни, пожвавлення рекреаційної діяльності та вихід української рекреаційної галузі на міжнародний ринок послуг туризму, лікування й відпочинку може дати помітний поштовх загальноекономічному розвитку навіть на рівні великих економічних районів (Південного та Карпатського тощо).
В регіонально-історичному розрізі наявність відповідної природно-ресурсної бази обумовлювала як характер суспільного територіального поділу праці, так і відповідну йому галузеву спеціалізацію господарства конкретних територій. На протязі тривалого часу формування територіально-господарських комплексів знаходилось під вирішальним впливом природно-ресурсної бази регіонального розвитку. Конкретні приклади сьогодення показують, що особливості розміщення продуктивних сил та показники й рівень їх розвитку цілого ряду регіональних територіально-господарських комплексів до нашого часу залишається у вирішальній залежності від наявних природних умов і ресурсів.
На жаль, така залежність на сучасному етапі розвитку національної економіки носить в своїй сутності як позитивне, так і негативне зерно.
В той же час, порівняно багатий природно-ресурсний потенціал Донецько-Придніпровського природно-ресурсного району став фактором підтримки національної економіки. У важкий для української економіки період середини 90-х років саме мінеральні ресурси Донбасу і Придніпров'я, потужний потенціал земельних ресурсів лісостепової та степової ґрунтово-кліматичних зон забезпечили певний рівень економічної безпеки країни, склали підґрунтя для наступного відродження національної економіки.
В разі оцінки природноекономічних факторів розвитку продуктивних сил регіонів України перш за все необхідно визначити, що для країни в цілому природні умови та ресурси потрібно розглядати як першооснову суспільного розвитку в цілому. Незважаючи на те, що людина була й залишається головною продуктивною силою суспільства, в разі нашої країни саме унікальні ознаки природно-ресурсної бази зіграли головну роль у формуванні її економічної могутності. Темпи нарощування обсягів використання ресурсів зростали майже впродовж всього післявоєнного періоду, доки з останньої чверті XX сторіччя не посилився зворотній вплив еколого-економічних чинників на суспільне виробництво, який проявився у скороченні обсягів використання ресурсів через їх вичерпання та погіршання якісних ознак ресурсної бази внаслідок антропогенно-техногенного впливу на довкілля. Через ці процеси значним чином посилилися кризові явища в економіці радянської України, проявом яких стали спад темпів зростання обсягів та зниження рентабельності суспільного виробництва, порушення основних господарських пропорцій, у тому числі зменшення норми накопичення, катастрофічне зростання збитків від техногенного тиску на довкілля й екологічних аварій.
Поняття комплексного розвитку, одним з основних, базових та ґрунтовних понять економічної науки про розміщення продуктивних сил та економіку районів. Територіальна організація господарства, вивчення якої являє собою предмет цієї науки, найважливішим своїм завданням вважає саме забезпечення комплексного розвитку продуктивних сил всіх територій країни. Нерозривно пов'язана з комплексним розвитком продуктивних сил і основна мета науки регіональної економіки, а саме забезпечення максимально ефективного функціонування господарства регіонів задля якнайбільш повного забезпечення потреб населення країни та всіх без винятку її територій в товарах та послугах.