2. Принципи і фактори розвитку та розміщення продуктивних сил у сучасному суспільстві

На основі пізнання законів і закономірностей розробля­ються принципи розміщення продуктивних сил та розвитку економіки регіонів. Принципи – це правила діяльності та уп­равління економічною політикою держави, які базуються на закономірностях розміщення продуктивних сил і розвитку регіональної економіки.

Одним з головних є принцип раціонального розміщення виробництва. Суть його полягає в тому, щоб при розміщенні об'єктів досягалась висока ефективність народного господар­ства. Раціональне розміщення виробництва передбачає:

• наближення його до джерел сировини, палива, енергії та води:

• наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів;

• наближення масового виробництва малотранспортабельної продукції до місць її споживання;

• ліквідацію (уникнення) зустрічних перевезень одно­типної сировини, палива, готової продукції з одного регіону в інший;

• обмеження надмірної концентрації промисловості у ве­ликих містах, переважне розміщення нових промисло­вих об'єктів у малих і середніх містах;

• охорону природи і забезпечення комфортних еко­логічних умов проживання населення.

Принцип комплексного розміщення виробництва випли­ває з аналогічної закономірності та передбачає:

• комплексне використання природних ресурсів і їх відходів;

• раціональне використання трудових ресурсів різних вікових груп чоловічої та жіночої статі;

• встановлення ефективних виробничих зв'язків між підприємствам ;

• створення єдиної виробничої інфраструктури з метою обслуговування локальних виробничих комплексів.

Принцип збалансованості та пропорційності розміщення виробництва передбачає дотримання збалансованості між ви­робничими потужностями й обсягом виробництва, з одного боку, і наявністю сировинних, паливно-енергетичних, трудо­вих, сільськогосподарських ресурсів регіону – з іншого, а та­кож між галузями спеціалізації, допоміжними й обслуговую­чими, між добувною та обробною ланками виробництва, між виробничою і соціальною сферами.

Принцип внутрідержавного та міжнародного поділу прані. На основі цього принципу країна і регіони повинні розвивати ті галузі виробництва, для яких складаються найкращі умови, а їх продукція користується постійним попитом па міжнарод­ному та внутрішньодержавному ринках. Внутрідержавний поділ праці формується на рівні економічних районів.

Принцип обмеженого централізму передбачає органічне поєднання інтересів країни та її економічних регіонів. При цьому потрібно створити умови для розвитку продуктивних сил у регіоні з метою підвищення рівня його соціально-економічного розвитку. Однак розвиток кожного регіону не пови­нен суперечити державній регіональній політиці, яка розроб­ляється з урахуванням, загальнодержавних інтересів.

Наукове обґрунтування і практичну реалізацію принципів розміщення продуктивних сил необхідно покласти в основу регіональної політики держави. Головною метою регіональної політики с перебудова структури виробництва і управління з метою створення сприятливих умов пращ, побуту та відпочинку населення, забезпечення стабільного економічного роз­витку, збереження природного середовища.

Економічно ефективне розміщення і територіальна ор­ганізація продуктивних сил можливі лише з урахуванням су­купності факторів, що впливають на ці процеси, зумовлюючи вибір місця зосередження окремих підприємств, їх груп і галу­зей. Структура факторів досить складна. Вони включають кількісні запаси і якісний склад природних ресурсів, умови їх експлуатації і використання, особливості кліматичних, гідро­геологічних, орографічних та інших ресурсів. Екологічні сто­суються природоохоронної діяльності, комплексного викори­стання природних ресурсів, забезпечення сприятливих еко­логічних умов для життя і діяльності населення. Технічні фактори охоплюють досягнутий та можливий у перспективі рівень техніки і технології. Соціально-демографічні включа­ють забезпеченість виробництва трудовими ресурсами, стан виробничої та соціальної інфраструктури; економічні  вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність виробництва, призначення та якість продукції, виробничі зв'язки, економіко-географічне і транспортне положення то­що.

Сировинний фактор. Відомо, що затрати на сировину і ма­теріали в багатьох галузях промисловості складають більше половини всіх затрат. Такі виробництва і галузі називають ма­теріаломісткими. Виділяють галузі низької, середньої та високої матеріаломісткості.

Паливно-енергетичний фактор. Типовими ознаками енергомісткості галузей є частка паливно-енергетичних затрат у собівартості ютової продукції та питомі витрати палива й енергії на її виробництво. Виходячи з того, які питомі витрати палива й енергії ха­рактерні для різних виробництв, розрізняють три групи галу­зей: високоенергомісткі, де частка паливно-енергетичних за­трат складає 30-45% затрат на сировину і матеріали; середньо- або малоенергомісткі, в яких частка паливно-енергетичних за­трат складає лише 15-20% (тобто менші порівняно із затрата­ми на сировину та матеріали); енергомісткі, де паливно-енергетичні затрати складають менше 6%, тобто у багато разів менші від затрат на сировину і матеріали.

Водний фактор. Найбільш во­домісткими є галузі хімії органічного синтезу, чорної мета­лургії, очистка первинної текстильної сировини тощо.

Фактор робочої сили (трудовий). За ступенем трудомісткості виробництва галузі поділя­ються па такі групи: високотрудомісткі з великими затратами праці (людино-годин) на одиницю продукції при відносно малій вазі випущеної продукції в розрахунку на одного робітника; середньої трудомісткості з меншими, ніж у першій групі, затратами праці на одиницю продукції при відносно ве­ликій вазі випущеної продукції в розрахунку на одного робітника; нетрудомісткі з мінімальними затратами праці на одиницю продукції при найбільшій за вагою випущеної про­дукції в розрахунку на одного працівника.

Споживчий фактор. До-районів і центрів споживання тяжіють переважно ті галузі, що зайняті обслуговуванням на­селення (виробництво товарів народного споживання) або ви­робляють малотранспортабельну продукцію (порівняно з вихідною сировиною і паливом).

Значення споживчого фактора часто посилюється факто­ром робочої сили, оскільки місце зосередження населення – це не лише джерела трудових ресурсів, але й райони спожи­вання промислової продукції.

Транспортний фактор  один з найбільш впливових при розміщенні виробництва. Залежно від величини транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє до сировини або до спо­живачів. Визначаючи інтенсивність його впливу, необхідно вра­ховувати, перш за все, витрати сировини і палива на одиницю виробленої продукції. Якщо вони перевищують вагу готових виробів, то підприємства вигідно розміщувати поблизу сирови­ни і палива, оскільки це приводить до скорочення транспортних витрат. І навпаки, у випадках, коли витрати сировини і палива менші за вагу готової продукції, підприємства можна розміщати на значній відстані від сировинних баз (наприклад, вироб­ництво суперфосфату, макаронних виробів, печива). Нарешті, якщо на виробництво готового продукту витрачається стільки сировини, скільки становить його вага, то підприємства розміщуються, виходячи з економічної доцільності (в районах знаходження сировини та поблизу них, в районах споживання готової продукції або у місцях концентрації робочої сили).

Фактор науково-технічного прогресу впливає на розміщення підприємств і галузей на основі наукових відкриттів, змін у технології промислового та сільськогоспо­дарського виробництва.

З розвитком і вдосконаленням технології змінюються ви­трати сировини, палива й енергії на одиницю готової про­дукції, що у свою чергу посилює територіальні зрушення у ви­робництві. Однак, створюючи умови для більш вільного розміщення підприємств, науково-технічний прогрес діє і в протилежному напрямі. Внаслідок зростання масштабів ви­робництва збільшується його залежність від відповідних за розмірами сировинних і паливно-енергетичних баз. Отже, з розвитком техніки деякі галузі промисловості змінюють по­треби у повних природних ресурсах. Це змушує підприємства освоювати відносно бідні природні ресурси, вдаватися до їх комплексної переробки, залучати до виробництва все нові природні ресурси, розширювати сировинну і паливно-енерге­тичну бази.

Фактор ринкової кон'юнктури визначає рух цін цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості.

Ринкова кон’юнктура формується під значним впливом науково-технічного прогресу. Застосування нових технологій у виробництві сприяє поліпшенню якості товарів, підвищує їх конкурентну здатність, такі товари користуються широким попитом і реалізуються за підвищеними цінами. Внаслідок конкурентної боротьби між виробниками перемагають сильніші. Вони розширюють виробничі потужності. будують нові об'єкти, що обов'язково супроводжується певними зміна­ми у розміщенні та територіальні структурі виробництва.