2.Україна на шляху до світового освітнього простору.

Зауважимо, що однією з можливостей для України потрапити в коло країн з високим рівнем конкурентоспроможності національних економік є перехід від екстенсивного використання людських ресурсів з низьким рівнем базової професійної підготовки до інтенсивного використання висококваліфікованої робочої сили, адаптованої до умов соціально орієнтованої економіки інноваційного типу.

У цьому контексті виміром якості продукції вищої освіти як сектора національної економіки стає людський капітал як сукупність певних якостей людини: здоров’я, природних здібностей, освіти, професіоналізму і мобільності. У суспільстві в цілому і, зокрема, у високотехнологічних секторах економіки зростає попит на висококваліфікованих спеціалістів-універсалів, котрі мають не лише спеціалізовану професійну підготовку, але й успішно оволодівають навичками інноваційної, підприємницької та управлінської діяльності, максимально використовують індивідуальні здібності. Про зв’язок якості освітньої системи із загальною конкурентоспроможністю країни свідчить те, що у першу десятку країн світу з найвищим загальним індексом конкурентоспроможності входить 7 країн-учасниць Болонського процесу, так само, як і в десятку кращих у світі за індексом конкурентоспроможності вищої освіти. Це також є свідченням ефективності Болонського процесу, в рамках якого вирішуються завдання розвитку і реформування національної системи вищої освіти, інтегрування її в європейський та світовий ринок освітніх послуг.

Нагальна потреба ліквідувати недоліки вищої школи вимагає концептуального удосконалення освіти і професійної підготовки шляхом: формування в суспільстві ставлення до людини як мети, а не засобу соціального прогресу, яке базується на концепції гармонійного розвитку людини і сприятиме активізації людського капіталу через систему вищої освіті і професійної підготовки; реформування системи вищої освіти і професійної підготовки для забезпечення якості фахівців, яка передбачає глибоку професійну компетентність і соціальну відповідальність при вирішенні завдань науково-технічного прогресу, соціального і культурного розвитку.

З травня 2005 року в системі вищої освіти України запроваджено важливі кроки з реалізації положень Болонського процесу, а саме:

• створення інноваційного простору на основі освітньої і наукової підтримки;

• адаптація системи вищої освіти України до норм, стандартів і основних принципів Європейського простору вищої освіти;

• забезпечення соціального контексту вищої освіти, який надасть можливість випускникам вищих навчальних закладів (ВНЗ) формувати свою професійну кар’єру на основі соціальної справедливості, відповідальності та загальнолюдських цінностей.

• модернізації системи вищої освіти, системи та структури кваліфікацій; удосконалення змісту вищої освіти та організації навчального процесу;

• підвищення ефективності та якості вищої освіти;

• міжнародного визнання документів про вищу освіту;

• зміцнення позицій вищих навчальних закладів України на європейському та світовому ринку освітніх послуг та досягнення їх рівноправності в європейському і світовому співтоваристві.

З метою інституційне забезпечення Болонського процесу в Україні у 2006 р. створено Національну групу промоутерів Болонського процесу в Україні (National Team of Bologna Promoters), до якої залучені фахівці провідних університетів України. Вони беруть участь в навчальних тренінгах з актуальних проблем вищої освіти на Європейському освітньому просторі і проводять такі тренінги в Україні.

Структури, що супроводжують впровадження Болонського процесу в країні, є переважно офіційними урядовими структурами. При Міністерстві освіти і науки України (МОН) створено відомчу робочу групу супроводу Болонського процесу у вищій освіті України та, за розпорядженням Кабінету Міністрів України, міжвідомчу робочу групу з впровадження Болонського процесу.

Проводяться заходи щодо адаптації національної системи із забезпечення якості до стандартів і рекомендацій для забезпечення якості в ЄПВО. 4 березня 2008 року в Брюсселі (Бельгія) Україна стала повноправним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості (EQAR). З метою співробітництва, вивчення досвіду Європейської мережі забезпечення якості (ENQA) в управлінні ліцензування, акредитації та нострифікації МОН створено спеціальний відділ. В Україні функціонує також незалежна державна інспекція.

Національна система забезпечення якості реалізується через системи ліцензування і акредитації. Зовнішня система забезпечення якості охоплює всі ВНЗ України і поширюється на діючі в Україні філії іноземних навчальних закладів. Розроблено план з покращення та адаптації національної системи забезпечення якості вищої освіти, відповідно до стандартів та норм ENQA щодо:

• внутрішнього забезпечення якості у вищих навчальних закладах;

• зовнішнього забезпечення якості вищої освіти;

• забезпечення якості у діяльності агенцій/установ із зовнішнього забезпечення якості.

Реалізація цього плану відбувається дуже повільно. В Україні ще не сформована система моніторингу і визначення рейтингу ВНЗ за міжнародними показниками, водночас існуюча національна система моніторингу і визначення рейтингу ВНЗ з метою прийняття управлінських рішень не є достатньо прозорою.

У 2006/2007 навчальному році у всіх ВНЗ України III-IV рівнів акредитації запроваджено кредитно-трансферну систему ECTS. Підготовлено відповідний Пакет інноваційних нормативних документів ECTS. Розроблено рекомендації та здійснюються організаційні заходи із запровадження Додатку до диплома європейського зразка (Diploma Supplement).

Проте запровадження системи ECTS призвело до збільшення навантаження методистів та викладацького складу кафедр ВНЗ. Введення європейської системи ECTS не супроводжується в Україні приведенням до Болонських стандартів навантаження викладачів, яке на сьогодні в Україні в середньому складає 900 годин на навчальний рік для доцента ВНЗ і є найбільшим в Європі.

Визнання кваліфікацій вищої освіти входить до компетенції управління ліцензування, акредитації та нострифікації МОН і регулюється Законами України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, постановами Кабінету Міністрів України № 1260 “Про документи про освіту та вчені звання” та № 1380 “Про ліцензування освітніх послуг”, наказом МОН України № 563 “Про затвердження Положення про визнання іноземних документів про освіту”, в яких встановлюється централізована процедура, визначаються правові та організаційні основи визнання іноземних освітніх документів. Чинне законодавство з визнання іноземних кваліфікацій приведене у відповідність положенням і принципам Лісабонської конвенції, яку Україна ратифікувала у 1999 році. Україна уклала 22 міжурядові міжнародні угоди про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання.

Проте ВНЗ, які запровадили спільні програми та присвоюють національно визнані ступені спільно з вищими навчальними закладами інших країн, становлять лише 4 % від загальної кількості українських ВНЗ.

Мобільність студентів є важливим аспектом впровадження в Україні Болонського процесу. Спостерігається тенденція до підвищення рівня внутрішньої мобільності студентів і викладачів. Спрощено переведення студентів з одного ВНЗ до іншого за рахунок трансферу та накопичення кредитів ECTS. Бакалавр будь-якого університету може продовжувати навчання на другому циклі іншого університету. Підвищенню внутрішньої мобільності кадрів сприяє обмін викладачами між різними вищими навчальними закладами; можливість суміщення посад викладачами різних вищих навчальних закладів; відміна права ректорів на заборону суміщення посад тощо.

Міжнародної академічної мобільності Україна ще не відчула. Майже всі поїздки за кордон українське студентство здійснює коштом батьків, спонсорів, закордонних благодійних фундацій тощо. Закордонне навчання і стажування за рахунок ВНЗ або держави становить менше 10 % від зазначеної кількості “мобільних” українських студентів. Більшість таких візитів є наслідком двосторонніх договорів обміну студентами між університетами України та Європи. Чинним українським законодавством не передбачено грантів та позик студентам для навчальних поїздок за кордон.

Ситуація з міжнародною академічної мобільністю кадрів ще гірша: стажування викладачів українських вищих навчальних закладів у провідних європейських університетах ніяк не координується і не фінансується українськими ВНЗ або державою; створення спільних програм підготовки фахівців із провідними європейськими університетами не набуло поширення; укладення міжуніверситетських двосторонніх договорів про обмін кадрами відбувається епізодично; виконання спільних наукових програм із провідними університетами ЕПВО має одиничний характер.

Важливою ланкою є рішення проблеми отримання освіти людьми з обмеженими матеріальними та фізичними можливостями. Передбачені державою заходи для усунення перешкод у доступі до вищої освіти для студентів із соціально знедолених верств населення реалізуються не в повному обсязі:підвищення стипендії на випускних курсах та покращення умов проживання в гуртожитках є мінімальним; В Україні діє єдиний ВНЗ де навчаються студенти з обмеженими фізичними можливостями – університет “Україна”, хоча курс на створення таких закладів задекларовано; дистанційне навчання фактично не організовано і не є доступним пересічній людині; створення в регіонах департаментів університетів, в яких надаються консультації і проводяться заняття за місцем проживання не набуло масового характеру.

Одним з об’єктивних обмежень інтеграції української системи вищої освіти у Європейський простір є невизначеність перспектив та принципів взаємовідносин України та ЄС. Незавершеність адаптації національного законодавства до стандартів європейського права, а також неготовність європейських країн та ЄС до ліквідації міграційних перешкод для громадян України суперечать принципу мобільності у Болонському процесі і не дозволяють повною мірою реалізувати його в Україні.

Гальмують Болонський процес в Україні також відсутність громадських структур у сфері освіти та їхньої співпраці з асоціаціями освіти та наукових досліджень Європи. Бракує інформаційного обміну та інформування громадськості про переваги ЄПВО, недостатньо відповідних самостійних наукових та соціологічних досліджень.

Отже, привабливість ЄПВО повною мірою усвідомлюється українською університетською спільнотою і студентством. Проте не завжди є розуміння стратегічної мети Болонського процесу, його пріоритетів, а головне – не має чіткого усвідомлення власного місця в ньому, а також програми конкретних дій з імплементації принципів Болоньї у вітчизняній освітній простір, з інтеграції України в ЄПВО.

Необхідне також чітке розуміння того, що Болонський процес не передбачає уніфікації змісту освіти і нівелювання національних особливостей освітніх систем країн-учасниць. Кожна країна повинна зберегти національну самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців, гармонійно поєднуючи їх з інноваційними прогресивними підходами до організації вищої освіти, властивими ЄПВО.

У контексті реформування вищої освіти в регіоні на шляху до удосконалення змісту вищої освіти та організації навчального процесу у відповідності до вимог Болонського процесу першочерговим завданням було запровадження у ВНЗ кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

Отже, Україна приєдналася до Болонського процесу, як вже зазначалось, в 2005 році. З того часу мали місце такі основні події: затверджено план дій із забезпечення якості вищої освіти; підготовлено новий Закон про вищу освіту відповідно вимог і рекомендацій Болонського процесу; Україна стала урядовим членом Європейського реєстру із забезпечення якості; створено робочу групу із розроблення національної рамки кваліфікацій із вищої освіти. Майбутні виклики включають: розроблення національної рамки кваліфікацій, що узгоджується із загальною рамкою кваліфікацій ЄПВО; запровадження інноваційної інституційної структури, трициклової системи і спільних ступенів; запровадження програм для іноземних студентів, що узгоджуються із структурованими університетськими програмами ЄПВО; розроблення національної рамки кваліфікацій впродовж життя; створення механізмів визнання попереднього навчання; запровадження Додатку до диплома європейського зразка формату EU/CoE/UNESCO; створення національної агенції із забезпечення якості відповідно до вимог Європейської мережі із забезпечення якості (ENQA); поліпшення зовнішньої і внутрішньої мобільності; забезпечення портативності студентських грантів і позик; забезпечення справедливого доступу до вищої освіти; розроблення програм із врахуванням вимог працедавців; сприяння культурним цінностям і демократичним ідеалам.

Питання для самоконтролю знань:

1. Охарактеризуйте сутність та основні етапи становлення Болонського процесу.

2. Хронологія Болонського процесу.

3. Реформування української системи Вищої освіти.

Тематика рефератів:

1. Європейський освітній простір: етапи становлення.

2. Плюси та мінуси Болонської системи через призму української освіти.

3. Вища освіта України: шість років європейського досвіду.

21