Сорбонська декларація

Цей документ було підписано 25 травня 1998 р. на ювілеї Паризького університету міністрами освіти чотирьох країн (Велика Британія, Італія, Германія, Франція). У "Спільній декларації про гармонізацію архітектури системи європейської вищої освіти" міністри чотирьох провідних країн ЄС, заявили, що Європа "вступає в період великих змін в освіті й умовах праці, диверсифікованості курсів професійних кар'єр, коли освіта і навчання впродовж життя стають явною необхідністю.

Поява Сорбонскої декларації викликало почуття здивування не тільки в академічному співтоваристві, але й у Європейській Комісії, а також у міністрів освіти інших держав-членів ЄС. Уявлялося майже неймовірним, щоб країни, які настільки традиційно різняться, пішли шляхом гармонізації своїх систем освіти. Цей документ треба розглядати як такий, що надав первинного поштовху процесу консолідації Європейського простору вищої освіти у контексті загальноєвропейського процесу і який пізніше отримав назву Болонського.

Болонська декларація "Thе European Hiigher Education Area"

Позитивна реакція на Сорбонську декларацію дозволила перейти до більш широких дій. За запрошенням італійського міністра освіти у Болоньї 19 червня 1999 року відбулася зустріч його колег з 29 європейських країн. Основою дискусії учасників стали Сорбонська декларація і дослідження експертів "Тренди в європейських навчальних структурах" (яке згодом отримало назву "Trends-I"), висновки якого свідчать про наявність суттєвих розбіжностей у структурах європейських програм і ступенів. На відміну від Сорбонскої декларації, де мова йде про гармонізацію, у згаданому дослідженні трендів і самій Болонскій декларації дане поняття (яке викликало, до речі, негативну реакцію) не використовується. Тут мова вже йде про "дії, що можуть сприяти необхідній конвергенції і більшій прозорості кваліфікаційних структур у Європі".

Декларація, яка була проголошена і підписана міністрами освіти у Болоньї, започаткувала на офіційному рівні процес створення (побудови, утвердження, консолідації) європейського простору вищої освіти. Переймаючись проблемами конкурентноздатності та привабливості європейської системи вищої освіти, міністри проголосили цілі, які, на їх погляд, є першорядними і які мають бути досягнуті в межах першого десятиліття ХХІ сторіччя. У Декларації були сформульовані наступні цілі.

• Прийняття системи прозорих та порівнянних ступенів, зокрема, за допомогою додатку до диплома, з метою полегшення працевлаштування громадян Європи і міжнародної конкурентоспроможності європейської вищої освіти.

• Прийняття системи, заснованої на двох основних циклах. Доступ до другого циклу навчання повинен вимагати успішного завершення першого циклу тривалістю мінімум 3 роки (бакалавр). Ступінь, що здобувається після першого циклу, повинна відповідати європейському ринку праці як достатній рівень кваліфікації. Другий цикл повинен закінчуватися ступінню магістра і / або ступінню доктора, як в багатьох європейських країнах.

• Запровадження системи кредитів – подібної ECTS система – як засобу підвищення мобільності студентів. Кредити можуть також набуватися поза сферою вищої освіти, включаючи навчання впродовж життя, якщо це визнано відповідними Університетами.

• Сприяння мобільності через усунення перешкод ефективному здійсненню свободи пересування, приділяючи особливу увагу:

- студентам, щоб вони мали доступ до навчання та інших освітніх послуг;

- викладачам, дослідникам і адміністративним працівникам для визнання та збільшення обсягу часу на дослідження, викладання та навчання без ураження своїх законних прав.

• Сприяння європейській співпраці в забезпеченні якості освіти, порівнянних критеріїв і методологій.

• Сприяння розвитку європейської складової у вищій освіті, особливо відносно розробки навчальних планів, співпраці між навчальними закладами, розробки схем мобільності і інтегрованих програм навчання і досліджень.

Як бачимо, сформульовані цілі мають дуже загальний вигляд. Міністри, мабуть цілком свідомо, уникали конкретних формулювань, враховуючи суттєві розбіжності освітніх систем країн-учасників. Вважалося, що шляхом копіткої праці будуть знайдені компромісні рішення, у першу чергу, за рахунок швидкої позитивної реакції університетів та на їх вагомий внесок в досягнення успіху Болонської ініціативи