3.9. Висцеральный синдром «блуждающей личинки»

Хотя этим термином обычно обозначалась инвазия висцеральных тканей животного гельминтами, чьими естественными хозяевами являлись другие животные, в настоящее время он обозначает тип инвазии только людей, в особенности - личинками Toxocara canis. Кроме того, добавочным термином также является «кожная миграция личинок», что относится к «чужеродным» личинкам, находящимся в коже.

Данная патология чаще регистрируется у детей, которые тесно контактируют с домашними животными или посещают площадки, парки, где отмечается контаминация земли фекалиями собак. Согласно исследованиям, проводимым во многих странах, в таких местах практически всегда отмечается наличие жизнеспособных яиц T.canis в 10% проб земли.

Несмотря на высокий риск инвазии, данных об инцидентности клинически проявляющегося заболевания немного. Например, в 1979 году во Франции, согласно литературе, отмечалось только 430 случаев глазной и 350 случаев висцеральной миграции личинок. Однако было сделано предположение, что 50-60 случаев клинически выраженного заболевания имеют место в Британии каждый год, хотя многие из них не регистрируются.

Во многих случаях личиночная инвазия ограничена печенью, вследствие чего возникает гепатомегалия и эозинофилия, но в некоторых случаях личинки выходят в систему кровообращения и перемещаются в другой орган, чаще всего – в глаз. Здесь вокруг личинки формируется гранулема за сетчатой оболочкой, часто напоминающая ретинобластому, и у детей отмечались случаи удаления глаза из-за неправильно поставленного диагноза. В настоящее время лечение таких случаев осуществляется при использовании лазерной терапии. В нескольких случаях эпилепсии при серологическом исследовании была установлена инвазия T.canis, но значение данной связи ещё не установлено.

Предупреждение висцерального синдрома «блуждающей личинки» основывается на дегельминтизации препаратами, описанными выше, на изолированном хранении собачьих фекалий в домах и садах, а также ограничении доступа собак на территории, где играют дети, например, в парки [4].

4. Власні дослідження

4.1. Мета і завдання

Метою наших досліджень було з’ясувати розповсюдження токсокарозу у собак за даними ветеринарних клінік м. Маріуполя, а також вдосконалити лікувальні заходи при цій хворобі в умовах ветеринарної клініки «ПП Фонотов О.І».

Для досягнення поставленої мети перед нами були поставлені наступні завдання:

1. провести моніторінг по токсокарозу собак в зоні обслуговування приватної клініки м. Маріуполь;

2. провести діагностичні дослідження собак хворих на токсокароз;

3. випробувати ефективність запропонованої схеми лікування токсокарозу;

4. визначити економічну ефективність випробуваних схем лікування.

4.2. Матеріали та методи дослідження

Дослідження проводили в умовах ветеринарної клініки ПП «Фонотов О.І.» міста Маріуполя.

До лікарні постійно надходили тварини з різними патологічними процесами. При клінічному огляді хворих тварин та проведенні лабораторних досліджень було встановлено, що досить часто причина звертання до ветеринарної клініки гельмінтози (особливо у собак віком до 6 місяців).

Для проведення дослідів було відібрано 14 собак, яких розподілили на дві групи по 7 голів в кожній. До контрольної групи увійшли клінічно хворі собаки, яких лікували за загальноприйнятою схемою, що застосовувалась в клініці; дослідна група лікувалась за розробленою нами схемою, до якої увішли: антигельмінтик «Енвайр» та гамавіт.

Групи тварин формували в міру їх потрапляння в клініку за принципом аналогів: собаки вагою 1-2,5 кг, віком 3-5 місяців.

Для порівння ефективності лікування токсокарозу у собак було запропоновано дві схеми, що наведені у таблиці 4.1.

Таблиця 4.1.

Схеми лікування токсокарозу собак

Групи тварин	Схема лікування
Контрольна, n = 7	Енвайр, гамавіт
Дослідна, n = 7	Дронтал юніор