- •Курсова робота на тему: Легка промисловість України
- •1. Особливості розміщення та розвитку основних галузей легкої промисловості
- •1.1. Загальний огляд легкої промисловості України
- •1.2. Текстильна промисловість
- •1.3. Трикотажна промисловість
- •1.4. Швейна промисловість
- •1.5. Шкіряно-взуттяєва промисловість
- •1.6. Хутрова промисловість
- •Висновок до і розділу
- •2. Проблеми розвитку легкої промисловості України
- •3. Аналіз проблем
- •II. Проблеми економіки перехідного періоду:
- •III. Економічно-соціальні проблеми, які cформувалися протягом переходу до ринкової економіки
- •Висновок до 2 розділу
- •3. Пропозиції до розв’язання проблем легкої промисловості
- •Висновок до 3 розділу
- •4. Обґрунтування пропозицій та вибір альтернативних шляхів розвитку легкої промисловості
- •Висновок до 4 розділу
- •Висновки
- •Використана література
- •Додатки
- •Виробництво продукції легкої промисловості
1.3. Трикотажна промисловість
Трикотажною промисловістю України вироблено в 1998 р. 6,5 млн шт. трикотажних виробів. За 1990-1998 рр. трикотажне виробництво зменшилося в 32,2 раза, хоч для нього є достатня сировинна база. Найбільші трикотажні підприємства в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська область). У Харкові, Луганську. Житомирі, Чернівцях, Львові й Черво-нограді (Львівська область) працюють панчішні фабрики. [9, с.170]
1.4. Швейна промисловість
Швейна промисловість розміщена здебільшого у великих населених пунктах. Тут функціонують такі відомі формування, як Київське виробниче об'єднання швейної промисловості «Україна», львівська фірма «Маяк», Харківська швейна фабрика ім. Ю. Д. Тинякова та ін. Швейна промисловість донедавна на 90% задовольняла попит населення України на готовий одяг, білизну та іншу продукцію.
У швейній промисловості налічується біля 600 підприємств. Обсяги її виробництва зменшилися проти 1990 р. на 75°о. Більше 100 підприємств країни працюють на давальницькій сировині.
Попит на швейну продукцію значно зменшився, що пов'язано з низькою купівельною спроможністю населення, зростанням цін на продукцію, конкуренцією іноземних товарів.
Спільні швейні підприємства в Києві, Чернівцях, Умані, забезпечені новими обладнанням і технологіями, значно розширили виробництво продукції, збільшили кількість працюючих [2, с.240].
1.5. Шкіряно-взуттяєва промисловість
Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї- шкури домашніх, диких і морських тварин. Проте широке використання нових синтетичних матеріалів (штучної шкіри, гуми), парусини, вовни (для валяного взуття), тканин істотно збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг, шорно-сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших машин. Розміщене шкіряне виробництво поблизу центрів м'ясної промисловості.
Розвитку взуттєвого виробництва сприяють високий рівень механізації виробничих процесів. Підприємства галузі виробляють жорсткі й м'які шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри.
Шкіряна промисловість - стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства є в Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська область), Бердичеві. Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники - в Одесі.
Сучасна взуттєва промисловість України перетворилася на велику механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Херсоні реконструйовано; в Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збудовано нові великі підприємства. Всього в країні діє 56 шкіряних і 104 взуттєвих виробничих об'єднання та підприємства. Найбільші шкіряні виробничі об'єднання -в Бердичеві («Світанок»), Івано-Франківську, Києві; взуттєві виробничі об'єднання - в Луганську, Львові («Прогрес»), Харкові, Кривому Розі, Хмельницьку.
У 1998 р. було вироблено 96 млн пар взуття, або 0,2 пари на душу населення. За період 1990-1998 рр. виробництво взуття зменшилося в 19 разів. У загальному обсязі пропозицій частка імпортного взуття становить 80%.
Головними напрямками розвитку шкіряно-взуттєвої промисловості є вдосконалення діючих підприємств, створення нових, впровадження високоефективних технологій шкіряно-взуттєвого і дубильно-екстрактового виробництва; освоєння матеріалів з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостями; механізація та автоматизація виробничих процесів. [5, с.97]