15. Проблема визначення моральної шкоди в України.

Актуальність даної статті обумовлюється основним завданням будь-якої демократичної держави створити ефективну систему захисту прав і свобод людини.

Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Основний Закон України заклав серйозне підґрунтя для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. В Конституції України відображається надзвичайно цінна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

Відшкодування шкоди – один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню – шкоду матеріальну і шкоду моральну.

Проблема відшкодування моральної шкоди, як одного із видів шкоди, яка може бути спричинена фізичній або юридичній особі існує вже багато років.

Варто зазначити, що дослідженням проблеми відшкодування моральної шкоди займались такі вчені, як С. Рабінович, Л. Корчемна, Є. Солодко, В.П. Палиюк, С.А. Беляцкин, В. Лапицкий та інші, що свідчить про її актуальність.

Однак, в цій статті спробуємо переглянути деякі стереотипи та подискутувати з твердженнями попередніх дослідників.

Історія нашої держави і права вказує на те, що ця проблема в різні періоди становлення суспільства вирішувалась по-різному. Слід зазначити, що законодавче закріплення способу захисту прав та інтересів громадян, як відшкодування моральної шкоди, є порівняно новим інститутом. Після проголошення незалежності України в державі розпочалась робота по створенню власної національної правової системи.

Вперше такий спосіб захисту прав та інтересів громадян, як відшкодування моральної шкоди, було введено в національну систему Законом України від 6 травня 1993 р. № 3188-XII «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій». Цим Законом до Цивільного Кодексу України 1963 року було введено новий спосіб захисту цивільних особистих прав – відшкодування моральної шкоди (статті 6, 7, 440-1) [12, c.3].

З часом, Конституція України також передбачила право громадян на відшкодування моральної шкоди (статті 32, 56, 62, 152).

На сьогодні, існує набагато розширена законодавча база, яка закріпила право громадянина на відшкодування моральної шкоди, а саме: Конституція України; Цивільний кодекс України, який не лише зберіг зазначений спосіб захисту цивільних особистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної шкоди новими нормами; Кодекс законів про працю України; Закони України „Про захист прав споживачів"; „Про інформацію"; „Про телебачення і радіомовлення"; „Про авторське право і суміжні права". Слід звернути увагу на те, що існує і судова практика з порушеної проблеми, зокрема: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"; Методичні рекомендації „Відшкодування моральної шкоди" (лист Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 р. № 35-13/797), та інші.

Проте, із введенням зазначеного способу захисту прав громадян, виникло багато проблем і питань. А саме щодо розміру відшкодування моральної шкоди та порядку такого відшкодування.

Враховуючи сучасний стан розвитку зазначеної проблеми, метою цієї статті є дослідження розміру нарахування моральної шкоди, порядку реалізації права на відшкодування моральної шкоди, а також відповідальності за неправильне застосування законів України при вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди, як способу захисту громадянином свого права [9].

Так, в поняття матеріальної шкоди входять - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Особи, які зазнали порушення своїх, гарантованих Конституцією України прав, нерідко високо оцінюють свої страждання. Тому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір відшкодування моральної (нематеріальної) шкоди, відповідно до чинного законодавства України, може бути як в грошовій, так і в іншій матеріальній формі.

Відшкодування моральної шкоди в грошовій формі виплачується тільки в грошовій одиниці України - гривні. Але положення статті 10 Закону України „Про режим іноземного інвестування" передбачає, що іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України. Компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок зазначених дій, визначається на час фактичного здійснення рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації повинна виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до законодавства України.

В поняття „інша матеріальна форма" відшкодування моральної шкоди входить придбання телевізора, автомобіля, протезів, путівок в лікувально-оздоровчі заклади та інше, що дає можливість компенсувати хвилювання з приводу втрати певних можливостей.

Законодавці залишили за судом право вирішувати належність та розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки в чинному законодавстві чітких меж такого розміру не передбачено. У зв’язку з чим у потерпілих виникає упереджена оцінка своїх понесених страждань, що породжує виникнення нових спорів.

З огляду на це, необхідно розробити принципи мінімальної та максимальної межі визначення розміру оцінки моральної шкоди. Це дасть можливість судам реально оцінити та призначити потерпілому відшкодування моральної шкоди.

Між іншим, в літературі існує таке бачення, зокрема, Є. Солодко зазначає, що „...при любой форме возмещения компенсация морального вреда будет частичная, т. к. точно определить степень причинённого морального вреда и соответственно размер его возмещения невозможно» [15, с. 43].

Так, відповідно до Методичних рекомендацій „Відшкодування моральної шкоди" (лист Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 р. № 35-13/797) моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.

Деякі юристи-практики зазначають, що при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати розмір матеріальної шкоди якої зазнав потерпілий. Але в статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

Тому, щоб уникнути помилок при вирішені зазначеного питання, Пленум Верховного суду України (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5) закріпив певні критерії оцінки розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Разом з цим, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

На сьогодні, в часи незалежності, законодавство України спрямоване на вирішення спорів, за допомогою дотримання моральних засад суспільства, та принципів всебічності та справедливості розгляду справ судами. Нерідко судді при вирішенні справи, порушують чинне законодавство в частині недотримання принципів моральності, логічності та справедливості.

Як приклад порушення основних принципів судочинства, пропонується розглянути цивільну справу за позовом Компанії „N" до громадянина "К" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг стільникового зв’язку та зустрічного позову Коволя Є.О. до Компанії „N" про визнання договору про надання послуг стільникового рухомого зв’язку недійсним та відшкодування моральної шкоди.

Позивач (Компанія „N") звернувся з позовом про стягнення заборгованості за договором про надання послуг стільникового рухомого зв’язку. Свої вимоги мотивував тим, що між позивачем та відповідачем 8 грудня 2000 року було укладено договір про надання послуг стільникового рухомого зв’язку, за яким відповідач користувався послугами належної позивачеві мережі стільникового зв’язку "В". Відповідачеві були надані у користування телефонні номери. В лютому 2001 року надання послуг було призупинено у зв’язку з повним використанням суми внесеного авансового платежу та несплатою рахунків за фактично надані послуги. Нарахували пеню.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за послуги зв’язку та відповідно нараховану пеню.

Відповідач з позовом був незгодний і пред’явив зустрічний позов про визнання договору про надання послуг стільникового зв’язку недійсним та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги відповідач мотивував тим, що ніяких угод з позивачем не укладав і послугами останнього не користувався. Відповідач вважав договір про надання послуг стільникового зв’язку фіктивним і таким, що не відповідав вимогам закону, оскільки він його не укладав та не підписував.

Протягом тривалого часу позивач пред’являв громадянину "К" грошові вимоги і безпідставно залучив у якості відповідача до справи.

Звісно, з відкриттям цивільної справи у громадянина "К", як особи невинної, з’явилося відчуття постійної тривоги, хвилювання, нервові розлади, безсоння. Про даний судовий спір та його ніби-то нечесність стало відомо за місцем його роботи, що позначилося на його честі та гідності.

Громадянин "К", вважаючи себе особою невинуватою, замовив проведення судово-почеркознавчої експертизи, яка встановила, що всі підписи на договорах про надання послуг стільникового зв’язку були виконані не громадянином "К", а іншою особою.

При ознайомленні з договором було виявлено, що підпис підроблений і ніяких даних про відповідача не міститься.

Якщо зробити логічний висновок, то громадянина "К" безпідставно обвинуватили та притягнули до справи, що підтверджено судово-почеркознавчою експертизою. Цим були порушені його законні права закріплені статтями 32 та 63 Конституції України.

Звідси, відповідач має всі підстави на відшкодування моральної шкоди.

Але, не дивлячись на шахрайство Компанії „N", суддя виносить рішення, яким визнає договір про надання послуг стільникового зв’язку недійсним, а в частині відшкодування моральної шкоди громадянину "К" відмовляє.

Відмовляючи у задоволенні моральної шкоди суд керувався пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4, мотивуючи тим, що в даному випадку відшкодування моральної шкоди закон не передбачає.

Якщо звернутись до пункту 2 зазначеної постанови, то прямо видно, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень.

Саме закріплення за державою обов’язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої такими порушеннями.

Виникає питання: яким чином суддя, як високоосвічена особа, гарант справедливості та законності, може порушувати чинне законодавства, а особливо не враховувати норми Конституції України?

Крім того, суттєвою помилкою громадянина "К" було те, що він не надав суду прямих доказів стосовно розладу здоров’я (медична довідка), відсутності на роботі з приводу участі у судових засіданнях (довідка з роботи). До речі, судові засідання неодноразово відкладалися у зв’язку з неявкою позивача.

Аналізуючи зазначену в статті проблему, необхідно звернути увагу на правову неосвідченість громадян України з приводу реалізації свого права на відшкодування моральної шкоди.

Так, при порушенні будь-яких прав, закріплених законами України, громадяни рідко використовують своє право на відшкодування моральної шкоди, оскільки не знають яким нормативно-правовим актом воно врегульовано та заздалегідь не впевнені в його реалізації.

З огляду на те, що в законодавстві України поступово вдосконалюється інститут відшкодування моральної шкоди, необхідно прийняти такі нормативно-правові акти, які будуть чітко та прозоро встановлювати зазначений спосіб захисту прав людини. Також необхідно довести до громадськості, що свої права слід відстоювати. Коли права людини дійсно стануть пріоритетом нашого суспільства, тоді ми зможемо себе з впевненістю називати громадянами незалежної і демократичної Держави.