9. Класифікація поточних витрат підприємства.

Поточні витрати підприємств торгівлі за видами діяльності класифікують за такими групами: витрати операційної діяльності; витрати фінансової діяльності; витрати інвестиційної діяльності; інші витрати звичайної діяльності; надзвичайні витрати.

Витрати операційної діяльності поділяють на: витрати, які включають до собівартості реалізованих товарів (продукції); адміністративні витрати; витрати на збут; інші операційні витрати.

За мірою реагування на зміну обсягів діяльності витрати поділяють на умовно-постійні та змінні.

До умовно-постійних відносять такі витрати, розмір яких не змінюється внаслідок зміни обсягів товарообігу. До постійних належать витрати, пов’язані із управлінням діяльністю підприємства, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва, підприємства громадського харчування тощо.

Змінні витрати охоплюють ті види витрат, величина яких змінюється зі зміною обсягів товарообігу. До змінних витрат належать витрати підприємств торгівлі на сировину, придбані напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, на оплату праці торговельно-операційного персоналу й відповідні суми відрахувань на соціальні заходи, інші витрати.

За періодами витрати торговельної діяльності поділяють на витрати поточного періоду й витрати майбутніх періодів.

Витрати поточного періоду — це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати, що належать до того періоду, в якому вони були здійснені.

Витрати майбутніх періодів — це витрати, що мали місце впродовж поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів.

За центрами відповідальності чи місцем виникнення витрати поділяють на витрати відділу, дільниці, служби, іншого структурного підрозділу підприємства.

За мірою однорідності витрати поділяють на прості (одноелементні) та комплексні.

Прості витрати мають однорідний зміст, тобто складаються з одного елементу витрат, наприклад заробітна плата або амортизаційні відрахування.

До складу комплексних витрат включають елементи з різною економічною природою, наприклад витрати на зберігання, підсортування товарів.

За можливістю контролю в конкретному структурному підрозділі розрізняють контрольовані й неконтрольовані витрати в конкретному центрі відповідальності.

За принципами організації (управління) розрізняють заплановані витрати та позапланові витрати.

10. Собівартість продукції підприємства та механізм її калькулювання.

Собівартість промислової продукції це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на іі виробництво та реалізацію.

Витрати на виробництво формують виробничу собівартість, а витрати на виробництво та збут – повну собівартість продукції.

Виробнича собівартість - це грошове відображення поточних витрат підприємства безпосередньо на виробництво продукції (робіт, послуг) у межах встановлених нормативів.

Складається з прямих витрат на оплату праці, прямих матеріальних витрат, та розподілених загальновиробничих витрат.

Індивідуальна собівартість характеризує витрати конкретного підприємства на випуск продукції. Фірмова – включає витрати на виробництво продукції за групою підприємств, що входять до об'єднання, фірми, корпорації. Середньогалузева характеризує середні по галузі витрати на виробництво одиниці продукції.

Для визначення економічної ефективності виробництва малого підприємства лише загальної собівартості продукції (робіт, послуг) недостатньо, тому здійснюють калькулювання собівартості одиниці продукції (робіт, послуг)

При обчисленні собівартості одиниці продукції використовують різні методи калькуляції, які дозволяють розподілити загальну суму витрат між окремими видами продукції. Після визначення фактичної собівартості одиниці продукції кожного виду проводять коригувальні записи калькуляційних різниць, і закриття аналітичних рахунків з обліку витрат виробництва, крім тих, де воно залишається незавершеним.

Використовуються такі методи обліку витрат і калькуляції собівартості продукції в залежності від виду продукції, її складу, типу і характеру організації виробництва: простий (попроцесний), нормативний і позамовний.

Простий метод обліку витрат і калькуляції собівартості продукції застосовують на таких малих підприємствах, де виробляють один вид продукції (послуг) і відсутнє незавершене виробництво (кар'єр з видобутку піску, щебеню, транспортне підприємство). При цьому методі загальну суму витрат за місяць ділять на кількість отриманої продукції чи обсяг послуг. Попроце-сний метод застосовують на малих підприємствах, що випускають будівельні матеріали, облік витрат виробництва ведуть окремо за кожною стадією. Фактична собівартість визначається з урахуванням собівартості напівфабрикатів, вироблених на попередніх стадіях.

Нормативний метод застосовують на малих підприємствах, що здійснюють масове і серійне виробництво продукції - витрати виробництва обліковують за нормами і окремо відображають відхилення від них. Фактична собівартість продукції визначається шляхом додавання до нормативної вартості чи віднімання від неї відхилень від норм

Позамовний метод застосовується, на малих підприємствах, де виробництво здійснюється за окремими замовленнями, а продукція (роботи, послуги), що виробляються (виконуються), відрізняються за кожним замовленням.

Фактична собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) розраховується після виконання замовлення шляхом ділення суми витрат за ним на кількість виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг).