7. Банківські кредити, різновиди строкових (разових) та перманентних кредитів.

Банківські кредити — це кредити, коли однією із сторін кредитної угоди є банк.

Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність", банком можуть надаватись такі види кредитів:

• кредити юридичним та фізичним особам у національній та іноземній валютах;

• міжбанківські кредити, тобто кредити, які одержує сам банк для формування своїх ресурсів.

Сукупність кредитів, наданих банком на певну дату, характеризує його кредитний портфель.

За методом надання розрізняють:

Одноразові кредити — це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта.

Перманентні кредити надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах відкритої кредитної лінії. Позички надаються, як правило, шляхом безпосередньої оплати з позичкового рахунку розрахункових документів клієнта (доручень, чеків та інших) без погодження з банком розміру позички і документального її оформлення.

За станом кредитної дисципліни кредити поділяють на:

• строкові;

• на вимогу;

• прострочені;

• відстрочені (пролонговані).

Строкові кредити надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. До строкових належить переважна більшість банківських кредитів.

Безстрокові кредити (на вимогу) надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов'язаний повернути таку позичку на першу вимогу банку. Якщо банк не вимагає повернення, то позичка сплачується на розсуд клієнта.

Простроченими вважаються кредити, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Такі кредити обліковуються на окремому рахунку, і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену процентну ставку.

Відстрочені (пролонговані) — це такі кредити, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час. Для цього необхідне обґрунтоване клопотання позичальника. Пролонгація позички оформляється додатковою кредитною угодою і супроводжується встановленням вищої процентної ставки.

8. Загальна характеристика витрат та поточних витрат підприємства

Витрати формуються в процесі використання матеріальних і фінансових (грошових) ресурсів для досягнення певної мети діяльності підприємства (організації). Вони мають різну цільову спрямованість, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати.

Поточні (операційні) витрати – це такі витрати підприємства (організації), що пов'язані безпосередньо із виконанням підприємством (організацією) своєю основної функції – виготовлення продукції (надання послуг).

Поточні витрати мають циклічний або безперервний характер. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату робітників, сировину, інструмент тощо), а другі здійснюються постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).

Поточні витрати майже завжди здійснюються в натуральній та грошовій формах. Планування й облік витрат чинників виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки ліше вона виражає вартість продукції (послуг).

Розрізняють витрати загальні (сукупні) та на одиницю продукції.

Загальні (сукупні) витрати – це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Величина таких витрат залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції розраховуються як середні величини за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серійно. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Поточні витрати поділяють:

• за ступінем однорідності: на елементні та комплексні

• за зв'язком з обсягом виробництва: на постійні та

• за способом обчислення на одиницю продукції: прямі та непрямі змінні.

Змінні поділяються на пропорційні, непропорційні (прогресуючі та дегресуючі).

Оскільки поточні витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю приросту обсягу виробництва. Показник граничних витрат використовується для обгрунтування доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

Елементні витрати є структурно однорідними і первинними, маютьєдиний економічний зміст. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати.

Комплексні витрати є різнорідними за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішньо-виробничого економічного управління (наприклад, загально-виробничі та адміністративні витрати, витрати на збут, втрати від браку тощо).

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їхня загальна величина не залежить від кількості виготовленої продукції (зрозуміло, у певних межах). Вона стрибкоподібно змінюється ліше за істотної зміни виробничої та організаційної структури підприємства (іншого суб'єкта підприємницької діяльності).До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва й суто управлінські видатки. На практиці виділяють у складі постійних так звані умовно- постійні.