Система показників для характеристики окремих сторін інвестиційної привабливості регіонів (областей)

Групи показників	Окремі показники
Рівень загальноекономічного розвитку	Частка регіону у валовому внутрішньому продукті Обсяг промислової продукції на душу населення Рівень самозабезпечення регіону основними продуктами харчування Середній рівень заробітної плати працівників Обсяг і динаміка капітальних вкладень у розрахунку на одного жителя Кількість підприємств та організацій усіх форм власності Частка збиткових підприємств у загальній їх кількості
Рівень розвитку інвестиційної інфраструктури	Кількість підрядних будівельних організацій усіх форм власності Обсяги виробництва основних видів місцевих будівельних матеріалів Виробництво електроенергії на душу населення Густота залізниць у розрахунку на 100 км2 території Густота автомобільних доріг із твердим покриттям на 100 км2 території
Демографічна характеристика	Частка населення регіону в загальній його кількості в Україні Співвідношення міського і сільського населення Частка населення, зайнятого в суспільному виробництві Рівень кваліфікації працівників суспільного виробництва

Рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури	Частка приватизованих підприємств у загальній їх кількості Частка недержавних фірм у загальній кількості виробничих підприємств Кількість спільних підприємств із зарубіжними партнерами Кількість банківських установ та їх філій Кількість страхових установ та їх представництв Кількість універсальних і спеціалізованих товарних бірж
Рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків	Рівень економічних злочинів у розрахунку на 100 тис. жителів Частка підприємств із шкідливими викидами понад допустимі норми Середній радіаційний фон у містах (великих населених пунктах) Частка незавершених будівельних об’єктів у загальній кількості розпочатих за 3 роки

Отже, найбільш інвестиційно привабливим буде регіон, інтегральний показник якого має більше значення, ніж по інших регіонах.

Кошти інвесторів гарантують безпеку і розвиток будь-якої держави, тобто здійснення інвестиційної діяльності в державі є фактором її інвестиційної та економічної безпеки.

На сьогоднішній день світова економіка характеризується процесами глобалізації. Сучасні умови інвестиційної діяльності в світі визначаються дедалі глибшим проникненням іноземних інвестицій в економіку інших держав та поступовою лібералізацією правил щодо іноземного інвестування. Тому для розвитку цих процесів в Україні необхідна державна підтримка у вигляді законодавчої бази, що буде інтегрована до норм міжнародного права [45, с. 156]..

На нашу думку, державі необхідно визначити сталу інвестиційну політику, основними елементами якої буде:

1. принципи державної інвестиційної політики (принцип недискримінації, принцип захисту прав іноземних інвесторів тощо);

2. загальноправові умови здійснення інвестиційної діяльності, що визначаються спеціальним законодавством про державне регулювання інвестиційної діяльності (податковим, митним, валютним, антимонопольним тощо), законодавством, що регулює форми здійснення інвестиційної діяльності (про підприємства і господарські товариства), а також цивільним і господарським законодавством, що регулює діяльність інвестора і підприємств з іноземним капіталом (про власність, правочини тощо);

3. специфічні умови здійснення інвестиційної діяльності іноземними інвесторами (гарантії, інвестиційні стимули, а також обмежувальні вилучення);

4. міжнародно-правовий режим іноземного інвестування (зокрема, міжнародно-правові механізми захисту прав іноземних інвесторів). Наявність третього і четвертого елементів визначає відмінність режиму прямого іноземного інвестування від режиму, забезпеченого для внутрішніх інвесторів.

Інвестиційна діяльність є дуже специфічною галуззю, бо інвестор, як національний так і іноземний, дуже гостро реагує на зміни в законодавстві, в зовнішній та внутрішній політиці держави, на кризи як політичні так і економічні. Тому для залучення інвестиційного капіталу державі необхідно створювати сприятливі умови для діяльності інвесторів. Аналізуючи Закони України “Про інвестиційну діяльність” та “Про режим іноземного інвестування” на наявність гарантій та стимулів ми бачимо, що держава регламентує:

1. гарантія компенсації у випадку примусового вилучення інвестиції;

2. гарантія безперешкодного переказу отриманого прибутку і вивезення іноземних інвестицій;

3. гарантія стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності і захисту від змін інвестиційного законодавства;

4. гарантія захисту прав і законних інтересів інвесторів від незаконних дій органів влади та посадових осіб.

Проведене дослідження показало, що гарантія компенсації у випадку примусового вилучення інвестиції регулюється українським законодавством непослідовно. Зокрема, наявні серйозні розбіжності між Законом “Про власність”, Законом “Про режим іноземного інвестування” і Конституцією України, а також загальновизнаними звичаєвими нормами міжнародного права з питання підстав примусового вилучення майна і стандарту компенсації за нього. Українське законодавство оперує лише термінами “націоналізація" і “реквізиція”, у принципі не допускаючи націоналізації іноземної інвестиції, що не відповідає міжнародному праву. Поняття націоналізації є невизначеним за сферою застосування, тоді як поняття реквізиції є занадто вузьким за обсягом і не здатне охопити всі випадки примусового вилучення інвестицій. У цьому зв’язку пропонується уточнити редакцію ст.9 Закону “Про режим іноземного інвестування”, передбачивши, що загальне поняття примусового вилучення інвестицій охоплює націоналізацію, реквізицію та інші форми примусового відчуження майна, та зазначивши, що таке вилучення дозволяється лише з мотивів суспільної необхідності на підставах і в порядку, визначених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Для більш чіткого визначення обсягу компенсації за примусово вилучені інвестиції, а також для приведення Закону “Про режим іноземного інвестування” у відповідність з нормами Конституції можна запропонувати чітко розмежувати поняття відшкодування збитків, завданих інвесторам неправомірними діями державних органів, і компенсації за примусово вилучене в інвестора майно.

Далі обґрунтовується, що гарантія стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності та захисту від змін інвестиційного законодавства не знаходить реального підтвердження в Україні. Можна зробити висновок, що держава порушує взяті на себе зобов’язання щодо забезпечення стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності (тобто інвестиційного режиму).

Також державі необхідно використовувати інвестиційні стимули як певні винятки із загального режиму інвестиційної діяльності, що заохочують здійснення суб’єктом бажаних дій, передусім, шляхом використання економічних засобів створення зацікавленості, і застосовуються з метою заохочення капіталовкладень в певні сектори економіки (на певні території розвитку) або для залучення особливо великих інвестицій. Основним інвестиційним стимулом є інвестиційні пільги, тобто переваги податкового, митного, валютного чи іншого характеру, спрямовані на створення особливо сприятливих і привабливих умов для капіталовкладень. Інвестиційні стимули покликані створювати сприятливе конкурентне положення інвестора, який погодився здійснити капіталовкладення в певну сферу економіки.

Поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих суб’єктів, майбутній - обсягами інвестицій у виробництво. Внаслідок виготовлення продукції та надання послуг зношуються основні фонди підприємств - будівлі, споруди, машини, обладнання. Для їх відновлення накопичується амортизаційний фонд. Сума обсягів амортизаційних фондів підприємств, нарахованих за певний період часу, визначає обсяг коштів, необхідних для простого відновлення зношених основних фондів. Основні фонди підприємств відновлюються у процесі інвестиційної діяльності. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягові амортизаційного фонду, відбувається просте відновлення. Поділ валового внутрішнього продукту (ВВП) на фонд споживання та фонд нагромадження є важливою макроекономічною пропорцією національної економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення матеріально-технічної та фінансової бази нових виробництв, товарів та послуг, залежать майбутні обсяги ВВП та відповідно добробут населення. Реалізація фонду накопичення - важлива частина інвестиційної діяльності. Закон України “Про інвестиційну діяльність” визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

1. кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

2. рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

3. майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;

4. права користування землею, водою, природними ресурсами;

5. сукупність технічних та економічних знань у формі документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва товарів та послуг, але не запатентованих (ноу-хау).

Суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав. Об’єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:

1. підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;

2. проектні організації та установи;

3. фінансові посередники - інвестиційні банки, компанії, фонди;

4. органи державного управління, що регулюють діяльність суб’єктів інвестиційної діяльності;

5. інфраструктура фондового ринку.

Увесь національний дохід країни поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. Останній є узагальненим обсягом капітальних вкладень усіх підприємств за рік. Його частка може становити 20-30 % національного доходу. На частку державних коштів за останні роки в Україні припадає лише п’ята частина капітальних вкладень, і можливе подальше її зниження. За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) поділяються на такі види:

1. у нове будівництво - створення нових підприємств (виробництв) на нових місцях за новими проектами;

2. на розширення виробництва - введення до дії нових основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об’єктах;

3. на реконструкцію - обладнання діючих виробництв новою технологією та технікою за новими комплексними проектами;

4. на технічне переобладнання - для підвищення технічного рівня виробництва за рахунок заміни старого обладнання на нове більш, продуктивне.

За складом і характером витрат у прямих інвестиціях можна вирізнити їх технологічну структуру:

1. будівельні роботи;

2. монтажні роботи;

3. машини та обладнання;

4. проектні роботи.

Період типової реалізації інвестицій поділяється на три частини:

1. підготовка (проектні роботи, організація фінансування, погодження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт);

2. реалізація - створення нового матеріального об’єкта;

3. експлуатація нового виробництва, отримання прибутку, забезпечення окупності інвестицій, подальша робота об’єкта.

Законодавство, що регулює інвестиційну діяльність в Україні є недосконалим і потребує доопрацювання, а також приведення його у відповідність до міжнародних стандартів.

1.3. Зарубіжна практика організації та методики оцінки інвестиційної привабливості компанії

Вивчення зарубіжного досвіду з питань інвестиційної безпеки країни дає змогу визначити показники, які характеризують активність інвестиційної діяльності. Аналіз цих показників дозволив поділити їх на три групи — загальні, макроекономічні показники та показники оцінки інвестиційного ринку, які сукупно становлять систему оцінки інвестиційної привабливості України.

До групи загальних належать показники, які стосуються конкурентоспроможності держави та її рейтингу на міжнародному інвестиційному ринку. Традиційно здійснення оцінки інвестиційної привабливості пов'язане з розрахунком інтегрального показника та відповідного ранжування країн шляхом встановлення їх інвестиційного рейтингу на підставі аналізу факторів політичного, економічного, соціально-культурного, інституціонального середовища, ресурсів та інфраструктури.

Найвідоміші з рейтингів: індекс журналу "Institutional Investor", рейтинг агентства "Euromoney" та "Business Environment Risk Index" (BERI). Індекс журналу "Institutional Investor" оцінює насамперед кредитоспроможність країни і складається експертами 100 провідних міжнародних банків. Рейтинг "Euromoney" базується на вивченні таких груп індикаторів: 1) ринкових — 40 %; 2) кредитних — 20%; 3) політико-економічних — 40 %.

За рейтингом BERI оцінюються політична стабільність, ставлення до іноземних інвестицій, девальвація, платіжний баланс, темпи економічного зростання, витрати на заробітну плату, продуктивність праці, інфраструктура, умови коротко-та довгострокового кредитування та ін.

Іноземні інвестори орієнтуються на оцінки численних консалтингових фірм, які постійно відстежують інвестиційний клімат у багатьох країнах світу, у тому числі в Україні. Однак оцінки закордонних експертів без участі українських недостатньо правдиві, а можливо, й упереджені. На жаль, національна система моніторингу інвестиційного клімату ще тільки робить перші кроки. Механізм становлення інвестиційного рейтингу України розробляється декількома компаніями та науковими центрами. Так, кількісну оцінку соціально-політичного ризику інвестицій в економіку України зроблено фірмою "Калина" (інтегральна оцінка дорівнює 6,24—6,31 бала за десятибальною багатофакторною (7 факторів) шкалою, де 10 — найгірший інвестиційний клімат). Досить серйозну роботу з моніторингу інвестиційного клімату в Україні проводить фірма "SOCIS Gallup International". Її оцінка базується на експертних дослідженнях, які здійснюються Центром досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки НАН України разом із Соціологічною службою в Україні "SOCIS Gallup" .

Міжнародні фінансові організації (Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк реконструкції та розвитку (СБРР), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР)) мають власні методики визначення конкурентоспроможності суспільства та інвестиційної привабливості держави. Фінансові інститути використовують отримані результати під час надання кредитів та інвестицій.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) оголосила про включення України до системи індексів "IFC". Подія має значення для долі українського фондового ринку і вітчизняної економіки в цілому. В Україні склався не досить сприятливий інвестиційний клімат. Недосконалість інвестиційного законодавства, непослідовність державних органів у проведенні економічних реформ, корумпованість і криміналізація влади на всіх рівнях, нестабільність політичної ситуації — внаслідок дій цих факторів Україна набула репутації зони ризикованого інвестування. Поки країна не буде включена в усі індекси "IFC" (систему двох наступних індексів МФК), доти вона буде недоотримувати інвестиції у свій фондовий ринок.

До групи макроекономічних показників при оцінці інвестиційної привабливості можливе включення понад 40 показників. Відповідно до Системи національних рахунків включені такі основні макроекономічні показники: дефіцит державного бюджету, обслуговування та погашення державного боргу, обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП), обсяг експорту та імпорту товарів і послуг.

Таблиця 1.2 .