21. Капітал підприємства

Капітал – основна сума коштів, необхідних для започаткування та здійснення діяльності підприємства (чи окремого його напряму).

За джерелами формування капітал підприємства ділиться на власний і позичений.

Власний капітал = початковий (вкладений) капітал + доданий (набутий) капітал – коригувальний капітал.

Позичений капітал характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі кошти чи інші майнові цінності.

Інша критерії класифікації капіталу:

За формою інвестування розрізняють капітал у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах.

За об'єктом інвестування виділяють основний і оборотний капітал підприємства.

За формою власності виділяють приватний і державний капітал.

За організаційно-правовими формами діяльності виділяють: акціонерний капітал; пайовий капітал; індивідуальний капітал.

За формами знаходження у процесі кругообігу: капітал у грошовій формі; капітал у виробничій формі; капітал у товарній формі.

За характером використання в господарському процесі:

• працюючий капітал характеризує ту його частину, яка бере безпосередню участь у формуванні доходів і забезпеченні операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства;

• непрацюючий капітал характеризує ту його частину, яка інвестована в активи, які не задіяні у господарській діяльності підприємства та формуванні його доходів.

За країною походження: національний (вітчизняний) капітал; іноземний капітал.

Відповідно до правових норм функціонування: легальний, «тіньовий», кримінальний.

Вартість капіталу п-мства. Відношення плати за використання фінансових ресурсів до їх обсягу називається вартістю капіталу.

Якщо підприємство проводить фінансування за рахунок власного капіталу, то вартість власного капіталу буде рівнятися прибутковості альтернативного варіанту його вкладень.

Вартість позиченого капіталу = процентна ставка за кредитом (позикою).

Вартість позиченого капіталу після сплати податку на прибуток = процентна ставка за кредитом (позикою) – економія на податках = процентна ставка за кредитом (позикою) х (1-ставка податку на прибуток)/100

Вартість капіталу, сформованого через емісію привілейованих акцій визначається як:

Вартість привілейованих акцій = дивіденди по привілейованих акціях/чиста ціна випуску акцій. При цьому чиста ціна випуску акцій = ринкова ціна акцій – витрати на емісію та розповсюдження (у відсотках до номінальної вартості).

Вартість капіталу, сформованого через додаткову емісію звичайних акцій визначається як:

Вартість звичайних акцій = норматив прибутковості /чиста ціна випуску акцій.

Вартість нерозподілених прибутків = норма прибутку, встановлена на власний капітал.

Це пов’язано, як уже зазначалося, із наявністю альтернативного варіанту вкладення капіталу.

Управління капіталом п-мства. Управління капіталом – здійснення впливу на його обсяг і структуру, а також джерела формування з метою підвищення ефективності його використання.

Основні завдання управління капіталом підприємства:

1. Формування достатнього обсягу капіталу для забезпечення необхідних темпів розвитку підприємства.

2. Оптимальний розподіл капіталу за видами діяльності та напрямами використання.

3. Забезпечення максимальної рентабельності власного капіталу при не перевищенні допустимого рівня фінансових ризиків.

4. Забезпечення належного рівня фінансового контролю над підприємством з боку його засновників.

Управління капіталом підприємства, як і весь процес управління, охоплює стратегію і тактику управління.

Під стратегією управління розуміють постановку довгострокових цілей та визначення із загальними напрямами, способами та обмеженнями щодо використання ресурсів задля їх досягнення. Це дає змогу концентрувати управлінські зусилля на тих завданнях та варіантах рішень, що не суперечать обраній стратегії.

Тактика управління – це конкретні методи і прийоми досягнення поставленої мети у визначеній ситуації та у визначений момент часу. Завдання тактики управління – вибір найбільш оптимального рішення і способів його втілення в конкретних умовах.

Оптимальна структура капіталу – це такі пропорції власного та позикового капіталу, при якому забезпечується оптимальне співвідношення між рентабельністю власного капіталу та фінансовою стійкістю підприємства та максимізується вартість підприємства.

Процес оптимізації структури капіталу здійснюється у наступній послідовності.

1. Аналіз тенденцій зміни складу та структури капіталу за певний період, а також впли­ву, що вони чинять на фінансову стійкість та ефективність використання капіталу.

2. Оцінка основних факторів, що визначають структуру капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рентабельності власного капіталу.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.

6. Формування показників цільової структури капіталу.

Джерела збільшення капіталу п-мства. Збільшення капіталу підприємства може відбуватися шляхом збільшення власного та залучення позикового капіталу за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел.

До внутрішніх джерел формування власного капіталу належать фінансові ресурси, які формуються в процесі основної діяльності підприємства (прибуток, амортизаційні відрахування, індексація активів інші). Зовнішніми джерелами формування власного капіталу є кошти, що формуються за рахунок додаткових внесків засновників та учасників, спрямованих на збільшення розміру статутного капіталу.

Збільшення статутного капіталу може відбуватися шляхом:

1. прийняття нових учасників;

2. реінвестування прибутку;

3. додаткових внесків усіх учасників;

4. додаткових внесків окремих учасників;

5. індексації основних засобів.

Статутний капітал ТзОВ можна збільшувати шляхом здійснення додаткових внесків чи реінвестування прибутку. Методами збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства є:

а) збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;

б) збільшення номінальної вартості акцій.

Крім цього, зовнішнім джерелом формування власного капіталу можуть бути кошти, що надходять у порядку розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів в межах економічної системи держави.

Банківське кредитування д-ності п-мства. Банківський кредит – це вид економічних відносин, в процесі яких банки надають позичальникам грошові кошти на умовах їх повернення, строковості, платності та цільової спрямованості під забезпечення, передбачене чинним законодавством та погоджене сторонами.

Види кредитів. Кредитна лінія – згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені обсяги, за певний відрізок часу без проведення додаткових переговорів.

«Кредитні лінії» поділяються на відновлювані та не відновлювані.ьПо відновлюваних лініях після часткового або повного повернення кредиту (кредитовий оборот) здійснюється подальша видача кредиту в обсягах, які встановлені договором на «кредитну лінію», але не більше обумовленого ліміту (максимальна заборгованість по «кредитній лінії»). По не відновлюваних лініях після першого часткового або повного повернення кредиту подальше його надання не здійснюється.

Овердрафт – короткостроковий кредит, що надається банком надійному клієнту понад його залишок на поточному рахунку в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми (ліміту овердрафту).

Для одержання кредиту позичальник звертається в банк з клопотанням (заявою) на ім’я керівника установи банку, в якому зазначаються цільове призначення кредиту, його сума, строк користування, включаючи конкретні строки погашення кредиту, запропоноване забезпечення. Для попередньої оцінки можливості кредитування разом з клопотанням позичальник подає банку пакет документів до складу якого входять: анкета позичальника; бізнес-план; копія ліцензії, якщо діяльність підлягає ліцензуванню; правові гарантії забезпечення повернення кредитів; копія документу, який підтверджує право власності на майно, яке пропонується у заставу; довідка з нотаріальної контори про те, що майно, яке передається в заставу, не перебуває під арештом та не заставлене по інших зобов’язаннях; копії документів про вартісну оцінку предмета застави; документи, які підтверджують повноваження осіб на укладання з банком кредитного договору, договору застави, поруки (гарантії) тощо; фінансові звіти за останні 2 роки; дані про заборгованість в інших банках з висвітленням умов їх надання та повернення.

Найважливішою умовою видачі кредиту підприємству є його кредитоспроможність. Кредитоспроможність – це наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його.